Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 579/678/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів страхування; з них спори про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2018.
Дата набрання законної сили: 25.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 квітня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 579/678/16-ц
		провадження № 61-9381зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -  Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
		суддів:  Карпенко С.О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області про відшкодування моральної шкоди, за заявою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області від               01 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області (далі - Відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 15 березня 1989 року до 29 серпня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах Державним підприємством Державна акціонерна компанія «Хліб України» «Кролевецький комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП ДАК «Хліб України»  «Кролевецький комбінат хлібопродуктів»), з якого була звільнена за станом здоров'я. Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 12-13 травня 2005 року їй було встановлено такі професійні захворювання: обструктивний бронхіт пилової етіології в стадії обструкції - захворювання професійне (основний діагноз); хронічний вазомоторний риніт; астено-невротичний (супутній діагноз). Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 09 червня 2006 року їй встановлено професійні захворювання: професійний алергічний дерматит в стадії неповної ремісії; обструктивний бронхіт пилової етіології в стадії обструкції; емфізема легень І ст. ЛН І-ІІ ст. (основний діагноз); ВСД по змішаному типу з астено-невротичним синдромом,  РОХП з помірним алогічним синдромом, хронічний алергічний риніт, фаза ремісії (супутній діагноз). У пунктах 16, 17 вказаних актів зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: робота протягом майже всього трудового стажу в умовах, що не відповідають нормативним за температурними показниками у холодний період року; ОСОБА_1 працювала у шкідливих умовах, що свідчить про незабезпечення роботодавцем виконання вимог щодо здорових та безпечних умов праці. Фтизіатричною медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) міста Суми від 25 липня 2012 року встановлено ступінь втрати її працездатності 50 % і третю групу інвалідності. Отримані нею професійні захворювання спричиняють їй фізичні та моральні страждання. Тому просила стягнути з відповідача 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.  
		 
		Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 07 червня                 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_1 12 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині за необґрунтованістю позовних вимог. Стягнуто з Відділення Фонду на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн 20 коп.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року апеляційну скаргу Відділення Фонду задоволено частково. Змінено рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 07 червня 2016 року та стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_1 7 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін. 
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року касаційні скарги Відділення Фонду і ОСОБА_1 відхилено. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.
		 
		У червні 2017 року Відділення Фонд звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року.
		 
		У заяві  Відділення Фонду просить скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня  2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - положень Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		Для прикладу наявності зазначеної підстави перегляду судових рішень Відділення Фонду надало ухвалу Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                    15 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаним з трудовим каліцтвом, якою касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено і залишено без змін рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2016 року, яким відмовлено у задоволенні позову.
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 03 липня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кролевецького районного суду Сумської області.
		 
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що набув чинності  15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та   розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  
		 
		11 січня 2018 року Верховним Судом України передано цивільну справу і заяву Відділення Фонду про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                      від 19 лютого 2018 року справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення заяви з огляду на таке.
		 
		Статтею 353 ЦПК України  2004 року передбачено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України 2004 року суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним. 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 15 березня                       1989 року до 29 серпня 2008 року працювала у ДП ДАК «Хліб України» «Кролевецький комбінат хлібопродуктів» на різних посадах, а саме: з 15 березня 1989 року - робочою їдальні, з 25 липня 1989 року - апаратником елеватора, з                 12 грудня 1995 року - транспортувальником елеватора, з 05 травня 2004 року - апаратником з обробки зерна елеватора, з 15 грудня 2004 року - санітаркою-прибиральницею медпункту, з 10 квітня 2007 року - прибиральницею службових приміщень. 
		 
		29 серпня 2008 року ОСОБА_1 була звільнена з останньої посади за станом здоров'я.
		 
		Під час роботи у зв'язку із впливом шкідливих умов виробництва та неефективністю засобів індивідуального захисту ОСОБА_1 отримала професійне захворювання.
		 
		Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 12-13 травня        2005 року ОСОБА_1 встановлено основний діагноз «обструктивний бронхіт пилової етіології в стадії обструкції», захворювання професійне. Причиною профзахворювання є дія шкідливих і небезпечних виробничих факторів, наявність яких у робочій зоні в концентраціях вище гранично допустимих норм.
		 
