Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2719/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 30.04.2018. Зареєстровано: 02.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2018.

Результат оскарження 18.07.2018 Київський апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		17 квітня 2018 року                                        № 826/2719/16
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		 
		за позовомОСОБА_1до про Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		за участю:
		позивача - ОСОБА_1;
		від позивача - ОСОБА_2;
		від відповідача - Олійник А.Д.;
		від відповідача  (ГПУ) - Безкоровайний Б.О.
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2017 (том 2 а.с. 103-104), просить суд:
		- визнати протиправними дії прокуратури м. Києва щодо його звільнення;
		- визнати повністю нечинним та скасувати наказ суб'єкта владних повноважень - виконувача обов'язків прокурора м. Києва Валендюка О.С. № 53к від 18.01.2015 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з займаної посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 7;
		- визнати повністю нечинним та скасувати наказ суб'єкта владних повноважень - виконувача обов'язків Генерального прокурора України Севрука Ю.Г. № 3дк від 27.01.2015 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з займаної посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 та органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції";
		- зобов'язати суб'єкт владних повноважень - прокуратуру міста Києва прийняти рішення та вчинити дії - поновити його на роботі на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 з моменту звільнення та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		- зобов'язати суб'єкт владних повноважень - Генеральну прокуратуру України прийняти рішення та вчинити дії - повернути йому класний чин "радник юстиції", присвоєний наказом Генерального прокурора України № 580к від 24.07.2008.   
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дійсно 01.12.2015 останньому була пред'явлена необґрунтована підозра у, нібито, вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України. На час прийняття оскаржуваних наказів та подання до суду вказаного позову досудове розслідування у кримінальному провадженні триває. Разом з тим, формулюючи підставу звільнення, відповідач порушив презумпцію невинуватості, та, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, фактично визнав позивача винним у кримінальному правопорушенні, якого останній не вчиняв та щодо якого ще триває судове слідство. Обґрунтовуючи протиправність наказу № 53к від 18.01.2015 позивач також акцентує увагу, що Законом України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на момент звільнення позивача, не було передбачено такої підстави для звільнення працівника прокуратури, як за порушення присяги. Також, звернув увагу, що відповідачем порушено строки притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. У позовній заяві позивач наполягав на порушенні відповідачем процедури проведення службового розслідування, позаяк його не було ознайомлено з висновком службового розслідування. 
		Ухвалою суду від 01.03.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2719/16.
		19.04.2016 до суду надійшли письмові заперечення від заступника прокурора міста Києва, у яких останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача з посади прокурора, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1, будучи заступником прокурора Подільського району міста Києва, використовуючи свої службові обов'язки всупереч інтересам служби з корисливих мотивів, що виразились у попередній змові, з метою вимагання та отримання неправомірної винагороди в особливо великому розмірі за закриття кримінального провадження та скасування тимчасових обмежень на майно, грубо порушив Присягу працівника прокуратури, Дисциплінарний статут прокуратури України, що завдало шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та потягло за собою підрив авторитету держави і органів прокуратури України, тобто вчинив проступок, який несумісний з перебуванням в органах прокуратури. Зазначив, що вказані обставини зафіксовані у висновку службового розслідування. При цьому, вказав, що службове розслідування проведено з чітким дотриманням вимог законодавства.
		29.04.2016 від позивача до суду надійшло письмове пояснення, у якому останній просить суд скасувати наказ № 53к від 18.01.2016 з врахуванням всіх змін, що були внесені до нього.
		Відповідно до ухвали суду від 26.10.2017 адміністративну справу № 826/2719/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду. Також вказаною ухвалою судом залучено Генеральну прокуратуру України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		08.11.2017 від позивача надійшла заява про зміну предмету адміністративного позову та залучення другого відповідача.
		Ухвалою, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати в судовому засіданні 28.11.2017, повернуто заяву про зміну предмету адміністративного позову позивачу як таку, що не відповідає вимогам статей 106, 137 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017.
