Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П-93/10, П-156/10 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2018. Зареєстровано: 25.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2018.
Дата набрання законної сили: 17.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		17 квітня 2018 року 
		м. Київ
		справа №П-93/10, П-156/10
		адміністративне провадження №П/9901/484/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючої судді:           Желтобрюх І.Л., 
		суддів:           Бевзенка В. М., Білоуса О.В., Данилевич Н. А., Шарапи В. М., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання                       Головко О.В.,
		позивача                                                            ОСОБА_2,
		представників відповідача                             Лаптієва А.М., Склярук Ю.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання неправомірними та скасування рішень, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		2 червня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ Кудрявцева В.В. щодо звільнення її з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
		Крім того, 22 липня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Верховної Ради України про визнання неправомірною та скасування постанови Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 23 вересня 2010 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконною постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		У своєму рішенні Вищий адміністративний суд України зазначив, що численні порушення процесуального законодавства при розгляді позивачем цивільних і кримінальних справ, установлені ВРЮ, були достатньою підставою для прийняття та внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді ОСОБА_6 у зв'язку з порушенням присяги.
		При цьому дійшов висновку, що Верховною Радою України при вирішенні питання стосовно звільнення позивача не забезпечено процедурної гарантії щодо права судді бути присутнім на пленарному засіданні Верховної Ради України і надавати свої пояснення, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
		20 березня 2011 року ОСОБА_6 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржилася на порушення державою Україна її прав, гарантованих статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зазначивши, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення суттєво вплинуло на її приватне життя.
		З огляду на схожість заяви ОСОБА_6 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
		19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою ОСОБА_6 № 20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
		Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції,   держава-відповідач має сплатити заявнику суму, зазначену у додатку II, а також додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
		Так, ОСОБА_6 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5 тис. євро та відповідно до підпункту «а» пункту 159 рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_6,  спільно суму в розмірі 11 тис. євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.
		Розглядаючи вказану справу, Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження у Вищій раді юстиції і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункти 135, 137 цього рішення); та порушення статті 8 Конвенції, встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, і таке втручання не відповідало вимогам «якості закону» (пункт 138 зазначеного рішення).
		При цьому, у пункті 148 згаданого рішення Суд, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, послався на впровадження в Україні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив, що не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження «prima facie» даремними і безрезультатними.
		Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
		26 червня 2017 року ОСОБА_2  звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року у справі № П-93/10, П-156/10 на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання заяви до суду).
		10 січня 2018 року заяву та матеріали справи передано до Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 28 грудня 2017 року № 402/0/19-17.
		За наслідками розгляду справи 15 лютого 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою скасувала постанову Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ Кудрявцева В.В., а справу  в цій частині передала на новий судовий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. В іншій частині постанову Вищого адміністративного суду України залишила в силі.
		Частково скасовуючи постанову Вищого адміністративного суду України, Велика Палата  Верховного Суду виходила з того, що встановлені Судом у справі «Куликов та інші проти України» недоліки, що стосуються провадження у Верховній Раді України щодо позивача, були усунені постановою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року. Решту ж   порушень конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, можна усунути лише шляхом передачі в цій частині справи на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з огляду на відсутність у Великої Палати можливості встановлювати обставини справи та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		20 березня 2018 року матеріали справи за позовом ОСОБА_2  надійшли до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала  повністю з підстав, аналогічних тим, що їх викладено в позовній заяві та додаткових обґрунтуваннях до цього позову, просила позов задовольнити.
		Представник Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, правонаступник ВРЮ) у судовому засіданні заперечив проти позову з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
		Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заслухала пояснення позивача та представників відповідачів, дослідила надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і встановила таке.
		З лютого 1985 року ОСОБА_6 працює на посаді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області. 16 листопада 2000 року Верховною Радою України позивач обрана суддею цього ж суду безстроково.
