Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2268/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2018. Зареєстровано: 26.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2018.
Дата набрання законної сили: 04.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		25 квітня 2018 року                     № 826/2268/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу 
		за позовом           ОСОБА_1 
		до                         Громадської ради доброчесності
		про                       визнання протиправним та скасування Висновку від 18.04.2017 року.
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської ради доброчесності в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного суду критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 18.04.2017 року та Рішення про надання доповнення до Висновку, затверджений Громадською радою доброчесності 29.06.2017року. 
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваний висновок та доповнення до висновку прийнято без наявності відповідних підстав, є необґрунтованими і невмотивованими, що призвело до порушення прав та інтересів позивача в частині встановлення його відповідності як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
		Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову ( ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 159 КАС України). 
		Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем не надано суду заперечення на позовні вимоги, хоча Відповідача належним чином повідомлено про розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва даної адміністративної справи шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду повідомлення 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		Рішенням ВККСУ від 07 листопада 2016 року №145/зп-16, у відповідності до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
		Позивачем до ВККСУ подано заяву про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення. Рішенням ВККСУ від          05 грудня 2016 року №93/пс-16 позивача допущено до участі у цьому конкурсі.
		Рішенням ВККСУ від 11 січня 2017 року №2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, у тому числі, позивача.
		Рішенням ВККСУ від 07 лютого 2017 року, позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту ОСОБА_1 набрано 135,25 балів. Згідно з рішенням ВККСУ від                 29 березня 2017 року №23/зп-17 позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" у межах процедури конкурсу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		ГРД надано ВККСУ висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 18 квітня 2017 року про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (надалі - Висновок). 
		В подальшому, за результатами проведеної ВККСУ співбесіди, ГРД 29.06.2017 року винесено рішення про надання інформації на доповнення до Висновку 
		Наведений Висновок ГРД та Рішення про надання інформації слугували єдиною підставою для прийняття ВККСУ рішення № 158/вс-17 від 03.07.2017 року яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду за критеріями професійної етики та доброчесності. 
		Позивач вважає зазначені Висновок та Рішення про надання інформації протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом. 
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
		Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності визначено статтею 87 Закону України "Про   судоустрій і статус суддів", відповідно до змісту якої, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України "Про   судоустрій і статус суддів" якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Згідно з частиною першою статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
		У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		З огляду на викладене, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" на Громадську раду доброчесності покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями; відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб'єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб'єктом владних повноважень.
		Згідно з частиною шостою статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Відповідно до частини першої статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Положення статті 19 Регламенту ГРД передбачають, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Суд звертає увагу, що поняття "доброчесність" чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.
		Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 
		12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону. 
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 
		12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 
		12.7.1. Чесність і порядність. 
		12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 
		12.7.3. Схильність до зловживань. 
		Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:                  1)   інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;                         2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7)   висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє. 
		Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Разом з тим, будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень, висновок ГРД має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Оцінюючи висновок ГРД на предмет його обґрунтованості по суті висвітлених у ньому питань, суд звертає увагу на наступне.
		Підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею наступних даних: 
		1) розбіжності між даними декларації про майновий стан, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 
		Зокрема, у деклараціях за 2015 та 2016 року кандидатом вказано фінансові зобов'язання дружини отримані у 2012 році, однак у деклараціях за 2013-2014 роки ці показники не відображено. В декларації за 2015 рік кандидатом вказано дохід отриманий дружиною в рядку 6 «заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового договору або цивільно-правової угоди (крім виплат, зазначених у позиціях 7 та 8)», а у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (електронній), цю ж суму доходи дружини декларантом вказано, як «Дохід від зайняття підприємницькою діяльністю». Крім того, у 2016 році кандидатом вперше задекларовано низку об'єктів прав інтелектуальної власності, права на які належать дружині кандидата. При цьому, права на всі об'єкти, крім одного, виникли до 2016 року, але не були задекларовані раніше;
		2) кандидат брав участь у складанні рішення Вищої ради юстиції про звільнення судді, яка розглядала справи про адміністративні правопорушення стосовно учасників протестних акцій під час Революції Гідності. Зокрема, встановлено, що позивачем, у складів колегії суддів Вищого адміністративного суду України скасовано подання Вищої ради юстиції, винесені за зверненням Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, які свавільно брали під варту або позбавляли права керувати транспортними засобами у зв'язку з подіями на Майдані 2013-2014 років.
		Додатково у Висновку зазначено, що на адресу відповідача надійшли звернення фізичних осіб, у яких наведено приклади неправомірних, на думку авторів, рішень, ухвалених за участю кандидата. 
		Щодо посилань у висновку на ознаку недоброчесності розбіжності даними декларацій про майновий стан, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суд зазначає наступне.
		Пунктом 6 Роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі за текстом - НАЗК) від 11.08.2016 року щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю встановлено, що якщо член сім'ї суб'єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб'єкту декларування ця інформація не відома, він обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Член сім'ї не надав інформації». Якщо член сім'ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб'єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб'єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію.
