Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2526/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 29.03.2018. Зареєстровано: 29.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22.03.2018р.                                                                          Справа №914/2526/17 
		Суддя   О.Запотічняк   при секретарі  В.Думин розглянула справу  
		за позовом: Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області, м.Буськ,
		до відповідача-1: Яблунівської сільської ради Буського району, Буський район, с.Яблунівка,
		до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 МХП, м.Рогатин, Рогатинський район, Івано-Франківська область,
		про: визнання недійсним рішення  Яблунівської  сільської ради від 14.03.2017р. №73 та зобовязання  відповідача-2 звільнити земельну  ділянку  пл.38,9380 із паїв померлих власників, що знаходиться за межами с.Яблунівка та с. Рокитне Буського району Львівської області.
		 
		За участю представників:
		Від прокуратури: ОСОБА_2  службове посвідчення № 047912,  ОСОБА_3  службове посвідчення № 047893;
		Від відповідача-1: не зявився;
		Від відповідача-2: ОСОБА_4, ОСОБА_5  представники.
		 
		Суть спору: Заступником керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області    звернувся в Господарський суд Львівської області в інтересах держави до відповідачів:  Яблунівської сільської ради Буського району  та Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 МХП про: визнання недійсним рішення  Яблунівської  сільської ради від 14.03.2017р. №73 та зобовязання  відповідача-2 звільнити земельну  ділянку  пл.38,9380 із паїв померлих власників, що знаходиться за межами с.Яблунівка та с. Рокитне Буського району Львівської області.
		Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідач 1, вийшовши за межі своїх повноважень, передала в оренду ТзОВ «Захід-Агро МХП» земельні ділянки (частки) загальною площею 38,9380 га, власники яких померли, а спадкоємці відсутні чи не прийняли спадщину. Прокурор вважає, що Яблунівська сільська рада фактично розпорядилася земельними ділянками за межами населеного пункту, що не належать до її компетенції. Прокурор в позовній заяві зазначив, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою за межами населених пунктів, з 01.01.2013 р. належать центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастру) та його територіальними органами.
		Як на підстави, для визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, позивач посилається на низку порушень відповідачем-1 чинного законодавства, в тому числі   передбачених  Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вчинення ним дій у спосіб, що суперечать вимогам  Законів України «Про оренду землі», «;Про оцінку землі», «;Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «;Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок   власникам земельних часток ( паїв)»  та ряду загальних положень  Цивільного кодексу України. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що відповідач 1 прийняв оскаржене рішення без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 Цивільного кодексу України.
		Разом з тим, прокурор звертає увагу на той факт, що охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обовязками.
		Іншими порушеннями чинного законодавства прокурор називає те, що: державна реєстрація права оренди земельних ділянок на території Яблунівської сільської ради площею 38,9380  га, власники яких померли, не проводилася; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж кожної земельної ділянки в натурі (на місцевості) із переданих в оренду 38,9380  га не виготовлялася; відомості про передачу земельної ділянки в оренду землі не вносилися до Державного земельного кадастру; укладений на виконання оскаржуваного рішення №73 договір оренди суперечив вимогам чинного законодавства, оскільки відсутня державна реєстрація договору оренди в органах Держгеокадастру, відсутні кадастрові номери таких ділянок, відсутній проект відведення щодо спірних земельних ділянок.
		Враховуючи наведені вище порушення вимог чинного законодавства, прокурор просить визнати недійсним рішення 13 сесії 7 скликання Яблунівської сільської ради від 14.03.2017р. №73 «Про погодження передачі земель в оренду Яблунівською сільською радою ТОВ Захід-Агро МХП», зобовязати ТзОВ «Захід-Агро» звільнити земельні ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 38,9380  га із паїв померлих власників, що знаходяться за межами с. Яблунівка та с. Рокитне Буського району Львівської області.
		Обставини справи: ухвалою від 06.12.2017 року суд порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 14.12.2017 року. 
		Ухвалою від 14.12.2017р. розгляд справи було відкладено на 16.01.2018 р. у звязку із неявкою представника відповідача-1. 
		Оскільки 15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII і відповідно до  п. 9 Перехідних положень ГПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, суд вирішив, що розгляд даної справи слід проводити за  правилами нової редакції ГПК України.
		11.01.2018 р. відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву (вх.№1139/18), в якому просить відмовити задоволенні позову. 
		Ухвалою від 16.01.2018р. суд відклав розгляд справи на 30.01.2018р.  та надав прокурору можливість в термін до  22.01.2018 р. подати всі належні докази, якими вони  обґрунтовують свої позовні вимоги, а відповідачу в термін  до 25.01.2018 р.  подати  суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
		  18.01.2018 р. та 25.01.2018 р.  відповідач-1 подав через канцелярію суду заяву (вх.№1831/18) та клопотання (вх.№2676/18) про  розгляд даної справи без участі представника Яблунівської сільської ради.
