Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2291/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2018.
Дата набрання законної сили: 15.03.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		15 березня 2018 року
		м. Київ
		Справа №372/2291/16-к
		Провадження № 51-138км18
		Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції
		засудженого ОСОБА_6 ,
		захисника засудженого ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого  ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року у кримінальному провадженні №12015110230001388 про обвинувачення 
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Хмельницький, українця, громадянина України, маючого на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року встановлено, що ОСОБА_6 вчинив злочин за наступних обставин.
		23 листопада 2015 року близько 01 год. ОСОБА_6 , рухаючись автодорогою сполученням «місто Київ  місто Знам`янка», в напрямку міста Києва, керував автомобілем «МЕRSEDES-ВЕNZ S500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2014 року та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги пунктів 2.1 «а», п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі  Правила дорожнього руху ), проїжджаючи 29 км + 900 м вказаної автодороги, де встановлено дорожні знаки 1.37 «Дорожні роботи», 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50» та 5.24.2 «Зміна напрямку руху на дорозі з розділювальною смугою» ОСОБА_6 , у порушення вимог пунктів 2.3 «б» Правил дорожнього руху, згідно з яким «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі» та 12.1 Правил дорожнього руху, згідно з яким «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, своєчасно не відреагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, проігнорував вимоги дорожніх знаків 1.37 «Дорожні роботи» та 5.24.2 «Зміна напрямку руху на дорозі з розділювальною смугою», унаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобілем «МЕRSEDES-ВЕNZ S500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та допустив його виїзд за межі проїзної частини, де відбулося перекидання автомобіля.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного автомобіля потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в Обухівській центральній районній лікарні. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 386 від 20 січня 2016 року смерть ОСОБА_8 настала в результаті травми органів грудної клітки та органів черевної порожнини, що призвело до розвитку шоку.
		У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винним та призначив покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбуття призначеного покарання, строк попереднього ув`язнення з 11 січня 2017 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , не оспорюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині фактичних обставин злочину, доведеності вини у вчиненні інкримінованого, ставлять питання про зміну судових рішень і призначення остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження в частині перебування засудженого ОСОБА_6 в момент вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
		В обґрунтування наведеного зазначають, що судами обох інстанцій в якості обставини, що обтяжує покарання, необґрунтовано віднесено вчинення дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння. 
		Вказують, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які прибули для проведення слідчих дій, проте взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо перебування засудженого в момент вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Звідси вважають, що обставина, яка обтяжує покарання, а саме: вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння має бути виключена з мотивувальної частини вироку і ухвали суду першої та апеляційної інстанцій.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 касаційні скарги підтримали та надали відповідні пояснення. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор заперечив проти касаційних скарг засудженого та його захисника, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, і просив залишити їх без змін.
		Мотиви Суду
		При розгляді даного кримінального провадження Верховний Суд виходить з того, що згідно ст.438КПК, до компетенції суду касаційної інстанції не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 410 та 411 КПК, щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, які оскаржуються у касаційних скаргах засудженого та його захисника.
		Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді провадження в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст.412КПК).
		У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст.286КК у касаційних скаргах засудженого та його захисника не оспорюється, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.
		Твердження засудженого та його захисника про те, що судами обох інстанцій в якості обставини, яка обтяжує покарання, необґрунтовано віднесено вчинення дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
		При цьому, у вироку суду першої інстанції наведено належне обґрунтування висновків щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК, яке включає як оцінку кожного доказу окремо, так і всієї сукупності доказів. 
		Зокрема, судом першої інстанції враховано те, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненні злочину визнав частково та заперечив вживання спиртних напоїв напередодні ДТП і керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, цивільний позов потерпілих визнав частково. Незважаючи на вище наведене, місцевий суд дійшов висновків, що винуватість підтверджується сукупністю досліджених і оцінених судом доказів, зокрема, показань потерпілих, свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів тощо.
		Верховний Суд звертає окрему увагу на доводи касаційної скарги засудженого та його захисника в частині заперечення факту перебування засудженого в момент вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Однак Верховний Суд вважає за необхідне погодитися з висновками суду першої інстанції в цій частині.
		Так, оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази, у тому числі показання свідків, місцевий суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору взаємозв`язку й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим ОСОБА_6 інкримінованого злочину в стані алкогольного сп`яніння, відповідно обґрунтовано визнав цю обставину обтяжуючою у відповідності з вимогами ст. 67 КК. 
		Вказаним вище доказам судом першої інстанції дана належна оцінка у відповідності до вимог ст. 94 КПК. Порушень вимог ст. ст. 384, 385 КК та ст. 95, ч. 2 ст. 96 КПК при розгляді цього провадження, не вбачається.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» та наказ МВС України від 09листопада 2015 року «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» прийняті відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». Отже, ці нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду. У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не було видане направлення на проведення такого огляду, тим більше, що засуджений сам покинув медичний заклад без проходження такого огляду.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які не взяли до уваги пояснення засудженого про те, що він вживав ліки, які є несумісними із спиртним, оскільки це не виключає можливості вживання ним спиртних напоїв у день вчинення кримінального правопорушення, та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин.
		Враховуючи наведене, а також з огляду на викладені у вироку суду першої інстанції переконливі докази вчинення ОСОБА_6 інкримінованого злочину в стані алкогольного сп`яніння, Верховний Суд не може констатувати, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину в стані алкогольного сп`яніння не доведено поза розумним сумнівом.
		Враховуючи це, підстав для виключення з мотивувальної частини вироку та ухвали суду першої і апеляційної інстанцій посилання на вчинення засудженим ОСОБА_6 злочину в стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, Верховний Суд не вбачає. 
		Призначене місцевим судом ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65КК.
		Так, при призначенні покарання засудженому ОСОБА_6 , судом повною мірою враховано особу засудженого, його вік, позитивну характеристику за місцем роботи та проживання, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше систематично притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень на транспорті, характер вчиненого злочину, ступінь його тяжкості та наслідки, думку потерпілих щодо необхідності призначення засудженому найсуворішого покарання, добровільне відшкодування потерпілим матеріальної шкоди як обставини, що пом`якшує покарання та вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання.
		З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом засудженому ОСОБА_6 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання, у вказаному виді та розмірі є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому.
		Крім того, доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, є аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
		Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419 КПК.
		Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для зміни судових рішень, шляхом пом`якшення покарання, як того просять засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі, не встановлено. 
		Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 433, 434, 436-438 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року  без зміни.
		З цих підстав Суд постановив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		Вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...