Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-215/11 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2018.
Дата набрання законної сили: 20.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м   У к р а ї н и                                                      
		 
		20 березня 2018 року           
		м. Київ                                                                      
		Справа № 2-215/11
		Провадження № 14-8звц18                               
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,                    Данішевської В.І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М.,               Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		за участі секретаря Ільїних Ю.В.
		розглянула заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року у складі судді Ісаєвської О.В., ухвали Апеляційного суду міста Києва від 18 березня 2014 року у складі колегії суддів Качана В.Я., Рейнарт І.М., Барановської Л.В., ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у складі колегії суддів Макарчука М.А., Леванчука А.О.,  Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., постанови Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у складі суддів Судової палати у цивільних справах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Приватного підприємства «Борей-таксі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліпат-інвест», Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Приватного підприємства «ЮС-Центр», ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, Товариства з обмеженою відповідальністю «А.О. Бастіон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «Цифрал-сepвic», треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком», ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частину квартири, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку коштів за погіршення частки квартири, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, відшкодування моральної шкоди, припинення права власності,
		В С Т А Н О В И Л А:
		У липні 2000 року ОСОБА_24 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_25, у якому просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А. 3 листопада 1998 року, що зареєстроване в реєстрі за № 3с-619 на ім'я ОСОБА_27 та ОСОБА_25 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_28 у вигляді 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2000 року позов задоволено. 
		Ухвалою цього ж суду від 28 липня 2008 року вищезазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами.
		Як правонаступник померлого ОСОБА_24 до участі у справі був залучений його син - ОСОБА_8, який з урахуванням заяв про зміну й уточнення позову та про залишення частини позовних вимог без розгляду просив: 
		-                    визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від              03 листопада 1998 року, реєстровий № 3с-619, видане Шостою київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_27 та ОСОБА_25 у спадковій справі № 164/97, у частині визнання за ОСОБА_25 права на спадкування за законом 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_28 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва                  11 лютого 1994 року за № 531, та зареєстрована в Київському бюро технічної інвентаризації 17 лютого 1994 року за № 4662; 
		-                    визнати недійсною заяву від 16 січня 2001 року, подану ОСОБА_27 до Шостої київської державної нотаріальної контори, про скасування заповіту від      23 грудня 1999 року.
		ОСОБА_8 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_28 Своїм заповітом від 27 січня 1994 року ОСОБА_28 заповідав ОСОБА_25 лише автомобіль. З огляду на те, що ОСОБА_27 на час смерті свого чоловіка                ОСОБА_28 проживала разом з ним у належній їм та ОСОБА_24 квартирі, то вона відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі -ЦК УРСР) прийняла спадщину, оскільки у встановлений статтею 553 цього Кодексу шестимісячний строк не подавала заяви про відмову від спадщини. Але 3 листопада 1998 року Шоста київська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_27 та ОСОБА_25 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_28 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 з порушенням вимог статей 529, 548, 549 ЦК УРСР, а тому воно має бути визнане недійсним.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_27 (баба позивача ОСОБА_24). Хоч ОСОБА_27 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року і скасувала свій попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, Шоста київська державна нотаріальна контора направляла як на вимогу суду, так і позивачу до відома, відомості про те, що в Спадковому реєстрі зареєстрований лише один заповіт ОСОБА_27 від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_25
		ОСОБА_27 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року скасувала попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, а відповідно до вимог частини другої статті 544 ЦК УРСР заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Оскільки заповітом від 23 грудня 1999 року ОСОБА_27 змінила особу, на користь якої вона заповіла своє майно, то цей заповіт повністю скасував попередній її заповіт від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_25
		При цьому нотаріальна контора повідомила, що заповіт ОСОБА_27 від                      23 грудня 1999 року за реєстровим № 8-10744 скасовано на підставі її заяви від 16 січня 2001 року за реєстровим № 2-111. Однак підпис, вчинений на цій заяві від імені ОСОБА_27, не є її підписом, оскільки в цей час ОСОБА_27 перебувала в смт. Немішаєвому Бородянського району Київської області.
		ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши, змінивши та доповнивши позовні вимоги, остаточно просив: 
		-                    визнати недійсним заповіт ОСОБА_27 на ім'я ОСОБА_24 від 23 грудня 1999 pоку; визнати за померлим ОСОБА_25 і ОСОБА_27 пріоритет зареєстрованих прав власності на частки квартири АДРЕСА_1 над іншими незареєстрованими правами станом на момент відкриття спадщини ОСОБА_24; 
		-                    визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом як 1/18 частину після смерті ОСОБА_25 та 5/18 частин після смерті ОСОБА_27; 
		-                    визначити відповідальність ОСОБА_8, ОСОБА_9, Приватного підприємства «Борей-таксі» (далі - ПП «Борей-таксі»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронт» (далі - ТОВ «Фронт»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліпат-інвест» (далі - ТОВ «Ліпат-інвест»), Приватного підприємства «ЮС-Центр» (далі - ПП «ЮС-Центр»), які спільно завдали шкоди ОСОБА_3, у частці відповідно до ступеня вини кожного;
		-                    стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-інвест», ПП «ЮС-Центр» на користь                  ОСОБА_3 за погіршення 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (1/18 частини після смерті ОСОБА_25 та 5/18 частин після смерті ОСОБА_27) у розмірі 172 тис. 606 грн. 67 коп.;
		-                    стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-інвест», ПП «ЮС-Центр» на користь                 ОСОБА_3 упущену вигоду від здачі в оренду належної йому на праві власності за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня             2004 року 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 з                  15 червня 2004 року по 14 січня 2010 року 153 тис. 892 грн. 10 коп. доходів, 51 тис. 736 грн 24 коп. інфляційних втрат, 10 тис. 734 грн 18 коп. суми 3 % річних, а загалом 216 тис. 362 грн. 52 коп.;
		-                    стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 неодержану орендну плату за 3 місяці авансом у розмірі 11 тис. 864 грн 85 коп. як еквівалент 1 тис. 500 доларів США;
		-                    перевести в солідарному порядку на ОСОБА_8, ОСОБА_9,                   ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-інвест», ПП «ЮС-Центр» обов'язок сплати йому за прострочення передачі квартири в оренду за договором оренди квартири від 30 жовтня 2007 року і стягнути з них у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення орендних платежів у розмірі              345 тис. 504 грн 43 коп. як еквівалент 43 тис. 680 доларів США;
		-                    стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-інвест», ПП «ЮС- Центр» на користь ОСОБА_3 500 тис. грн на відшкодування моральної шкоди;
		-                    зобов'язати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у солідарному порядку передати ОСОБА_3 сімейний фотоальбом, що належав ОСОБА_27;
		-                    стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ПП «ЮС-Центр» на користь ОСОБА_3 реальні збитки у розмірі 10 тис. 752 грн 69 коп. згідно з поданим розрахунком;
		-                    захистити цивільний матеріальний інтерес ОСОБА_3, встановивши станом на час звернення ОСОБА_3 до суду з позовом і розгляду цієї справи юридичний факт вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 123 468,04 доларів США;
		-                    стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 еквівалент матеріальної компенсації - грошову компенсацію за 1/3 частини вказаної вище квартири, що належить ОСОБА_3 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року, в розмірі 986 тис. 818 грн 13 коп. 
		-                    припинити право власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що належить йому за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 pоку, яке було зареєстровано                   14 червня 2004 року Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське МБТІ»);
		-                    стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 витрати в розмірі                       5 тис. 231 грн 65 коп., а також судові та всі інші витрати, пов'язані з розглядом цієї цивільної справи;
		-                    установити такий порядок виконання рішення в цій справі, яким зобов'язати КП «Київське МБТІ» припинити право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року (реєстраційний напис від            14 червня 2004 року) за ОСОБА_3 не раніше отримання на його користь з ОСОБА_8 грошових сум у розмірі 986 тис. 818 грн 13 коп. та 5 тис. 231 грн 65 коп. з усіма іншими, покладеними на нього витратами в цій справі;
		-                    покласти на відповідачів у солідарному порядку всі витрати, пов'язані з розглядом цієї цивільної справи;
		-                    стягнути на користь ОСОБА_3 в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, Товариства з обмеженою відповідальністю «А.О. Бастіон» (далі   - ТОВ «А.О. Бастіон»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «Цифрал-сервіс» (далі - ТОВ «Технічний центр домофонізації «Цифрал-сервіс»), ПП «ЮС-Центр» реальні збитки в розмірі 28 тис. 800 грн та 115 тис. 200 грн упущеної вигоди.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_28 його спадщина була прийнята двома з трьох спадкоємців - дружиною ОСОБА_27 і сином, його батьком ОСОБА_25 ОСОБА_27 прийняла спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, а ОСОБА_25 прийняв спадщину, фактично вступивши в управління спадковим майном - автомобілем ЛуАЗ, належним ОСОБА_28 Позивач указував на те, що третій спадкоємець ОСОБА_28 - його син ОСОБА_24 спадщини не приймав, оскільки заяви про прийняття спадщини у встановлений статтею 549 ЦК УРСР строк нотаріусу не подавав, в управління спадковим майном не вступав та не міг проживати у спірній квартирі і прийняти спадщину в 1994 році.
