Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/2925/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 10.04.2018. Зареєстровано: 11.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2018.
Дата набрання законної сили: 01.08.2018
Результат оскарження 18.04.2019 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  10.04.2018 Справа № 756/2925/17
		 
		Унікальний № 756/2925/17
		   Провадження № 2/756/788/18
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		29 березня 2018 року                                                                           м. Київ
		Оболонський районний суд міста Києва в складі:
		головуючого судді -                           Яценко Н.О.,
		за участі секретаря -                           Хоменко І.І.,
		за участі представника позивача -     ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства та суду, -
		в с т а н о в и в:
		позивач у лютому 2017 року звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства та суду та просив стягнути з держави за рахунок коштів державного бюджету з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 1 440 000,00 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового слідства та суду, зокрема незаконними: затриманням, нанесенням легких тілесних ушкоджень, повідомлення про підозру (притягненням до кримінальної відповідальності), триманням під вартою, арештом майна та домашнім арештом.
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що 19 січня 2014 року він ОСОБА_2 був учасником акції масового народного протесту на вул. Грушевського в м. Києві. Метою акції було усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян України.
		Вказує, що у ніч з 19 на 20 січня 2014 року він був незаконно затриманий, побитий працівниками МВС України та доставлений із закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку, забійними ранами тіла під вартою в Міську клінічну лікарню швидкої допомоги м. Києва на вул. Братиславську.
		20 січня 2014 року слідчим СУ ГУ МВС в м. Києві йому було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, а саме участь у масових заворушеннях, що призвели до тяжких наслідків. Згодом 21 січня 2014 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва до нього незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 20.03.2014.
		Окрім того 29 січня 2014 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва незаконно було накладено арешт на майно позивача, а саме куртку коричневого кольору.
		31 січня 2014 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21.01.2014 щодо тримання ОСОБА_2 під вартою і незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - цілодобово до 20.03.2014.
		28 лютого 2014 року старший прокурор прокуратури Голосіївського району міста Києва виніс постанову про закриття кримінального провадження від 21.01.2014 у зв'язку із встановленою відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Обраний ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту був скасований.
		Позивач вважає, що внаслідок незаконного нанесення йому легких тілесних пошкоджень при незаконному затримані працівниками міліції, незаконного затримання, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного накладення арешту на майно, незаконного допиту в якості підозрюваного, незаконного обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 діб та незаконного домашнього арешту йому нанесено моральну шкоду, яка полягає в стражданнях, моральних переживаннях, неможливістю продовження активного громадського життя, в погіршенні та позбавленні можливості реалізації своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими.
		На думку ОСОБА_2, завдана йому моральна шкода підлягає відшкодуванню державою за рахунок коштів державного бюджету в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб відповідного органу. 
		Посилаючись на висновок № ED-1706-4-632.17, який складений 24.02.2017 ТОВ «СУДОВА НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА УКРАЇНИ», позивач вважає розмір моральної шкоди, що була йому спричинена внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності з урахуванням психологічних коефіцієнтів може становити 450 мінімальних заробітних плат.
		З 01 січня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні становить 3 200,00 грн, тому розмір відшкодування моральної шкоди позивачу повинен становити 450 мінімальних заробітних плат, а саме 1 440 000,00 грн.
		В судове засідання призначене на 19.05.2017 року представник відповідача не з*явився про розгляд справи повідомлений належним чином, враховуючи неявку представника відповідача розгляд справи судом відкладено.
		Після судового засідання до суду надійшли заперечення по справі, які передані судді 22.05.2017 року. Розгляд справи відкладено на 14.09.2017 року. 
		14.09.2017 року за клопотанням представника позивача суд відклав розгляд справи та надав можливість ознайомитися з запереченнями відповідача.
		16.11.2017 року та 18.01.2018 року розгляд справи знято зі складу судом з об'єктивних причин (перебування судді в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню 16.11.2017 року та 18.01.2018 року перебування судді на лікарняному). 
