Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/15489/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2018.
Дата набрання законної сили: 06.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 березня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 607/15489/15-ц
		 
		провадження № 61-1703 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С., 
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
		              Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_3,відповідач-ОСОБА_4, 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Дзюбановського Ю. І. від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області у складі суддів: Сташківа Б. І., Кузьми Р. М., Жолудько Л. Д., від 21 липня 2016 року.
		 
		Встановив:
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи винною у заподіянні шкоди, зобов'язання вчинити певні дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є суміжним землевласником із позивачем, який в 2004 році проводив на своїй земельній ділянці земельно-планувальні роботи, а також будівельні роботи зі спорудження житлового будинку. Під час проведення таких робіт ОСОБА_4 зняв шар ґрунту розміром 1,5 м шириною та 30 м довжиною на земельній ділянці ОСОБА_3, чим суттєво змінив рельєф земельної ділянки, порушив ландшафт земельного покриття і між земельною ділянкою ОСОБА_3 та ділянкою ОСОБА_4 утворився перепад висот ґрунту від 0,4 м до 1,5 м. Виникла необхідність встановлення підпірної стіни. 
		Наведені дії відповідача призвели до порушення прав позивача щодо володіння та користування належною йому земельною ділянкою.
		На неодноразові звернення з вимогою встановити підпірну стіну та відновити земельне покриття відповідач ОСОБА_4 не реагує, а тому ОСОБА_3 був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
		 
		На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги (а. с. 97, 149), ОСОБА_3 просив суд визнати ОСОБА_4 винним у знятті земельного покриття на земельній ділянці ОСОБА_3, що призвело до створення перешкод у користуванні земельною ділянкою, порушення права на земельну ділянку та призвело до створення перепаду висот рельєфу між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4
		Крім того, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_4 усунути негативні наслідки, у зв'язку з порушенням рельєфу земельної ділянки ОСОБА_3, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 встановити підпірну стіну з боку його земельної ділянки за рахунок площі його земельної ділянки розмірами 0,7 м шириною та 30 м довжиною, за кошти ОСОБА_4
		 
		Відповідач у справі заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом з тих підстав, що про можливе порушене право позивача йому було відомо ще з 2004 року, і про це зазначено в позові.
		 
		У березні 2016 року позивач подав заяву про поновлення строків позовної давності.
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року в позові відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи знайшли своє підтвердження обставини, на які посилався позивач, а саме зняття шару ґрунту з ділянки ОСОБА_3, і одночасно здійснення насипу землі, що спричинило перепад висот ґрунту між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок проведення в квітні-травні 2004 року планувально-земельних робіт із залученням техніки на земельній ділянці відповідача ОСОБА_4
		 
		Суд встановив, що позивачеві з квітня-травня 2004 року було відомо про вчинення відповідачем вказаних неправомірних дій, та дійшов висновків, що необхідно відмовити у позові ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_4 встановити підпірну стіну за його кошти і за рахунок виділеної ним земельної ділянки згідно з розробленим проектом у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
		 
		Заявлену ОСОБА_3 позовну вимогу про визнання винним ОСОБА_4 у заподіяні шкоди, що полягає в знятті земельного покриття на ділянці позивача, створення цим перешкод у користуванні земельною ділянкою та порушень права приватної власності на земельну ділянку, суд визнав такою, що не може заявлятися і розглядатися як окрема позовна вимога, оскільки вина є складовою цивільно-правової відповідальності, наявність і ступінь якої встановлюється судом з посиланням у мотивувальній частині рішення, що було зроблено.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши характер правовідносин між сторонами у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року і ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши факт зняття відповідачем шару ґрунту із земельної ділянки позивача, не встановив, чи є відповідач відповідальним за такі дії, та не встановив способу захисту порушеного права позивача. 
		Крім того, суд дійшов помилкових висновків про пропуск позивачем строку на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позов подано у зв'язку з наявністю перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою через протиправні дії відповідача і на такі правовідносини позовна давність не поширюється згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		ОСОБА_3 звертає увагу на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та послався на норми статей 106-108 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) із вказівкою, що позивач має право вимагати встановлення твердих меж між земельними ділянками, однак таких вимог позивач перед судом не ставив. 
		Також ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України щодо його належного правового обґрунтування, а також містить суперечливі, нелогічні висновки щодо фактичних обставин справи.
		 