		Відповідно до пункту 26 зазначених Роз'яснень, відповідно до вимог Закону суб'єкт декларування повинен задекларувати усі об'єкти нерухомості незалежно від їх вартості, що належать йому на праві власності, знаходяться у нього на праві оренди чи іншого права користування станом на останній день звітного періоду (31 грудня звітного року для щорічної декларації). При цьому дата набуття вказується відповідно до документів, на підставі яких було набуто право на відповідне майно. Якщо об'єкт нерухомості був відчужений після кінця звітного періоду, до чи після подання декларації, то інформацію про це слід буде відобразити в наступній декларації, яка охопить відповідний період.
		Як вбачається із змісту спірного висновку, кандидатом у декларації про майновий стан, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за                         2015-2016 року відомості щодо отриманого членами сім'ї доходу, відображено у графі заробітна плата, а в іншому, задекларовано як доходи від підприємницької діяльності. Також викладено зауваження щодо недекларування доходів дружити позивача у попередніх роках та об'єктів інтелектуальної власності, що належать дружині позивача до 2016 року. 
		Саме наведені обставини, на переконання громадської ради доброчесності свідчать про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на наступне. 
		Відповідно до наданих доказів, а також  із змісту спірного Висновку вбачається, що доходи та зобов'язання дружини позивачем задекларовано лише в 2015 року. Крім того, декларуючи доходи дружини, позивачем один і той самий дохід задекларовано у різних рядках.
		При цьому, відповідачем при аналізі інформації стосовно кандидата на посаду судді не враховано, що у даному випадку відсутнє приховування доходу, а має місце лише помилка щодо джерела отримання такого доходу членом сім'ї. Також, відповідачем не встановлено інформації щодо отримання дружиною позивача іншого доходу, ніж задекларовано позивачем. 
		З викладеного вбачається дотримання позивачем вимог щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання майнового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та іншими особами, а також відповідність поданих декларацій вимогам Рішення НАЗК від 11.08.2016 року.
		Натомість Висновок Відповідача містить відомості, які прямо суперечить Рішенню НАЗК від 11.08.2016 року та свідчить про упередженість Відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки неповні відомості викладені в ньому викривлюють сутність дій Позивача.
		Враховуючи існуючий в державі Конституційний порядок суд враховує, що наказом Міністра фінансів України від 13.03.2015 № 333 затверджено Порядок здійснення перевірки достовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, яким визначено механізм проведення контролюючими органами, зокрема, органами ДФС України, перевірки (арифметичний контроль) відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів декларування.
		Не зважаючи на вищевикладене, в порушення вимог Конституції України, Відповідачем фактично виконано функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК, з огляду на надання оцінки декларацій Позивача, а також надано оцінку діям НАЗК та встановлено бездіяльність НАЗК в контексті не застосування заборон, відносно Позивача, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».
		Такі дії та рішення Відповідача не узгоджуються із положенням ч. 2 ст. 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, та порушують компетенцію інших суб'єктів владних повноважень, зокрема ДФС та НАЗК, адже як вбачається з викладеного, Відповідачем не тільки виконано функції органів ДФС та НАЗК, але й одночасно надано оцінку діям обох зазначених державних органів.
		Отже, вищезазначена необґрунтована інформація, протиправно внесена до Висновку від 18.04.2017 року та у Рішення про надання інформації до Висновку про невідповідність.
		Щодо участі позивача у складів колегії, рішенням якої скасовано подання Вищої ради юстиції, винесені за зверненням Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, суд зазначає наступне. 
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами, Позивач дійсно приймав участь у розгляді справи, в складі колегії, рішенням у якій визнано незаконним та скасовано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Червонозаводського районного суду             м. Харкова Васильєвоєї О.О., та не висловлював окремої думки стосовно прийнятого рішення. 
		Поряд з цим, Верховним Судом України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Зазначений підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки суді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачено, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в будь-який спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року згадується, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (п.80).
		Таким чином, Громадська рада доброчесності не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення та робити висновок, який не підтверджений жодним належним та допустимим доказом. 
		З урахуванням викладеного, на думку суду, твердження ГРД про наявність підстав для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
		Крім того, слід зазначити, що наявна у справі копія висновку ГРД не містить              будь-яких підписів, що ставить під сумнів його легітимність. 
		З огляду на викладене, висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 18 квітня 2017 року, та Рішення про надання доповнення до Висновку про невідповідність є протиправними та підлягають скасуванню.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення   дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у  справі виступала його посадова чи службова особа.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, 
		 
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 
		2. Визнати протиправними та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 18.04.2017 року та Рішення про надання доповнення до Висновку про невідповідність, затверджений Громадською радою доброчесності 29.06.2017 року. 
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок)..
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
		 
		Суддя                                                                                                Н.М. Клименчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...