Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 909/935/15 : не визначено.
Надіслано судом: 29.03.2018. Зареєстровано: 29.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2018.
Дата набрання законної сили: 29.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  909/935/15 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Богородчанського районного споживчого товариства на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6) у справі № 909/935/15 Господарського суду Івано-Франківської області
		за позовом Богородчанського районного споживчого товариства до Старунської сільської ради Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Підприємства споживчої кооперації "САМ" 
		про визнання права власності на торговий комплекс
		ВСТАНОВИВ:
		Богородчанське районне споживче товариство (далі - Позивач) звернулось з позовом до Старунської сільської ради (далі - Відповідач) про визнання за Позивачем права власності на торговий комплекс площею 1297,6 м2, розташований в с. Старуня  Івано-Франківської області (далі - Торговий комплекс).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Богородчанським райвиконкомом було дозволено Позивачу здійснити будівництво вказаного торгового центру. Будівництво було завершено, однак частина будівлі не була здана в експлуатацію, і на даний час відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності Позивача на даний об'єкт нерухомості.
		Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2015 позов задоволено. Визнано за Позивачем право власності на Торговий комплекс.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2015 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 скасовано, а справу №909/935/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
		За результатами нового розгляду, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Підприємство споживчої кооперації "САМ" (далі - Третя особа).
		Рішення Господарського Івано-Франківської області від 23.05.2017 позов задоволено. Визнано за Позивачем право власності на Торговий комплекс.
		Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що Позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 1842 м2 в с. Старуня Івано-Франківської області, на якій ним зведено торговий комплекс загальною площею 1297,6 м2, однак відсутні документи, що спірне майно введено в експлуатацію. Відповідно до судової інженерно-технічної експертизи від 16.11.2015 ступінь готовності торгового центру становить 93% і оскільки Відповідач визнає позов, а також враховуючи положення статей 328, 392 ЦК України, позовні вимоги про визнання права власності на торговий комплекс в с. Старуня підлягають задоволенню.
		Крім того, відносно прав Третьої особи на спірне майно суд дослідив, що Позивач, виступивши співзасновником Третьої особи, не приймав рішення про передачу незавершеного будівництва чи торгового комплексу в її статутний капітал чи будь-якого іншого розпорядчого рішення, згідно з яким майно було передане у власність Третьої особи, оскільки відсутнє розпорядження правління Позивача, а тому з акту приймання-передачі від 26.10.2006 не можливо встановити, що спірне майно передано в статутний капітал чи у власність. Станом на час розгляду справи Позивач вийшов зі складу Третьої особи на підставі постанови правління № 31 від 01.04.2011. Таким чином, на думку суду, Позивач є єдиним власником спірного майна.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 рішення Господарського Івано-Франківської області від 23.05.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Водночас, враховуючи положення статей 1, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 22.09.2004, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		Однак, у справі, яка переглядається, Позивачем не надано доказів введення об'єктів нерухомого майна торгового комплексу в с. Старуня, загальною площею 1297,6 м2 в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права. Враховуючи вимоги частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, результати висновку судової інженерно-технічної експертизи від 16.11.2015, яким визначено ступінь готовності торгового центру лише на 93%, а також те, що оскільки визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено, то суд дійшов висновку про передчасність позову, а тому відмовив в його задоволенні.
		Позивач подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області залишити в силі.
		В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні з тих підстав, що судом апеляційної інстанції не враховано, що будівельно-технічною експертизою встановлено фактичну відповідність торгового центру Державним будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та економічним нормам і правилам; Третя особа не набула у власність незавершене будівництво торгового комплексу, а тому відсутні підстави вважати право Третьої особи порушеним, проте суд зазначене не врахував.
		Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 у справі без змін.
		Відзив Третьої особи мотивований тим, що суд апеляційної інстанції підставно надав оцінку висновкам, викладеним в інженерно-технічній експертизі від 16.11.2015, а також вірно застосував до даним правовідносин норми статті 331 Цивільного кодексу України; Позивач в касаційній скарзі помилково посилається на те, що у Третьої особи відсутнє право власності на торговий комплекс, оскільки питання права власності на спірний об'єкт за Третьою особою не було предметом даного спору та висновків апеляційного господарського суду; безпідставним є посилання на те, що Позивач вийшов зі складу Третьої особи, тоді як матеріали справи містять ряд витягів з ЄДРПОУ, з яких вбачається відсутність змін у складі засновників Третьої особи, а тому Позивач і досі є одним із засновників Третьої особи; суд апеляційної інстанції помилково в мотивувальній частині вказав, що не приймає до уваги доводи Третьої особи про те, що Позивач, виступивши співзасновником Третьої особи, приймав рішення про передачу незавершеного будівництва в статутний капітал Третьої особи, майно було передано у власність Третьої особи. Таких доводів в апеляційній скарзі не викладалось, а зазначалось про передачу незавершеного будівництва лише в статутний капітал Третьої особи, а не у власність, а тому зазначене з мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду слід виключити.
		Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу Позивача, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Львівського апеляційного господарського суду 07.08.2017 у справі №909/935/15 у касаційному порядку.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Богородчанської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області "Про дозвіл на будівництво об'єктів соціально-культурного та виробничого призначення в населених пунктах району" № 64 від 14.03.1985 надано дозвіл позивачу на будівництво торгового центру в с. Старуня.
		Згідно постанови правління Позивача №37 від 05.09.2006 "Про передачу частини приміщення торгового комплексу в с. Старуня" частину приміщення торгового комплексу в с.Старуня загальною площею 182,2 кв.м. передано безоплатно Богородчанській центральній районній лікарні під сільську лікарську амбулаторію.
		26.12.2006 згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, а саме реконструкція частини торгового центру під лікарську амбулаторію в с. Старуня по вул. Лукача, 1, загальною площею 1461кв.м., в тому числі підвальні приміщення - 521 кв.м., інші надземні приміщення - 939 кв.м. на I та II поверхах.
		Проте, на решту частини нерухомого майна площею 1297,6 кв.м. свідоцтва про право власності Позивачем не отримано.
		Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на торговий комплекс в с. Старуня, загальною площею 1297,6 кв.м. вартістю 255720,00 грн з тих підстав, що в березні 2015 року Позивач звернувся із заявою в реєстраційну службу Богородчанського РУЮ щодо реєстрації права власності на торговий комплекс в с.Старуня, проте заява про проведення реєстрації права власності на даний об'єкт відхилена у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав.
		Згідно з висновком № 12/10-15 судової інженерно-технічної експертизи від 16.11.2015 ступінь готовності об'єкта нерухомості, а саме Торгового центру, становить 93%.
		Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177 - 179, 182 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
		Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно зі статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.
		Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
		Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
		Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		Однак, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, у даній справі Позивачем не надано доказів введення спірного об'єкту нерухомого майна в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права.
		Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
		Зазначений висновок також міститься і в постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі N 3-82гс11, від 27.05.2015 у справі №6-159цс15.
		За таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовано норму статті 392 Цивільного кодексу України та безпідставно прийнято рішення про визнання за Позивачем права власності на спірне майно.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, здійснив перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосував законодавство під час розгляду справи.
		Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що будівельно-технічною експертизою встановлено фактичну відповідність торгового центру Державним будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та економічним нормам і правилам, колегією суддів відхиляються, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно висновку № 12/10-15 судової інженерно-технічної експертизи від 16.11.2015 ступінь готовності об'єкта нерухомості, а саме Торгового центрі, становить 93%.
		Щодо доводів касаційної скарги, що Третя особа не набула у власність незавершене будівництво торгового комплексу, а тому відсутні підстави вважати право Третьої особи порушеним, колегія суддів зазначає, що питання права власності на спірний об'єкт за Третьою особою не було предметом даного спору.
		В той же час, Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначає,що суд апеляційної інстанції помилково в мотивувальній частині вказав, що не приймає до уваги доводи Третьої особи про те, що Позивач виступивши співзасновником Третьої особи приймав рішення про передачу незавершеного будівництва в статутний капітал Третьої особи майно було передано у власність Третьої особи. Таких доводів в апеляційній скарзі не викладалось, а зазначалось про передачу незавершеного будівництва лише в статутний капітал Третьої особи, а не у власність, а тому зазначене з мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду слід виключити.
		З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник вказав: "в цій частині довільний висновок суду, що Бородчанське РСТ не приймало рішення (розпорядження) про передачу будівництвом торгового комплексу в статутний капітал ПСК "САМ" чи передачу у власність ПСК "САМ" спростовується…" (абз. 5 арк. 3 апеляційної скарги). При розгляді зазначеного доводу апеляційної скарги, суд не змінив його змісту, а лише узагальнив, а тому відсутні підстави для виключення відповідного речення з мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
		Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Богородчанського районного споживчого товариства залишити без задоволення.
		2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 у справі №909/935/15 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                Суховий В.Г.
		Судді                                                                                          Берднік І.С.
		                                                                                                    Міщенко І.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...