Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8153/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2018. Зареєстровано: 01.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2018.
Дата набрання законної сили: 15.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 березня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/8153/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючий - Стратієнко Л.В.,
		судді:  Студенець В.І., Ткач І.В.,
		за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
		 
		за участю представників:
		позивача - Новіка В.М., 
		відповідача - Аністратенко О.О., 
		третьої особи - не з'явився
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",
		на рішення Господарського суду міста Києва
		(суддя - Маринченко Я.В.)
		від 14.09.2017,
		та постанову Київського апеляційного господарського суду
		(головуючий - Іоннікова І.А., судді - Тищенко О.В., Тарасенко К.В.)
		від 21.11.2017,
		 
		за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",
		до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ",
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України",
		про стягнення 886 479 483,70 грн, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У травні 2017 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" заборгованості в розмірі 886 479 483,70 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 квітня 2013 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "ЕСУ" укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 2807-ДД/2013, на підставі якого позивач придбав 2 000 000 шт. облігацій ТОВ "ЕСУ" загальною номінальною вартістю 2 000 000 000,00 грн. На час звернення позивача з позовом у власності ПАТ "Державний ощадний банк України" перебувало 839 110 штук іменних відсоткових незабезпечених (звичайних) облігацій. Позивач стверджував, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за проспектом емісії в частині здійснення погашення облігацій заборгованість відповідача перед позивачем становить 839 110 000,00 грн основного боргу. Крім того, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 35 817 352,88 грн пені за прострочення виконання зобов'язання, 7 551 990,00 грн інфляційних втрат та 4 000 140,82 грн 3 % річних.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЕСУ" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" 839 100 000,00 грн основного боргу, 4 000 140,82 грн 3% річних, 7 551 990,00 грн інфляційних втрат та 230 303,03 грн витрат зі сплати судового збору. Відстрочено виконання рішення у справі на один рік з дня набрання ним законної сили. В іншій частині позову відмовлено. 
		 
		Рішення суду мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог з стягнення заборгованості зі сплати номінальної вартості облігацій в сумі 839 110 000,00 грн. Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з погашення облігацій, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат було визнано законними. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені суд прийшов до висновку, що оскільки у договорі та в проспекті емісії облігацій не було визначено штрафні санкції до відповідача у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо своєчасного погашення облігацій, то позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 817 352,88 грн є необґрунтованими. Відстрочення виконання рішення на один рік суд мотивував тяжким фінансовим станом ТОВ "ЕСУ". 
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року залишено без змін. 
		 
		У грудні 2017 року ПАТ "Державний ощадний банк України" подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 35 817 352,88 грн та в частинні надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду строком на один рік.  
		 
		Підставами для часткового скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме  - незастосування ст.ст. 230, 232 ГК України, ст.ст. 546, 549 ЦК України та Закону України  "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" як підстави для стягнення пені. Щодо надання відповідачу відстрочки виконання рішення строком на один рік позивач зазначає, що ТОВ "ЕСУ" не надано до суду достатніх та переконливих доказів свого скрутного фінансового становища, крім того, така відстрочка призведе до погіршення фінансового стану ПАТ "Державний ощадний банк України" внаслідок знецінення коштів, заявлених до стягнення, через наявність інфляційних процесів в економіці держави. 
		 
		В частині задоволення позову судові рішення не оскаржуються.
		 
		Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року прийняті із дотриманням вимог матеріального і процесуального права та просить залишити без змін вказані судові акти. Відповідач зазначає, що вимоги про стягнення пені в сумі 35 817 352,88 грн є необґрунтованими та неправомірними оскільки таке стягнення не передбачено чинними  законодавчими актами, договорами, які укладалися між сторонами, та проспектом емісії облігацій ТОВ "ЕСУ". Щодо задоволеного клопотання про відстрочення виконання рішення на один рік вказує на свій складний фінансовий стан та наявність загрози банкрутства ТОВ "ЕСУ".    
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї,  перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
		 
		Щодо прийнятого рішення судами першої та апеляційної інстанцій про відмову в стягненні із відповідача пені в сумі 35 817 352,88 грн, Верховний Суд погоджується із їх висновками з огляду на правильне застосування судами таких правових норм. 
		 
		Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		 
		Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України). 
		 
		Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		 
		Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що сторонами не було визначено у договорі купівлі-продажу цінних паперів № 2807-ДД/2013 від 25.04.2013 штрафні санкції у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо несвоєчасного погашення облігацій. Не містить такого застереження і проспект емісії облігацій ТОВ "ЄСУ", затверджений загальними зборами учасників товариства (протокол № 83 від 27.03.2015). Враховуючи, що між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання відповідачем,  чинним законодавством України також не встановлено нарахування пені у спірних правовідносинах, висновок господарських судів про відсутність підстав для стягнення пені є законним і обгрунтованим.
		 
		Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про стягнення пені були предметом розгляду у господарських судах попередніх інстанцій і їм дана належна правова оцінка, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 817 352,88 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		 
		Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з наведеними  у касаційній скарзі аргументами про неправомірне задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік з дня набрання рішенням суду законної сили, з огляду на  таке.
		 
