Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/16353/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2018. Зареєстровано: 17.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2018.
Дата набрання законної сили: 05.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/1377/18 
		Номер справи місцевого суду: 522/16353/17
		Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.
		Доповідач Калараш А. А.
		 
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 05.04.2018 року                                   м. Одеса
		                   
		Справа №522/16353/17
		Провадження №22ц/785/1377/18
		           Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
		головуючого - Калараш А.А.
		суддів           - Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
		           з участю секретаря судового засідання - Томашевської К.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Бойчука А.Ю., 27 листопада 2017 року,у м.Одесі -
		встановила:
		У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності, посилаючись на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, яку вона придбала за власні кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_4.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_4 помер.
		Після його смерті спадкоємцями є вона та донька померлого ОСОБА_3, яка вважає спірну квартиру спільним майном подружжя. 
		За таких обставин позивач вимушена була звернутись до суду із самостійними вимогами про визнання права власності на вказану квартиру в порядку ст. 392 ЦК України.
		Також позивачка зазначала, що за період шлюбу з ОСОБА_4 було придбано автомобіль марки Сузуки Гранд Вітара, 2003 року випуску, та з метою остаточного врегулювання спірних відносин на спадщину відносно поділу вказаного спадкового майна, просила визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль зі сплатою відповідачці компенсації в розмірі 1/3 вартості автомобілю, що відповідно до звіту №01/08 про оцінку транспортного засобу, складає 41667 (125000:3) гривень.
		У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом, уточнивши його в процесі розгляду справи, просила визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/3 частину автомобіля марки Сузуки Гранд Вітара, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в порядку спадкоємства за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис №487 та встановити порядок виконання рішення суду.
		При цьому посилалась на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4. За час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Сузуки Гранд Вітара, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а отже вона має право на спадкування за законом належної батьку частки квартири та машини.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.
		Визнано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.
		Визнано право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки Suzuki Grand Vitara 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
		У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 862,54 гривень (а.с. 158-161).
		В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання права власності на автомобіль марки Suzuki Grand Vitara 2003 року випуску, держ. номер НОМЕР_1 задовольнити; зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, у порядку спадкоємства за законом задовольнити (а.с. 165-169). 
		ОСОБА_3 фактично оскаржує судове рішення в частині спірної квартири АДРЕСА_1. При цьому вона посилається на те, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки свідоцтво про право власності на неї було отримано ОСОБА_2 у 2012 році, тобто в період шлюбу з ОСОБА_4, що кошти за квартиру були внесені в період шлюбу та в період, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_2 знаходились в фактичних шлюбних відносинах до реєстрацї шлюбу, тобто до 2006 року.
		Також ОСОБА_3 посилається на те, що кошти на оплату будівництва квартири ОСОБА_2 надавав її батько ОСОБА_4, а остання тільки вносила їх до каси будівельної компанії. Кошти на будівництво спірної квартири були надані ОСОБА_4 від продажу своєї квартири АДРЕСА_1 у липні 2005 року та продажу ним квартири АДРЕСА_2 у листопаді 2005 року. Також ОСОБА_3 посилається на те, що її батько у листопаді 2011 року продав свою квартиру АДРЕСА_3 та вклав кошти у квартиру АДРЕСА_1.
		ОСОБА_2 наданий до суду відзив, який мотивований тим,що спірна квартира була придбана позивачем на особисті кошти ,у підтвердження чого надані квітанції на суму 151550, інщі квитанції не зберіглися, проте факт сплати за спірну квартиру підтверджується довідкою. Кошти на придбання квартири були отримані від здійснення підприємницької діяльності та від продажу двох квартир,які належали позивачці.
		Відповідно до заперечень на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилалася на те, що вона погоджується з тим,що ОСОБА_2 за спірну квартиру було внесено власні кошти у розмірі 151550 грн., решту від вартості квартири ,а саме 134703 грн.,на які позивач не надала письмові докази ,вважає ,що були внесені її померлим чоловіком та позивачем ,а тому виходячи з розміру внесених коштів ,та з врахуванням того,що мати померлого ОСОБА_6 відмовилася від своєї частки у спадщини на користь ОСОБА_3, вона має право на 1\6 частину спірної квартири. 
		Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині розподілу судових витрат, в решті рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.
		Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Судом першої інстанції встановлено, що 30 грудня 2003 року між ТОВ «ПЕРЕКРЕСТОК» та ОСОБА_2 було укладено договір про участь в будівництві житлового будинку № 92/Ф, предметом якого є співпраця сторін в будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 / а.с. 7/.
		Відповідно до п. 2.2. Договору ТОВ «ПЕРЕКРЕСТОК» зобов'язується після вводу житлового будинку в експлуатацію та після останнього внеску ОСОБА_2 протягом 60 календарних днів передати їй за актом приймання-передачі у власність Інвестора квартиру АДРЕСА_1, площею 85,96 кв. м. на 5 поверсі.
		Пунктом 2.7. Договору визначено, що при поетапній виплаті, останній внесок повинен бути не пізніше 30 листопада 2005 року.
		Згідно Додатку №1 до договору № 92/Ф від 30.12.2003 року, що відповідно до п. 2.3. Договору є його невід'ємною частиною, загальна вартість квартири визначається у гривні та суму еквівалентну 55 874 доларів США та останній внесок здійснюється інвестором (ОСОБА_2) не пізніше 30 листопада 2005 року /а.с. 8/.
		24 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 виданим 24.12.2005 року Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси /а.с. 47/.
		03 грудня 2012 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказане свідоцтво видане на підставі договору № 92/Ф про інвестування у дольове будівництво житлового будинку від 30.12.2003 року, додаткової угоди №2 від 16.03.2012 року, акта прийому-передачі від 12.09.2012 року /а.с. 9-11/.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3, виданим Іллічівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області /а.с. 41/. 
		З копії спадкової справи №311/2016, заведеної Шостою Одеською державної нотаріальною конторою вбачається, що заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори було подано ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6
		З копії заяви від 23.11.2016 року вбачається, що ОСОБА_6 відмовилась від спадщини на користь дочки померлого - ОСОБА_3
		Предметом даного спору між спадкоємцями є квартира АДРЕСА_1 та автомобіль Сузукі Гранд Вітара, 2003 року випуску, придбаний померлим в 2007 році.
		Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу. Пунктом 3 ч.1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		В судовому засіданні колегії суддів представник ОСОБА_2-ОСОБА_9 суду пояснив, що ОСОБА_2 платежі за договором № 92\Ф від 30.12.2003 року були здійсненні особисто до укладення шлюбу з померлим ОСОБА_4 на підтвердження здійснення платежів до матеріалів справи були надані квитанції. Джерелом внесених за договором № 92\Ф від 30.12.2003 року коштів були доходи позивача від підприємницької діяльності ,а також від продажу квартир. Свідоцтво про право власності на квартиру позивачем ОСОБА_2 було отримано у 2012 році, оскільки будинок був зданий в експлуатацію у 2012 році та до 2012 року тривали в господарському суді Одеської області судові спори з приводу права власності на односекціонний 22-етажний будинок ,в якому розташована квартира позивача. Про наявність квитанцій про внесення коштів суду першої інстанції було повідомлено та надано ,проте не були залучені до справи , оскільки таке питання в суді не виникало.
		В судовому засіданні колегії суддів ОСОБА_2 суду пояснила, що за спірну квартиру нею було сплачено кошти, які вона отримала від зайняття підприємницькою діяльністю та від продажу квартир, які належали їй у строк передбачений умовами договору № 92\Ф від 30.12.2003 року до листопада 2005 року. Всі квитанції у неї не зберіглися. Право власності на спірну квартиру було оформлено лише у 2012 році, оскільки у будинку вона проживала з 2010 року без документів через те, що з забудовником виник спір ,який вирішувався в судовому порядку в господарському суді Одеської області та будинок тривалий час не вводився в експлуатацію, що заважало отримати правовстановлюючи документи на квартиру.Після ухвалення господарським судом Одеської області відповідного рішення у 2012 році ,на підставі додаткової угоди № 2 від 16.03.2012 року нарешті вона змогла оформити правовланості на квариру.  Довідку про повне внесення плати за спірну квартиру вона дійсно отримала у 2012 році для того , щоб зареєструвати право власності на спірну квартиру , оскільки раніше отримати не мала можливості з вищенаведених підстав. Вона не заперечувала те, що з померлим ОСОБА_4 вона уклала шлюб у грудні 2005 року ,проте за спірну квартиру були внесені кошти до укладення шлюбу.
		В судовому засіданні представник ОСОБА_3-ОСОБА_10 суду пояснив, що він допускає те, що позивачем доведено те, що нею у 2005 році сплачено за спірну квартиру 151550 грн. Проте, вважає , оскільки позивачем не доведено письмово внесення нею залишку суми від вартості спірної квартири у розмірі 134703 грн., тому зазначена сума є спільною сумісною власністю подружжя і на його погляд була внесена подружжям у 2011-2012 роках тобто в період шлюбу позивача з померлим ОСОБА_4 та оскільки мати померлого ОСОБА_6 відмовилася від частини спадщини на користь ОСОБА_3, тому виходячи з пропорційності внесених коштів до часток квартири ,ОСОБА_3 набула право на 1\6 частину спірної картири в порядку спадкування за законом. Під час перебування позивача у шлюбі з померлим були продані декілька квартир ,кошти від отримання яких були використані подружжям на ремонт спірної квартири. 
