Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/1993/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2018.
Дата набрання законної сили: 25.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		25 квітня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 205/1993/17-ц
		провадження № 61-1664 св 17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого  Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		представник позивача  ОСОБА_2 ,
		відповідач  публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш»,
		представник відповідача  Монастирьов Владислав Вікторович, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  директор публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» Харченко Володимир Володимирович,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2017 року у складі суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» (далі  ПАТ «Дніпроважмаш») про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		Позовна заява мотивована тим, що він працював начальником виробничо-диспетчерського бюро ливарно-механічного виробництва тюбінгів (№ 7) в ПАТ «Дніпроважмаш» та був звільнений з посади з 28 листопада 2016 року на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України) як особа, яка вступила на військову службу. Після звільнення ОСОБА_1 звертався до керівництва підприємства щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді у зв`язку з тим, що на час звільнення проходив військову службу за контрактом під час мобілізації на особливий період. Відповідач відмовив йому у поновленні на посаді, обґрунтовуючи це тим, що з моменту укладення контракту на проходження військової служби (листопад 2016 року) у позивача виникли трудові відносини з Міністерством оборони України, що є підставою для його звільнення з роботи в ПАТ «Дніпроважмаш». Також позивач зазначав, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області у ході перевірки виявило грубе порушення законодавства України з питань праці при його звільненні. 
		З цих підстав ОСОБА_1 просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі з 2 грудня 2016 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року у суму 34673,85 грн.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2017 року у складі судді Басової Н. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу є законним, оскільки на момент укладення позивачем контракту з Міністерством оборони України (28 листопада 2016 року) особливий період у зв`язку з військовою мобілізацією не діяв, як і не оголошувалося введення воєнного стану в України. Згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» оголошувалась та проводилась часткова мобілізація протягом 210 діб із дня набрання чинності Указом  до 22 серпня 2015 року. Тому укладення позивачем військового контракту як особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України. 
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Наказ від 2 грудня 2016 року № 1258-К про припинення трудового договору та звільнення з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «Дніпроважмаш» на посаді начальника виробничо-диспетчерського бюро ливарно-механічного виробництва тюбінгів (№ 7) з 28 листопада 2016 року. Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2016 року до 31 березня 2017 року в сумі 34673,85 грн. Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що питання наявності особливого періоду в Україні поза межами строків мобілізації було предметом розгляду Вищого адміністративного суду України, який у постанові від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14 дійшов висновку, що закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період. Крім того, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» особливий період не пов`язується з проведенням мобілізації та введенням воєнного стану. Позивач був мобілізований на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» та брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період з 24 лютого до 14 квітня 2016 року, станом на грудень 2016 року проходить службу в Шевченківському районному військовому комісаріаті м. Дніпра і уклав під час особливого періоду контракт на проходження військової служби в Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		У грудні 2017 року ПАТ «Дніпроважмаш» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що станом на кінець листопада 2016 року демобілізацію було закінчено, а відсутність в Україні воєнного стану у листопаді 2016 року є загальновідомим фактом. ПАТ «Дніпроважмаш» зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував до вирішення спору Закон України від 6 грудня 2016 року № 1769-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби», що не був чинним на момент звільнення позивача, а стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не пов`язує дію особливого періоду з проведенням мобілізації чи введенням воєнного стану. Крім того, правовий висновок, викладений у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, стосується інших фактичних обставин справи та не є обов`язковим для судів. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року щодо стягнення середнього заробітку без законних підстав, принцип правової визначеності та право на справедливий суд і ефективні засоби юридичного захисту. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суд встановив, що ОСОБА_1 з 14 травня 2012 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Дніпротяжмаш».
		Згідно з наказом генерального директора ПАТ «Дніпроважмаш» від 2 грудня 2016 року № 1258к ОСОБА_1 звільнений з посади начальника виробничо-диспетчерського бюро ливарно-механічного виробництва тюбінгів (№ 7) з 28 листопада 2016 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника  фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб  підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
		28 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі  Контракт), за умовами частини третьої цього Контракту він є строковим та укладається за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. 
		За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 звільнений з порушенням трудового законодавства, без законних на те підстав, а тому підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення контракту ОСОБА_1 був демобілізований, з 15 квітня 2016 року до дня звільнення працював у ПАТ «Дніпроважмаш», не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, що 28 листопада 2016 року позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом для осіб рядового складу, та з цього моменту закон гарантує йому збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII).
		Твердження ПАТ «Дніпроважмаш», що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, виходячи зі змісту листа Міністерства оборони України від 1 жовтня 2015 року, що є думкою посадової особи стосовно тлумачення положень законодавства, не беруться до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції оцінював цей документ у сукупності з іншими доказами у справі за своїм внутрішнім переконанням, без надання йому переваги чи заздалегідь встановленої сили. 
		Доводи касаційної скарги про те, що на кінець листопада 2016 року така умова проходження військової служби, як особливий період, не діяла є неприйнятними, виходячи з таких підстав. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період  період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. 
		Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у вересні  жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не навів у рішенні суду реквізитів документа про оголошення воєнного стану, оскільки зазначені обставини суд не встановлював. 
		Доводи касаційної скарги про те, що, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції керувався частиною третьою статті 119 КЗпП України у редакції, що набрала чинності вже після звільнення позивача, не заслуговують на увагу, оскільки рішення суду містить посилання на положення Закону України від 6 грудня 2016 року № 1769-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» у контексті встановлення дії особливого періоду, який з 17 березня 2014 року не скасований та продовжує діяти.
		Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, Протокол (№ 1) до Конвенції та Протоколів № № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, є неприйнятним, оскільки виплата роботодавцем середнього заробітку за час вимушеного прогулу при винесенні судом рішення про поновлення працівника на роботі гарантується частиною другою статті 235 КЗпП України, як компенсація заробітку, що належить незаконно звільненому працівнику, тому не може вважатись таким, що обмежує чи позбавляє роботодавця власності на майно. Посилання ПАТ «Дніпроважмаш» на недотримання судом апеляційної інстанції принципу правової визначеності, права на справедливий суд та ефективний юридичний захист у національному органі є беззмістовним, оскільки не містить обґрунтування, у чому саме під час вирішення спору виявилось недотримання (порушення) цих принципів. 
		Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду  без змін.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. С. ВисоцькаСудді:А. О. ЛеськоС. Ю. МартєвІ. М. ФаловськаС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...