		31.07.2017 від представника відповідача до господарського суду першої інстанції надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення, в якому останній просив суд відстрочити виконання рішення до 1 серпня 2022 року.
		 
		В обґрунтування підстав клопотання, представник ТОВ "ЕСУ" вказував, що порушення строків сплати номінальної вартості облігацій відбулося через неможливість ТОВ "ЕСУ" в умовах спаду економіки та інфляційних процесів, виконати економічні прогнози щодо свого розвитку. За твердженням відповідача, негайне виконання рішення суду є критичним для відповідача та може призвести до непоправних наслідків - банкрутства ТОВ "ЕСУ", як мажоритарного акціонера ПАТ "Укртелеком",  та, як наслідок, призведе до порушення стабільності роботи останнього, який в свою чергу надає стратегічно важливі послуги для безпеки держави та соціально значущі для усіх верст населення. Також відповідач просив суд врахувати, що надання відстрочки у виконанні рішення суду буде сприяти не тільки забезпеченню захисту майнових інтересів позивача щодо реального отримання грошових коштів, а й збереженню найбільшого оператора телекомунікації та десятків тисяч робочих місць.
		 
		Господарські суди, задовольняючи частково подану заяву зробили висновки, що тяжкий фінансовий стан ТОВ "ЕСУ" у значній мірі перешкоджає повному фактичному виконанню рішення суду у цій справі, що підтверджується наданими відповідачем балансами (звітами про фінансовий стан) на 31.12.2016 та 31.03.2017, звітами про фінансові результати (звітами про сукупний дохід) за 2016 рік та за 1 квартал 2017 року, консолідованими балансами (звітами про фінансовий стан) від 01.01.2017, 01.01.2015. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загрози неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загрози можливості неотримання протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.
		 
		Верховний Суд не може погодитися із прийнятими у цій частині судовими рішеннями, вважає висновки, зроблені ними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на таке.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. 
		 
		Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
		 
		Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати,  що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
		 
		Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
		 
		При цьому положення ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
		 
		Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
		 
		Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
		 
		Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
		 
		Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). 
		 
		Складне фінансове становище ТОВ "ЕСУ", яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. 
		 
		Верховний Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, які помилково взяті до уваги господарськими судами, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається ТОВ "ЕСУ" у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому, фінансове становище ТОВ "ЕСУ" є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки на погашення облігацій, оскільки був обізнаний про строк настання їх погашення, самостійно визначивши такий строк у проспекті емісії облігацій, зареєстрованого 12.04.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
		 
		Разом з цим, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.
		 
		Поза належною правовою оцінкою суду залишилась і та обставина, що при наданні відстрочення виконання рішення строком на один рік, стягувач (в даному випадку - ПАТ "Державний ощадний банк України") не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог позивача з відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такого розстрочення та останній понесе збитки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці країни. У ПАТ "Державний ощадний банк України" в ході банківської діяльності існують зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами, а відстрочення виконання рішення суду на такий значний період утруднить вчасне погашення грошових зобов'язань банку перед клієнтами  та кредиторами. 
		 
		Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що, в порушення вимог ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), господарські суди не дотримались справедливого балансу інтересів сторін у спорі та не вказали належні обставини, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. 
		 
		З урахуванням наведеного постановлені у справі судові акти в частині надання відповідачу відстрочки виконання рішення на один рік не можна визнати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню у вказаній частині.
		 
		Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо обґрунтованості стягнення 839 110 000,00 грн основного боргу необхідно зазначити таке. 
		 
		Господарськими судами правильно встановлено, що 29.03.2013 загальними зборами учасників ТОВ "ЕСУ" (емітент) прийнято рішення про закрите (приватне) розміщення облігації. Відповідно до проспекту емісії облігацій ТОВ "ЕСУ", зареєстрованого 12.04.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснено випуск іменних, відсоткових простих (незабезпечених) облігацій серії С у бездокументарній формі у кількості 4 610 644 штук номінальною вартістю 1 000,00 грн, на загальну суму 4 610 644 000,00 грн. (п.3.2 Проспекту емісій).
		 
		25.04.2013 між ПАТ "Державний ощадний банк України", як покупцем, та ТОВ "ЕСУ", як продавцем, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №2807-ДД/2013, відповідно до умов якого позивач придбав у відповідача 2 000 000 штук іменних відсоткових звичайних (незабезпечених) облігацій серії С, загальною номінальною вартістю 2 000 000 000,00 грн. 
		 
		В період із 2013 по 2017 роки ПАТ "Державний ощадний банк України" продав третім особам чистину вказаних облігацій. Відповідно до виписки про стан рахунку в цінних паперах станом момент розгляду справи позивач є власником відсоткових, бездокументарних, іменних облігацій ТОВ "ЕСУ", серії С, код цінних паперів UA4000163901, в кількості 839 110 штук (а.с. 157-159).
		 