		25.01.2018 р. відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву (вх..№2673/18), в якому просить відмовити задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Зокрема у відзиві зазначено, що рішення №73 від 14.03.2017 року прийнято Яблунівською сільською радою з метою забезпечення належного використання не успадкованих земельних ділянок та для надходження коштів в бюджет сільської ради, оскільки земля має використовуватися та приносити територіальній громаді користь.
		 30.01.2018 р. прокурор подав через канцелярію суду  відповідь на відзив (вх.№3378/18).
		Ухвалою суду від 30.01.2018 р. розгляд справи відкладено на 13.02.2018 р.
		12.02.2018 р. прокурором подано письмові пояснення в порядку ст. 42 ГПК України.
		Ухвалою суду від 13.02.2018 р. розгляд справи відкладено на 06.03.2018 р.
		13.02.2018 р. відповідачем-2 подано через канцелярію суду клопотання про закриття провадження у справі (вх..№5135/18), в задоволенні якого суду відмовив ухвалою суду від 06.03.2018 р. Розгляд справи відкладено на 15.03.2018 р.
		Ухвалою суду від 15.03.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні 22.03.2018 р.
		В судове засідання 22.03.2018р. зявились прокурор та представники відповідача-2. Відповідач-1 неодноразово подавав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
		В наданих суду поясненнях прокурор підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві, просив суд їх задоволити. Прокурор вважає, що Яблунівська сільська рада фактично розпорядилася земельними ділянками за межами населеного пункту, що не належать до її компетенції, а  розпорядження ними, з метою передачі їх в оренду належить до компетенції районної державної адміністрації. Також в судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що державна реєстрація права оренди земельних ділянок на території Яблунівської сільської ради площею 38,9380  га, власники яких померли, не проводилася; укладений на виконання оскаржуваного рішення №73 договір оренди суперечив вимогам чинного законодавства, оскільки відсутня державна реєстрація договору оренди в органах Держгеокадастру, відсутні кадастрові номери таких ділянок, відсутній проект відведення щодо спірних земельних ділянок.
		Представники відповідача-2 щодо задоволення позовних вимог заперечили, просили в позові відмовити. Зокрема зазначили, що посилання позивача на порушення вимог ст.ст. 116, 122, 123, 124 ЗК України є безпідставними, оскільки згідно оскаржуваного рішення Яблунівської сільської ради було погоджено передачу не витребуваних (нерозподілених) паїв та/або земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що входять до складу спадщини, тобто дані земельні ділянки не належать до земель державної або комунальної власності. Також стверджують, що оскаржуване рішення Яблунівської сільської ради Львівської області прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України. Дії територіальної громади  відповідача 1 як особи, яка управляє спадщиною, вчинялись в інтересах територіальної громади щодо наповнення її бюджету та з метою забезпечення належного використання неуспадкованих земельних ділянок. Щодо посилань прокуратури в позовній заяві на практику ЄСПЛ зазначили, що Конвенція з прав людини та основоположних свобод надає державі право втручатися, в тому числі у право власності (інше майнове право) приватної особи, але лише задля досягнення легітимної мети, яким в даному випадку є захист суспільних інтересів, дотримання законності під час розпорядження землею, державною власністю, проте в даному випадку передані земельні ділянки не є державною власністю, що не спростовано проукрором. Також представник відповідача-2 звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не конкретизовано, які саме земельні ділянки повинен звільнити відповідач, точне їх місце розташування, кадастрові номери та інші дані. Крім того зазначає, що позивач просить звільнити земельні ділянки за межами с. Рокитне Буського району Львівської області, проте такі земельні ділянки жодним чином не зазначені у оспорюваному рішенні Яблунівської сільської ради.
		В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Суд  заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача-2,  дослідивши  матеріали  справи та оцінивши  докази в їх сукупності, встановив наступне:
		13 сесією VII скликання Яблунівської сільської ради Буського району Львівської області було прийнято рішення від 14.03.2017 року № 73 «Про погодження передачі земель в оренду Яблунівською сільською радою ТОВ Захід-Агро МХП». Даним рішенням відповідач-1 вирішив: погодити передачу в орнеду ТОВ «Захід-Агро МХП» - не витребувані (нерозподілені) паї та/або земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, не прийняли спадщину, а також відмовилися від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, згідно зі списком, що додається, орієнтовною площею 38,9380 га терміном на 7 років, але не довше, ніж до моменту державної реєстрації права власності за спадкоємцем на таку земельну ділянку (п.1 Рішення); встановити розмір орендної плати на рівні 7% від НГО (п.2 Рішення); зобовязати ТОВ «Захід-Агро МХП» підготувати пакети документів для проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок, власники яких померли (п.3 Рішення); надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення  (відновлення) меж земельних ділянок в натурі для ведення товарного сільського виробництва згідно переліку що додається (п.4 Рішення); уповноважити Яблунівського сільського голову підписати з ТОВ «Захід-Агро МХП» відповідні договори оренди земельних ділянок (п.6 Рішення).