		6 травня 2010 року ВРЮ розглянула пропозиції членів ВРЮ Кудрявцева В.В. від 13 серпня 2007 року, ОСОБА_10 від 14 жовтня 2009 року та від 26 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги, за результатами чого прийняла акти № 410/0/15-10, 412/0/15-10 та 413/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги, яке було внесено 31 травня 2010 року за № 32/0/12-10.
		Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI ОСОБА_6 звільнено з посади судді за порушення присяги на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги до Вищої ради юстиції, ОСОБА_6 навела мотиви лише в частині подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В.
		Зважаючи на те, що позивач не оскаржила до суду акти ВРЮ від 26 травня 2010 року № 410/0/15-10 та 412/0/15-10, а також подання від 31 травня 2010 року, -  а тому вони не є предметом розгляду даної справи, а судом не здійснюється їх аналіз та правова оцінка.
		Так, підставою для винесення ВРЮ  акту  № 413/0/15-10 від 26 травня 2010 року стали наступні обставини.
		За результатами перевірки скарг та звернень, членом ВРЮ Кудрявцевим В.В. складена довідка-пропозиція від 4 березня 2008 року щодо наявності підстав для звільнення судді ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України, з огляду на наступне.
		Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 червня 2006 року, постановленою суддею ОСОБА_6, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_11 до ДП «Будівельник», ВАТ «Придніпровське управління будівництва», Правобережної товарної біржі, ОКП Дніпродзержинське БТІ про визнання угоди купівлі-продажу майна дійсною та визнання права власності.
		Позовні вимоги ОСОБА_11 вмотивовано тим, що нею як засновником і директором ТОВ «Лінія» на відкритих біржових торгах з реалізації майна банкрута - ДП «Будівельник», проведених 23 червня 2006 року Правобережною торговою біржею, придбано частину комплексу будівель.
		Однак, позовна заява не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, що відповідно до статті 121 ЦПК України є підставою для залишення позову без руху.
		На порушення наведених вимог закону, заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 червня 2006 року, суддя ОСОБА_6 задовольнила позов ОСОБА_11 При цьому, всупереч вимогам статей 224, 225 ЦПК України в матеріалах справи відсутні докази отримання сторонами судових повідомлень про час розгляду справи та про їх направлення. Також відсутня ухвала суду про заочний розгляд справи, постановлення якої передбачено частиною першою статті 225 ЦПК України.
		Ухвалою цього ж суду від 10 липня 2007 року, постановленою суддею ОСОБА_6, задоволено заяву представника правління ВАТ «Придніпровське управління будівництва» Годованюка І.В. про перегляд заочного рішення. Скасовано заочне рішення суду від 26 червня 2006 року, залучено до участі у справі співвідповідачем ВАТ «Придніпровське управління будівництва».
		У пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. зазначено, що в судовому засіданні 10 липня 2007 року в якості представника ВАТ «Придніпровське управління будівництва» брав участь ОСОБА_13 без довіреності, що посвідчувала б його процесуальні повноваження.
		Разом з тим, у матеріалах судової справи за позовом ОСОБА_11, що надійшли до ВРЮ 18 грудня 2008 року на її запит, містилась завірена печаткою ВАТ «Придніпровське управління будівництва» копія довіреності від 20 грудня 2006 року, видана ОСОБА_13 головою ВАТ «Придніпровське управління будівництва» Годованюком І.В., яка не підшита до справи та не пронумерована.
		Ухвалою суду від 13 серпня 2007 року, постановленою суддею ОСОБА_6, вищезгаданий позов ОСОБА_11 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання. Проте, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання 13 серпня 2007 року.
		На підставі наведеного, ВРЮ дійшла висновку, що суддя ОСОБА_6 відкрила провадження у справі за позовом ОСОБА_11 до проведення біржових торгів та укладення спірної угоди, порушивши при цьому вимоги статей 119, 121 ЦПК України. Розглядаючи справу заочно суддя порушила вимоги статей 224, 225 ЦПК України.