		Крім того, з вини відповідачів позивач тривалий час був позбавлений можливості використовувати за призначенням належну йому власність у вигляді 1/3 частини спірної квартири, що призвело до заподіяння йому збитків та шкоди в розмірі, зазначеному в позові, неодержання ним доходів, заподіяння моральних страждань. Унаслідок протиправних дій відповідачів у нього виник обов'язок перед третіми особами зі сплати останнім пені з умовами укладених з третіми особами договорів, тому зазначений обов'язок повинен бути перенесений на відповідачів.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 березня                2014 року, позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А. 3 листопада 1998 року на ім'я ОСОБА_27 та ОСОБА_25 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_28 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено. 
		У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_9,                  ОСОБА_10, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-інвест»,                             КП «Київське МБТІ», ПП «ЮС-Центр», ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, TOB «А.О. Бастіон», ТОВ «Технічний центр домофонізації «Цифрал-сервіс», за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ТОВ «Елітком», ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частки квартири, визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку коштів за погіршення частки, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, припинення права власності, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 3с-619, не було враховано право іншого сина померлого ОСОБА_28 - ОСОБА_24 на успадкування 1/9 частини квартири АДРЕСА_1, яка загально складалася із 1/3 частини квартири, що належала спадкодавцю, а тому дійшов висновку про визнання недійсним зазначеного свідоцтва. Так,              ОСОБА_3 мав право на спадщину в розмірі 1/9 частини, що належала померлому батьку, і в розмірі 2/9 частин у порядку спадкування за правом представлення, оскільки його померлому батьку (ОСОБА_25) мало належати 2/9 частини від спадкової маси у розмірі 4/9 частин у праві власності на квартиру ОСОБА_27 (його матері), а всього ОСОБА_3 мав право успадкувати 1/3 частину спірної квартири. ОСОБА_3 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року належала 1/3 частина спірної квартири. Разом з тим ОСОБА_8 як спадкоємець першої черги після смерті свого батька мав право на спадщину в розмірі 4/9 частин, які належали його померлому батьку у спірній квартирі, а також на 2/9 частини при спадкуванні після померлої ОСОБА_27 (його бабусі) за правом представлення відповідно до вимог статті 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, тобто загальна частка, яку за законом мав успадкувати ОСОБА_8, становила 2/3 частини квартири.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_27 на ім'я ОСОБА_24 від 23 грудня 1999 року та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсною заяви ОСОБА_27 від 16 січня 2001 року про скасування заповіту від                         23 грудня 1999 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, узяв до уваги висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 15 лютого 2013 року № 11887/11888/12-32, оскільки він зроблений з урахуванням положень пункту 3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та вимогам Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 січня 1998 року. Крім того, ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження позовних вимог. 
		Постановою Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від  30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 18 березня             2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 16 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 549 ЦК УРСР та статті 1266 ЦК України, - відмовлено. 
		10 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява
		ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-215/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку зі встановленням Європейським судом з прав людини порушень Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначеної справи судом.
		24 січня 2018 року вказану заяву було передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами.
		У своїй заяві ОСОБА_3 просить суд рішення Печерського районного суду                 м. Києва від 30 грудня 2013 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_8 та відмови в зустрічному позові ОСОБА_3 скасувати, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                    16 липня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 06 квітня                 2016 року скасувати, первісний позов залишити без розгляду, зустрічний позов направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Заяву мотивовано тим, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та ін.) (далі - Рішення), ухваленим за результатами розгляду його заяви № 5168/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначеної справи судом. 
		Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
		12 жовтня 2017 року Великою палатою ЄСПЛ було ухвалено рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви № 46852/13 та ін.) (далі - Рішення). Заяви, подані в цій справі, стосуються тривалого невиконання остаточних судових рішень національних судів України. Заявники скаржились на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання або несвоєчасного виконання рішень національних судів, винесених на їхню користь, та на відсутність ефективного засобу юридичною захисту в національному законодавстві, що порушує статтю 13 Конвенції. 
