Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/8115/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.04.2018. Зареєстровано: 08.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2018.
Дата набрання законної сили: 02.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		02 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 552/8115/17
		 
		Харківський апеляційний адміністративний суд
		у складі колегії:
		головуючого судді: Калиновського В.А.
		суддів: Чалого І.С. ,  Кононенко З.О. 
		за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2018, суддя Шаповал Т.В., м. Полтава по справі № 552/8115/17
		за позовом                  ОСОБА_2                  
		до                  Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області                                                           
		про зобов'язання провести поновлення пенсії,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом, в якому просила: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести поновлення та виплату їй пенсії за вислугу років з 11 березня 2013 року відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
		Рішенням  Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2018 року позовні вимоги задоволено.
		Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_2 з 11 березня 2013 року відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
		Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 грн.
		Не погодившись з  рішенням суду  першої інстанції, відповідачем  подано апеляційну скаргу, в якій він просить  скасувати оскаржуване  рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. 
		Обґрунтовуючи    вимоги    апеляційної     скарги   відповідач  посилається   на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
		Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Також  просив провести розгляд справи за відсутності позивача та її.
		В судове засідання сторони представник відповідача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.
		Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. 
		Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи,  вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
		Колегія  суддів,  заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали  справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2, є громадянкою України, що  підтверджується копією закордонного паспорта НОМЕР_1( а.с. 38-54).
		До вересня 2012 року місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: Україна, АДРЕСА_1.
		З 06 червня 1995 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була призначена пенсія за вислугу років, що підтверджується копією трудової книжки, пенсійним посвідченням №94/7772 (а.с.56-63,65-66).
		У 2012 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, та з того часу по теперішній призначеної їй пенсії не отримує.
		20 вересня 2017 року представник позивача за дорученням ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_2, відповідно до якої просив поновити раніше призначену пенсію за вислугу років (а.с.72-75).
		Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02.10.2017 року №648/С-03 ОСОБА_2 відмовлено в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в України з тих підстав, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію за місцем проживання, при поданні заявником всіх необхідних документів, особа, яка звертається за призначенням пенсії, повинна пред'явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт, рахунок в Ощадбанку. У разі встановлення над пенсіонером опіки, необхідні документи надаються законним представником, а не собою, яка діє на підставі довіреності (а.с.82).
		Не погодившись з даною відповіддю, позивач звернулась до суду.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права   на поновлення виплати їй  пенсії за віком, яку вона отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межі України.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
		Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
		Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
		Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
		1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
		2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Згідно ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від   09.07.2003 року № 1058-IV щодо   припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.
		Так, відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. вказаними нормами Закону (статті 51)   конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на   отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
		У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
		Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
		Таким чином, позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
		Крім цього, у рішенні у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
		У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу неправомірно було відмовлено у поновленні пенсії, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року не передбачено таких підстав для відмови у поновленні пенсії, як проживання за кордоном в Ізраїлі та відсутність міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем.
		З приводу посилання відповідача на відсутність факту звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду у встановленому порядку із заявою встановленого зразка та необхідними документами для призначення пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
		Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п.2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
		У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
		При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).
		З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.
		Згідно з п.1.5 Порядку, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
		Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.
		Посилання відповідача на п.2.9 Порядку щодо обов'язку пенсіонера пред'явити паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат є безпідставним, оскільки вказаний пункт Порядку регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.
		Таким чином, відповідач мав всі необхідні документи, на підставі яких, позивачу має бути поновлена пенсія за віком.
		Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
		Частинами 1, 2 статті 42 вищевказаного Закону, передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
		Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.
		Враховуючи, що позивач має такі ж самі конституційні права, як і громадяни України, які проживають на території України, це також стосується і її права як на поновлення виплати пенсії, так і на її індексацію та інші перерахунки відповідно до вимог чинного законодавства.
		Колегія суддів зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Тобто, з цього часу відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.      
		Суд критично відноситься до твердження відповідача про пропущення позивачами строку звернення до суду за захистом, оскільки суду не було надано відомості коли позивач, який мешкає в країні Ізраїлі, довідався про рішення відповідача про припинення виплати раніше призначеної пенсії.
		Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);  5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
		Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.
		Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 
		Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  
		Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321    Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2018 по справі № 552/8115/17  залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
		Головуючий суддя (підпис)В.А. КалиновськийСудді(підпис)  (підпис) І.С. Чалий    З.О. Кононенко   Повний текст постанови складено  06.04.2018.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...