Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/6007/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2018.
Дата набрання законної сили: 15.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                      
		Іменем України
		 
		15 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 642/6007/16-ц
		провадження № 61-1334 св 17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Головуючого - Стрільчука В. А.
		Суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1
		відповідач - ОСОБА_2 
		третя особа - Ленінський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу 
		ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова 
		від 11 серпня 2017 року у складі судді Грінчук О. П. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення відомостей про померлу особу, як батька, з актового запису про народження дитини.
		 
		Позові вимоги обгрунтовував тим, що у вересні 1994 року між його батьком - 
		ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, від якого народилися дочки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 помер.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 народила дитину ОСОБА_6, батьком якого у свідоцтві про народження записано ОСОБА_3
		 
		Посилаючись на те, що його батько не міг знати, що буде записаний батьком новонародженої дитини - ОСОБА_6, оскільки помер до його народження, просив виключити відомості про померлу особу - ОСОБА_3, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_13., ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 та батько позивача - ОСОБА_3 перебували у шлюбі у період з 1994 року по день смерті 
		ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 року. У травні 2016 року народився ОСОБА_6 Після смерті ОСОБА_3, і до народження ОСОБА_6 сплинуло сім місяців, а тому підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є стаття 
		133 Сімейного кодексу України (далі - СК України), у якій визначено, що, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
		 
		Посилання позивача на положення частини третьої статті 137 СК України не може бути підставою для задоволення позову, оскільки застосування частини першої статті 137 СК України, якою передбачено право оспорювання батьківства особи, що померла до народження дитини, можливо за умови звернення особи за життя до нотаріуса із заявою про невизнання свого батьківства. Позивач такої заяви до матеріалів справи не долучив, питання про витребування таких доказів не ставив, що дає підстави вважати, що померлий ОСОБА_3 за свого життя із подібною заявою до нотаріуса не звертався.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявних матеріалів справи доказів та вимог статті 137 СК України. Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 не є батьком ОСОБА_6 є необґрунтованим, спростовуються матеріалами справи, в тому числі історією пологів та обмінною картою відповідача ОСОБА_2
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини третьої статті 137 СК України, яка передбачає право спадкоємців оспорити батьківство особи, яка померла до народження дитини. 
		 
		Оскільки померлий ОСОБА_3 не знав та не міг знати, що його буде записано батьком ОСОБА_6, і ним, як спадкоємцем померлого, оспорюється батьківство новонародженого ОСОБА_6, вважав, що відповідно до частини третьої статті 137 СК України наявні підстави для виключення відомостей про померлу особу, як батька, з актового запису про народження ОСОБА_6
		 
		Посилався на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що позбавило його права на справедливий розгляд, зокрема вказував на безпідставну відмову у призначенні медико-генетичної експертизи, що сприяло б повному та всебічному з'ясуванню обставин справи. Необгрунтованою також вважав відмову суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про виклик свідків, які б могли підтвердити, що померлий ОСОБА_3 не знав та не міг знати про майбутнє народження ОСОБА_6 При цьому суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що сама відповідач ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_3 за життя не знав про її вагітність.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судами установлено, що 9 січня 1988 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 укладено шлюб, під час перебування у якому народився позивач ОСОБА_1, 
		ІНФОРМАЦІЯ_2.
		 
		18 грудня 1991 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_8 було розірвано.
		 
		У вересні 1994 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб. Від шлюбу народилися діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 помер.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_5 року у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_6, батьком якого у свідоцтві про народження записано померлого ОСОБА_3 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		 
		Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. 
		 
		Згідно зі ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статті 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. 
		 
		Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, як  записана батьком дитини.
		 
		Зокрема частиною третьою вказаної статті встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
		 
		З аналізу вказаної статті вбачається, що оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред'явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього, з поважних причин, інформації про запис батьком дитини.
		 
		Судами установлено, що ОСОБА_6 народився через сім місяців після смерті
		ОСОБА_3 Позивач стверджує, що ОСОБА_3 не було відомо про вагітність відповідача, доказів на спростування зазначеної інформації ОСОБА_2 не надала. Тобто ОСОБА_3 за життя не міг знати, що буде записаний батьком дитини. 
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, послався на неможливість застосування статті 137 СК України для оспорювання факту батьківства особи, що померла до народження дитини за відсутності звернення зазначеної особи за життя до нотаріуса із заявою про невизнання свого батьківства; відсутності пред'явлення цією особою позову за життя про виключення запису про нього як про батька дитини, та відсутності у нього з поважних причин інформації про запис його батьком дитини. 
		 
		Як роз'яснено у пунктах 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька, з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (стаття 138 СК України), звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
		 
		Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною чоловік може будь-якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз.
		 
		Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		 
		Відповідно до положення частини четвертої статті 10 ЦПК України(у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. 
		 
		Згідно зі статтею 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України(у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Відповідно до статті 1 ЦПК України (в редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а суд зобов'язаний сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. 
		 
		Суди попередніх інстанції зазначених вимог процесуального законодавства не дотрималися. 
		 
		В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що за життя ОСОБА_3 не знав і не міг знати про те, що він буде записаний батьком дитини, на підтвердження чого посилався на пояснення батьків померлого, яких просив допитати в судовому засіданні як свідків. 
		 
		Крім того в суді першої інстанції він двічі заявляв клопотання про призначення у справі судово-медичної (медико-генетичної експертизи) для з'ясування питань, чи є кровне споріднення між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; та чи є 
		ОСОБА_3 біологічним батьком ОСОБА_6 
		 
		Відмовляючи у задоволенні клопотань про призначення судової експертизи, суд першої інстанції виходив з того, що вони є передчасними, а апеляційний суд  відмовляючи у призначенні такої експертизи послався на те, що таке клопотання двічі було залишено судом першої інстанції без задоволення, крім того відповідач не надала згоди на проведення експертизи та відібрання зразків крові дитини для проведення дослідження, що не можна вважати належним обгрунтуванням в розумінні виконання завдань цивільного судочинства, ролі та обов'язку суду в здійсненні всебічного і повного з'ясування обставин справи, а також істотності в цьому контексті висновків судово-медичної (генетичної) експертизи для підтвердження чи спростування кровної споріднення. 
		 
		Поза увагою суду апеляційної інстанції залишився і той факт, що відповідач 
		ОСОБА_2 не заперечувала того, що за життя ОСОБА_3 не знав про її вагітність, а відтак не знав про те, що його буде записано батьком дитини, що в такому випадку може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість оспорювання позивачем батьківства померлого по відношенню до народженого після його смерті ОСОБА_6
		 
		З огляду на наведене справедливими та обгрунтованими є доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанції вимог частини 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен маж право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій, не здійснили належне правосуддя, у судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним, тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи,; орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (справа «Мала проти України» від 3 липня 2014 року; справа «Серявін та інші проти України» 
		від 10 лютого 2010 року; справа «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року; справа «Суомінен проти Фінляндії» від 1 липня 2003 року).
		 
		Згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.  
		 
		Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а Верховний Суд у силу вимог чинного процесуального законодавства не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                  В. А. Стрільчук
		                                                                                                      
		 
		                                                                                            А.С. Олійник
		 
		 
		С.О. Погрібний
		 
		 
		О.В. Ступак
		 
		 
		Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...