Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10158/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; прийняття громадян на публічну службу.
Надіслано для оприлюднення: 29.03.2018. Зареєстровано: 30.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2018.
Дата набрання законної сили: 29.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		29 березня 2018 року                                          справа №826/10158/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.)доГромадської ради доброчесності (далі по тексту - відповідач, ГРД)третя особаВища кваліфікаційна комісія суддів України (далі по тексту - третя особа, ВККСУ)провизнання незаконним та скасування висновку ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики затвердженого 18 квітня 2017 рокуВ С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав протиправності висновку відповідача про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 18 квітня 2017 року, оскільки оскаржуваний висновок прийнятий без наявності відповідних підстав, а тому є необґрунтованим і невмотивованим, що призвело до порушення прав та інтересів позивача.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10158/17; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ВККСУ; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Відповідач письмового заперечення проти позову та відповідних доказів до суду не надав.
		Третя особа в письмових поясненнях щодо заявлених позовних вимог проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що ВККСУ рішення прийнято з врахуванням оскаржуваного висновку відповідача та оцінки критеріїв професійної, особистої і соціальної компетентності позивача.
		В судовому засіданні 23 жовтня 2017 року позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали; третя особа проти позову заперечила; відповідач свого представника до суду не направив, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		 
		Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
		Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
		Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
		Рішенням ВККСУ від 07 листопада 2016 року №145/зп-16, у відповідності до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
		Позивач звернувся до ВККСУ із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення та рішенням ВККСУ від 13 грудня 2016 року №93/пс-16 допущений до участі у цьому конкурсі.
		Рішенням ВККСУ від 11 січня 2017 року №2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема й позивача.
		Рішенням ВККСУ від 08 лютого 2017 року №оп20/вс-17 позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
		За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту ОСОБА_1 набрав 163,75 бала та згідно з рішенням ВККСУ від 29 березня 2017 року №23/зп-17 допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" у межах процедури конкурсу до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
		ГРД надано ВККСУ висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 18 квітня 2017 року (далі по тексту - висновок ГРД).
		Вирішуючи питання підсудність даного спору за участю ГРД адміністративному суду та наявність правових підстав для оскарження висновку ГРД, суд виходить із наступних міркувань.
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Аналогічні правові норми містить нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, яка діє з 15 грудня 2017 року.
		При цьому відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції, а статус відповідного органу як суб'єкта владних повноважень не ставиться в залежність від факту його реєстрації як юридичної особи.
		Правовий статус та завдання ГРД визначені у статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
		Як визначає частина перша статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Згідно з частиною першою статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
		У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Таким чином, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями; відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб'єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб'єктом владних повноважень.
		При цьому, суд звертає увагу, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
		Так, за визначенням пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Аналогічне визначення міститься у пункті 17 частини першої статті 4 нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
		Як свідчать обставини справи, на момент складення оскаржуваного висновку ОСОБА_1 обіймав посаду судді Апеляційного суду Донецької області.
		Оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, на думку суду, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
		У свою чергу оскаржуваний висновок є різновидом акта індивідуальної дії, оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_1, містить твердження про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання.
		Крім того, у рішенні від 07 червня 2017 року №99/вс-17 ВККС врахувала оскаржуваний висновок ГРД при вирішенні питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду.
		Згідно з частиною третьої статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
		2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
		3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
		4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких ВККСУ дійшла відповідних висновків.
		Отже, чинне законодавство не надає право оскаржити рішення ВККСУ з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності учасника конкурсу критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон України "Про судоустрій і статус суддів" допускає можливість оскарження такого рішення ВККСУ виключно з формальних підстав.
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
		Враховуючи викладене, оскарження висновку ГРД є реалізацією права на звернення до суду з метою отримання ефективного засобу юридичного захисту.
		Згідно з частиною шостою статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Відповідно до частини першої статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Положення статті 19 Регламенту ГРД передбачають, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Суд звертає увагу, що поняття "доброчесність" чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.
		Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 
		12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону. 
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 
		12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 
		12.7.1. Чесність і порядність. 
		12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 
		12.7.3. Схильність до зловживань. 
		Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє. 
		Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Разом з тим, суд зауважує, що як будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень, висновок ГРД має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Оцінюючи висновок ГРД на предмет його обґрунтованості по суті висвітлених у ньому питань, суд звертає увагу на наступне.
		Підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею наступних даних: 1) недостовірність відомостей у декларації доброчесності ОСОБА_1 та допущення кандидатом, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод; 2) кандидат у складі колегії суддів апеляційного суду Донецької області залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в продовженні строку тримання під вартою підозрюваного, якого правоохоронці вважають важливою особою у структурі терористичної організації "Донецька народна республіка"; ця справа викликала значний суспільний резонанс, на думку журналістів та громадських активістів, рішення судів та дії суддів є сумнівними; кандидат разом із дружиною у 2015 та 2016 роках виїжджав у Росію, а син кандидата навчається в Росії та фактично постійно там проживає, що свідчить про ризик тиску на кандидата при розгляді вказаних категорій справ; 3) кандидат набув права користування на квартиру у місті Києві, яка належить ОСОБА_5; 4) у кандидата є велика кількість нерухомого майна, зокрема, земельних ділянок, а вказана у декларації вартість окремого майна викликає сумнів у тому, що вона відповідає дійсній ринковій вартості, що породжує сумніви у відповідності майна кандидата та членів його сім'ї задекларованим доходами.
		Згідно з пунктом 6 Умов проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затвердженого рішенням ВККС від 07 листопада 2016 року, кандидат подає, в тому числі, декларацію доброчесності судді.
