Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/27202/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 20.03.2018. Зареєстровано: 21.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2018.
Дата набрання законної сили: 06.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		06 березня 2018 року 
		Київ
		справа №826/27202/15
		касаційне провадження №К/9901/19638/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
		суддів: Шипуліної Т.М.,  Хохуляка В.В., 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2016 (суддя - Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді - Мельничук В.П., Мацедонський В.Е.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		15.12.2015 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 305-17 від 30.04.2015.
		 
		На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що: згідно узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої наказом ДПС України від 23.11.2012 № 1015, фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності; спірне податкове повідомлення-рішення не містить даних державного земельного кадастру та періоду, за який нараховано податок; дані про земельну ділянку під будівлею, де розташоване належне позивачу нерухоме майно, не внесені дол. Державного земельного кадастру. 
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25.08.2016 у задоволенні позову відмовив.
		 
		Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.10.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що обрання суб'єктом господарювання спрощеної системи оподаткування не є безумовною підставою для звільнення його від сплати земельного податку, з урахуванням того, що в процесі розгляду справи позивач не надав доказів, які б свідчили про використання ним земельної ділянки для провадження господарської діяльності.
		 
		ОСОБА_2 оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 02.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які полягають у незастосуванні положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 та пунктів 286.1, 286.6 статті 286 Податкового кодексу України. Також ОСОБА_2 посилається на те, що: належне йому нежитлове приміщення є лише частиною підвалу чотирьохповерхового (багатоквартирного) будинку, з огляду на що нарахування йому земельного податку, виходячи з усією площі нежитлового приміщення, є протиправним; у Державному земельному кадастрі взагалі відсутня земельна ділянка, за яку Інспекція нарахувала йому податкові зобов'язання. 
		 
		Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
		 
		Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
		 
		Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
		 
		Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від  03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.02.2018 прийняв касаційну скаргу ОСОБА_2 до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив попередній розгляд справи на 27.02.2018, під час якого колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення справи до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 06.03.2018.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 з 14.02.2000 є фізичною особою - підприємцем та з 01.01.2012 сплачує єдиний податок, що підтверджується свідоцтвом серії А №962189 за такими видами діяльності: інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля книгами, газетами та канцелярськими товарами; здавання в оренду власного нерухомого майна; інша поліграфічна діяльність. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення площею 104,4 м2, розташоване за адресою: м. Київ, пр-т Червонозоряний, 7/2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 19.06.2007. 
		 
		За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		 
		Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		 
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		 
		Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		 
		За змістом пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
		 
		Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		 
		Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		 
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		 
		Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
		 
		Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		 
		За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		 
		У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
		 
		Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
		 
		У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
		 
		Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
		 
		З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
		 
		Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
		 
		Разом з цим, суди попередніх інстанцій не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру, а також не перевірили доводи позивача стосовно нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку, з урахуванням інформації Житлово-експлуатаційної дільниці № 903 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Соломянського району м. Києва». Крім іншого, суди не встановили за який період позивачу було визначене податкове зобов'язання із земельного податку та не перевірили правильність розрахунку такого податкового зобов'язання.
		 
		Принцип всебічності з'ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи.
		 
		З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Враховуючи зазначене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, ч.3 ст. 375, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
		 
		                                                                                                    В.В. Хохуляк
		 
		                                                                                                     Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...