		Колегія суддів критично ставиться до посилань представника ОСОБА_3- ОСОБА_10 щодо визнання залишку коштів у розмірі 134703 грн. спільним сумісним майном подружжя та ствердження представника, що заначені кошти вносилися подружжям у 2011-2012 роках, оскільки такі посилання є припущенням. 
		Матеріали справи не містять докази того,що зазначені кошти у розмірі 134703 грн.,були внесені подружжям у 2011-2012 роках ,таких доказів не було надано і в апеляційній інстанції. 
		Відповідно до ч.6 статті 81 ЦПК України ,доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		З матералів справи вбачається , що внесення ОСОБА_2 платежів за договором інвестування №92/Ф від 30.12.2003 року підтверджується , дослідженими в судовому засіданні колегією суддів платіжним доручення № 01 від 29.08.2005 року ,про внесення 30300 грн., платіжним дорученням № 02 від 19.08.2005 року ,про внесення 50500 грн., платіжним дорученням № 02 від 16.06.2005 року ,про внесення 50550 грн., платіжним дорученням № 01 від 04.10.2005 року , про внесення ОСОБА_2 20200 грн. (а.с.189-191).
		Наявність свідоцтва про право власності на спірну квартиру виданого на ім'я позивача , відсутність в матеріалах справи, доказів щодо оспорювання або заперечень з приводу права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру за життя ОСОБА_4 свідчить про те,що ОСОБА_2 правомірно зареєструвала право власності на спірну квартиру особисто на себе та є допустимим доказом в обґрунтування позову ОСОБА_2
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знаходились у фактичних шлюбних відносинах на момент складання та дії Договору №92/Ф «Про дольову участь у будівництві жилого будинку», тобто ще у 2003 році, є безпідставні та не підтверджені належними та допустими доказами.
		Таких доказів не було надано і в апеляційній інстанції.
		Відповідно до ст. 392 ЦПК України, на яку посилається ОСОБА_2 у позові стосовно спірної квартири, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у випадку втрати ним документу, що посвідчує його право власності. 
		Оскільки, ОСОБА_3 не надано жодного належного та допустимого доказу того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, то судове рішення судом першої інстанції стосовно задоволення позову ОСОБА_2 відносно вказаної квартири є обгрунтованим.
		Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того,що останній платіж за спірну квартиру було сплачено у березні 2012 року не заслуговують на увагу ,оскільки такі доводи спростовуються квитанціями про внесення виплат у 2005 році, поясненями позивача ОСОБА_2 (а.с.189-191).
		Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом того, що ОСОБА_4 у листопаді 2005 року по договору купівлі-продажу від 04.11.2005 року , була продана належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_2 за 40000 дол. США та у листопаді 2011 року продана квартира АДРЕСА_3, за 87000 дол. США, кошти від продажу яких були витрачені на придбання спірної квартири та її ремонт, оскільки матеріали справи не містять докази того, що кошти від продажу зазначених квартир були використані ОСОБА_4 саме на фінансування будівництва квартири АДРЕСА_1. А внесеня коштів на ремонт спірної квартири не є безумовною підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно.
		ОСОБА_3 не позбавлена права та можливості звернутися до суду з відповідним позовом щодо права на успадковані заощадження ,або іншим шляхом захистити порушені права.
		Інших доводів, які спростовують законність та обґрунтованість рішення суду, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не наведено.
		Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України, в редакції чинній до 15.12.2017 року , судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
		Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України, в редакції чинній до 15.12.2017 року. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).
		Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
		Суд першої інстанції вирішуючи питання про розподіл судових витрат не врахував те, що ОСОБА_3 є інвалідом 1 групи, що підтверджується довідкою МСЕК № 297463 від 08.02.2017 року (а.с.46) та відповідно до п.9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору. 
		За таких обставин, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині розподілу судових витрат.
		Керуючись ст.ст. 367, 368,п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384,390 ЦПК України, колегія суддів,-
		постановила:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року в частині стягнення 2 862,54 грн. судових витрат з ОСОБА_3 скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення . 
		Відмовити ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_3 судових витрат у розмірі  2 862,54 грн.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення , а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови , зазначений строк обчислюється з дня складення повної постанови.
		                            
		 Повний текст постанови складено 16.04.2018 року
		Судді апеляційного суду                             
		Одеської області                                 А.А. Калараш
		                                        А.П. Заїкін
		    
		                                                                      О.М.Таварткіладзе

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...