		Також, у судовому засіданні 28.11.2017 ухвалою, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати, виключено Генеральну прокуратуру України зі складу третіх осіб та залучено останню до участі у справі в якості другого відповідача.
		05.01.2018 позивач подав до суду додаткові пояснення, у яких додатково обґрунтував протиправність оскаржуваних наказів. Зазначив, що у наказі про призначення службового розслідування вказано неіснуючу Інструкцію, а саме: Інструкцію, затверджену наказом Генерального прокурора України № 104 від 24.09.2015. При цьому, наказ про призначення службового розслідування містить посилання на Інструкцію, датовану 24.09.2015, насправді ж така Інструкція затверджена 24.09.2014, що додатково свідчить про порушення відповідачами процедури проведення службового розслідування. Зазначив, що не вчиняв жодного кримінального правопорушення, відповідно у відповідача не було підстав для проведення службового розслідування. Крім того, відповідачем не було залучено до проведення службового розслідування працівників управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури. Стверджує, що відсутність дозволу прокурора у кримінальному провадженні на вивчення та копіювання його матеріалів свідчить про незаконність здобуття комісією світлокопії повідомлення про підозру. Зазначив, що не був повідомлений про закінчення службового розслідування, що позбавило його права на оскарження його результатів до вищестоящого прокурора, натомість вищестоящим прокурором одноособово вирішено зробити покарання позивача ще більш суворим і змінено наказ Валендюка О.С. На думку позивача, звільнення з органів прокуратури і звільнення з органів прокуратури з позбавленням класного чину є різними видами дисциплінарного стягнення.
		11.01.2018 до суду надійшов відзив від представника Генеральної прокуратури України Хорольського С., у якому останній зазначив, що звільнення позивача з органів прокуратури відбулось з чітким дотриманням вимог чинного законодавства. зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції". При цьому, вказав, що наказ видано Генеральним прокурором України на підставі, у межах повноважень, у спосіб та строки, що передбачені Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру", Статутом, обґрунтовано, своєчасно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Вважає, що застосоване дисциплінарне стягнення відповідає ступеню вини та тяжкості вчиненого позивачем проступку. Також, у відзиві представник відповідача акцентував увагу на тому, що позивачем пропущено встановлений місячний строк звернення до суду з позовом в частині оскарження наказу Генерального прокурора України від 27.01.2016. Зазначив, що 20.04.2016 позивач був ознайомлений з наказом від 27.01.2016 № 3дк, при цьому до суду з заявою про збільшення позовних вимог звернувся лише 29.11.2017, що свідчить про пропущення останнім місячного строку звернення до суду.
		24.01.2018 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що повідомлені відповідачем обставини не спростовують незаконності звільнення позивача з посади і органів прокуратури. Також наголосив, що без вироку суду відповідач визнав його винним у скоєнні злочину, породивши негативний суспільний резонанс, що поставлено йому у провину.
		Позивач та його представник у судовому засіданні 17.04.2018 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях та відповіді на відзив.
		Представник відповідача - прокуратури міста Києва у судовому засіданні 17.04.2018 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.
		Представник відповідача - Генеральної прокуратури України у судовому засіданні 17.04.2018 заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
		Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 17.04.2018 без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання представника Генеральної прокуратури України про зупинення провадження у справі з підстав його необґрунтованості та відсутності об'єктивної неможливості розгляду даної справи.
		Також, ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 17.04.2018 без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання представника Генеральної прокуратури України про залишення позовної заяви без розгляду в частині оскарження позивачем наказу Генеральної прокуратури України від 27.01.2016 № 3дк, оскільки позивачем у межах місячного строку, а саме: 29.04.2016 було подано до суду письмове пояснення, у якому останній просив суд скасувати наказ № 53к від 18.01.2016 з врахуванням всіх змін, що були внесені до нього. При цьому, з наказом Генеральної прокуратури України від 27.01.2016 № 3дк позивача було ознайомлено лише 20.04.2016, що підтверджується матеріалами справи та визнавалось сторонами. Таким чином, ознайомившись з вказаним наказом лише 20.04.2016, 29.04.2016 позивачем до суду вже було подано заяву по суті про збільшення позовних вимог у відповідності до чинної на той час статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України та у межах місячного строку звернення до суду, встановленого чинною на той час частиною третьою статті 99  Кодексу адміністративного судочинства України.