		28.03.2017р. між Яблунівською сільською радою Буського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 МХП укладено договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що входять до складу спадщини, відповідно до умов якого орендодавець (відповідач 1 у справі) передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 38,9380 га. Відповідно до п.7 Договору оренди, він набирає чинності з дня підписання сторонами і діє протягом 7 (семи) років, але в будь-якому випадку не довше ніж до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою.
		Як зазначено в позовній заяві та не заперечується відповідачами, акт прийому-передачі земельних ділянок померлих громадян не проводився і підприємство ТОВ «Захід-Агро МХП» фактично приступило до використання земельних ділянок, кошти за використання вказаних земель сплачуються до бюджету сільської ради.
		Відповідно до положень ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), Законом України Про оренду землі та інших нормативно-правових актів.
		Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно з статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		Згідно з статтею 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		Водночас, за змістом статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Як вбачається з матеріалів справи, 13 сесією VII скликання Яблунівської сільської ради Буського району Львівської області було прийнято рішення від 14.03.2017 року № 73 «Про погодження передачі земель в оренду Яблунівською сільською радою ТОВ Захід-Агро МХП». Даним рішенням відповідач-1 вирішив: погодити передачу в орнеду ТОВ «Захід-Агро МХП» - не витребувані (нерозподілені) паї та/або земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, не прийняли спадщину, а також відмовилися від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, згідно зі списком, що додається, орієнтовною площею 38,9380 га терміном на 7 років, але не довше, ніж до моменту державної реєстрації права власності за спадкоємцем на таку земельну ділянку (п.1 Рішення); встановити розмір орендної плати на рівні 7% від НГО (п.2 Рішення); зобовязати ТОВ «Захід-Агро МХП» підготувати пакети документів для проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок, власники яких померли (п.3 Рішення); надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо втсановлення  (відновлення) меж земельних ділянок в натурі для ведення товарного сільського виробництва згідно переліку що додається (п.4 Рішення); уповноважити Яблунівського сільського голову підписати з ТОВ «Захід-Агро МХП» відповідні договори оренди земельних ділянок (п.6 Рішення).
		Як встановлено судом, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, спадкоємці вказаних фізичних осіб у встановленому законом порядку не прийняли спадщини та не оформили ні права власності на земельні ділянки, ні права власності на земельні частки (паї).
		За змістом положень Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), земельні частки (паї), на які підтверджувальний документ уже отриманий, але власник не розпорядився ним належним чином (не подав заяву про виділення в натурі (на місцевості) для передання в оренду чи сумісного обробітку), а також земельні частки (паї), власники яких не оформили право власності або померли, а їх спадкоємці не прийняли спадщину, до якої входять земельні частки (паї) відносяться до категорії нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв). 
		При цьому, згідно розяснення Державного агентства земельних ресурсів №7295/17/6-12 від 14.05.2012, невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності чи комунальної власності.
		Таким чином, в ході розгляду справи, судом встановлено, що земельні ділянки загальною площею 38,9380 га, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, входили як неуспадковані земельні частки (паї).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою за межами населених пунктів належать центральним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Щодо вказаного суд зазначає таке.
		Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
		Пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 р., нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.
		Статтею 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
		Так, аналізуючи положення ст.ст. 5, 9, 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), а також пунктів 2, 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), можна зробити висновок, що передача в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) здійснюється в залежності від місця розташування таких ділянок, а саме: за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради нерозподілені (невитребувані) земельні частки можуть передаватися в оренду в межах населених пунктів, а за рішенням районної державної адміністрації - за межами населених пунктів.
		Разом з тим, суд наголошує на тому, що Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є спеціальним законодавчим актом, який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками та використання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок. 
		Водночас, як вже зазначалося, в оренду відповідачу 1 було передано земельні частки паї, які не успадковано спадкоємцями померлих громадян, що не спростовано прокурором та не надано доказів протилежного.
		Проте, 20.09.2016 Верховною ОСОБА_4 України прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли котрим, зокрема, внесено зміни в статті 1283 та 1285 ЦК України та статті 4, 19 Закону України Про оренду землі.
