Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 192/410/18 : Справи про адмінправопорушення (до 01.01.2019); Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї.
Надіслано для оприлюднення: 12.04.2018. Зареєстровано: 13.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2018.
Дата набрання законної сили: 24.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                            Справа № 192/410/18 
		Провадження № 3/192/124/18 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		12.04.2018   року в смт Солоне суддя Солонянського районного суду Дніпропетровської області Щербина Н.О. розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
		ОСОБА_1, який народився 1950 року серпня місяця 22 числа в с. Широкопілля Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця                      ІНФОРМАЦІЯ_2, не працює, пенсіонер, раніше до адміністративної відповідальності не притягався,
		за правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 03 січня 2018 року о 03 годині 00 хвилин за місцем свого мешкання в ІНФОРМАЦІЯ_3 зберігав мисливську гладкоствольну рушницю ТОЗ БМ 16 калібру №56937 без відповідного документа дозвільного характеру, чим порушив вимоги порядку придбання, зберігання зброї, затвердженого наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року. 
		В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав, пояснень не надав.
		Його захисник  адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні подала клопотання про закриття адміністративної справи у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. 
		Клопотання обґрунтовано тим, що на даний час в Україні відсутній закон, який би визначав обєкти, перебування яких у цивільному обороті не допускається, а наказ МВС № 622 прийнятий на підставі Закону України «Про міліцію», який втратив чинність з 02 липня 2015 року, до нього внесені зміни 05 травня 2017 року наказом №364, проте в протоколі не зазначено про такі зміни, а тому наказ № 622 не може застосовуватись як підстава для відповідальності. 
		Також захисник вважає, що оскільки згідно ст. 2 КУпАП законодавство про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів, а наказ МВС             № 622 не є законом, тому він не може бути застосований до вказаних правовідносин. 
		Посилається також на те, що протокол був складений на підставі матеріалів, направлених слідчим Солонянського ВП та які є доказами у кримінальному провадженні з порушенням ч. 5 ст. 217 КПК України, оскільки рішення про виділення матеріалів було прийнято слідчим, а не прокурором. 
		Додатково вважає, що огляд місця події, під час якого було вилучено мисливську рушницю у ОСОБА_1 та патрони, був проведений з порушеннями основоположного права, передбаченого ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відбулося втручання у право на повагу до житла. Тому отримані в процесі огляду докази є недопустимими на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, в тому числі і сам протокол огляду.
		В судовому засіданні майор поліції ОСОБА_3, як особа яка складала протокол про адміністративне правопорушення пояснив, що протокол був складений на підставі матеріалів кримінального провадження №12018040570000003, відомості про яке внесені до ЄРДР 03 січня 2018 року за ч. 1 ст. 115 КК України на підставі рапорту слідчого, а також за результатами перевірки бази даних ІІПС «АРМОР» ІП «Зареєстрована зброя» на території Дніпропетровської області.
		Дослідивши надані в сукупності докази з точки зору їх допустимості, належності та достатності, вислухавши пояснення ОСОБА_1, його захисника та особи, яка склала протокол, приходжу до наступного висновку. 
		Відповідно до ст. 256 КУпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст. 190 КУпАП придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без відповідного документа дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом, - тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої.
		Під час розгляду справи було встановлено, що 21.08.98 р. відповідно до Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Розпорядженням Президента України від 07.10.92 р. №157/92-рп, Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. №N61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами», Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» із доповненнями до неї від 22.04.93 р. та 24.01.95 р., а також у зв'язку з прийняттям інших нормативних актів по лінії служби дозвільної системи Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ №622, яким затверджено Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (далі  наказ № 622).Вказаний наказ №622 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.98 р. за № 637/3077, офіційно оприлюднений та набув чинності.Затверджена наказом №622 Інструкція зі змінами та доповненнями чинна станом на час розгляду адміністративної справи.
		Наказ №622 згідно його преамбули (у первісній редакції) прийнято відповідно до Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Розпорядженням Президента України від 07.10.92 р. №N157/92-рп, Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. № 61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами», Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» із доповненнями до неї від 22.04.93 р. та 24.01.95 р., а також у зв'язку з прийняттям інших нормативних актів по лінії служби дозвільної системи Міністерством внутрішніх справ України.
		Станом на час розгляду справи до преамбули внесено зміни в частині посилання на Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 383 як на акт законодавства, що визначає правовий статус Міністерства внутрішніх справ України, а також виключено посилання на Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. №N 61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами».
		Вказані законодавчі акти, на підставі яких прийнято наказ №622, стосуються - повноважень Міністерства внутрішніх справ України регулювати відповідну сферу правовідносин (Закон України «Про міліцію», Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. N 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 383);визначення переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також видів майна зі спеціальним порядком набуття (Закон України «Про власність», Постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна»).
