Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/26774/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2018.
Дата набрання законної сили: 18.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 квітня 2018 року
		м. Київ
		справа № 755/26774/14
		провадження № 61-11503св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи: 
		заявник - ОСОБА_1,
		заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року у складі судді: Чех Н. А., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року у складі суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, в якій просив скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2013 року у справі № 463/13.
		 
		Заява мотивована тим, що 26 червня 2013 року Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків ухвалив рішення про стягнення з нього боргу в сумі 1 874 339,39 грн та третейський збір у розмірі 19 143,39 грн. ОСОБА_1 вказував, що у зв'язку із внесенням змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів, третейські суди втратили право розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів послуг банку.
		 
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви.
		 
		Ухвала мотивована тим, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» в цьому спорі не підлягають застосуванню, тому Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків ухвалив рішення відповідно до вимог Закону України «Про третейські суди», а розгляд справи відбувався в межах третейської угоди.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року залишено без змін.
		 
		Ухвала мотивована тим, що розгляд справи відбувався в межах третейської угоди. Крім того, апеляційний суд вказав, що наданий ОСОБА_1 кредит не є споживчим, а тому Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами.
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення заяви про скасування рішення третейського суду у повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що наданий йому кредит є споживчим, тому справа була непідвідомча третейському суду. Вказує, що суди проігнорували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 13 квітня 2016 року у справі № 6-29цс16, від 20 травня 2015 року у справі № 6-64цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2630цс15, від 16 березня 2016 року у справі  № 6-2693цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2892цс15.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У січні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» надало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
		 
		Заперечення мотивовані тим, що третейська угода є дійсною, третейський суд мав право розглядати справу. ПАТ «Укрсоцбанк» вказує, що ОСОБА_1 не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки мета наданого кредиту - це рефінансування заборгованості за кредитом, ремонт та реконструкція нежитлових приміщень.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року справа призначена до судового розгляду.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено повністю. Стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 1 874 339,39 грн та третейський збір в сумі 19 143,39 грн.
		 
		Відповідно до пункту 6.2 Генерального договору про надання кредитних послуг № 630/39/08-058 від 04 квітня 2008 року, який укладено між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ «Будівельні технології ХХІ століття» у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України «Про третейські суди», домовилися про те, що спір розглядатиметься одноособово третейським суддею Ярошовцем В. М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
		 
		Таким чином правильними є висновки судів, що сторонами договору погоджено питання про розгляд спорів, які виникають з приводу укладених договорів, саме Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що наданий йому кредит є споживчим, а тому справа була непідвідомча третейському суду, з таких підстав.
		 
		Тлумачення змісту пунктів 22, 23 частини першої статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що основним критерієм для кваліфікації кредиту як споживчого є те, що позичальник (фізична особа) отримує грошові кошти (кредит) для придбання продукції для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
		 
		Разом із тим, генеральний договір про надання кредитних послуг № 630/39/08-058 від 04 квітня 2008 року укладений між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ «Будівельні технології ХХІ століття». Тому цей кредитний договір неможливо кваліфікувати як споживчий.
		 
		Доводи ОСОБА_1 про те, що згідно додаткової угоди № 630/39/08-058/3 від 04 квітня 2008 року та додаткової угоди № 630/39/08-058/5 від 04 квітня 2008 року до генерального договору від 04 квітня 2008 року, кредит наданий на рефінансування заборгованості за кредитом згідно кредитного договору № 632 від 26 жовтня 2005 року з ВАТ «Кредобанк» (ціль - капітальний ремонт квартири та житлового будинку) та на ремонт і реконструкцію нежитлових приміщень, судом не приймаються. Оскільки додаткові угоди лише встановлюють додаткові умови кредитного договору і не можуть змінювати його сутність.
		 
		Встановивши, що наданий ОСОБА_1 кредит не є споживчим, суди правильно відмовили в задоволенні заяви про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2013 року у справі № 463/13. 
		 
		Посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 13 квітня 2016 року у справі № 6-29цс16, від 20 травня 2015 року у справі № 6-64цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2630цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2693цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2892цс15, суд відхиляє. Оскільки при розгляді цих справ було встановлено, що кредит є споживчим, а тому спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) не можуть бути предметом третейського розгляду 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). 
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року суду м. Києва від 16 травня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська 
		 
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. М. Коротун
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...