Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/4751/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2018. Зареєстровано: 06.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2018.
Дата набрання законної сили: 04.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 квітня 2018 року 
		Київ
		справа №810/4751/13-а
		адміністративне провадження №К/9901/2749/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Пасічник С.С.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Балаклицького А.І. від 16 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Ключковича В.Ю., Собківа Я.М. від 03 лютого 2014 року у справі № 810/4751/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» не відповідають дійсності, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а невиконання контрагентом ТОВ «Торговий дім «Бондарев» своїх зобов'язань щодо сплати податку не тягне негативні наслідки для позивача.
		Постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 03 квітня 2013 року №0000542200, №0000552200.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення позивачем вимог податкового законодавства.
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на дані акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», відповідно до яких останнє здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Крім того, податковий орган вказує на ряд недоліків первинної документації, а саме: відсутність протоколу погодження ціни, умов, на яких буде прийматися якість виконаних робіт; неможливість встановити зміст наданих послуг; відсутність у акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) відомостей про особу, яка його підписала від замовника; відсутність у рахунку-фактурі відомостей про особу, яка його склала; зазначення незрозумілих одиниць виміру послуг в рахунку-фактурі та акті здачі-прийняття робіт; строк сплати на підставі договору.
		У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, вказує на те, що реальність господарських операцій між ним та його контрагентом на підставі укладеного договору підтверджується належним чином оформленими документами, які досліджено судами попередніх інстанцій.
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Форсаж-Медіамаркет» за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року відповідачем складено акт від 21 березня 2013 року №132-22/32783520, яким встановлено порушення: - підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року на 42 000, 00 грн.; - підпунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року на 16 581, 00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 Декларації) за березень 2012 року на 23 419, 00 грн.
		На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення форми «Р» від 03 квітня 2013 року: - №0000542200, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на 63 000, 00 грн., в тому числі 42 000, 00 грн. - за основним платежем, 21 000, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - №0000552200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 60 000, 00 грн., в тому числі 40 000 грн. - за основним платежем, 20 000, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 
		Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України). 
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено обов'язкові реквізити податкової накладної.
		За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
		Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» укладено договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення і споруд та прилеглої території.
		Реальність наданих послуг підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунком-фактурою, банківською випискою, податковою накладною, яка оформлена у відповідності до вимог Податкового кодексу України та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), податковим органом не надано.
		Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.
		Помилковими є твердження відповідача про відсутність здійснення господарських операцій, зроблене на підставі отриманої податкової інформації, у тому числі у вигляді акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, виходячи з відсутності у ньому об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із позивачем.
		Щодо доводів відповідача у касаційній скарзі слід відзначити, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вищенаведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
		Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
		З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.
		Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 343, 349, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                            С.С. Пасічник
		 
		Судді:                                                                                І.А. Васильєва 
		 
		                                                                                В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...