Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7449/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 17.04.2018. Зареєстровано: 18.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2018.
Дата набрання законної сили: 16.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		16 квітня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/7449/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
		розглянув матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 
		на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Майданевича А.Г. - головуючого, Тищенко А.І., Коротун О.М. від 18 жовтня 2017 року
		за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
		до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 
		про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50 000 грн., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" 06 листопада 2017 року звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року у даній справі, при цьому провадження за касаційною скаргою заявника у Вищому господарському суді України порушено не було.
		 
		Вказану скаргу разом зі справою № 910/7449/17 на виконання Розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 15 грудня 2017 року № 38-р передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г., від 16.02.2018 ухвалено відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та здійснити перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/7449/17 без повідомлення учасників справи, надано позивачу строк на подання відзиву та доказів його надсилання відповідачу до 16 березня 2018 року.
		 
		Досліджуючи матеріали справи №910/7449/17 Судом було встановлено існування правових підстав для передачі даної справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що зумовлено наступним.
		 
		Фактичним предметом вирішення спору у даній справі є дослідження правомірності відмови відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5179247 за наслідками пошкодження автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер АТ4397ВО, в дорожньо-транспортній пригоді, настання якої зумовлено порушенням водієм забезпеченого за вказаним полісом транспортного засобу, а саме: автомобілем марки "Mercedes", реєстраційний номер 99681ВІ, Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим останнього було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 
		 
		При цьому, звертаючись з відповідним позовом до суду позивач вказував на те, що ним на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" №82839а5і від 09.04.2015 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер АТ4397ВО, (потерпілому), а тому відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, (винуватця) цивільно-правова відповідальність якого і була застрахована відповідачем згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5179247, однак, останнім неправомірно було відмовлено у здійсненні виплати відповідного страхового відшкодування.
		 
		Заперечуючи проти позову відповідачем вказувалося на те, що позивачем було пропущено річний строк на звернення із заявою про страхове відшкодування з моменту настання спірної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим на підставі п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" йому було відмовлено у здійснення виплати страхового відшкодування.
		 
		Вирішуючи спір судом першої інстанції було встановлено пропущення як потерпілим, так і позивачем визначеного Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку на звернення із заявою про страхове відшкодування з моменту настання спірної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим визнано відмову відповідача у виплаті відповідного страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" правомірною, а відтак, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Переглядаючи дану справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та вказав на те, що положення п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплюють можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, однак, не містять підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а тому вимоги позивача є правомірними і підлягають задоволенню. 
		 
		Отже, вирішення спору у даній справі пов'язане з визначенням порядку застосування положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме вирішення питання: чи підлягає застосуванню встановлений такою нормою річний строк на звернення до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із заявою про виплату страхового відшкодування у випадку коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, якою здійснено відшкодуванню потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного потерпілому транспортного засобу  на підставі договору добровільного страхування "КАСКО". 
		 
		Вирішуючи дане питання слід виходити з наступного.
		 
		В силу положень ст. 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди зумовлює виникнення правовідносин, в яких праву потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується обов'язок винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між останніми в такому випадку існують договірні відносини, в яких страховик взяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану ним потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
		 
		У такому випадку, потерпілий виступає кредитором по відношенню до винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які в свою чергу є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно визначених законодавством меж їх відповідальності. 
		 
		При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити страхове відшкодування законодавцем в положеннях ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року подано заяви про виплату страхового відшкодування.
		 
		Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ взятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з виконанням ним обов'язку із подачі до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), який в свою чергу обмежено законодавцем річним строком з моменту настання відповідної дорожньо-транспортної пригоди.  
		 
		За змістом ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України  передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
		 
		Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування ("КАСКО") свого обов'язку по відшкодуванню на користь потерпілого завданої останньому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди у відповідності до приписів ст. 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування ("КАСКО").
		 
		Суд звертає увагу на те, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування ("КАСКО") не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а має місце виключно заміни кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
		 
		Відтак, в силу приписів ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, що існували в останнього, що в даному випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ взятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків.
		 
		При цьому, закріплюючи в положеннях вказаної норми відповідні правові наслідки законодавцем не ставилося в залежність їх настання від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презумувалося те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що було закріплено в положеннях ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже відповідне зобов'язання регулюється саме вказаним спеціальним законом, в той час, як наприклад положення ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України регулюють виключно договірні відносини потерпілого та страховика за договором добровільного майнового страхування ("КАСКО"), і не створюють будь-яких правових наслідків для зобов'язання страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ.
		 
		З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропущення встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню в т.ч. у випадку коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, якою здійснено відшкодуванню потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного потерпілому транспортного засобу на підставі договору добровільного майнового страхування ("КАСКО"). 
		 
		В іншому ж випадку, можна вважати, що і не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування коли із відповідною заявою звертається не потерпілий, а особа, яка має право на отримання відшкодування за наслідками виконання договору добровільного майнового страхування ("КАСКО"), настання інших, визначених ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" випадків, серед яких: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку (п. 37.1.1); вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (п. 37.1.2); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (п. 37.1.3).
		 
		Однак, наведене не відповідало б принципам запровадженого законодавцем інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України передбачає не безумовний обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування, а пов'язує його виключно з належним виконанням всіма учасниками таких правовідносин покладених на них обов'язків.
		 
		Крім того, слід зазначити, що застосування положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до спірних правовідносин ніяким чином не порушує та не обмежує прав страховика за договором добровільного майнового страхування ("КАСКО"), яким здійснено відшкодування шкоди потерпілому, адже за своєю правовою природою метою правовідносин, які виникають між сторонами договору добровільного майнового страхування ("КАСКО"), є саме задоволення страхувальником (вигодонабувачем) своїх майнових інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом на випадок, зокрема, пошкодження чи знищення його внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а не забезпечення можливості страховику задовольнити свої вимоги за наслідками виплати страхувальнику страхового відшкодування, який з метою зниження своїх ризиків не позбавлений права встановлювати в положеннях відповідних правочинів страхування обов'язок страхувальника, у разі настанні подібних до спірного випадків, здійснювати своєчасне направлення до страховика винуватця за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ заяви про виплату страхового відшкодування.
		 
		В той же час, станом на сьогоднішній день питання порядку застосування положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у випадку коли з заявою про страхове відшкодування звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, якою здійснено відшкодуванню потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного потерпілому транспортного засобу  на підставі договору добровільного майнового страхування (КАСКО), не має єдиного вирішення судами на практиці.
		 
		Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 №3-49гс15, переглядаючи судові рішення у аналогічному спорі, було зроблено правовий висновок про те, що положення  п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають можливість відмови страховика у виплаті страхованого відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, однак не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		 
		Відтак, має місце обставин, які по-перше, вказують на існування правової проблеми у застосуванні судами на практиці положень  п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; по-друге, зумовлюють необхідність у Суду з метою повного та всебічного вирішення спору (перегляду судових рішень) відступити від висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		 
		За змістом ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Положеннями частин 1, 3, 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		 
		З огляду на викладене та з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Верховний Суд
		У Х В А Л И В:
		 
		Передати справу Господарського суду міста Києва №910/7449/17 разом із касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року у даній справі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                        Міщенко І.С.
		 
		Судді                                                                                                     Берднік І.С.
		 
		                                                                                                              Суховий В.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...