Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-5255/07 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2018. Зареєстровано: 25.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2018.
Дата набрання законної сили: 18.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/2221/18 
		Номер справи місцевого суду: 2-5255/07
		Головуючий у першій інстанції Огренич І.В.
		Доповідач Комлева О. С.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 18.04.2018 року                                   м. Одеса
		                   
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
		Головуючого-судді            Комлевої О.С.
		суддів                          Сегеди С.М., Кравця Ю.І.
		з участю секретаря               Ліснік Н.П.             
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власностіза апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року, ухваленого суддею Огренич І.В.
		в с т а н о в и л а:
		У липні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власностіна нерухоме майно, яке він самочинно збудував, а саме, житловий будинок літ. «Б1», «Б2», літню кухню літ. «И» та гараж літ. «П» по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради №1055 від 25.09.1953 року його бабусі була виділена земельна ділянка, площею 784 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, також його бабуся була власником житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за цією адресою, після її смерті власником став відповідач, зі згоди останнього та з метою поліпшення житлових умов позивач побудував будинок, без належного дозволу, але при цьому не порушивши права сусідів та з дотриманням санітарно-будівельних і державно-будівельних норм.
		Також позивач зазначив, що він у травні 2017 року звернувся до ОСОБА_3 з проханням надати згоду на оформлення самочинного будівництва та отримав відмову. Однак інші співкористувачі та ОСОБА_3 не заперечували проти виникнення його прав на нерухоме майно та визнання за ним права власності на житловий будинок.
		На підставі вищевикладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок літ. «Б1», «Б2», літню кухню літ. «И» та гараж літ. «П» по АДРЕСА_1.
		В судовому засіданні позивач позов підтримав.
		Відповідач та треті особи в судове засідання не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Визнано право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, самочинно збудований житловий будинок під літ. «Б1», «Б2» загальною площею 72,4 кв.м., житловою площею 51,3 кв.м. з гаражем під літ. «П», літньою кухнею під літ «И», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 784 кв.м.
		Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_7, правонаступник ОСОБА_3звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
		У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_7, правонаступник ОСОБА_3зазначає, що судом було прийняте незаконне рішення без участі та відома власника ОСОБА_3 щодо визнання права власності за іншою особою на його нерухоме майно та землю, а тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
		У відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_8, представник ОСОБА_2, посилається на те, що рішення суду є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, справа розглянута з вірним застосуванням норм матеріального права, а тому вважає, що рішення суду повинно бути залишено без змін.
		В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.
		15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно зі ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Аналогічні положення містяться в ст. 5 ЦПК України діючої редакції.
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст.263 ЦПК України діючої редакції).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст. 264 ЦПК України діючої редакції). 
		Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 будучі власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1, до якого перейшло право власності на будівлі (споруди) також набув і право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди), а ОСОБА_9, зі згоди власника з метою поліпшення житлових умов, побудував житловий будинок літ."Б1", „Б2", жилою площею - 51,3 кв.м., загальною площею - 72,4 кв.м., літню кухню літ. „И" та гараж літ. „П", на земельній ділянці 784 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (Амундсена), 37 на законних підставах.
		Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону з наступних підстав.
		Судом встановлено, що рішенням виконкому Одеської міської ради №1055 від 25 вересня 1953 року ОСОБА_10 була виділена земельна ділянка площею 784 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. На підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого житлово-комунальним відділом Приморського району м. Одеси, зареєстрованого у ОМБТІ та РОН у книзі №2, на стор.165, під реєстровим №1526 ОСОБА_10 також була власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за вищезазначеною адресою.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28 лютого 1999 року.
		Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_11 спадкоємцем її майна, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1, та складається в цілому з кам'яної житлової будівлі, загальна житлова площа якої становить 35,1 кв.м. та надвірних споруд: «В» літня кухня, «Г» сарай, «Д» сарай, «Е» душ, , «Ж» вбиральня, «К» сарай, І - мостіння, №2,4-6 огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 784 кв.м., належних померлій на підставі Свідоцтва про право особистої власності став ОСОБА_3
		На самовільно возведені споруди: житлове літ «Б», тамбур літ «б», житлове прибудови літ «А1,А2,Б1», прибудування літ «а1», прибудування «а» збільшено на 45%, тераса літ «а2», кухня «И», навіс літ «С», сарай літ «М», гараж літ «П» - свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с. 7).
		Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних осіб.
		Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затверджуваного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Постановою 12 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, встановлено, що суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
		Згідно приписів частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
		Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
		Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об'єктів в експлуатацію у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом про визнання права власності.
		Відповідно до п. 2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55 не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
		Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку відсутня.
		Посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до технічного висновку, МПП «Рубікон» про збереження та можливість експлуатації житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 «технічний стан будівельних конструкцій обстежуваного будинку задовільний, протипожежні заходи виконані у відповідності з вимогами ДБН В. 1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва». Відкриття дверей по ходу евакуації. Вентиляція приміщень природна, здійснюється через вікна та двері. Об'ємно-планувальна структура жилого будинку відповідає вимогам ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», збудований технічно вірно, можливо його збереження, як житлового будинку для подальшої експлуатації, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять технічного висновку МПП «Рубікон».
		Більш того, при розгляді справи не був залучений належний власник земельної ділянки, а саме Одеська міська рада, також судом не було взято до уваги те, що ОСОБА_3 не погоджувався та не надавав згоду на жилі приміщення, які були побудовані раніше (а.с. 35).
		Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
		п о с т а н о в и л а:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року - скасувати, ухвалити нове.
		В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Головуючий    ______________________________________ О.С. Комлева
		          Судді      ______________________________________ С.М. Сегеда
		                          ______________________________________ Ю.І. Кравець
		 
		Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2018 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...