		Зокрема, відповідно до ст.1285 ЦК України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо у складі спадщини є майно (а згідно ст. 190 ЦК України майном являється не лише річ, але і майнові права на неї), яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. 
		У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.
		Згідно з частиною 5 статті 4 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення), орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.
		Особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов'язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки (ч. 6 ст.19 Закону України Про оренду землі).
		Таким чином, з наведених приписів ЦК України та Закону України Про оренду землі вбачається, що органом, котрий вправі передавати в оренду земельні ділянки (в т.ч. невитребувані земельні частки) померлих громадян до моменту прийняття спадкоємцями спадщини, або визнання її відумерлою в судовому порядку являються сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, незалежно від того, чи така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту чи за межами. Відповідні сільська, селищна, міська рада являються управителем спадщини в силу імперативних положень закону і для реалізації їхніх повноважень щодо передачі в оренду земельних ділянок від них не вимагається вчинення будь-яких інших дій (як от, звернення до суду з вимогою про визнання спадщини відумерлою, як це стверджує прокурор).
		Враховуючи викладене, а також те, що спірна земельна ділянка площею 38,9380 га знаходиться на території Яблунівської сільської ради, що не спростовано прокурором, суд приходить до висновку, що Яблунівська сільська рада вправі була розпоряджатися спірними земельними ділянками та передавати їх в оренду відповідачу 2. 
		Щодо тверджень прокурора про передання в оренду земельних ділянок без проведення процедури визнання спадщини відумерлою, суд зазначає таке. Цивільним кодексом України та Законом України Про оренду землі встановлено, що заява про визнання спадщини відумерлою подається органом місцевого самоврядування не одразу після смерті спадкодавця та відкриття спадщини, а не менше ніж через рік після відкриття спадщини. У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки (ч.2 ст.1277, ч. 1 ст. 1285 ЦК України). Особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку, або до набрання сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обовязково зазначається у договорі оренди земельної ділянки (ч. 6 ст. 19 Закону України Про оренду землі).
		Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2017р. між Яблунівською сільською радою Буського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 МХП укладено договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що входять до складу спадщини, відповідно до умов якого орендодавець (відповідач 1 у справі) передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 38,9380 га. Відповідно до п.7 Договору оренди, він набирає чинності з дня підписання сторонами і діє протягом 7 (семи) років, але в будь-якому випадку не довше ніж до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях звертав увагу суду на те, що укладений між відповідачами договір оренди землі не пройшов державної реєстрації, не містить інших істотних умов, а тому в силу закону є недійсним. Однак, суд зазначає, що предметом даного спору є виключно оскаржуване рішення сільської ради, а також доводи сторін, повязані із оскарженням такого рішення. Натомість, договір оренди та його правова оцінка не входить до предмету даного спору та не досліджується судом на відповідність чи невідповідність останнього законодавству, та як позивачем не було заявлено відповідну вимогу про визнання недійсним такого договору   (не було наведено правових обґрунтувань його нікчемності).
		Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Статтею 393 Цивільного кодексу України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Наведені положення є реалізацією частини першої статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та частини другої статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 1 Господарського процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).
		Таким чином, господарський суд зазначає, що перед тим як здійснювати аналіз правомірності та законності прийняття оскаржуваного рішення, в першу чергу слід зясувати чи порушуються прийняттям цього рішення права та інтереси позивача у справі. За відсутності порушень таких прав та інтересів, немає правових підстав для задоволення позову і доцільності у подальшому здійсненні аналізу правомірності та законності такого рішення. При цьому, в силу приписів ст.ст. 74, 76, 77, 78 ГПК України  порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів прийнятим рішенням позивач повинен довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
		Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся із даним позовом в інтересах держави. При цьому, порушення прав та інтересів держави обґрунтовує тим, що державним інтересом в даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі земельних ділянок у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Інтерес держави, в даному випадку, полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права Українського народу.
		Суд не погоджується з доводами прокурора про порушення оскаржуваним рішенням відповідача 1 прав та інтересів держави, оскільки цим рішенням в оренду було передано земельні частки паї, які не належать ні до земель державної, ні до земель комунальної власності. Єдиним аргументом, котрий би міг свідчити про порушення прав та інтересів держави та слугувати підставою для задоволення позовних вимог, це законодавче віднесення повноважень щодо такої передачі до компетенції органів державної влади, а не органів місцевого самоврядування. Однак, як встановлено в ході розгляду справи, відповідач 1 своєї компетенції щодо прийняття оскаржуваного рішення не перевищив. 
		Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України,  обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
		    Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  
		В И Р І Ш И В :
		 
		1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		2.Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
		3.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
		     Повне рішення складено та підписано 29.03.2018р. 
		Суддя                                                                                              Запотічняк О.Д.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...