		Порядок погашення облігацій встановлений пунктом 3.9 проспекту емісії облігацій. Так, відповідно до вказаного пункту проспекту емісії, погашення облігацій має здійснюватись в національній валюті України самостійно емітентом на підставі зведеного облікового реєстру, складеного ПАТ "Національний депозитарій України" на кінець операційного дня, що передує даті початку погашення облігацій та наданого емітенту на дату початку погашення облігацій. Дата початку погашення облігацій 17 березня 2017 року. Дата закінчення погашення облігацій 19 березня 2017 року. При погашенні облігацій емітент виплачує номінальну вартість облігацій. 
		 
		Для пред'явлення облігацій до погашення власники облігацій повинні перевести належні їм облігації з особистих рахунків у цінних паперах на рахунок емітента в депозитарії ПАТ "Національний депозитарій України" до 12 години (за Київським часом) дати початку погашення облігацій. Після цього емітент протягом 2 (двох) банківських днів перераховує грошові кошти на поточні рахунки власників облігацій.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій було правильно взято до уваги, що з  виписки про операції з цінними паперами від 17.05.2017 вбачається, що на виконання пункту 3.9 проспекту емісії облігацій, позивач до 12:00 (за Київським часом) 17.03.2017 пред'явив до погашення облігації ТОВ "ЕСУ"  серії С в кількості 839 110 штук номінальною вартістю 1000,00 грн кожна, загальною номінальною вартістю 839 110 000,00 грн шляхом їх переказу на рахунок ТОВ "ЕСУ" №100024-UA в ПАТ "Національний депозитарій України". Вказану обставину не заперечує відповідач та підтверджує у своїх поясненнях третя особа. 
		 
		Крім того, позивач 17.03.2017 звернувся до відповідача з листом-вимогою №15/2-309/5629/2017-00 щодо здійснення погашення облігацій та сплати відсоткового доходу по облігаціям. На що отримав відповідь відповідача, який листом №41 від 23.03.2017 повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань у встановлені п.3.9 проспекту емісії строки. В подальшому відповідач не здійснив погашення номінальної вартості облігацій.
		 
		Відповідно до ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
		 
		За приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		 
		Положеннями ст. 194 ЦК України визначено, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
		 
		До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 1 ст. 197 Цивільного кодексу України).
		 
		Статтею 7 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії.
		 
		Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів.
		 
		Положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.
		 
		Пунктом 2 Розділу І Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2998 від 27.12.2013 визначено, що власники облігацій - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на облігації відповідно до законодавства; емітент облігацій - юридична особа - резидент, яка від свого імені розміщує облігації і бере на себе зобов'язання, що випливають з умов емісії цих облігацій, перед їх власниками / міжнародна фінансова організація, яка отримала дозвіл центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, на здійснення емісії облігацій, яка від свого імені розміщує облігації та бере на себе зобов'язання, що випливають з умов емісії цих облігацій, перед їх власниками.
		 
		В частині 10 статті 30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вказано, що за невиконання умов проспекту емісії цінних паперів, зареєстрованого у встановленому порядку, емітент таких цінних паперів несе відповідальність, передбачену законом.
		 
		Як встановлено вище і підтверджується матеріалами справи, позивач є власником відсоткових, бездокументарних, іменних облігацій ТОВ "ЕСУ", серії С, код цінних паперів UA4000163901, в кількості 839 110 штук, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах позивача, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, зазначений факт не заперечується відповідачем і третьою особою.
		 
		Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив погашення облігацій, у зв'язку з чим заборгованість відповідача в цій частині оплати основного боргу із погашення номінальної вартості облігацій в сумі  839 110 000,00 грн є обґрунтованою та документально доведеною, підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань з погашення  номінальної вартості облігацій надано не було.
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті номінальної вартості облігацій, а відтак позовні вимог в частині стягнення 839 110 000,00 грн з відповідача підлягають задоволенню.
		 
		Щодо прийнятого рішення судами першої та апеляційної інстанцій про стягнення із відповідача 3 % річних в сумі 4 000 140,82 грн та інфляційних втрат в сумі 7 551 990,00 грн, Верховний Суд погоджується із такими висновками з огляду на правильне застосування таких правових норм.
		 
		Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		 
		Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з погашення облігацій, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими,  підлягають задоволенню за розрахунками, перевіреними судом. 
		 
		З огляду на  викладене, Верховний Суд, перевіривши відповідно ст. 300 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень в частині відстрочки виконання судового рішення з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково, Верховний Суд керуючись вимогами ст. 129  ГПК України вважає за необхідне покласти на відповідача частину понесених позивачем судових витрат - 1600,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1600,00 грн судового збору за подання касаційної скарги. 
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317  ГПК України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.
		 
		Рішення Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року у справі №910/8153/17 скасувати в частині відстрочення виконання рішення господарського суду строком на один рік з дня набрання рішенням суду законної сили. 
		 
		В задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про відстрочення виконання рішення у справі № 910/8153/17 відмовити.
		 
		Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 33940565) на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129) 3 200,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року у справі № 910/8153/17 залишити без змін.
		 
		Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               Л. Стратієнко
		 
		Судді                                                                                                            В. Студенець
		 
		                                                                                                                            І. Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...