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги в частині скасування ухвали апеляційного суду, ОСОБА_3 посилається на невідповідність наведених апеляційним судом у мотивувальній частині ухвали фактів дійсності. Зокрема, посилання апеляційного суду на недоведеність позивачем підстав позову суперечить висновкам суду першої інстанції із цього питання, показам відповідача та наявним у матеріалах справи документам. 
		ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначає про невиконання апеляційним судом вимог частини першої статті 303 ЦПК України, як наслідок, допущення ухвалення судового рішення у справі, яке суперечить вимогам Закону.
		 
		У запереченні на касаційну скаргу, поданому в листопаді 2016 року, ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		 
		Заперечення на касаційну скаргу мотивоване тим, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про пропуск позивачем строку на звернення до суду із вказаним позовом і посилання касаційної скарги на положення статті 391 ЦК України є безпідставними, оскільки позов вказаною нормою права не обґрунтовувався. 
		Інші доводи заперечення на касаційну скаргу зводяться до безпідставності посилань касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій вимог закону під час розгляду справи та ухвалення оспорюваних в касаційному порядку судових рішень.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		04 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
		 
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Частинами першими статей 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Власник майна, згідно зі статтею 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України), є негаторним.
		Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.
		 
		Аналогічні роз'яснення містяться і в пункті 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», які зводяться до того, що за змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.
		 
		Між сторонами у справі виник спір з приводу порушення/обмеження/відновлення права позивача на землю як об'єкта власності з боку відповідача як суміжного власника землі. 
		 
		Так, суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,16 га в с. Підгороднє Тернопільського району Тернопільської області. Суміжним землевласником ОСОБА_3 є ОСОБА_4, який в 2004 році проводив земельні роботи із залученням техніки та через неналежне контролювання таких робіт, допустив часткове зняття ґрунту з ділянки ОСОБА_3 і одночасно здійснення насипу землі, що спричинило перепад висот ґрунту між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4
		 
		Зазначені встановлені судом обставини справи не спростовуються наявними у матеріалах справи документами, судовим рішенням апеляційного суду, а також доводами касаційної скарги чи заперечення на касаційну скаргу, і за правилами частини першої статті 400, в поєднанні з частиною третьою статті 411 ЦПК України немає підстав вважати, що зазначені обставини справи встановлено судом з порушенням вимог процесуального Закону. 
		 
		Слід звернути увагу на те, що посилання заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, що позов ОСОБА_3 положеннями статті 391 ЦК України не обґрунтовувався, є безпідставними і такими, що спростовуються змістом позовної заяви, яка має посилання на вказану норму права (а. с. 5, 8).
		 
		За таких обставин вказаний вище позов ОСОБА_3 є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується, що не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, які безпідставно відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_4 вчинити певні дії, пов'язані з відновленням права позивача на землю, за пропуском строку позовної давності.
		 
		Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 ЗК України).
		 
		Частиною першою статті 78 та частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		 
		Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України. Зокрема, частинами першою та другою цієї статті передбачено, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Громадяни та юридичні особи можуть захистити права на земельні ділянки шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б) частини третьої статті 152 ЗК України).
		 
		Наявність права власності на землю не лише наділяє правами, а і зобов'язує, у тому числі обов'язком: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф (пункти г), ж) частини першої статті 91 ЗК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
		Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
		 
		У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що, застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
		Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
		Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
		 
		З наведених норм матеріального права вбачається, що позов власника про усунення порушень права на землю, не пов'язаного із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником землі і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. 
		При цьому порушені права власника земельної ділянки можуть бути відновлені шляхом зобов'язання винної особи за власні кошти привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.
		 