		Розглядаючи вказану справу, ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання Суд вже вирішував у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), проте Україною не було забезпечено ефективного виконання цього рішення, що обумовило лише зростання кількості аналогічних заяв. З огляду на таку ситуацію у справах типу Іванов, Суд дійшов висновку про необхідність зміни підходу до розгляду подальших справ, що виникають з тієї самої системної проблеми, та зауважив, що не позасудове врегулювання спорів за участю Суду, а лише усунення першопричини проблеми в процесі виконання рішення у справі Іванов може забезпечити належне вирішення ситуації, що склалася (пункт 172 Рішення). 
		ЄСПЛ підкреслив, що призначення процедури пілотного рішення полягає у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Враховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні (пункт 159 Рішення).
		За суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов'язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у «пілотній» справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення (пункт 161 Рішення).
		У цьому ж рішенні у пункті 181 ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.
		Отже, мета процедури пілотного рішення полягає у забезпеченні всім потерпілим, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ від констатованого системного порушення, рівних умов у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання (пункт 214 Рішення).
		У пілотному рішенні «ЮрійМиколайович Іванов проти України» Суд визначив системні проблеми (тривале невиконання остаточних рішень національних судів та відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цим), указав на наявність порушення Конвенції в силу цих проблем та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції з метою належного виконання пілотного рішення. У зв'язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що він фактично виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, питання, що розглянуте в пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого в цій справі, є питанням виконання відповідно до статті 46 Конвенції (пункт 197 Рішення).
		ЄСПЛ зазначив, що продовження розгляду справ типу Іванов є не найкращим засобом досягнення мети Конвенції. Тому, з урахуванням положень пункту 1 статті 37 Конвенції дійшов висновку, що продовження розгляду справи буде не виправданим (пункт 202 Рішення). Суд наголосив на тому, що питання, порушені в заявах, повинні бути вирішені в контексті загальних заходів, що вимагаються від держави для виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі й надання належного та достатнього відшкодування за порушення Конвенції, встановлені у цій справі. Нагляд за виконанням цих заходів покладено на Комітет Міністрів Ради Європи (пункт 204 Рішення).
		Рішенням від 12 жовтня 2017 року, ухваленим у справі «Бурмич та інші проти України», ЄСПЛ приєднав до п'яти заяв зазначеної справи 12 148 заяв, визначених у додатках І та ІІ до цього рішення, серед яких і заява ОСОБА_3  (під № 5168/15); постановив, що вказані заяви повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають з пілотного рішення у справі «Юрій Миколайовича Іванов проти України», вилучив ці заяви з реєстру та передав їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання вищезазначеного пілотного рішення, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів та сплати боргу за рішенням національного суду.
		Відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є:  а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів  індивідуального  характеру;  б)  вжиття заходів загального характеру.
		Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень (стаття 13 Закон № 3477-IV).
		Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки,  наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (стаття 10 Закон № 3477-IV).  
		Аналіз наведених норм права та зміст рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» дозволяє стверджувати, що заяви у цій справі, включно із заявою ОСОБА_3, були передані до Комітету Міністрів Ради Європи для їх розгляду саме в системі заходів загального характеру з виконання пілотного рішення у справі «Юрій МиколайовичІванов проти України», а тому у Великої Палати Верховного Суду відсутні правові підстави для вжиття заходів індивідуального характеру шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
		Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати питання щодо застосування загальних заходів, передбачених у рішенні ЄСПЛ, оскільки діє у межах і обсязі передбачених Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та ЦПК України.
		Беручи до уваги наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-215/11 за виключними обставинами не підлягає задоволенню. 
		Керуючись підпунктом 3 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення», статтями 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 18 березня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від            16 липня 2014 року, постанови Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року       у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Приватного підприємства «Борей-таксі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліпат-інвест», Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Приватного підприємства «ЮС-Центр», ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, Товариства з обмеженою відповідальністю «А.О. Бастіон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «Цифрал-сepвic», треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком», ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частину квартири, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку коштів за погіршення частки квартири, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, відшкодування моральної шкоди, припинення права власності - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя-доповідач                                                            Н.П. Лященко    Судді:     Н.О. Антонюк         О.Б. Прокопенко      С.В. Бакуліна       Л.І. Рогач       В.В. Британчук       І.В. Саприкіна      Д.А. Гудима       О.М. Ситнік        В.І. Данішевська       О.С. Ткачук        О.С. Золотніков     В.Ю. Уркевич      О.Р. Кібенко       О.Г. Яновська       Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...