Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/32334/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2018.
Дата набрання законної сили: 28.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 березня 2018 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 757/32334/15-ц 
		провадження № 61-7777св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		представник позивача - ОСОБА_4,
		відповідачі: прокуратура м. Києва, Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Музичко С. Г.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року справу                                                      № 757/32334/15-ц призначено до судового розгляду. 
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 757/32334/15-ц передано до Касаційного цивільного суду. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України, у якому просила стягнути в рахунок відшкодування майнової шкоди кошти в розмірі середньомісячної заробітної плати з 22 серпня 2006 року по 18 травня              2010 року в сумі 129 353 грн 40 коп. та 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2006 року прокуратура                  м. Києва стосовно неї порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України. 
		 
		Наказом від 29 серпня 2006 року її відсторонено від займаної посади заступника голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.
		 
		Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 368 КК України та виправдано за відсутністю в діяннях складу злочину.
		 
		Зазначає, що справу неодноразово направляли на додаткове розслідування, слідчі дії проводились з грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства, внаслідок чого позивач протягом восьми років знаходилась у напруженому психологічному стані. Вона переживала за своє життя та життя своєї малолітньої доньки Анастасії, яку вона виховує одна та якій станом на 2006 рік було 14 років. Близьке оточення доньки знало, що її матір звинувачують у вчиненні злочину, дитина від цього страждала. Внаслідок переживань позивач неодноразово потрапляла до лікарні з підвищеним тиском, що загрожувало її здоров'ю. У зв'язку з відстороненням від займаної посади вона втратила єдиний заробіток і була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань, просила позов задовольнити.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року провадження у справі в частині вимог про відшкодування майнової шкоди закрито.
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року                  у складі головуючого судді Новака Р. В. позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 141 934 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні правові підстави для відшкодування шляхом моральної шкоди позивачу стягнення коштів з Державного бюджету України, при цьому в резолютивній частині рішення суд зазначив про стягнення коштів з Державної казначейської служби України. Визначаючи розмір відшкодування в сумі 141 934 грн, суд виходив із того, що позивач перебувала під слідством з 19 серпня 2006 року до                   08 квітня 2015 року, тобто 8 років і 7 місяців. ОСОБА_3 має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та відстороненням від роботи.
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено та ухвалено нове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 500 тис. грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що, визначаючи розмір спричиненої моральної шкоди, слід врахувати й інші обставини, що мають істотне   значення для вирішення справи. Враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 500 тис. грн.
		 
		У листопаді 2016 року заступник прокурора м. Києва подав касаційну скаргу, в якій просив рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд не виклав відповідних мотивів, не обґрунтував розмір у сумі 500 тис. грн, не зазначив підстав та не врахував вимог щодо розумності та справедливості. Розмір моральної шкоди не повинен призводити до збагачення потерпілої особи, його слід визначати у розмірі, співмірному з мінімальною заробітною платою, визначеною законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом на момент відшкодування. 
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_5                 - подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просив рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року залишити без змін, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		06 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Суди встановили, що відповідно до розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 08 серпня 2006 року                               № 245-к ОСОБА_3 призначено на посаду заступника голови Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
		19 серпня 2006 року стосовно позивача було порушено кримінальну справу за частиною другою статті 368 КК України.
		22 серпня 2006 року старший слідчий прокуратури м. Києва виніс постанову про відсторонення ОСОБА_3 від займаної посади, обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд.
		Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року, ОСОБА_3 визнано невинною в пред'явленому обвинуваченні та виправдано за відсутністю в її діянні складу злочину. 
		Таким чином, ОСОБА_3 незаконно перебувала під слідством з                  19 серпня 2006 року по 08 квітня 2015 року.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону).
		Згідно із частиною третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ                   від 12 липня 2007 року).
		 
		Таким чином, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, які зазнала позивач, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку з урахуванням принципу розумності та справедливості, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 500 тис. грн. 
		Доводи касаційної скарги про те, що розмір моральної шкоди не повинен призводити до збагачення потерпілої особи ОСОБА_3, колегія суддів відхиляє. Судом апеляційної інстанції враховано також й інші обставини, що мають істотне значення для вирішення розміру грошового відшкодування моральної шкоди. Позивач тривалий час була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати, позбавлена засобів для існування та утримання своєї малолітньої дитини, змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації.
		Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня                   2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги заступника прокурора                    м. Києва і залишення без змін рішення Апеляційного суду м. Києва                       від 27 жовтня 2016 року, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                    у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    СуддіН. О. Антоненко     В. І. Журавель     В. І. Крат     В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...