Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/1/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2018.
Дата набрання законної сили: 21.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		21 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 591/1/16-ц
		 
		провадження № 61-11335св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,                          ШтеликС. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		треті особи: товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія «Нафтогазстрах», ОСОБА_5,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2016 року у складі судді Шелєхової Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 серпня               2016 року у складі колегії суддів: Рибалки В. Г., Ільченко О. Ю., Попруги С. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до державного підприємства «Південна залізниця» (далі - ДП «Південна залізниця»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»), треті особи: товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія «Нафтогазстрах» (далі - ТДВ СК «Нафтогазстрах»), ОСОБА_5, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 грудня 2013 року              ОСОБА_5 при виконанні своїх трудових обов'язків, керуючи належним ДП «Південна залізниця» автомобілем ГАЗ 5204, реєстраційний                         номер НОМЕР_1, на вул. Сумській в смт Краснопілля виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв зіткнення з його автомобілем RENAULТ Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а його автомобіль - механічні пошкодження, що завдало майнової та моральної шкоди.
		Разом із цим ОСОБА_4 стверджував, що в результаті порушення його прав поніс витрати, пов'язані з евакуацією автомобіля, тривалим його зберіганням на стоянці та проведенням у справі судової автотоварознавчої експертизи.
		На підставі викладеного позивач, після уточнення в червні 2016 року позовних вимог, просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь 129 131,65 грн майнової шкоди (125 591,65 грн - за пошкодження автомобіля, 540,00 грн - витрати на евакуатор, 3 000,00 грн - витрати за стоянку автомобіля), 30 000,00 грн моральної шкоди та 1 200,00 грн судових витрат.
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. 
		Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 129 131,65 грн, моральну шкоду - 20 000,00 грн, судові витрати в сумі 1 200,00 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 11 грудня 2013 року ОСОБА_5, керуючи належним ДП «Південна залізниця» автомобілем під час виконання трудових обов'язків, спричинив ДТП, внаслідок якої ОСОБА_4 завдано майнової та моральної шкоди.
		Визначаючи розмір майнової шкоди, суд виходив із того, що висновком судової автотоварозначої експертизи від 07 квітня 2016 року № 002/2016 встановлено вартість відновлюваного ремонту автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2, у розмірі 175 591,65 грн, 50 000,00 грн з яких уже сплачено позивачу ТДВ СК «Нафтогазстрах» як страхове відшкодування в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика. Крім того, враховано те, що ОСОБА_4 понесені витрати на евакуацію транспортного засобу (540,00 грн) та оплачено послуги стоянки        (3 000,00 грн).
		Стягнення моральної шкоди обґрунтовано тим, що внаслідок ДТП позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що завдало йому емоційних переживань та фізичних страждань, а його автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, через що позивач був позбавлений можливості тривалий час повноцінно користуватися транспортним засобом. При цьому, завдану позивачу моральну шкоду суд оцінив у 22 500,00 грн, з яких 2 500,00 грн уже відшкодовано ТДВ СК «Нафтогазстрах».
		Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2016 року залишено без змін.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновок судової автотоварозначої експертизи, покладений в основу оскаржуваного рішення, є належним доказом, який підтверджує розмір заподіяної позивачу майнової шкоди. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_4
		13 вересня 2016 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при визначенні розміру та стягненні майнової шкоди взято за основу вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в розмірі                               175 591,65 грн, розрахованого без урахування зносу.
		Також у касаційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» посилалося на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не оцінено звіт про незалежну експертну оцінку майна від 11 грудня 2013 року № 034/2013, відповідно до якого вартість матеріального збитку визначено у розмірі ринкової вартості автомобіля - 90 689,00 грн та на підставі якого позивачу сплачено страхове відшкодування.
		Разом із цим у касаційній скарзі зазначено про необґрунтованість стягнення з відповідача вартості послуг за зберігання автомобіля позивача, оскільки докази понесення таких витрат оформлені неналежним чином.
