Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/2560/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2018.
Дата набрання законної сили: 14.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                      
		Іменем України
		 
		14 березня 2018 року                                            
		м. Київ
		справа № 369/2560/15-ц
		провадження № 61-4582св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 листопада 2015 року в складі судді Нікушина В. В. та рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року в складі суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Іванової І. В.,
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до          ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
		Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва     від 12 лютого 2014 року. У них народилося двоє дітей: ОСОБА_4,                            ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Під час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_2, вартість якої складає 639 400 грн. Крім того, у період шлюбу позивач за власні кошти придбав квартиру АДРЕСА_3 тому це майно є його особистою власністю.           22 грудня 2011 року позивачем було придбано автомобіль Hyundai Elantra, вартістю 165 450 грн, який перебуває у користуванні останнього. Половину вартості вказаного автомобіля сплачено за рахунок кредитних коштів. Під час перебування у шлюбі сплачено 52 008 грн 50 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитом, а після фактичного припинення шлюбних відносин, погашення заборгованості за кредитом здійснювалось за рахунок власних коштів позивача.
		На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_4; визнати за ОСОБА_2 право власності на                2/5 частини квартири АДРЕСА_5 визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Hyundai Elantra, погашення боргових зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу від 29 грудня 2011 року покласти одноособово на ОСОБА_2; виключити з переліку спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_6
		Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 листопада 2015 року позов задоволено частково. Визнано за          ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_7 Київської області. Визнано за ОСОБА_2 право власності на             Ѕ частину квартири АДРЕСА_8 Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_9 Визнано за ОСОБА_2 право власності                     на Ѕ частину квартири АДРЕСА_9 Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину автомобіля Hyundai Elantra. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля Hyundai Elantra. У задоволені решти позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно набуто сторонами у період шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя, тому кожен з них має право на половину вказаного майна.
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_10 Визнано за ОСОБА_2 право власності                     на Ѕ частину квартири АДРЕСА_8 Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_8 У задоволенні решти позову відмовлено.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_11 придбана позивачем за особисті кошти, отримані останнім від продажу належної йому на праві особистої власності квартири АДРЕСА_12 придбана сторонами у період шлюбу за спільні кошти, є спільним сумісним майном подружжя, тому належить кожному з них у рівних частках. Автомобіль Hyundai Elantra придбаний подружжям частково за рахунок кредитних коштів, кредит не погашений, вказаний транспортний засіб міг бути переданий у заставу банку, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на це майно.
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що квартира АДРЕСА_13 та автомобіль Hyundai Elantra придбані за час перебування сторін у шлюбі, тому є спільним сумісним майном подружжя. Відповідач не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Крім того, у період шлюбу за спільні сумісні пошти подружжя придбало квартиру АДРЕСА_14 проте судами не встановлено весь обсяг майна, який підлягав поділу.
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Встановлено, що з 18 листопада 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року.
		Від сумісного проживання у шлюбі сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4,               ІНФОРМАЦІЯ_4.
		Встановлено, що за час спільного проживання у шлюбі сторонами набуто квартиру АДРЕСА_15 та автомобіль Hyundai Elantra, вказане майно зареєстроване за ОСОБА_3
		Під час шлюбу ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 4 листопада 2013 року придбав квартиру АДРЕСА_16 вартість якої відповідно до умов договору становила 350 000 грн.
		29 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту в розмірі 82 725 грн для придбання автомобіля Hyundai Elantra зі строком повернення до 25 грудня 2016 року.
		Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
		Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя може виключатися в разі набуття такого майна за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто.
		У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		Встановлено, що ОСОБА_2 25 квітня 2013 року продав належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_17 за 343 699 грн.
		Місцевим судом також встановлено, що квартира АДРЕСА_18 придбана за спільні кошти подружжя, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, що через шість місяців після відчуження квартири АДРЕСА_19, яка належала йому на праві приватної власності, він витратив кошти від її продажу саме на купівлю вказаної вище квартири НОМЕР_1
		Проте, апеляційний суд, без встановлення інших обставин справи, на підставі тих самих доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, дійшов протилежного висновку, що шестимісячний строк між продажем квартири АДРЕСА_19 та купівлею квартири АДРЕСА_11 свідчить про придбання позивачем вищевказаної квартири НОМЕР_2 за особисті кошти.
		Суд апеляційної інстанції не спростував належними та допустимими доказами доводи суду першої інстанції, що квартира НОМЕР_2 в будинку на                             АДРЕСА_20 Київської області є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана під час шлюбу.
		Отже, суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та не з'ясував джерело коштів, за які було придбано квартиру НОМЕР_2 в будинку на                             АДРЕСА_20 Київської області.
		Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. 
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
		У справі, яка переглядається, суди установили, що частково за рахунок кредитних коштів був придбаний автомобіль Hyundai Elantra, який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Однак, встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що вказаний вище транспортний засіб не може бути поділений між сторонами, оскільки кредит не погашений.
		Праву на спільну сумісну власність на автомобіль Hyundai Elantra кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що отримана у кредит на придбання цього транспортного засобу, проте вказана обставина не може бути підставою для відмови у поділі спільного сумісного майна подружжя.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		За змістом частини другої статті 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Встановлено, що спірний автомобіль Hyundai Elantra перебуває у користуванні позивача, а відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_21
		Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня    2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Суди не перевірили, чи буде визначений позивачем варіант розподілу спірного майна відповідати вимогам статей 70, 71 СК України, зокрема, праву сторін на пропорційне отримання часток майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, з урахуванням того порядку користування майном (спірними квартирами та автомобілем), який склався в побуті між подружжям.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року НОМЕР_2, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69  СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи інший порядок розподілу майна подружжя, апеляційний суд не встановив обсяг всього спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясовував джерело і час його придбання, АДРЕСА_22 з тим, не можна залишити в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки місцевим судом також не встановлено обсяг всього спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясовано джерело і час його придбання. 
		Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
		Суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, не надали належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності.
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, оскільки судові повістки були направлені на адресу фактичного місця проживання та реєстрації останньої, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, судом апеляційної інстанції направлялись телеграми про час та місце розгляду справи на адресу фактичного місця проживання та реєстрації відповідача.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
		Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області  від 4 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                  А. О. Лесько 
		В. В. Пророк 
		І. М. Фаловська 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...