		Крім того, 15 квітня 2005 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_9 до ОСОБА_14, ОСОБА_15, виконавчого комітету Заводської районної ради м. Дніпродзержинська, третя особа: Бюро технічної інвентаризації (далі -БТІ) м. Дніпродзержинська, про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		21 квітня 2006 року під головуванням судді ОСОБА_6 ухвалене заочне рішення, яким позов ОСОБА_9 задоволено, визнано недійсним свідоцтво про право власності на гараж, видане виконавчим комітетом Заводської районної ради у м.Дніпродзержинську 26 листопада 2002 року за № 375, ОСОБА_14, визнано право власності на вказаний гараж за ОСОБА_9 ОСОБА_14, ОСОБА_15 зобов'язано звільнити бокси спірного приміщення.
		Вказане рішення суду в порушення вимог статті 224 ЦПК України постановлено без доказів належного повідомлення відповідачів про час розгляду справи.
		Ухвалою суду від 21 червня 2006 року задоволено заяву ОСОБА_9 від 01 червня 2006 року про перегляд заочного рішення за нововиявленими обставинами (заява ОСОБА_9 мотивована тим, що після заочного розгляду справи позивачу стало відомо про смерть відповідача ОСОБА_16 у 2004 році та наявність його спадкоємців -ОСОБА_17 та ОСОБА_18 Крім того, ОСОБА_15 продала свій гараж ОСОБА_19). Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 квітня 2006 року скасоване, до справи як відповідачів залучено ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19
		Іншим заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 липня 2006 року, постановленим під головуванням судді ОСОБА_6, позов ОСОБА_9 також задоволено: визнано недійсним свідоцтво про право власності на гараж, розташований по АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Заводської районної ради 26 листопада 2002 року за № 375 на ім'я ОСОБА_14; визнано недійсними свідоцтва про право власності на вказаний гараж за ОСОБА_17 та ОСОБА_18; визнано право власності на гаражний комплекс за ОСОБА_9; зобов'язано ОКП Дніпродзержинське БТІ скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та провести державну реєстрацію права власності на гаражний комплекс за ОСОБА_9; Зобов'язано ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 звільнити бокси гаража, розташованого за вказаною адресою.
		ВРЮ дійшла висновку, що заочні рішення суду від 21 квітня та 21 липня 2006 року постановлені суддею ОСОБА_6 з порушенням вимог статті 224 ЦПК України без доказів належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи.
		Ухвалою вказаного суду від 03 жовтня 2006 року, постановленою суддею ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_18 про перегляд заочного рішення у зв'язку з її відсутністю при розгляді справи, вказане рішення суду від 21 липня 2006 року скасоване. Ухвалою суду від 11 грудня 2006 року позов залишено без розгляду через неявку позивача в судове засідання.
		На підставі викладеного Вища рада юстиції дійшла висновку, що встановлені за результатами перевірки обставини свідчать про те, що суддя ОСОБА_6 при здійсненні судочинства несумлінно виконувала свої службові обов'язки, ігнорувала вимоги закону, умисно їх порушувала, допущені нею дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків і є підставою для внесення подання про звільнення її з посади за порушення присяги.
		При прийнятті рішення Верховний Суд виходить з такого.   
		За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 131 Конституції України (тут і далі - в редакції, чинній на дату розгляду дисциплінарного провадження) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, з-поміж іншого, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад (пункт 1 частини першої статті 131).
		Перелік підстав, за наявності яких суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, закріплено у частині п'ятій статті 126 Конституції України. Однією з них є порушення суддею присяги (пункт 5).
		Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
		Порядок здійснення Вищою радою юстиції своїх повноважень щодо розгляду питання про звільнення судді з посади за порушення присяги визначений статтею 32 Закону України «Про вищу раду юстиції».
		Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» №22/98-ВР (тут і далі - Закон №22/98-ВР,  в редакції цього Закону, яка була чинною на дату розгляду дисциплінарного провадження) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.