		Крім того, ПАТ «Українська залізниця» стверджувало, що рішення судів попередніх інстанцій є немотивованими і в частині визначення розміру моральної шкоди.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		26 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Однак зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 11 грудня                    2013 року на проїзній частині перехрестя вулиць Сумської та Жовтневої              в смт Краснопілля Сумської області сталася ДТП. Водій ОСОБА_5 під час виконання трудових обов'язків, керуючи належним ДП «Південна залізниця» автомобілем ГАЗ 5204, реєстраційний номер НОМЕР_1, виїхав на зустрічну смугу руху та вчинив зіткнення з автомобілем RENAULТ Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував власник ОСОБА_4
		За фактом ДТП внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200180000676 від 12 грудня 2013 року.
		Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою                              статті 286 КК України. 
		За результатами судового розгляду згаданого кримінального провадження                 24 листопада 2015 року Краснопільським районним судом Сумської області постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням обвинуваченого та потерпілого ОСОБА_4, якою встановлено вину ОСОБА_5 у скоєнні інкримінованого злочину.
		Як зазначено у мотивувальній частині цієї ухвали, при розгляді справи потерпілий пояснив суду, що він дійсно примирився з обвинуваченим, між ними вирішені всі питання щодо завданих збитків, і наполягав на звільненні ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності.
		Водночас у позовній заяві ОСОБА_4 послався на те, що питання про стягнення завданої ОСОБА_5 шкоди не вирішено, оскільки відповідно до статей 1172, 1194 ЦК України така шкода має відшкодовуватися страховою компанією та роботодавцем.
		Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2016 року № 002/2016 розмір майнової шкоди, завданої власникові автомобіля марки RENAULТ Logan 1.5 D, 2010 року випуску, кузов номер НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, за цінами на час проведення дослідження, з урахуванням строку експлуатації автомобіля на момент ДТП, 11 грудня 2013 року, без врахування ПДВ на роботи, матеріалів складових частин, складає 112 002,04 грн, а вартість відновлювальних робіт автомобіля - 175 591,65 грн. 
		Автомобіль з моменту ДТП до часу розгляду справи знаходився на стоянці ФОП ОСОБА_6, у зв'язку з чим позивачем понесені витрати на оплату послуг зберігання автомобіля, що відповідно до рахунку-фактури від                        29 квітня 2016 року становлять 3 000,00 грн. 
		За евакуацію автомобіля з місця події до міста Суми позивач сплатив                540,00 грн, що підтверджується актом від 11 грудня 2013 року                         № 15 прийому-передачі виконаних робіт.
		Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 на момент ДТП,                  11 грудня 2013 року, відповідно до полісу № АС/2284246 була застрахована в ТДВ СК «Нафтогазстрах». Між ТДВ СК «Нафтогазстрах» та ДП «Південна залізниця» укладено договір № 0809 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з додатком до якого серед переліку транспортних засобів страхувальника наявний автомобіль ГАЗ-5204, 1987 року випуску, реєстраційний номер     НОМЕР_1. Відповідно до умов цього договору при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000,00 грн на одного потерпілого.
		15 лютого 2016 року ТДВ СК «Нафтагазстрах» перерахувало ОСОБА_4 страхове відшкодування в сумі 50 000,00 грн в межах страхового ліміту.
		Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
		Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ДТП, унаслідок якої позивачу завдано шкоди, сталася з вини                ОСОБА_5, який на момент цієї пригоди перебував у трудових відносинах з ДП «Південна залізниця» та керував транспортним засобом, належним цьому підприємству, дійшли обґрунтованих висновків про стягнення суми на відшкодування шкоди з ПАТ «Українська залізниця» як правонаступника підприємства - роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки.
		Відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Таким чином, правильними є висновки судів про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Частиною першою статті 212 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди та визначенні її розміру, суд першої інстанціїкерувався, зокрема, висновком судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2016 року № 002/2016, складеним судовим експертом автотоварознавцем ОСОБА_7 на виконання ухвали Залізничного районного суду м. Суми від 15 березня             2016 року.
		Згідно із цим висновком розмір майнової шкоди, завданої власникові автомобіля марки RENAULТ Logan 1.5 D, 2010 року випуску, кузов номер НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, за цінами на час проведення дослідження, з урахуванням строку експлуатації автомобіля на момент ДТП, 11 грудня 2013 року, без врахування ПДВ на роботи, матеріалів складових частин, складає 112 002,04 грн, а вартість відновлювальних робіт транспортного засобу - 175 591,65 грн.