		На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 17.04.2018 проголошено вступну та резолютивні частини рішення.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. 
		ОСОБА_1 працював на різних посадах у органах прокуратури з 1997 року, з 2013 року обіймав посаду старшого прокурора прокуратури Подільського району міста Києва (том 1 а.с. 33-34).
		Наказом прокурора міста Києва від 23.03.2015 № 802к переведено радника юстиції ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Подільського району міста Києва з посади старшого прокурора прокуратури Подільського району міста Києва (том 1 а.с. 31).
		Відповідно до наказу виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 14.12.2015 № 4463к на підставі статті 11, пункту 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру" призначено радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 м. Києва з 15.12.2015, звільнивши з посади заступника прокурора Подільського району міста Києва (том 1 а.с. 32).
		Наказом виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 18.01.2016 № 53к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" на підставі частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України звільнено прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 м. Києва радника юстиції ОСОБА_1 за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури (том 1 а.с. 8-9).
		Відповідно до наказу виконувача обов'язків Генерального прокурора України від 27.01.2016 № 3дк "Про зміну наказу виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 18.01.2016 № 53к" змінено пункт 1 наказу виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 18.01.2016 № 53к: "Вважати прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 м. Києва радника юстиції ОСОБА_1 звільненим з займаної посади та з органів прокуратури за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури, з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 24.07.2008 № 580к" на підставі п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про прокуратуру", ч. 1 ст. 8, п. 6 ст. 9, ст. ст. 10, 11, 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України та п. 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України  (том 1 а.с. 175-176).
		На думку позивача, дії та накази відповідачів є незаконними, що стало наслідком звернення останнього до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім:
		пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
		статей 21, 28 - 38, 42, 44 - 50, 62 - 63, 65 - 79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року;
		статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.
		Згідно з пунктом 2 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року N 123.
		Положеннями статей 43-50 Закону України "Про прокуратуру" визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, види дисциплінарних стягнень, строки їх застосування.
		Разом з тим, статті 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-69 Закону України "Про прокуратуру"  набрали чинності 15.04.2017.
		Водночас, відповідно до підпункту 5 пункту 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом 3 пункту 1 розділу XIІ "Прикінцеві положення" цього Закону дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-XIІ (далі - Дисциплінарний статут).
		Позивач наполягав на тому, що його посада не відносилась до категорії прокурорсько-слідчих працівників, тому, на думку останнього, на момент його звільнення процедура дисциплінарного провадження не була врегульована на законодавчому рівні.
		Суд не погоджується з доводами позивача та зазначає, що у даному випадку у пункті 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" термін "прокурорсько-слідчий працівник" вжитий у широкому значенні та охоплює термін "прокурорський працівник", до якого відноситься посада, яку на дату звільнення обіймав позивач. 
		Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. 
		Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства. 
		Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. 
		Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність. 
		Статтею 9 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарними стягненнями є: 
		1) догана; 
		2) пониження в класному чині; 
		3) пониження в посаді; 
		4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 
		5) звільнення;
		6) звільнення з позбавленням класного чину.
		Відповідно до статті 10 Дисциплінарного статуту Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Частиною другою статті 10 Дисциплінарного статуту передбачено, що позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 класів провадиться Президентом України за поданням Генерального прокурора України.
		Згідно зі статтею 11 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.    
		Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.
