Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 266/1628/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2018. Зареєстровано: 24.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2018.
Дата набрання законної сили: 18.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        22-ц/775/247/2018(м) 
		                                        266/1628/17 
		                        
		Головуючий у 1 інстанції Шишилін О.Г.
		Доповідач Принцевська В.П.
		Категорія 59
		 
		 
		 
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 квітня 2018 року місто Маріуполь
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
		 
		головуючого судді Принцевської В.П.,
		суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю
		секретаря Зал Ю.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Геннадій Геннадійович, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреність №3162 від 04.12.2003 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 19 лютого 2018 року, 
		 
		                                                              В С Т А Н О В И В:   
		 
		В квітні 2017 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2  про визнання недійсною довіреності №3162 від 04.12.2003 р.. В обґрунтування посилалася на те, що 04.12.2003 р. відповідач використовуючи копію довіреності №6588 від 04.09.2002 р., яка надавала йому право передоручення, оформив нову довіреність, якою уповноважив ОСОБА_4  правом розпорядження від її імені часткою нібито належних їй нежитлових приміщень літ. «В штрих-5», розташованих по АДРЕСА_1, яку приватний нотаріус Танаджи Г.Г. зареєстрував в реєстрі за №3162 від 04.12.2003 р. Вважає, що спірна довіреність оформлена з порушенням законодавства України та повинна бути визнана судом недійсною з моменту її виготовлення та реєстрації, оскільки  ОСОБА_2 було уповноважено на підставі довіреності від 04.09.2002 р. №6588 розпоряджатися вищезазначеним нежитловим приміщенням вже належним їй на праві власності згідно договору міни від 04.07.2002 р., проте відповідно до норм діючого на той час законодавства право власності у неї виникло тільки після реєстрації вказаного договору в реєстрі прав власності на нерухоме майно, а не з моменту укладення договору. Крім того нежитлове приміщення літ «В штрих-5» за адресою АДРЕСА_1  зазначене в довіреності не було придбаним нею за договором міни від 04.07.2002 р., а було заново побудованим приміщенням. Вона не подавала до Маріупольського БТІ заяви про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення літ «В штрих-5» за адресою АДРЕСА_1 та не уповноважувала ОСОБА_2 або будь-кого іншого подати таку заяву від її імені, станом на 26.04.2017 р. таке право власності не оформлювалося, тобто у неї не було права розпорядження приміщенням, яке їй не належало, відповідно вона не могла доручити відповідачу розпоряджатися ним або передоручати це право іншим особам. Крім того, в порушення норм законодавства в спірній довіреності збільшено обсяг повноважень та строк дії довіреності по відношенню до основної довіреності від 04.09.2002 р. 
		 
		               Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		               З даним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилався на те, що суд не повно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального та матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
		 
		                В судовому засіданні відповідач повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		                Позивач до суду не з'явилася, повідомлена про час і місце судового засідання судовою повісткою, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. 
		                Представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
		                Третя особа ОСОБА_4 до суду не з'явився, повідомлений про час і місце судового засідання згідно з вимогами ч. 9 ст. 128 та ч. 5 ст. 130 ЦПК України шляхом повідомлення представника ОСОБА_7 телефонограмою № 679, яка зареєстрована в журналі телефонограм № 1.
		                Третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Геннадій Геннадійович, також до суду не з'явився, повідомлений про час і місце судового засідання згідно з вимогами ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
		 
		                Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника третьої особи ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача з наступних підстав.
		 
		Статтею 203 ЦК України від 1963 року в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а  також  моральним  засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним  і 
		відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових 
		наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи 
		непрацездатних дітей. 
		 
		Згідно з вимогами статті 204 ЦК України від 1963 року правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Статтею 215 ЦК України від 1963 року передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом  (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, 
		але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
		 
		Згідно з вимогами статті 216 ЦК України від 1963 року недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання  цього  правочину,  а  в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може  застосувати  наслідки  недійсності   нікчемного правочину з власної ініціативи. 
		 
