Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 235/6625/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2018.
Дата набрання законної сили: 21.03.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова Іменем України
		 
		21 березня 2018 р.
		м. Київ
		справа № 235/6625/16
		провадження № 51-80км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , прокурора  ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), 
		розглянув касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016050410001761, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красноармійськ Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, не судимого в силу ст. 89 КК України,
		 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ч.1 ст. 76 цього ж Кодексу. 
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 :
		на користь Фінансового управління Покровської міської ради Донецької області 5330 грн 53 коп. витрат на лікування ОСОБА_8 ;
		на користь ОСОБА_8 10000 грн моральної шкоди.
		Вироком Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року зазначений вирок місцевого суду відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, відповідно до якого ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, приблизно о 18.00 год. 23 липня 2016 року біля домоволодіння АДРЕСА_1 під час сварки з ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, завдав удар потерпілому обухом сокири по голові, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про зміну оскарженого вироку апеляційного суду відносно ОСОБА_7 та призначення останньому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. 
		Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив апеляційну скаргу прокурора, який не брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, та скасував вирок місцевого суду в частині застосування ст. 75 КК України, при цьому свої висновки належним чином не мотивував. Зазначає про суворість призначеного засудженому покарання.
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить вимогу про скасування оскарженого вироку апеляційного суду відносно ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Вважає, що суд апеляційної інстанції, усупереч положенням ст. 399 КПК України та висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 23.06.2016 (справа №2-193кс(15)16), переглянув вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, який відповідно до ст.ст. 36, 393 КПК України не є суб`єктом оскарження цього судового рішення, тобто апеляційну скаргу було подано особою, яка не має право подавати апеляційну скаргу.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення скарги захисника.
		Захисник підтримав касаційні скарги.
		Мотиви Суду
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України прокурор  особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17Закону України "Про прокуратуру", та діє умежах своїх повноважень.
		Згідно з параграфом 2 глави 3 розділу 1 КПК України прокурор є суб`єктом кримінального процесу на стороні обвинувачення. Відповідно до п. 20 ч. 2 ст. 36 КПК України він має право на оскарження судових рішень впорядку, встановленому цим кодексом.
		Положеннями ст. 37 КПК України визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. При цьому прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні зйого початку до завершення.
		Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України терміном «кримінальне провадження» охоплюється досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
		З матеріалів провадження видно, що постановою керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області від 23 липня 2016 року було призначено групу прокурорів у даному кримінальному провадженні, до складу якої, зокрема, були включені прокурори ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
		Постановою першого заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області від 12 вересня 2016 року було призначено групу прокурорів у даному кримінальному провадженні, до складу якої, зокрема, були включені прокурори ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Разом із цим, з матеріалів провадження видно, що апеляційну скаргу на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року відносно ОСОБА_7 було подано прокурором Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_10 .
		У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018року (справа № 367/6475/15-к, провадження № 51-420км18), зазначено, що група прокурорів, визначена у конкретному кримінальному провадженні відповідно до ст. 37 КПК України, діє як єдина процесуальна особа  прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповненності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав та обов`язків прокурора відповідно норм КПК України.
		Тому колегія суддів касаційного суду приходить висновку про те, що апеляційний суд, ухваливши свій вирок відносно ОСОБА_7 за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора ОСОБА_10 , розглянув апеляційну скаргу прокурора, який мав право подавати апеляційну скаргу у даному кримінальному провадженні.
		З доводами касаційної скарги прокурора щодо необхідності врахування у даному провадженні висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 23.06.2016 (справа №2-193кс(15)16), не можна погодитись, оскільки цей правовий висновок стосується інших/різних правовідносин. Зокрема, предметом перегляду судових рішень у зазначеній справі виступала можливість Генерального прокурора України, керівника регіональної прокуратури, їх перших заступників та заступників виконувати функцію державного обвинувачення замість прокурорів прокуратур нижчого рівня, які у відповідному кримінальному провадженні не можуть більше здійснювати повноваження прокурора через задоволення заяви про їх відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, у тому числі під час судового провадження з перегляду судових рішень.
		Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018року (справа № 367/6475/15-к, провадження № 51-420км18), не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23червня 2016 року (справа №2-193кс(15)16). 
		Отже доводи касаційних скарг захисника та прокурора про те, що під час апеляційного провадження судом було розглянуто апеляційну скаргу прокурора, який не мав на те повноважень, не ґрунтуються на законі.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах захисника та прокурора не піддаються сумніву.
		Доводи захисника  ОСОБА_6 про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання та необхідність застосування положень ст. 75 КК України не є обґрунтованими.
		Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення тапопередження вчинення нових злочинів.
		Стаття 75 КК України передбачає, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Призначаючи покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, характер та спосіб його вчинення, знаряддя злочину, локалізацію тілесних ушкоджень (завдав удар обухом сокири по голові), особу винного, який в силу ст.89 КК України не судимий, характеризується посередньо, його вік по відношенню до віку потерпілого, перебуває на лікуванні у лікаря нарколога, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, здійснює догляд за хворою матір`ю 1942р.н., обставину, яка пом`якшує покарання,  часткове відшкодування матеріальної шкоди, обставину, яка обтяжує покарання,  вчинення злочину особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винним, та відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
		Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Касаційна скарга захисника  ОСОБА_6 не містить переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного  ОСОБА_7 покарання.
		Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим та повною мірою відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування або зміни оскарженого вироку апеляційного суду, в провадженні невстановлено.
		За таких обставин касаційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та § 3 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, Верховний Суд 
		ухвалив:
		Вирок Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року відносно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...