Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/3682/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2018. Зареєстровано: 06.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2018.
Дата набрання законної сили: 29.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12625/17
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
		 
		головуючого-судді:                                Кухтея Р.В.
		суддів:                                                  Носа С.П., Хобор Р.Б.
		з участю секретаря судового засідання:  Джули В.М.
		представника позивача:ОСОБА_1
		представника відповідача:ОСОБА_2
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (ухвалена головуючим-суддею Мартинюком В.Я., час ухвалення судового рішення 12 год 12 хв у м. Львові, повний текст складений 13.12.2017) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кімак» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У жовтні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кімак» (далі  ТзОВ «ТД «Кімак») звернулося в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі  ГУ ДФС у Львівській області) № НОМЕР_1 від 05.10.2017, яким товариству було збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість (далі  ПДВ) на суму 564 169,00 грн, в тому числі 451 335,00 грн за основним зобовязанням та 112 834,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток в загальному розмірі 94 176,00 грн, в тому числі 78 090,00 грн за основним зобовязанням та 16 086,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 адміністративний позов було задоволено повністю. 
		Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в обґрунтування доводів якої зазначає, що суд першої інстанції, прийшовши до висновку про відповідність наданих позивачем документів, не взяв до уваги ту обставину, що у видаткових накладних відсутня інформація про прізвище, імя, по батькові та посаду особи, яка отримала товар, не розшифровано осіб підприємства-покупця, не зазначено номера та дати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (далі  ТМЦ), що позбавляє можливості ідентифікувати осіб, які причетні до господарської операції з реалізації товарів. Залишено також поза увагою той факт, що позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують доставку товарів на склад покупців, оскільки місце складання видаткових накладних відсутнє, а умови поставки в наданих до перевірки документах не визначено. Суд також не взяв до уваги та не перевірив доводів податкового органу щодо неможливості здійснення господарських операцій з огляду на наявну податкову інформацію. Не взято до уваги судом першої інстанції також те, що платник податку при виборі контрагента повинен бути розумним та обачливим. Зазначаючи, що ТзОВ «ТД «Кімак» суми ПДВ, згідно виданих податкових накладних віднесені до зобовязання з ПДВ у відповідному періоді, суд залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи податкової звітності позивача з ПДВ. Крім того, спростовуючи висновок податкового органу про невикористання позивачем придбаних у ТзОВ «Міжнародні трудові ресурси» послуг аутстаффінгу та беручи до уваги в якості доказу лист MINSTONE LTD IBC № 138359 від 01.09.2014, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ТзОВ «ТД «Кімак» не укладались договори з MINSTONE LTD IBC № 138359 та в матеріалах справи відсутні докази щодо такої господарської діяльності. Судом також не надано правової оцінки податковому розрахунку 1-ДФ за відповідні періоди. Крім того, висновок суду першої інстанції про переривання позовної давності є передчасним, оскільки не встановлено у кожному конкретному випадку дати початку та закінчення позовної давності, дати переривання, початку обчислення позовної давності заново. При цьому, зазначає, що акти взаєморозрахунків були відсутні на момент проведення перевірки. Тому просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та прийняти нову, якою відмовити ТзОВ «ТД «Кімак» у задоволенні адміністративного позову.
		У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що судом першої інстанції у повному обсязі були досліджені обставини правомірності формування позивачем податкових зобовязань, податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях, що стосуються спірних правовідносин. Висновки контролюючого органу про заниження податкового зобовязання з ПДВ не ґрунтуються на аналізі господарських операцій позивача та його контрагентів. Стосовно доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що платник податку при виборі контрагента повинен бути розумним та обачливим, зазначає, що платником податків було докладено усіх зусиль в межах його можливостей щодо зясування обставин, які мали значення для здійснення господарських операцій. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_1Г, який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
		З матеріалів справи видно, що в період з 10.08.2017 по 31.08.2017 ГУ ДФС у Львівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання податкового законодавства ТзОВ «ТД «Кімак» (код ЄДРПОУ - 32836949) за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного  за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування - з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт № 1434/13-01-14-01/32836949 від 07.09.2017.
		Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі  ПК України) в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 78  090,00 грн; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.3, п.198.5 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, що призвело до заниження податкових зобовязань з ПДВ на суму 451  335,00 грн.
		На підставі акта перевірки контролюючим органом 05.10.2017 були винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ в розмірі 564  169,00 грн, в тому числі 451 335,00 грн за основним зобовязанням та 112 834,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0017511401, яким товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 94 176,00 грн, в тому числі 78 090,00 грн за основним зобовязанням та 16086,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу по взаємовідносинам з ТзОВ «Каверон індастріс», викладені в акті перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях, які спростовані наданими позивачем належним чином оформленими первинними документами, які не містять недоліків. Щодо відносин з ТзОВ «Міжнародні трудові ресурси», позивачем на підтвердження реального виконання договору аутстаффінгу були надані листи, заявки на підбір персоналу, акти надання персоналу, додатки до актів надання персоналу, табель обліку використовування робочого часу, накази (розпорядження) про направлення персоналу на роботу. При цьому, припущення контролюючого органу про не повязаність даного договору з господарською діяльністю позивача не підтверджено жодними доказами. Що стосується висновків ГУ ДФС у Львівській області про завищення податкового кредиту за результатами господарських операцій з СП ТзОВ «Віско» та СГ «Початок», суд першої інстанції аналізуючи наявні у матеріалах справи акти взаєморозрахунків прийшов до висновку, що платником податків були вчинені дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, що зумовлює переривання перебігу строку позовної давності, і, як наслідок, протиправність висновку відповідача про те, що кредиторська заборгованість позивача набула статусу безнадійної та повинна бути включена до складу доходів.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
		Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з : а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		Відповідно до п.198.3 цієї статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзацу першого пункту 198.6 статті 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (далі  Закон № 996-XIV), з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
		З урахуванням викладеного вище, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Згідно ст. 1 Закону № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
		Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Що стосується посилань контролюючого органу про заниження податкового зобовязання з ПДВ, то такі ґрунтуються на аналізі господарських операцій позивача та його контрагентів ТзОВ «Каверон індастріс» та ТзОВ «Міжнародні трудові ресурси».
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.02.2016 між ТзОВ «ТД «Кімак» (постачальник) та ТзОВ «Каверон індастріс» (покупець) був укладений договір поставки № 12, за умовами якого постачальник зобовязувався поставляти, а покупець приймати будівельні матеріали (товар) партіями у кількості та асортименті, які вказуються у рахунках та накладних, та здійснювати оплату за отриманий товар згідно даних рахунків або накладних, які є невідємною частиною цього договору.
		На підтвердження реального виконання зазначеного договору ТзОВ «ТД «Кімак» було надано додаткову угоду, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, банківські виписки, акт звірки взаємних розрахунки.
		Натомість викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагента позивача ОСОБА_3 «Каверон індастріс», а не на дослідженні господарських операції безпосередньо між позивачем та його контрагентом, що дозволяє суду констатувати факт відсутності причинно-наслідкового звязку між господарською діяльністю позивача та контрагентів його контрагента.
		Доводи апелянта про те, що у видаткових накладних відсутня інформація про прізвища, імя, по батькові та посади особи, яка отримала товар, місце їх складання, не розшифровано осіб підприємства-покупця, не зазначено номера та дати довіреності на отримання ТМЦ, колегія суддів вважає неналежними та необґрунтованими, оскільки допущені під час складання первинних документів помилки та недоліки не спростовують фактичного руху активів у процесі здійснення господарської операції. Тому такі документи не свідчать про нереальність операцій між платником податків та його контрагентами.  
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
		Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договорів контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.
		Не можна залишити поза увагою і обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).
		Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
		Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 по справі № 21-500во08, від 10.06.2010 по справі № 21-573во10 судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
		Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.09.2014 між ТзОВ «Міжнародні трудові ресурси» (виконавець) та ТзОВ «Торговий дім «Кімак» (клієнт) було укладено договір аутстаффінгу № 010914, за умовами якого виконавець бере на себе зобовязання надавати за заявкою клієнта послуги з надання клієнту працівників виконавця для участі у виробничому процесі, правління виробництвом або для виконання інших функцій, повязаних з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), на умовах визначених цим договором. 
		На підтвердження реального виконання договору аутстаффінгу товариством були надані додатки до договору, листи, заявки на підбір персоналу, акти надання персоналу, додатки до актів надання персоналу, табель обліку використовування робочого часу, накази (розпорядження) про направлення персоналу на роботу. Крім того, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується участь найманих працівників саме у господарській діяльності позивача, який не мав власного персоналу для здійснення згаданої діяльності.
		Доводи апелянта про економічну неефективність були спростовані в суді апеляційної інстанції наданими позивачем доказами та його поясненнями. 
		Щодо висновків контролюючого органу про завищення податкового кредиту за результатами господарських операцій з СП ТзОВ «Віско» та з СГ «Початок».
		Згідно п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, та осіб, які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, і період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їх заборгованості не перевищує три роки; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.
		Водночас в силу положень ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
		Частиною третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності строк починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Як було вірно встановлено судом першої інстанції, 01.12.2011 між позивачем ОСОБА_3 «ТД «Кімак» (покупець) та УП СП ТзОВ «Віско» (продавець) року було укладений договір поставки № 60.2011, за умовами якого продавець зобовязувався здійснити поставку будівельних матеріалів, зокрема, газобетонних блоків в асортименті та інших будівельних матеріалів згідно попереднього замовлення.
		23.04.2017 між ТзОВ «ТД «Кімак» (замовник) та СГ «Початок» було укладено договір про надання послуг № 21, згідно якого за завданням замовника виконавець надає замовнику транспортні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобовязується оплачувати надані послуги.
		В матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків, складені між ТзОВ «ТД «Кімак» та СГ «Початок», від 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 30.09.2013, 30.09.2017, 31.12.2013, а також акти звірки взаємних розрахунків, складені між ТзОВ «ТД «Кімак» та СП ТзОВ «Віско», від 31.12.2012, 31.12.2013, 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 30.09.2017.
		Вказані обставини, свідчать про визнання ТзОВ «ТД «Кімак» свого боргу, а відтак у відповідності до ст.264 ЦК України є підставою для переривання встановленого трирічного строку позовної давності за вказаними зобовязаннями, що також виключає підстави для визнання їх безповоротною фінансовою допомогою яка повинна бути включена позивачем до складу валових доходів (доходів).
		Також, колегія суддів не бере до уваги твердження представника відповідача, що ТзОВ «ТД «Кімак» не було подано всіх документів під час перевірки, оскільки відповідач не надав суду доказів відсутності актів взаєморозрахунків на момент проведення перевірки.
		Відповідно до п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, фінансовою допомогою вважається фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
		Як передбачено п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 цього Кодексу, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Згідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
		Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг : а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		Таким чином, встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки контролюючого органу про заниження ПДВ по господарських операціях з ТзОВ «Міжнародні трудові ресурси», СГ «Початок» та СП ТзОВ «Віско», з якими контролюючий орган повязує порушення податкового законодавства при оподаткуванні податком на прибуток.
		Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, який не був спростований представником відповідача належними, допустимими та достовірними доказами, стосовно того, що платником податків було докладено значних зусиль в межах його можливостей щодо зясування обставин, які мали значення для здійснення відповідних господарських операцій, зокрема, обставин правосубєктності контрагентів, за винятком тих обставин, зясувати які він не мав можливості.
		Частиною другою статті 77 КАС України обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень покладено на відповідача.
		Проте, такого обовязку відповідач у даній справі не виконав.     
		Згідно ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		На думку колегії суддів, оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.
		Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.   
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному зясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року по справі № 813/3682/17  без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5   ОСОБА_6      Повне судове рішення складено 03.04.2018.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...