		У матеріалах справи наявний також звіт про незалежну експертну оцінку майна від 11 грудня 2013 року № 034/2013, складений тим же суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 безпосередньо після ДТП, та на підставі якого було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_4
		У зазначеному звіті визначено ринкову вартість автомобіля RENAULТ               Logan 1.5 D, 2010 року випуску, кузов номер НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, без урахування ПДВ у розмірі 90 689 грн та вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових, без врахування ПДВ на роботи та матеріали, з урахуванням ПДВ на складові частини в результаті пошкодження досліджуваного транспортного засобу на дату оцінки у розмірі 98 068, 42 грн, що перевищує його ринкову вартість.
		Однак як судом першої, так і апеляційної інстанцій звіт про незалежну експертну оцінку майна від 11 грудня 2013 року № 034/2013 досліджено та оцінено не було. 
		Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності і власників наземних транспортних засобів» в редакції, яка діяла на час ДТП, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. А також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
		Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. 
		Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності і власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
		У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
		Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП.
		При вирішенні питання про розмір збитків, які підлягають відшкодуванню в зв'язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій, надавши перевагу одному доказу над іншим та не взявши до уваги звіт про незалежну експертну оцінку майна від 11 грудня 2013 року     № 034/2013, не встановили дійсну вартість транспортного засобу до та після ДТП, не встановили, чи погодився власник пошкодженого автомобіля на визнання його фізично знищеним, одержуючи розмір страхового відшкодування.
		Судами не з'ясовано думку позивача з приводу визнання чи невизнання пошкодженого автомобіля фізично знищеним та його наміри щодо ремонту автомобіля, а також не спростовані доводи відповідача, наведені у запереченнях на заяву про уточнення позовних вимог та в апеляційній скарзі, з приводу можливого отримання позивачем невиправданого надприбутку в результаті реалізації ним пошкодженого автомобіля після одержання повної його вартості.
		Внаслідок неповного встановлення зазначених обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють порядок встановлення матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого автомобіля та невірно визначили розмір її відшкодування.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно з положеннями частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Частиною другою цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		Ураховуючи, що внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а його автомобіль - значні механічні пошкодження, що спричинило моральні страждання позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди. 
		Однак судами не враховано зміст ухвали Краснопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою             статті 286 КК України, на підставі статті 46 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим. Зокрема, ту обставину, що при розгляді справи потерпілий пояснив суду, що він дійсно примирився з обвинуваченим, між ними вирішені всі питання щодо завданих збитків.
		Відповідно до статті 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
		За змістом наведеної норми КК України та статті 45 КК України звільнення від кримінальної відповідальності в даному випадку є можливим виключно за умови відшкодування особою, яка вчинила злочин, матеріальної та моральної шкоди в достатньому для потерпілого розмірі, хоча це може і не бути повним відшкодуванням.
		Оскільки внаслідок ДТП потерпілому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню у відповідному розмірі, стягнення її відшкодування не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки.
		Тому судам необхідно було з'ясувати, яка саме шкода (майнова чи моральна) була відшкодована ОСОБА_5 в межах кримінального провадження та в якому розмірі, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. 
		Таким чином, не можна вважати, що рішення судів в частині визначення розміру стягнутої з відповідача ПАТ «Українськазалізниця» моральної шкоди в сумі 22 500,00 грн ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене встановлено, що суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є  порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
		Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 серпня 2016 року скасувати.
		Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                         В. С. Висоцька 
		 
		Судді                                                                                                       А. О. Лесько 
		 
		 С. Ю. Мартєв 
		 
		 І. М. Фаловська
		 
		   С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...