		З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з надходженням до прокуратури міста Києва інформації про вимагання та отримання заступником прокурора Подільського району міста Києва ОСОБА_1 неправомірної вигоди від громадянина за непритягнення його до кримінальної відповідальності, наказом виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 01.12.2015 № 117 призначено службове розслідування стосовно заступника прокурора Подільського району міста Києва ОСОБА_1 (том 1 а.с. 42-43).
		З вказаним наказом позивач був ознайомлений 08.12.2015, про що свідчить його підпис на довідці про ознайомлення з наказом. Також, позивач на вказаній довідці зазначив про відсутність підстав для проведення службового розслідування відносно нього (том 1 а.с. 45).
		Наказом виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 07.12.2015 № 4020к ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов'язків заступника прокурора Подільського району міста Києва на час проведення службового розслідування (том 1 а.с. 46).
		12.12.2015 ОСОБА_1 надав пояснення, у яких зазначив, що ні в кого ніякої неправомірної вигоди він не отримував та не вимагав; ні з ким не вів розмов щодо надання йому винагороди; ніяким іншим чином не створював будь-яких умов, що спонукають до дачі винагороди; жодних інших неправомірних дій не вчиняв (том 1 а.с. 50).
		15.01.2016 виконувачем обов'язків прокурора міста Києва затверджено висновок службового розслідування, яким рекомендовано за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з органів прокуратури (том 1 а.с. 163-171).
		З висновку службового розслідування вбачається, що слідчим управлінням прокуратури Київської області 13.10.2015 розпочато кримінальне провадження № 42015110000000482 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України за фактом вимагання від ОСОБА_10 неправомірної вигоди за непритягнення його брата ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності. За результатами досудового розслідування 01.12.2015 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, вчинив одержання неправомірної вигоди для себе, за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням наданого йому службового становища, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди в особливо великому розмірі.
		Також, з висновку службового розслідування вбачається, що під час зустрічі 02.10.2015 ОСОБА_11 і його брата ОСОБА_10 із заступником прокурора Подільського району міста Києва ОСОБА_1, останній повідомив, що ОСОБА_11 потрібно допитати у кримінальному провадженні і що його викликає на допит прокурор прокуратури ОСОБА_12. На запитання ОСОБА_11, чому саме його потрібно допитати, а також про те, що факти, які вони розслідують, вже були предметом кримінального провадження в органах СБУ, ОСОБА_1 повідомив, що в такому разі справа щодо ОСОБА_11 буде розслідуватись в законному порядку.
		У суботу 03.10.2015 ОСОБА_10 зателефонував прокурор ОСОБА_12. та через нього викликав ОСОБА_11 на допит на 04.10.2015.
		У невстановлений час у ОСОБА_1 виник умисел на отримання від ОСОБА_11 неправомірної вигоди.
		З цією метою ОСОБА_1 вступив у злочинну змову з колишнім працівником органів прокуратури ОСОБА_13, якому повідомив, що може забезпечити прийняття рішення про закриття кримінального провадження № 42014100070000148, зняття заходів забезпечення кримінального провадження, таким чином посприявши у непритягненні ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності.
		У подальшому ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_13 про те, що забезпечить прийняття рішення про закриття кримінального провадження № 42014100070000148, надасть ОСОБА_13 відповідну постанову та лист до суду, який вирішить питання про зняття арешту з майна банківської установи, накладений в ході досудового розслідування, а ОСОБА_13 отримає від братів ОСОБА_11 неправомірну вигоду в сумі 200 000 доларів США.
		Під час зустрічі 07.10.2015 ОСОБА_10 із ОСОБА_13, останній, на виконання домовленостей з ОСОБА_1 щодо отримання від ОСОБА_11 неправомірної вигоди за непритягнення до кримінальної відповідальності, запропонував за 200 тис. доларів США вирішити питання з керівництвом прокуратури Подільського району міста Києва щодо непритягнення брата ОСОБА_10 - ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності.