		За частиною другою цієї статті порушенням суддею присяги є:
		вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
		незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;
		умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
		порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону № 22/98-ВР суддя, справа якого розглядається, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.
		Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 32 Закону №22/98-ВР запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.
		Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
		Обставини, на які посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог (відсутність на засіданні ВРЮ  та розгляд парламентом подання ВРЮ без її участі), є визначальними, оскільки спір виник через різну правову оцінку сторонами усіх обставин, за яких було прийнято оскаржені акти, і спричинених ними наслідків.
		Верховний  Суд при вирішенні спору також враховує висновки Суду у справі «Олександр Волков проти України», посилання на які є у справі «Куликов та інші проти України», а відтак, вважає за необхідне звернути увагу насамперед на те, що при розгляді ВРЮ питання про звільнення судді  позивача було порушено принцип незалежності і безсторонності, що, у свою чергу, зумовлено системними недоліками у формуванні персонального складу цього конституційного органу.
		Так, у рішенні «Олександр Волков проти України» Суд з цього приводу зазначив, що згідно зі статтею 131 Конституції України та Законом України №22/98-ВР ВРЮ складається з двадцяти членів, які призначаються різними органами. Три її члени безпосередньо призначаються Президентом України, три члени - парламентом, два члени - всеукраїнською конференцією працівників прокуратури. Міністр юстиції та Генеральний прокурор України є членами ВРЮ за посадою. Отже, наслідком принципів, згідно з якими здійснюється формування складу ВРЮ, закріплених у Конституції України та розвинутих у Законі №22/98-ВР, є те, що переважну більшість членів ВРЮ складають особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади (пункт 110).
		Тільки після внесення у Закон «Про Вищу раду юстиції» 1998 року змін від 7 липня 2010 року до нього було додано вимогу щодо обрання десяти членів ВРЮ з-поміж суддів. Проте, ці зміни не вплинули на справу заявника. У будь-якому разі, їх недостатньо, оскільки органи, що призначають членів ВРЮ, залишаються тими ж самими, та тільки троє суддів обираються своїми колегами. З огляду на важливість зменшення впливу політичних органів Уряду на склад ВРЮ та потребу забезпечити необхідний рівень судової незалежності, спосіб, в який до дисциплінарного органу обираються судді, є також важливим для забезпечення суддівського самоврядування. Як зазначалося Венеціанською комісією, змінена процедура не вирішила питання, оскільки саме по собі призначення й надалі здійснюється тими ж самими органами, а не суддями (пункт 112).
		У рішенні «Олександр Волков проти України» Суд звернув увагу й на інші недоліки у системі формування суддівського корпусу і організації судової влади. За рішенням Суду, розгляд справи парламентом України, законодавчим органом, не усунув структурних недоліків «незалежності та безсторонності», а, скоріш, політизував провадження та ще більше посилив невідповідність процедури принципові поділу влади.
		У пункті 122 рішення «Олександр Волков проти України» Суд констатував, що вцілому факти цієї справи говорять про те, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. Роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права, не була належним чином пояснена Урядом та не була обґрунтована як така, що відповідає вимогам незалежності та безсторонності суду згідно зі статтею 6 Конвенції.
		Повертаючись до обставин справи за позовом ОСОБА_2  слід зазначити, що у контексті розгляду справи «Олександр Волков проти України» висновки, яких дійшов Суд і ті обставини, які слугували для них підставою, з огляду на їх застосовність до спірних правовідносин, вказують на те, що розгляд питання про звільнення судді позивача заздалегідь не міг бути об'єктивним та неупередженим.
		З огляду на чинний на той час порядок утворення ВРЮ виправити ситуації не вбачалося можливим. Водночас саме ця обставина, на думку Суду, має суттєве значення для оцінки неупередженості при розгляді питання про звільнення судді з посади. 
