Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5600/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 20.03.2018. Зареєстровано: 21.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2018.
Дата набрання законної сили: 06.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		06 березня 2018 р. м. ОдесаСправа № 815/5600/15
		Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойчук А.Ю. 
		Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого     - Яковлєва О.В.,
		суддів     - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,
		при секретарі     - Алексєєвій Т.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Одеського міського голови ОСОБА_2, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про проходження публічної служби,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Одеському міському голові ОСОБА_2, а саме: визнання протиправним та скасування розпорядження від 01 квітня 2015 року № 376 К; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, так як позивача звільнено із займаної посади без дотримання встановленого 2-місячного строку з моменту попередження про відповідне звільнення.
		Крім того, позивачем зазначено, що йому, в порушення вимог КЗпП, не пропонувалось вакантних посад, відповідних його освітньому рівню, після повідомлення про можливе звільнення.
		 
		Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2015 року начальником управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради прийнято наказ № 6 «Про затвердження структури управління та внесення змін до штатного розпису», відповідно до якого в управлінні змінюється організація праці та здійснюється перерозподіл обов'язків посадових осіб управління. 
		Так, зокрема, із структури управління виводилась посада, яку обіймав позивач, а саме посада заступника начальника управління - адміністратора Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради, при цьому функціональні обов'язки заступника начальника управління та обов'язки начальника новоствореного структурного підрозділу - міського відділу державних адміністративних послуг поєднувались.
		В свою чергу, рішенням Одеської міської ради від 25 лютого 2015 року №6268-VI змінено найменування управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради на Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, а також затверджено положення про Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради
		На підставі зазначеного рішення Одеської міської ради, у зв'язку зі зміною статусу управління та значним розширенням функцій, а також суттєвою зміною основних завдань управління, виникла необхідність у перерозподілі посадових обов'язків працівників та внесенні змін до наказу від 30 січня 2015 року № 6, які внесені наказом від0 7 квітня 2015 року № 24.
		Між тим, 06 лютого 2015 року позивача під підпис попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Внаслідок чого, розпорядженням міського голови від 01 квітня 2015 року № 376 К позивача звільнено з посади заступника начальника управління - адміністратора управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради 06 квітня 2015 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією структури управління.
		Не погоджуючись зі вказаними обставинами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		 
		За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, так як позивача правомірно звільнено із займаної посади за наслідком проведеної реорганізації структури управління, з чим не погоджується судова колегія, з огляду на наступне.
		 
		Так, відповідно до п. 1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною 4 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		 
		Частинами 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 містяться роз'яснення, відповідно до яких при розгляді спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
		 