		Під час чергової зустрічі ОСОБА_10 та ОСОБА_13 20.11.2015 домовились про зменшення суми неправомірної вигоди з 200 000 доларів США до 150 000 доларів США, попередньо ОСОБА_13 погодив з ОСОБА_1 вказане зменшення суми неправомірної вигоди.
		ОСОБА_10 27.11.2015 прибув до прокуратури Подільського району міста Києва для зустрічі із ОСОБА_1, про яку заздалегідь домовився із ОСОБА_13
		На початку зустрічі ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_1 про мету зустрічі, а саме що йому необхідно обумовити з ним умови та підстави закриття кримінального провадження № 42014100070000148, а також зміст листа, який необхідно буде направити до суду та банківської установи для зняття арешту з майна банківської установи. Разом з тим, ОСОБА_1 вдавав, що не розуміє, чому ОСОБА_10 приїхав до нього, тому ОСОБА_10 зателефонував ОСОБА_13, який попросив передати мобільний телефон ОСОБА_1 Після нетривалої розмови ОСОБА_1 та ОСОБА_13 по телефону, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_10 вийти з приміщення прокуратури на вулицю.
		Під час розмови ОСОБА_10 та ОСОБА_1 поруч з прокуратурою Подільського району міста Києва ОСОБА_1 повідомив, що вже ознайомлювався з чорновими варіантами документів про закриття кримінального провадження № 42014100070000148. Зокрема, ОСОБА_1 повідомив, що ці документи потрібно буде забирати у ОСОБА_13, оскільки, як виразився ОСОБА_1, їм так краще.
		ОСОБА_1 30.11.2015 зустрівся із ОСОБА_13, якому передав оригінал постанови від 30.11.2015 про закриття кримінального провадження 42014100070000148 за підписом прокурора прокуратури Подільського району міста Києва ОСОБА_12, копію цієї постанови, а також проект постанови про закриття кримінального провадження №42014100070000148 без дати та підпису посадової особи, яка прийняла рішення.
		ОСОБА_13 того ж дня, приблизно о 16 годині 20 хвилин, у телефонній розмові повідомив ОСОБА_10 про те, що отримав від ОСОБА_1 постанову про закриття кримінального провадження та готовий передати її ОСОБА_10 в обмін на кошти в сумі 150 000 доларів США. Під час розмови ОСОБА_13 обумовив з ОСОБА_10 місце зустрічі, а саме перетин вулиць Богдана Хмельницького та Олеся Гончара у місті Києві.
		Приблизно о 17 годині 20 хвилин 30.11.2015 ОСОБА_10 приїхав до раніше обумовленого місця, зупинившись біля будинку № 56 по вул. Богдана Хмельницького в місті Києві, де зустрівся з ОСОБА_13
		ОСОБА_13, на виконання домовленості з ОСОБА_1, розуміючи протиправність своїх дій та дій ОСОБА_1, передав ОСОБА_10 постанову про закриття кримінального провадження № 42014100070000148, після чого, знаходячись в автомобілі ОСОБА_10, отримав від нього паперовий пакет, в якому знаходились кошти в сумі 150 000 доларів США. Після цього, ОСОБА_13 попрощався з ОСОБА_10 та вийшов з автомобіля, після чого був затриманий в порядку ст. 208 КПК України. 
		З огляду на встановлені під час службового розслідування обставини, Комісія, що проводила службове розслідування, дійшла висновку про те, що своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівника прокуратури, тобто скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури, у зв'язку з чим заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з органів прокуратури.
		На думку позивача, відповідачем фактично визнано його винним у злочині та звільнено з посади та органів прокуратури за вчинення кримінального правопорушення за відсутності відповідного вироку, що свідчить про порушення відповідачем презумпції невинуватості.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що наказом від 18.01.2016 № 53к зі змінами, внесеними наказом № 3дк від 27.01.2016, позивача було звільнено з посади та з органів прокуратури, з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 24.07.2008 № 580к, за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури, а не за вчинення кримінального правопорушення, як помилково вважає позивач.