		Актом огляду МСЕК від 21 червня 2005 року № 671 ОСОБА_1 встановлено              25 % стійкої втрати працездатності вперше.
		 
		Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 09 червня 2006 року ОСОБА_1 встановлено основний діагноз: «професійний алергічний дерматит в стадії неповної ремісії, обструктивний бронхіт пилової етіології в стадії обструкції, емфізема легень І ст. ЛН І-ІІ ст.», захворювання професійне. Розвиток професійного захворювання міг бути спричинений дією невідомих алергенів, що можливо містилися в зерновому пилу, який був присутній у повітрі робочої зони в концентраціях, що перевищували гранично допустимі норми.
		 
		Актом огляду МСЕК від 05 липня 2006 року № 694 ОСОБА_1 встановлено                    35 % втрати професійної працездатності, в тому числі первинно - 5 %, по                    дерматиту - 30 %, а актом МСЕК від 09 липня 2014 року № 594 - 50 % втрати професійної працездатності.
		 
		Причиною професійних захворювань стала дія на працівника шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що свідчить про незабезпечення роботодавцем виконання вимог щодо здорових та безпечних умов праці.
		 
		 Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, що було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, яке настає з дня встановлення потерпілому висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Встановивши, що актом огляду МСЕК ОСОБА_1 вперше було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 21 червня 2005 року, місцевий суд дійшов висновку, що відповідальність за відшкодування моральної шкоди покладається саме на Фонд.
		 
		Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався положеннями підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 34 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон від 23 вересня 1999 року) і виходив з того, що починаючи з 01 січня 2006 року застраховані особи позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошова сума за моральну шкоду (одноразова страхова виплата незалежно від інших видів страхових виплат) з дня встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності вперше, ступінь якої був визначений у розмірі 25 %. З урахуванням положень частини третьої статті 23 ЦК України суд дійшов висновку, що з Фонду на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню  7 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Разом з тим, у наданій для порівняння вищезгаданій ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень частин сьомої, восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній з 01 січня 2015 року) обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 21 квітня     2016 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом, тому він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.  
		 
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, саме положень Закону          № 1105-XIV,що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.
		 
		Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня                 1999 року. 
		 
		Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого                   2007 року № 717-V, передбачали, що: 
		відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); 
		у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21);
		за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28);
		моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). 
		 
		З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
		Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та пунктом 22 статті 71 Закону України             № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.  
		 
		Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.  
		 
		Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на «Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». 
		 
		Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з                  01 січня 2015 року. 
		 
		Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону  № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		 
		У справі, яка переглядається, суди виходили з того, що частина восьма статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, не застосовується до спірних правовідносин, оскільки згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. 
		 
		Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
		 
		Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		 
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від  13 травня 1997 року № 1-зп,                  від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001,                       від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
		 
		Відповідно до статті 5  ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		 
		Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної  не  порушено, оскільки  статтею  1167  ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України  їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). 
		 
		Судами встановлено, що з позовом до Відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві,                ОСОБА_1  звернулася 21 квітня 2016 року. З цього часу між сторонами виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції, чинній з                01 січня 2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, правові підстави для задоволення позову відсутні.
		 
		Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, надану заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини восьмої статті 36 Закону  № 1105-XIV.
		 
		Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом  № 1105-XIV, який набрав чинності 01 січня 2015 року, саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Відділення Фонду, не взявши до уваги, що ОСОБА_1 звернулася до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Фондом.  
		 
		Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення спору, то відповідно до частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України 
		2004 року ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Що стосується заявленої Відділенням Фонду вимоги про поворот виконання, то вона не може бути вирішена у межах розгляду заяви про перегляд судових рішень у цій справі в порядку, встановленому главою 3 розділу V ЦПК України 2004 року, оскільки питання про застосування статей 380-382 цього Кодексу щодо порядку, умов та підстав повороту виконання не входить до предмета даного судового розгляду.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Заяву Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області задовольнити частково.
		 
		Рішення Кролевецького  районного суду Сумської області від 07 червня 2016 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року і ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                          В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                                                           С. О. Карпенко 
		 
		                                                                                                                      В.О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                      А.С. Олійник
		 
		                                                                                                                      С.О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...