		Закон України «Про міліцію», п. 13 ч. 1 ст. 10 якого (в редакції станом на 21.08.98 р.), на міліцію було покладено обов'язок давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об'єктів, втратив чинність 07.11.15 р. на підставі ч. 5 р. XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
		При цьому, згідно п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ.А згідно ч. 8 р. ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 23.12.15 р. №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до врегулювання на законодавчому рівні повноважень органів Міністерства внутрішніх справ України покладено на органи Національної поліції повноваження видавати та анулювати відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ, а також на відкриття та функціонування обєктів, де вони зберігаються чи використовуються, на діяльність стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення та мисливських стендів, підприємств і майстерень з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, магазинів, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, правил поводження з ними та їх застосування.
		Таким чином, втрата чинності Законом України «Про міліцію» не призвела до відсутності законодавчого визначення органу, на який покладено відповідні дозвільні повноваження щодо обігу зброї.
		Згідно ст. 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
		Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
		Якщо згідно Закону України «Про власність» спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не можуть перебувати у власності громадян, може визначатися законодавчими актами України, то ст. 178 Цивільного кодексу України передбачено визначення цього питання виключно законом.
		Відповідно, після набрання чинності Цивільним кодексом України питання визначення кола таких об'єктів права власності мало відбутися шляхом прийняття відповідного Закону (законів) України.
		Верховною Радою УРСР було прийнято Закон УРСР «Про власність», статті 13 та 28 якого містили відсильну норму, згідно якої законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.
		Відповідно, постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» була прийнята саме на виконання відсильних норм Закону, а не безпосередньо на підставі Конституції як акту регулювання відносин власності.
		Станом на час розгляду справи відповідного Закону України не ухвалено, і відповідний перелік об'єктів права власності передбачено виключно підзаконним нормативно-правовим актом.
		Проте вказані підстави не можуть на думку суду слугувати підставою для висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КУпАП. 
		В той же час, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
		Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Так, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція 1950 р.) справедливий судовий розгляд забезпечується через певні права обвинуваченого на: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього; b) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту; c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій розсуд або, за браком достатніх коштів для оплати послуг захисника, користуватися послугами призначеного йому захисника безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя; d) допитувати свідків обвинувачення або мати право на те, щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків з його сторони на тих же умовах, що й свідків обвинувачення; e) отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не говорить цією мовою.
		Критерії недопустимості доказів ЄСПЛ віддає на розсуд національному законодавцеві, утримуючись від предявлення конкретних вимог. 
		Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що при вирішенні питання про недопустимість доказів, національні суди повинні мати на увазі можливість обвинуваченого оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, а також обставини в процесі збирання доказів, що дозволяють їх вважати неприпустимими (Постанови ЄСПЛ у справі «Ялло проти ФРН» від 11.07.2006, у справі «Биков проти РФ» від 10.03.2009). Більш того, при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін по таких доказів. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст.6 Конвенції 1950 р. можна вважати справедливим.
		У вирішенні питання про справедливий судовий розгляд ЄСПЛ, застосовує концепцію «плодів отруєного дерева», тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. 
		Під час розгляду адміністративного протоколу суддею було встановлено, що в якості доказів вчинення адміністративного правопорушення до матеріалів справи надано лише матеріали кримінального провадження №12018040570000003, відомості про яке внесені до ЄРДР 03 січня 2018 року за ч. 1 ст. 115 КК України, рапорт слідчого, а також Довідка за результатами перевірки бази даних ІІПС «АРМОР» ІП «Зареєстрована зброя» на території Дніпропетровської області.
		Суддя вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КУпАП не може доводитися виключно матеріалами кримінального провадження, оскільки доказів щодо належного процесуального отримання таких доказів особою, яка склала протокол, суду не надано, а тому такі процесуальні документи отримані з порушенням встановленої процесуальної процедури та не можуть бути визнані належними на допустимими доказами. Рапорт слідчого не є належним процесуальним документом на підставі якого матеріали кримінального провадження були надані для складання адміністративного протоколу, а доказів складання процесуальних документів відповідно до вимог КПК України суду надано не було. 
		Крім того, Довідка «Про відсутність зброї у громадянина ОСОБА_1 С.» від 15 березня 2018 року, відповідно до якої згідно бази даних ІІПС «АРМОР» ІП «Зареєстрована зброя» громадянин ОСОБА_1 на території Дніпропетровської області власником зареєстрованої зброї (спеціальних засобів) не значиться (а.с.24), не може бути прийнята в якості доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки містить відомості про відсутність дозвільних документів лише на території Дніпропетровської області. 
		Слід наголосити, що суддя розглядаючи справу про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція).
		Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». 
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
		У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
		За таких підстав, оскільки до протоколу не додано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення позбавлений можливості самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, тому вважаю, що дослідженими матеріалами не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КУпАП, і тому справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в порядку ст. 247 КУпАП слід закрити. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.190, 247, 283, 284КУпАП, суддя
		П О С Т А Н О В И ЛА :
		Справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КУпАП  закрити, за відсутності в його діях складу адміністративної правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КУпАП.
		Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги особою протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
		Суддя:                                             Н.О.Щербина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...