		При цьому, матеріалами справи підтверджується, що і проведене службове розслідування і винесені накази від 18.01.2016 № 53к та від 27.01.2016 № 3дк здійснені відповідачами у строки, визначені статтею 12 Дисциплінарного статуту.
		Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
		вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;
		систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;
		Відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.
		Стаття 5 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28.11.2012 N 123 (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Кодекс), передбачає, що професійна діяльність працівника прокуратури має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
		При здійсненні повноважень він зобов'язаний діяти законно та в межах своєї компетенції своєчасно вживати вичерпних заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.
		Працівник прокуратури у кримінальному провадженні має бути переконаний, що всі проведені слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії та зібрані докази дають достатні підстави для звинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення. У процесуальній діяльності він не може використовувати докази, одержані незаконним шляхом.
		Згідно зі статтею 9 Кодексу працівник прокуратури зобов'язаний діяти справедливо, неухильно дотримуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури, бути об'єктивним у своїх стосунках з органами влади, громадськістю та окремими особами. Він має усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством у забезпеченні захисту прав людини і громадянина та відстоюванні інтересів держави.
		Працівник прокуратури має прагнути досягнення справедливого балансу між правами та свободами особи і загальними інтересами суспільства.
		Він повинен дотримуватися пріоритету інтересів: представляючи інтереси держави у відносинах з іншими особами, зобов'язаний діяти виключно в інтересах держави.
		Відповідно до статті 18 Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.
		У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.
		Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
		З аналізу наведених норм вбачається, що вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників органів прокуратури. Приймаючи присягу прокурор Білий Олексій Володимирович зобов'язався присвятити свою діяльність служінню Українському народові і Україні та урочисто присягнув неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку, захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави, постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання прокурора (том 1 а.с. 37).
		Всі доводи позивача зводяться до того, що він не вчиняв інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Разом з тим, ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду справи ОСОБА_1 не наведено належних в розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б спростовували наявність у вчинених ним діях ознак дисциплінарного проступку.
		Суд зазначає, що будь-які свідчення та інші матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження, повинні бути оцінені органами слідства і судом. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.
		Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.
		Натомість суд зауважує, що підставою для винесення відповідачем спірного рішення стали обставини допущення позивачем одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та вчинення дій, які порочать звання прокурора, тобто судом в рамках розгляду даної справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача, а надається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики.
		Таким чином, суд оцінює наявні в матеріалах службового розслідування матеріали досудового слідства, що здійснюється стосовно позивача, виключно як доказ підтвердження факту наявності у ОСОБА_1 позаслужбових стосунків з третіми особами, що стало наслідком допущення ним порушень правил прокурорської етики.
		Грубе порушення правил прокурорської етики, на думку суду, має місце, оскільки проігноровані ОСОБА_1 етичні норми є основоположними нормами поведінки прокурора. Допущення подібної поведінки підриває авторитет як самого прокурора, так і органів прокуратури та держави в цілому. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальні конфлікти.
		Унікальність ознак діяльності органів прокуратури випливає з ролі і місця прокуратури в державному механізмі і юридичній системі, зі специфіки її функцій, особливостей правового статусу прокурора. Опанування засад професійної етики є особливо важливим для молодих фахівців, яким бракує життєвого досвіду, професійних вмінь та навичок етичної поведінки, психологічної стійкості до стресових ситуацій та труднощів у робочому процесі. Значна частина норм Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури має як морально-етичний, так і правовий характер, а їх додержання може забезпечуватися застосуванням засобів як морального, так і юридичного впливу.
		Порушення норм Кодексу професійної етики може бути наслідком професійної деформації прокурорів. Результатом деформації є неповноцінне виконання ними своїх професійних обов'язків з об'єктивних причин, або через свідоме несумлінне виконання службових обов'язків.