		Судовою колегією встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності звільнення позивача з посади заступника начальника управління  адміністратора Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у звязку з проведенням реорганізації Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради та скорочення чисельності (штату) працівників.
		Так, з аналізу вказаних норм трудового законодавства вбачається, що обов'язковою умовою, яка покладаються на роботодавця при наступному вивільненні працівника є його попередження не пізніше ніж за два місяці до звільнення.
		В свою чергу, сторонами у справі не заперечується, що позивача повідомлено 06 лютого 2015 року про подальше звільнення із займаної посади.
		Між тим, колегія суддів зазначає, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вживає заходи щодо переведення працівника за його згодою на іншу роботу. 
		Також, колегія суддів зазначає, що встановлена законодавством можливість реорганізації субєкта владних повноважень, без зміни покладених на нього повноважень, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи.
		При цьому, відповідні вакантні посади можуть пропонуватись особі на протязі всього часу попередження про подальше звільнення.
		Проте, оскаржуваним розпорядженням від 01 квітня 2015 року № 376 К позивача звільнено з посади заступника начальника управління - адміністратора управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради з 06 квітня 2015 року.
		В даному випадку, колегія суддів вважає, що видання оскаржуваного розпорядження про звільнення позивача 01 квітня 2015 року, за умови наявності у особи права виявити бажання щодо заняття вакантної посади до 06 квітня 2015 року, свідчить про передчасність такого розпорядження. 
		Між тим, колегія суддів вважає, що відповідно до норм чинного трудового законодавства відсутній обовязок роботодавця щодо пропонування особі рівнозначної посади у новоствореному підприємстві після проведеної реорганізації, а наявний обовязок щодо пропонування лише тієї посади, що відповідає кваліфікаційним вимогам працівника.
		В свою чергу, необхідною умовою для належного вирішення спірних правовідносин судом є дослідження умов проведеної реорганізації підприємства та встановлення факту скорочення чисельності або штату його працівників.
		Більш того, вказана необхідність також підтверджена висновками, викладеними Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22 березня 2017 року, що постановлена у даній справі.
		В даному випадку, у матеріалах справи зібрано штатний розпис Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради на 2015 рік та штатний розпис Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на 2015 рік.
		В свою чергу, зі вказаних штатних розписів вбачається, що до проведення відповідної реорганізація, загальна кількість штату складала 55 одиниць, тоді як після проведеної реорганізації - 54, що свідчить про скорочення відповідного штату працівників після проведення реорганізації лише на одну штатну одиницю.
		При цьому, одночасно з попередженням про звільнення позивачу не надавалось пропозицій щодо подальшого працевлаштування на будь-яку посаду.
		Між тим, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що разом з позивачем про подальше звільнення попереджено 29 працівників Управління, тоді як звільнено лише 6 працівників.
		В свою чергу, особи, попереджені про подальше звільнення з освітнім рівнем спеціаліст за спеціальностями: бойове застосування сухопутних військ, вчитель початкових класів, електропостачання та електрозбереження, холодильні та компресорні установки, за наслідком проведеної реорганізації не звільнялись, тоді як позивач має освітній рівень магістра за спеціальністю управління персоналом і економіка праці.
		Крім того, у період з 30 січня 2015 року по 06 квітня 2015 року прийнято на посади, відповідні освітньому рівню позивача, двох працівників, які не попереджались про подальше звільнення разом із позивачем.
		Більш того, позивачу не пропонувалось посад у новоутвореному Департаменті надання адміністративних послуг Одеської міської ради у якому, починаючи з 06 лютого 2015 року постійно проводились конкурси на заміщення вакантних посад (т. 4 а.с. 56).
		Тому, враховуючи, що позивачу не запропоновано жодної посади, що відповідала б його кваліфікаційному рівню, відповідачем порушено встановлену законодавством процедуру звільнення особи.
		В свою чергу, судом першої інстанції не досліджено вказаних обставин та зроблено помилковий висновок щодо правомірності звільнення позивача.
		При цьому, колегія суддів вважає за необхідне поновити позивача на раніше займаній посаді та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Так, згідно п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
		 
		В даному випадку, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
		Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів
		Так, з наявної в матеріалах справи довідки вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача складало 252,40 грн. (т. 1 а.с. 231). 
		При цьому, виходячи з поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня, наступного за останнім робочим днем, до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
		Тому, час вимушеного прогулу позивача за період з 07 квітня 2015 року по 05 березня 2018 року, становить 730 дні, внаслідок чого стягненню підлягає середній заробіток, у сумі 184 252,00 грн. 
		Крім того, беручи до уваги встановлений факт протиправності звільнення позивача, а також 730 днів вимушеного прогулу особи, колегія суддів вважає за необхідне захистити права позивача, шляхом стягнення на його користь моральної шкоди, у сумі 5 000,00 грн.
		Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування  оскаржуваного судового рішення.
		 
		Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
		Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року - скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження Одеського міського голови ОСОБА_2 «По особовому складу» № 376 К від 01 квітня 2015 року, в частині звільнення ОСОБА_1
		Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління  адміністратора Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради з 07 квітня 2015 року.
		Стягнути з Управління надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 квітня 2015 року по 05 березня 2018 року, у сумі 184 252,00 грн., та моральну шкоду, у сумі 5 000,00 грн.
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Постанова в частині поновлення на службі та стягнення місячного заробітку, в межах місячного платежу, підлягає негайному виконанню.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.
		 
		Повний текст судового рішення складено 19 березня 2018 року.
		 
		Головуючий:О.В. Яковлєв
		 
		 
		Судді:Т.М. Танасогло
		 
		 
		ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...