		У судовому засіданні 28.03.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
		Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, про час та місце повідомлявся належним чином, надав до суду письмові заперечення, відповідно до яких просив у позові відмовити у повному обсязі з тих підстав, що стягнення коштів з Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Представник відповідача в своїх запереченнях зазначає, що позивач повинен був обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказані вимоги, на думку відповідача, позивачем не виконані. Окрім того, відповідач вважає, що позивачем не враховано норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудовою слідства, прокуратури і суду». Розмір морального відшкодування позивачем необґрунтовано завищено.
		До того ж представник Державної казначейської служби України просить притягнути в якості належного відповідача Головне управління Національної поліції у м.Києві.
		Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.
		Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		19 січня 2014 року позивач ОСОБА_2 був учасником акції масового народного протесту на вул. Грушевського в м. Києві.
		У ніч з 19 на 20 січня 2014 року позивач був затриманий працівниками МВС України, що підтверджується відповідним протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (а.с.27-29). 
		20 січня 2014 року позивача доставлено із закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку, забійними ранами тіла під вартою в Міську клінічну лікарню швидкої допомоги м. Києва на вул. Братиславську, що підтверджується довідкою № 20 від 30 січня 2014 року та Висновком експерта №1652/е про нанесення ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень (а.с.54-61).
		20 січня 2014 року старшим слідчим слідчого управління ГУ МВС в. м Києві старшим лейтенантом Олейніковим О.А. позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального Кодексу України, а саме участь у масових заворушеннях, що призвели до тяжких наслідків (а.с.33-34).
		Згідно з протоколом допиту підозрюваного 20 січня 2014 року позивача не було допитано старшим слідчим слідчого управління ГУ МВС в. м Києві старшим лейтенантом Олейніковим О.А., оскільки зі слів позивача, він себе погано почуває (а.с.31-33).
		21 січня 2014 року ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_9 до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 20.03.2014 (а.с.42-44).
		29 січня 2014 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва накладено арешт на майно позивача, а саме куртку коричневого кольору (а.с.45-46).
		31 січня 2014 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21.01.2014 щодо тримання ОСОБА_2 під вартою і до нього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - цілодобово до 20.03.2014 (а.с.47-49).
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» Верховна Рада України постановляє звільнити від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, та є підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно (28 лютого 2014 року) дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених зокрема статтею 294 Кримінального кодексу України, за умови, що ці дії пов'язані з участю у масових акціях протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року. Закрити відповідні кримінальні провадження.
		28 лютого 2014 року на підставі ст. 39 КК України, ст. 110, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 284 КПК України старший прокурор прокуратури Голосіївського району міста Києва юрист 3 класу Яблонський А.С. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12014100030000711 від 21.01.2014 (за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України) у зв'язку із встановленою відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Обраний ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту був скасований (а.с.50-53).
		Зокрема у зазначеній постанові прокуратура Голосіївського району міста Києва дійшла висновку, що ОСОБА_2 був учасником акції масового народного протесту на вул. Грушевського в м. Києві, метою якої було усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян України, зокрема передбаченим ст. 33, 34, 39 Конституції України - на свободу пересування, свободу слова та мирних зібрань. ОСОБА_2 діяв в умовах крайньої необхідності з метою захисту своїх конституційних прав і свобод, що згідно ст. 39 КК України виключає злочинність його діяння і склад інкримінованого правопорушення (а.с.50-53).
		Висновком ТСК №45/02-15 від 09.06.2015 визнано в діях судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_9 порушення присяги судді під час винесення ухвали від 21.01.2014 про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с.68-81).
		Указом Президента України від 24.02.2016 року (а.с.67) суддю звільнено з посади у зв'язку з порушенням присяги судді. 
		Стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканість, яке є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України). 
		Відповідні положення Конституції України передбачають:
		Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
		Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. 
		У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
		Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз*яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися правничою допомогою захисника. (стаття 29 Конституції України).
		Стаття 34 Конституції України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. 
		Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов'язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Із вказаної норм ст. 81 ЦПК України зокрема вбачається, що обов'язок доведення полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, які орієнтовані на те, щоб скласти певне позитивне враження у суду про юридичні обставини у справі. Обов'язок доведення зумовлюється настанням для особи несприятливих правових наслідків у разі невиконання або неналежного його виконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по доведенню фактів, якими вона обґрунтовує свої вимоги, тобто, якщо відповідач не доведе підстави відмови позову, то суд його задовольнить.