		Позивачем під час позаслужбових зустрічей з гр. ОСОБА_13 та ОСОБА_10 порушено норми професійної етики в частині обов'язку уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, а також в частині обов'язку недопущення дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
		Суд враховує доводи відповідачів, що факт встановлення наявності особистих зв'язків позивача з гр. ОСОБА_13 та ОСОБА_10, результатом яких стали обставини відкриття кримінального провадження у відношенні позивача та повідомлення йому про підозру в одержанні неправомірної вигоди за вчинення певних дій, компрометує звання працівника прокуратури, підриває авторитет органів прокуратури в цілому та викликає негативний громадський резонанс.
		Крім того, матеріалами справи підтверджено, що вчинений ОСОБА_1 проступок викликав негативний громадський резонанс та завдав суттєвої шкоди авторитету прокуратури з огляду на негативні публікації в ЗМІ, зокрема, в мережі Інтернет (том 1 а.с. 53-71).
		При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність у Генеральної прокуратури України підстав для застосування до позивача нового виду дисциплінарного стягнення, з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту Генеральний прокурор України має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його.
		Таким чином, до виключних повноважень Генерального прокурора України відноситься посилення накладеного на працівника прокуратури дисциплінарного стягнення.
		Так, звільнення з позбавленням класного чину, відповідно до наведених положень Дисциплінарного статуту, є найсуворішим видом дисциплінарного стягнення. 
		При цьому, суд враховує, що вчинений ОСОБА_1 дисциплінарний проступок є наслідком порушення останнім професійної етики та компрометує звання працівника прокуратури, підриває авторитет органів прокуратури в цілому та викликає негативний громадський резонанс.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Генеральна прокуратура України при прийнятті наказу № 3дк від 27.01.2016 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу № 3дк від 27.01.2016.
		Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.04.2018 у справі № 9901/454/18 та від 26.02.2018 у справі № 800/395/18.
		Крім того, у суду відсутні підстави й для визнання протиправним та скасування і наказу № 53к від 18.01.2016, позаяк пункт 1 вказаного наказу, яким було звільнено ОСОБА_1, викладено у новій редакції згідно наказу виконуючого обов'язків Генерального прокурора України від 27.01.2016 № 3дк.
		Таким чином, відсутні підстави для оцінки судом наказу № 53к від 18.01.2016, оскільки його викладено у новій редакції та у межах повноважень, як зазначалось вище, наданих Генеральному прокурору України статтями 9 - 12 Дисциплінарного статуту.
		Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування в частині не ознайомлення його з висновком службового розслідування, позаяк зазначені обставини мають формальний характер та не спростовують вчинення позивачем дисциплінарного  проступку.
		У частині тверджень позивача на посилання у наказі виконувача обов'язків прокурора міста Київ від 01.12.2015 № 117 "Про призначення службового розслідування" на Інструкцію, датовану 24.09.2015, насправді ж така Інструкція затверджена 24.09.2014, "Про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України", суд приходить до висновку, що у вказаному наказі міститься описка, оскільки вірною є дата саме 24.09.2014.
		Так само, суд приходить до висновку про описки, допущені позивачем у заяві про збільшення позовних вимог (том 2, а.с. 103-104) у частині зазначення дат наказів № 53к та № 3дк, а саме: 18.01.2015 та 27.01.2015 відповідно, оскільки вірними є дати: 18.01.2016 та 27.01.2016 відповідно. 
		Крім того, суд не приймає до уваги долучений позивачем до матеріалів справи Висновок науково-правової експертизи від 02.08.2016, позаяк останній здебільшого стосується приписів КПК України, містить припущення та ним не спростовано встановлені у ході судового розгляду справи обставини. 
		Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.200, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Оскільки судом не встановлено підстав для визнання незаконним звільнення позивача з посади та з органів прокуратури, вимоги щодо зобов'язання відповідача поновити на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та повернути класний чин є похідними, а тому задоволенню також не підлягають.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.     
		Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		    
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (04116, АДРЕСА_1) відмовити повністю.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                В.П. Катющенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...