Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/1221/16ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2018.
Дата набрання законної сили: 11.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                               
		Іменем України
		 
		11 квітня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 334/1221/16-ц
		 
		провадження № 61-5590св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д., 
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко КатеринаВалеріївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2016 року у складі судді Дубини Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Спас О. В., Полякова О. З., Бондаря М. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним.
		 
		Позов мотивовано тим, що з 21 лютого 1990 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді 3/4 часток жилого будинку АДРЕСА_1, у якому вони проживали разом з часу укладання шлюбу. 
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є її діти,                 ОСОБА_8 та ОСОБА_5, а також ОСОБА_4, як чоловік померлої. Після смерті дружини він продовжував проживати у будинку, частина якого належала померлій, до літа 2015 року, поки відповідач не вигнав його з будинку та він був змушений переїхати проживати до дочки. 
		Навесні 2014 року ОСОБА_5 відвіз його до нотаріуса, начебто для оформлення спадщини. В матеріалах спадкової справи міститься заява               від 06 березня 2014 року, підписана ОСОБА_4, про відмову від спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7, на користь ОСОБА_5, як єдиного спадкоємця. 
		Позивач вказав, що його заява від 06 березня 2014 року про відмову від спадщини на користь відповідача як односторонній правочин має бути визнана недійсною, оскільки він, як літня людина, підписуючи вказану заяву не зрозумів її змісту. Він є людиною похилого віку, страждає захворюваннями, у тому числі зору та слуху, є людиною юридично необізнаний, тому не зміг зрозуміти зміст документа, який підписав. Мав на меті оформлення спадщини, а не відмову від неї.
		За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним вказаний правочин з підстав передбачених статтею 229 ЦК України.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
		Визнано недійсним правочин, а саме заяву ОСОБА_4 про відмову   від спадщини, що відкрилася після ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко К. В. 06 березня               2014 року.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4, на момент підписання заяви про відмову від спадщини був особою похилого віку, страждав на хронічні захворювання, в тому числі хвороби органів зору та слуху та не мав наміру відмовлятися від спадщини, оскільки після укладання спірного правочину продовжував проживати у вказаному будинку до моменту вчинення перешкод з боку відповідача.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини у зв'язку з вчиненням такого правочину внаслідок помилки щодо його природи.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_4 у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що доводи позивача щодо його необізнаності стосовно змісту оскаржуваного правочину є необґрунтованими. Спадкоємець не мав права оскаржувати вказаний правочин, оскільки втратив таке право відповідно до вимог статті 1270 ЦК України. Позивач не довів факт вчинення спірного правочину внаслідок помилки або омани. Докази, подані позивачем на підтвердження його стану здоров'я, не є допустимими.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що право позивача на звернення до суду з позовом про визнання вказаного правочину недійсним не залежить від того чи було скасовано заяву про відмову від спадщини у встановлений законом строк, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Покази свідків не є належними доказами стану здоров'я позивача. Помилка щодо відмови від спадщини мала місце саме на час підписання спірної заяви.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		02 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої, другої  та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Суди установили, що з 21 лютого 1990 року ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_7, яка  померла ІНФОРМАЦІЯ_1
		 
		Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді 3/4 часток   жилого будинку АДРЕСА_1, в якому ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проживали разом  з часу укладання шлюбу.
		 
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є її чоловік, ОСОБА_4, та діти, ОСОБА_8 та ОСОБА_5
		 
		З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_5 05 березня 2014 року звернувся з заявою про прийняття спадщини, при цьому вказав інших спадкоємців:                   ОСОБА_8 і ОСОБА_4
		 
		ОСОБА_8 заяву про прийняття спадщини або заяву про відмову від спадщини  у нотаріальну контору не подавала.
		 
		ОСОБА_4 06 березня 2014 року подав заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_5
		 
		Відмова від спадщини не була безумовною та беззастережною, оскільки ОСОБА_4 після смерті дружини залишився проживати у спірному будинку до літа 2015 року та виселився із нього після конфлікту з ОСОБА_5
		 
		Згідно із положеннями частин першої, п'ятої, шостої статті 1273 ЦК України в редакції, що діяла на час написання відмови від спадщини, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
		 
		Частинами другою та п'ятою статті 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
		 
		Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз'яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.
		 
		Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»                             від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
		 
		Такі правові позиції висловив Верховний Суд України у справах № 6-202цс15 та 6-93цс16.
		 
		Задовольняючи позов, суди на підставі належно оцінених доказів про те, що позивач на час укладення оспорюваного одностороннього правочину мав хвороби очей і вух, був особою похилого віку, після відмови від  спадкового майна, а саме будинку, продовжував проживати у ньому, дійшли правильного висновку про те, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею  229 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини у зв'язку з вчиненням такого правочину внаслідок помилки щодо його природи.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Доводи касаційної скарги про недоведеність позивачем незадовільного стану свого здоров'я, що було наслідком вчинення помилки під час підписання оскаржуваної заяви про відмову від спадщини,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        є необґрунтованими та спростовуються довідкою комунального закладу «Міська клінічна лікарня № 3» від 13 червня 2016 року, згідно із якою позивач у 2012 та 2013 роках звертався до лікаря-офтальмолога та лікаря-отоларинголога, йому було встановлено діагноз, пов'язаний з хворобами очей і вух.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач втратив право на оспорювання відмови від спадщини, як одностороннього правочину, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки положення статті                       1270  ЦК  України та частини шостої статті 1273 ЦК України не позбавляє особу, яка вчинила такий односторонній правочин, права на його оскарження у судовому порядку, а лише встановлює строк, протягом якого відмова від прийняття спадщини може бути відкликана.
		 
		Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		Є. В.Синельников
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...