		Відповідно до Постанови КМУ від 15 квітня 2015 рок № 215, якою затверджено Положення про Державну казначейську службу України, вбачається, що служба здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. 
		У зв'язку з чим суд вважає Державну казначейську службу України належним відповідачем по справі, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення грошових коштів з державного бюджету.
		Відповідач надав письмові заперечення, згідно яких вважає, що у позивача немає права на стягнення з нього моральної шкоди, а проведений розрахунок є значно завищений.
		Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Для надання додаткових пояснень до заперечень представник відповідача знехтував своїми процесуальними права щодо надання доказів та пояснень, у судові засідання не з'являвся, в той час як був повідомлений належним чином.
		Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» згідно положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
		Згідно з ч. 5,6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до  чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У даному випадку процесуальні дії щодо позивача здійснювалися з 20.01.2014 року (дата затримання) по 28.02.2014 року (постанова про закриття кримінального провадження), тобто сума відшкодування моральної шкоди виходячи з згаданого розрахунку має складати 3200 грн., проте суд, вважає, що вказаний розмір є недостатнім для відшкодування моральної шкоди позивача. 
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Євроейського суду з прав людини» встановлено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 
		Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
		Аналізуючи вищезазначені обставини в даній справі та застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права суд прийшов до висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст.1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.  
		Згідно з висновком № ED-1706-4-632.17, складеного 24.02.2017 ТОВ «СУДОВА НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА УКРАЇНИ» за результатами психологічного дослідження, проведеного професійним психологом ОСОБА_6, психологічний аналіз ситуації, яка склалася для ОСОБА_7 внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності в період з 20.01.2014 до 28.02.2014 за ч. 2 ст. 294 КК України (в т.ч. пов'язаної з його незаконним затриманням 20 січня 2014 року під час акції масового народного протесту на вул. Грушевського в м. Києві, побиттям з отриманням легких тілесних ушкоджень, незаконного винесення підозри в скоєнні особливо тяжкого злочину, утримання під вартою та домашнім арештом) була інтенсивно психотравмуючою ситуацією для ОСОБА_7 (а.с.10-25).
		Зокрема у зазначено висновку встановлено, що ситуація протиправного притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності в період з 20.01.2014 до 28.02.2014 за ч. 2 ст. 294 КК України була стресовою, екстремальною на фоні цілковитого здоров'я, соціального та особистісного благополуччя. Зазначена ситуація перешкоджала ОСОБА_7 в реалізації найважливішої людської потреби - у збереженні свого життя, здоров'я та свободи, принижувала його людську гідність та була проявом крайньої зневаги з боку представників влади до нього як громадянина. Психотравмуючий характер даної ситуації посилювався тим, що йому пред'являлась підозра в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачалось позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацію майна. Переживання даної ситуації супроводжувалось усвідомленням надзвичайної серйозності виниклих життєвих ускладнень, почуттями потрясіння, страху, тривоги за своє майбутнє, приниження, безпомічності, невизначеності, несправедливості. Під час ув'язнення (з 20.01.2014 по 31.01.2014) він вимушений був існувати в умовах повної несвободи, підкорення службовим особам та режиму ув'язнення, страждаючи від отриманих в ході побиття легких тілесних ушкоджень та знаходячись на стаціонарному лікуванні. Дана ситуація несла величезні ризики для позивача - ризик бути позбавленим (до 15 років) свободи - можливості вільно жити з своєю сім'єю та в своїй оселі, вільно займатись професійною діяльністю, піклуватись про близьких та дбати про своє здоров'я, вільно пересуватись та зустрічатись з різними людьми, планувати своє життя, також ризик втратити своє майно, що означало, що не тільки він, але його сім'я, діти втратять можливість гідно жити, втратять очікувані перспективи на майбутнє. Зазначена ситуація суттєво позначилась на мікрокліматі в його родині, викликаючи у рідних почуття інтенсивної тривоги та занепокоєння (а.с.10-25).
