Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 818/1276/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2018. Зареєстровано: 25.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2018.
Дата набрання законної сили: 15.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Головуючий І інстанції: О.В. Соп'яненко
		15 березня 2018 р. Справа № 818/1276/17
		Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого судді - Мельнікової Л.В.
		суддів - Донець Л.О. ,  Сіренко О.І. 
		за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про стягнення грошової компенсації, середнього заробітку, матеріальної допомоги та моральної шкоди, - 
		В с т а н о в и л а:
		30 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, в якому просить:
		- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУ НП в Сумській області, відповідач) грошову компенсацію за невикористану відпустку за 16 діб за 2016 рік в сумі 4106,68 грн.;
		- стягнути ГУ НП в Сумській області середній заробіток за 21 день затримки фактичного розрахунку при звільненні;
		- стягнути з ГУ НП в Сумській області матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік в розмірі посадового окладу;
		- стягнути з ГУ НП в Сумській області компенсацію моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.
		Позивач просить допустити до негайного виконання постанову суду частині стягнення з ГУ НП в Сумській області середнього заробітку за 21 день затримки фактичного розрахунку при звільненні.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09 червня 2017 року був звільнений з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції № 2 Конотопського відділу поліції ГУ НП в Сумській області. На день звільнення мав невикористану відпустку за 2016 рік в розмірі 16 діб та за 2017 рік в розмірі 14 днів. Відповідно до наказу № 221 о/с від 08 вересня 2017 року відповідач виплатив компенсацію за невикористані 14 днів відпустки за 2017 рік. Вважає, що відповідач безпідставно не виплатив компенсацію за невикористані 16 днів відпустки за 2016 рік в розмірі 4106,68 грн., чим порушив вимоги ст. 83 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнення працівника виплата усіх належних сум має проводитися в день звільнення. За наказом відповідача був звільнений 09 червня 2017 року, а фактичний розрахунок проведений лише 30 червня 2017 року. Вважає, що відповідач зобов'язаний був сплатити середній заробіток за 21 день затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до Наказу МВС України від 06 квітня 2016 року № 260 поліцейським у межах асигнувань на утримання один раз на рік надається грошова допомога на оздоровлення в розмірі окладу. Вказує, що така допомога за 2017 рік відповідачем протиправно виплачена не була. Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має відшкодувати заподіяну працівнику моральну шкоду. Несвоєчасне проведення відповідачем розрахунку призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків, оскільки його дружина, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, знаходиться разом з дитиною на утриманні позивача та не має самостійних доходів. В зв'язку з необхідністю пошуку джерел для утримання сім'ї був обмежений в часі пошуку роботи, яка б відповідала освітньому та кваліфікаційному рівню, відчував душевні страждання за матеріальне стан родини, яку не міг забезпечувати через несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року (дата виготовлення повного тексту постанови судом не визначена) задоволений наступним чином: стягнуто з ГУ НП в Сумській області грошову компенсацію за 16 діб невикористаної відпустки за 2016 рік в сумі 3914,56 грн. В частині вимог про стягнення середнього заробітку за 21 день затримки фактичного розрахунку при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік в розмірі посадового окладу, компенсації моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн. відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю. Постанова суду в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 3914,56 грн. допущено до негайного виконання.
		Судове рішення вмотивовано висновком суду про те, що право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особа не може бути позбавлена такого права. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. Більше того, їй надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги ч. 10 ст. 93 закону України «Про Національну поліцію» та п. 8 розділу III «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за 21 день затримки фактичного розрахунку при звільненні та прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з ГУ НП в Сумській області середній заробіток за 21 день затримки фактичного розрахунку при звільненні, допустити в цій частині постанову до негайного виконання, в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду залишити без. 
		Скаржник ОСОБА_1 зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Згідно наказу № 221 о/с від 08 червня 2017 року днем звільнення та відповідно днем остаточного розрахунку з ним є 09 червня 2017 року, але розрахунок фактично проведений 30 червня 2017 року. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Вказує, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за 21 день затримки фактичного розрахунку (період з 09 червня 2017 року по 29 червня 2017 року включно). Зазначає, що суд першої інстанції не повинен був посилатися на те, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку фактичного розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах Національної поліції та прирівняних до них осіб, не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється. Таким чином, у зв'язку з несвоєчасною виплатою всіх належних позивачу грошових коштів при звільненні, відповідач зобов'язаних сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. 