		Статтею 217 ЦК України від 1963 року передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього 
		недійсної частини. 
		 
		                 Згідно з вимогами статті 244 ЦК України від 1963 року представництво,  яке грунтується  на  договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		                Статтею 245 ЦК України від 1963 року передбачено, що форма  довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність,  що  видається  у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		                З матеріалів справи вбачається, що 04.09.2002 року позивачем було видано відповідачу нотаріально посвідчену довіреність №6588, якою останнього уповноважено було розпоряджатися з правом продати, обміняти, подарувати нежилі приміщення, розташовані в АДРЕСА_1. З цією метою повіреному надані права, крім інших, у тому числі виконати всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень. Довіреність видана до 04.09.2005р. з правом передоручення повноважень третім особам без застережень.
		                Дана довіреність оспорювалася позивачем в судовому порядку, рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 02.10.2012р. (справа №2-449/11) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання довіреності № 6588 від 04.09.2002 року недійсною. Рішення згідно реєстру судових рішень набрало законної сили 26.12.2012р.
		               На підставі зазначеної довіреності повіреним ОСОБА_2 (відповідачем) було видано 04.12.2003р. нотаріально посвідчену довіреність №3162 на ім'я ОСОБА_4, якого було за передорученням уповноважено розпоряджатися з правом продати, обміняти, подарувати, заставляти, здавати в оренду частки нежилих приміщень, а саме літ. В'-5 (В штрих п'ять) розташовані в АДРЕСА_1. Довіреність видана до 04.12.2006р. з правом передоручення повноважень третім особам.
		 
		                Статтею 240 ЦК України від 1963 року передбачено, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом  між  особою,  яку  представляють,  і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні  відомості про  особу,  якій  передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу,  яка  передала  повноваження, відповідальність за дії 
		замісника як за свої власні. 
		               Суд зробив порівняльний аналіз вказаних довіреностей і дійшов правильного висновку, що похідне доручення було видано на розпорядження лише часткою нежилих приміщень, які вказані під літерою В'-5 (В штрих п'ять) і розташовані за адресою: АДРЕСА_1, тобто в межах повноважень зазначених в довіреності №6588.
		 
		Статтею 217 ЦК України від 1963 року передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього 
		недійсної частини. 
		                Позивач посилається на те, що основна довіреність надана нею відповідачу зі строком дії до 04.09.2005 року, а в похідній довіреності збільшено строк дії довіреності до 04.12.2006 року. 
		               При цьому позивач вказує, що на підставі спірної довіреності, наданої відповідачем ОСОБА_10 за передорученням, 10.12.2003 року укладено договір дарування належної їй частки нежилої прибудови літ. В1-5 по АДРЕСА_1. Тобто угода здійснена на підставі похідної довіреності але в період дії основної довіреності.
		                Суд дійшов правильного висновку, що в даному випадку недійсність частини спірної довіреності щодо строку дії не має наслідком недійсності інших частин цієї довіреності.       
		 
		     Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		               Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними. 
		 
		      Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		      Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		      Згідно з вимогами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		      Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 80 ЦПК України). 
		 
		               Судом правильно встановлено, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів, що нотаріусом при видачі довіреності не було з'ясовано дієздатність відповідача, а з самого тексту довіреності вбачається, що вона була видана та посвідчена нотаріусом відповідно до повноважень, що зазначені в довіреності №6588 від 04.09.2002р. (основної довіреності).
		 
		  Також суд правильно встановив, що законодавство, яке діяло на час видачі спірної довіреності не передбачало обов'язку нотаріуса перевіряти наявність або відсутність майна у довірітеля.
		 
		  Суд дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено обставин, які б могли вказати на недійсність довіреності від 04.12.2003р., зареєстрованої в реєстрі №3162, приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г. з урахуванням вимог законодавства, яке діяло на момент посвідчення вказаної довіреності.
		 
		     З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, суд повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому, апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
		 
		    Керуючись ст.ст. 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		 
		 
		                                                               ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Приморського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 19 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Геннадій Геннадійович, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреність №3162 від 04.12.2003 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		     
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...