		Як зазначалося, суд першої інстанції встановив, що позивач є власником земельної ділянки, права якого порушено внаслідок дій відповідача з незаконної зміни рельєфу земельної ділянки позивача.
		 
		Такі встановлені судом обставини у справі є підставою для відновлення порушених прав позивача.
		 
		Позивач запропонував спосіб відновлення його права на землю шляхом встановлення підпірної стіни, а також надав докази на підтвердження технічної можливості реалізації такого способу захисту порушеного права у вигляді розробленого Тернопільським філіалом Державного підприємства «Державний проектний інститут «Львівський Промбудпроект» робочого проекту «Підпірна стіна між земельними ділянками власників гр. ОСОБА_5 і гр. ОСОБА_4 в с. Підгороднє Тернопільського району» (а. с. 26-28) 
		Відповідач у справі не запропонував інших можливих варіантів відновлення рельєфу земельної ділянки позивача, а також не спростував будь-яким чином обраний позивачем спосіб відновлення його порушеного права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано при вирішені спору в частині вимог ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_4 вчинити певні дії положення частини четвертої статті 267 ЦК України і безпідставно не застосовано положення статей 391, 396 ЦК України в поєднанні зі статтями 78, 90, 91, 103, 111, 152 ЗК України, що призвело до ухвалення судових рішень, які суперечать вимогам закону в цій частині вимог позову.
		 
		Оскільки позивач довів факт порушення його прав з боку відповідача та обрав належний і допустимий спосіб захисту порушеного права, то позовні вимоги ОСОБА_3 в частині вимог про зобов'язання ОСОБА_4 за власні кошти встановити підпірну стіну згідно з робочим проектом «Підпірна стіна між земельними ділянками власників гр. ОСОБА_5 і гр. ОСОБА_4 в с. Підгороднє Тернопільського району», розробленого Тернопільським філіалом Державного підприємства «Державний проектний інститут «Львівський Промбудпроект», є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		При ухваленні судових рішень в частині відмови в позові ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 винним у знятті земельного покриття на земельній ділянці ОСОБА_3, що призвело до створення перешкод в користуванні земельною ділянкою, порушення права на земельну ділянку та призвело до створення перепаду висот рельєфу між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних та обґрунтованих висновків, що такі позовні вимоги не є належним самостійним способом захисту порушеного права, а є предметом доведення/спростування при вирішенні спору про відновлення порушених прав власника на землю, і задоволенню не підлягають.
		 
		За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови в позові про зобов'язання вчинити певні дії з ухваленням у скасованій частині нового рішення про задоволення позову. В іншій частині оскаржувані в касаційному порядку судові рішення слід залишити без змін.
		 
		Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг не сплачувався через наявність у позивача пільг зі сплати таких витрат, а тому немає підстав для вирішення питання про зміну чи розподіл судового збору. 
		 
		Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 412, 416, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, 
		 
		Постановив:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року скасувати в частині відмови в позові ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_4 вчинити дії та ухвалити у скасованій частині нове рішення суду про задоволення позову.
		 
		Зобов'язати ОСОБА_4 за власні кошти встановити підпірну стіну згідно з робочим проектом «Підпірна стіна між земельними ділянками власників гр. ОСОБА_5 і гр. ОСОБА_4 в с. Підгороднє Тернопільського району», розробленого Тернопільським філіалом Державного підприємства «Державний проектний інститут «Львівський Промбудпроект».
		 
		В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                             В. С. Висоцька 
		 
		 
		Судді:                                                                                                          С. Ю. Мартєв 
		 
		 
		                                                                                                                      В.В. Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      І.М. Фаловська
		 
		 
		                                                                                                                      С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...