		Відповідно до висновку № ED-1706-4-632.17 психотравмуючий характер даної ситуації, інтенсивні негативні емоційні переживання (страждання) є психологічною передумовою для кваліфікації моральної шкоди ОСОБА_2 На думку професійного психолога ОСОБА_6, розмір моральної шкоди, що була спричинена ОСОБА_2 внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності з урахуванням психологічних коефіцієнтів може становити 450 мінімальних заробітних плат (а.с.10-25).
		Згідно ч. 2 ст. 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
		Статтею 106 ЦПК України регулюється проведення експертизи на замовлення учасників справи. Зокрема в ч. 5 вказано, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Проаналізувавши висновок №ED-1706-4-632.17, складений 24.02.2017 ТОВ «СУДОВА НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА УКРАЇНИ» за результатами психологічного дослідження, судом встановлено, що у ньому не зазначено про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, а відтак, виходячи з вимог ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, суд не може вважати такий висновок повністю достовірним та таким, що може бути покладено в основу рішення, а тому суд бере до уваги виключно його інформаційно-рекомендаційну складову. 
		Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Як зазначається у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95, N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		   Законом України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» (п.4 ч. 1 ст. 3)  призначаються такі види державної допомоги постраждалим учасникам акцій мирного протесту та членам їх сімей: допомога у зв'язку з нанесенням легких тілесних ушкоджень, побоїв, мордувань учаснику масових акцій громадського протесту.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» допомога у зв'язку з нанесенням легких тілесних ушкоджень, побоїв, мордувань учаснику масових акцій громадського протесту становить двісті тисяч гривень.
		Законом України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» не визначено поняття державної допомоги та не убачається з нього чи ця допомога спрямована на компенсацію матеріальних втрат чи моральних, чи в сукупності тих і тих. 
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) внаслідок того, що з 07 квітня 2001 року заявника взято під варту за підозру у вчиненні злочину, а звільнено лише 04 серпня 2003 року, а справу остаточно закрито відносно заявника лише 18 вересня 2004 року за відсутністю складу злочину у діях заявника, постановлено упродовж  трьох  місяців  від дня,  коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 20 000  (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
		Окрім того, Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 липня 2012 року у справі «Луценко проти України» (Заява № 6492/11) постановлено, що внаслідок неправомірного перебування ОСОБА_8 під вартою з 26 грудня 2010 року упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 15000 (п'ятнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу.
		З урахуванням вищенаведеного законодавства, практики Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди особам, які протиправно утримувалися під вартою та відносно яких були порушені кримінальні справи, беручи до уваги право позивача на одноразову грошову державну допомогу в рахунок компенсації неправомірних дій державних органів, виходячи з характеру, способу та терміну порушення прав позивача як людини і громадянина, з метою компенсувати в повному обсязі понесені ОСОБА_2 моральні страждання суд вбачає необхідним стягнути з відповідача за рахунок державного бюджету 250 000,00 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового слідства та суду, зокрема незаконними: затриманням, нанесенням легких тілесних ушкоджень, повідомлення про підозру (притягненням до кримінальної відповідальності), триманням під вартою, арештом майна та домашнім арештом, оскільки відповідачем доводи позивача не спростовано. 
		Саме такий розмір моральної шкоди, з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини, на думку суду, є справедливим, розумним та доцільним.
		Враховуючи викладене вище, ст.1 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.3, 4 Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей», ст. 23 ЦК України, та керуючись ст. 10-13, 76-81, 89, 102, 106, 110, 263-265 ЦПК України, суд, -
		в и р і ш и в:
		Позов - задовольнити частково.
		Стягнути з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1) грошові кошти в розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового слідства та суду, зокрема незаконними: затриманням, нанесенням легких тілесних ушкоджень, повідомлення про підозру (притягненням до кримінальної відповідальності), триманням під вартою, арештом майна та домашнім арештом.
		У іншій частині позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення виготовлено 10 квітня 2018 року.
		Суддя:                                                                Н.О. Яценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...