		Рішенням ВККСУ від 31 жовтня 2016 року №137/зп-16 затверджено форму декларації доброчесності судді, а також визначено правила її заповнення, які регламентують, що у разі заповнення декларації вперше у ній зазначаються твердження щодо обставин, які мали місце упродовж усього життя особи, яка її заповнює. Водночас зміни, доповнення чи уточнення поданих у декларації відомостей не допускаються. Крім того, суддя (кандидат на посаду судді) має право за власним бажанням зазначити у декларації у довільній формі додаткові пояснення щодо наведених ним тверджень.
		Пункт 17 розділу II декларації доброчесності судді містить твердження: "Мною не приймалися одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні". Наведене підтверджено кандидатом шляхом проставлення відповідної позначки.
		Відповідач, в оскаржуваному висновку посилається на приховування відомостей щодо розгляду справ, які прийняті з порушенням прав людини і основоположних свобод, а саме про прийняття Європейським судом з прав людини рішення від 04 березня 2010 року "Шалімов проти України", у якому встановлено порушення пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Суд встановив, що 24 вересня 2002 року колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області під головуванням ОСОБА_1 ухвалено вирок, залишений без змін Верховним Судом України, стосовно ОСОБА_6, якого засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років.
		Як зазначає позивач, йому не було відомо інформації про прийняття рішення Європейським судом з прав людини рішення від 04 березня 2010 року "Шалімов проти України".
		Відповідно до пункту другого статті 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", перевірка проводиться також щодо суддів, які одноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.
		Така перевірка проводиться Тимчасовою спеціальною комісією при Вищій раді юстиції; метою перевірки є встановлення фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.
		Наведене свідчить, що у декларації доброчесності суддя має зазначити інформацію про прийняття (не прийняття) ним рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.
		Суд встановив, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 04 березня 2010 року "Шалімов проти України" констатовано порушення пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 6 Конвенції та оголошено прийнятними скарги щодо тривалості попереднього ув'язнення заявника та тривалості кримінального провадження у його справі, відмови у наданні побачень з родичами та відсутності ефективних засобів юридичного захисту за вищезазначеними скаргами.
		Проте, у рішенні Європейського суду з прав людини від 04 березня 2010 року "Шалімов проти України" не встановлено, що вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області, під головуванням ОСОБА_1 від 24 вересня 2002 року у відношенні ОСОБА_6 ухвалено із допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.
		Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено, що Тимчасовою спеціальною комісією за результатами перевірки ОСОБА_1 встановлено факти, що свідчать про порушення ним присяги, наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.
		За таких підстав суд вважає, що твердження відповідача про недостовірність відомостей у декларації доброчесності ОСОБА_1 та допущення ним порушення прав людини і основоположних свобод є помилковими та не підтверджуються належними доказами.
		Щодо сумнівності рішення у справі про відмову в продовженні строку тримання під вартою підозрюваного, якого правоохоронці вважають важливою особою у структурі терористичної організації "Донецька народна республіка", суд звертає увагу, що оцінка та перевірка рішення суду, яке набрало законної сили, виходить за межі повноважень ГРД та суперечить принципу незалежності судової влади.
		Посилання у висновку ГРД на виїзди позивача з дружиною до Росії та навчання сина позивача у Росії як на можливу підставу тиску та впливу на позивача при вирішенні справи і, відповідно, на ознаки недоброчесності у зв'язку із цим є припущенням та не підтверджуються будь-якими доказами.
		Щодо посилань у висновку на ознаку недоброчесності у вигляді набуття кандидатом права користування на квартиру у місті Києві, яка належить ОСОБА_5, суд зазначає наступне.
		Як свідчить зміст висновку ГРД, відповідач виявив факти, які можуть свідчити, що квартира у Києві придбана саме ОСОБА_1 та його дружиною і лише формально оформлена на ОСОБА_5 з метою приховати реальних власників майна та джерел походження коштів, з огляду на те, що ОСОБА_5 видавав позивачу та його дружині довіреності строком на 10 років з правом представництва в будь-яких інстанціях, управліннях та розпорядження квартирою.
		У свою чергу позивач стверджує, що у нього, як кандидата на посаду судді у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду, не виникало права користування згаданою квартирою, а було в його дружини, яка працює в місті Києві на посаді державного нотаріуса, якій родина ОСОБА_5 приходиться близькими родичами.
		Суд встановив, що відповідно до договору оренди квартири від 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та дружиною позивача ОСОБА_7 (орендар), орендар наймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
		При цьому про факт користування дружиною позивача згадною квартирою зазначено ОСОБА_1 у електронній декларації за 2016 рік.
		Крім того, в оскаржуваному висновку зазначено додаткову інформацію про те, що у кандидата є велика кількість нерухомого майна, зокрема, земельних ділянок, а вказана у декларації вартість окремого майна викликає сумнів у тому, що вона відповідає дійсній ринковій вартості, що породжує сумніви у відповідності майна кандидата та членів його сім'ї задекларованим доходами. Однак, суд зазначає, що вказані твердження є лише припущенням та не вказують недоброчесність позивача.
		З урахуванням викладеного, на думку суду, твердження ГРД про наявність підстав для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
		Крім того, суд звертає увагу, що наявна у справі копія висновку ГРД свідчить, що такий висновок ніким не підписаний, що ставить під сумнів його легітимність. 
		Таким чином, висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 18 квітня 2017 року, є протиправний та підлягає скасуванню.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Демяносова Олександра Власовича критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 18 квітня 2017 року.
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок).
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Суддя                                                                                          В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...