		В апеляційній скарзі ГУ НП в Сумській області, не погоджуючись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, не надання належної оцінки доказам по справі, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
		Скаржник ГУ НП в Сумській області зазначає, що нормами спеціального законодавства для поліцейських передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку тільки в році звільнення. Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений 08 червня 2017 року йому виплачена грошова компенсація за частину невикористаної чергової оплачуваної відпустки саме 2017 рік. Компенсація за невикористані відпустки за попередні роки, які передують року, в якому звільняється поліцейський, не передбачена.
		За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.
		Судом установлено, що на підставі наказу начальника Управління поліції охорони в Сумській області № 70 о/с від 01 березня 2017 ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ГУ НП в Сумській області на підставі ч. ч. 8, 9 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» з 03 березня 2017 року /а.с. 47/. 
		Наказом начальника ГУ НП в Сумській області № 88 о/с від 02 березня 2017 року ОСОБА_1 призначено інспектором сектору реагування патрульної поліції № 2 Конотопського відділу поліції ГУНП в Сумській області з 03 березня 2017 року на підставі п. 2 (за ініціативою поліцейського) ч. 1 ст. 65 закону України «Про Національну поліцію» /а.с. 30/. 
		З грошового атестата № 6, виданого ОСОБА_1 при переміщенні з посади в Управлінні поліції охорони на посаду в ГУНП в Сумській області, вбачається, що позивач не використав 16 днів відпустки за 2016 рік і компенсація йому не виплачена /а.с. 8/. 
		Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
		Відповідно до ст. 92 ч. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
		Таким чином, Основним законом та спеціальним законом передбачено, що поліцейський реалізує гарантоване право на відпочинок в тому числі шляхом використання чергової щорічної оплачуваної відпустки.
		Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (ч. 2 ст. 93 Закону № 580-VIII).
		Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (ч.ч. 5-7 Закону № 580-VIII).
		Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч.ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
		Пунктом 10 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
		Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внітрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), - за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
		Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		Як убачається довідки про доходи /а.с. 31/ розмір середньоденного грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 становить 244,66 грн.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошовому компенсацію за 16 діб невикористаної відпустки за 2016 рік у сумі 3914,56 грн. (244,66 грн. х 16 діб).
		Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		Пунктами 13-15 Порядку № 260 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.
		У разі якщо день виплати грошового забезпечення поліцейським та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, грошове забезпечення виплачується напередодні.
		При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
		З аналізу наведених норм убачається, що порядок проходження служби в Національній поліції, зокрема порядок виплати грошового забезпечення врегульовано наведеними нормативними актами, які є спеціальними по відношенню до Кодексу законів про працю України.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування у даних спірних правовідносинах норм спеціальних нормативних актів. Оскільки розрахунок при звільненні з позивачем проведений 30 червня 2017 року, і при такому розрахунку положення позивача не є гіршим від положення поліцейський, що продовжують службу, відтак, колегія суддів вважає, що права позивача ОСОБА_1 не є порушеними.
		Пунктом 13 розділу II Порядку № 260 передбачено, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік надається матеріальна допомога для оздоровлення в розмірі посадового окладу.
		Допомога для оздоровлення надається поліцейському за його рапортом, погодженим керівником фінансового підрозділу, в межах асигнувань на зазначені цілі.
		Колегія суддів вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення, оскільки позивач із відповідним рапортом до відповідача не звертався.
		Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції позивачем не надано. 
		Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		У ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо) (пункт 9).
		Погоджуючись із висновком суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано яким чином порядок розрахунку вплинув на його життєві зв'язки, не надав докази такого впливу або інших обмежень, не навів ніяких обґрунтувань розміру стягнення.
		За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення < > суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
		Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
		Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 78, 292, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року - без змін.
		Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис)  (підпис) Л.О. Донець    О.І. Сіренко   Постанова у повному обсязі  складена і підписана 22 березня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...