		Недоліки й системні проблеми в процесі прийняття рішень щодо суддів, які існували на дату прийняття оскаржених актів навіть без з'ясування обставин, які слугували приводом для їх прийняття, ставлять під сумнів їх правомірність в цілому, у тому числі й по суті порушень, поставлених за провину позивачеві.
		За частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції цього Кодексу, чинній з 15 грудня 2017 року (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Частиною другою статті 2 КАС визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
		Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства, відповідно до частини третьої статті 2 КАС, є Верховенство права.
		За частиною другою статті 6 КАС суд застосовує принцип Верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		За встановлених обставин та їх правового регулювання, з урахуванням висновків Суду, зазначених вище, які лягли в основу рішення у справі «Куликов та інші проти України», колегія суддів констатує, що оскаржений у цій справі акт ВРЮ є протиправним.
		Водночас колегія суддів не може оминути увагою того, що на дату розгляду цієї справи правове регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало у період їх виникнення. На цю ж обставину звернув увагу й ЄСПЛ, обґрунтовуючи відмінність правової ситуації у справах «Куликов та інші проти України» та «Олександр Волков проти України».
		На сьогодні конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є ВРП.
		Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначено у Конституції України (статті 131 (зі змінами, внесеними до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII), у Законі України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та у Законі України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII).
		Зокрема, за частиною першою статті 1 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
		Відповідно пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
		Щодо призначення на посаду судді, то за частиною першою статті 80 Закону №1798-VIII таке здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом  вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
		Відповідно до частини другої статті 80 Закону №1798-VIII будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.
		Аналізуючи існуючу на сьогодні систему організації правосуддя в Україні, зокрема, обсяг компетенції державних органів у рамках цієї системи, суд у контексті розгляду цієї справи дійшов таких висновків.
		Конституційно-правовий статус ВРП як органу, у якому більшість членів - з числа суддів, і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган (ВРП) наділений правом давати оцінку діям/вчинкам/поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, але й на предмет відповідності цих дій/вчинків/поведінки загальним морально-етичним нормам.
		Окрім того, саме ВРП може надавати офіційну оцінку діям судді при здійсненні правосуддя й відповідно приймати у зв'язку з цим остаточні рішення. Відповідно, у межах розгляду цієї адміністративної справи суд не має можливості з'ясовувати й оцінювати доводи позивача про відсутність в його діях порушень вимог законодавства при здійсненні правосуддя, про які зазначено в оскарженому акті ВРЮ.
		Утворення ВРП і надання їй таких повноважень щодо професійних суддів є одним із результатів конституційних змін, впроваджених у процесі судової реформи в Україні. Тому, якщо зважити на те, які фактичні обставини слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ про звільнення позивача з посади судді, у поєднанні з тим, які порушення в процедурі розгляду цього питання у підсумку поставили під сумнів правомірність актів ВРЮ вцілому, іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов'язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (ВРП), на переконання суду, немає.
		Таким чином, Суд дійшов висновку, що в цій справі одночасно з визнанням оскарженого акту Вищої ради юстиції неправомірними цілком виправданим і законним буде передати на об'єктивний і неупереджений розгляд Вищої ради правосуддя з'ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя (які інкриміновано за пропозицією члена РВЮ Кудрявцева В.В. від 12 жовтня 2007 року) та прийняття у зв'язку з цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо призначення ОСОБА_2 на посаду судді.
		Керуючись статтями 241-246, 262, 266, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання неправомірними та скасування рішень - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції України від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України Кудрявцева В.В. від 12 жовтня 2007 року.
		Передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої Ради юстиції України Кудрявцева В.В. від 12 жовтня 2007 року.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуюча суддя:                                                                                             І. Л. Желтобрюх
		Судді:                                                                                                              О. В. Білоус
		                                                                                                                          В. М. Бевзенко
		                                                                                                                          Н. А. Данилевич
		                                                                                                                          В. М. Шарапа 
		 
		Повний текст рішення виготовлено 20 квітня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...