Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8132/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2018.
Дата набрання законної сили: 18.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем  України
		 
		18 квітня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 910/8132/17
		Провадження № 12-27гс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
		суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (представник - адвокат Бесєдін В. І.),
		відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович (представник - адвокат Свистунов А. В.),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - не з'явився),
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/8132/17 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року (суддя Отрош І. М.) й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року (головуючий - Калатай Н. Ф., судді Жук Г. А., Власова Ю. Л.).
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Дельта Банк», відповідно) про: визнання протиправними дій відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сьомої черги погашення кредиторських вимог позивача на загальну суму 1 432 549 832,60 грн; зобов'язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача на загальну суму 1 438 976 238,43 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк»; зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою майна ПАТ «Дельта Банк». Позов заявлено з таких підстав.
		2. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02 березня 2015 року № 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
		3. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року № 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно.
		4. 02 жовтня 2015 року відповідно до постанови Правління Національного банку України № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» і делеговано повноваження ліквідатора банку відповідачу.
		5. Водночас 02 березня 2015 року позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» з вимогою про дострокове погашення заборгованості від 26 лютого 2015 року № 029-01/1328 (отримана ПАТ «Дельта Банк» 11 березня 2015 року), яка виникла на підставі невиконання останнім умов укладеного між сторонами кредитного договору від 04 листопада 2011 року № 21911D2 (зі змінами та доповненнями) щодо прострочення платежу з повернення кредиту в розмірі 50 541 414,22 грн і несплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 691 600,28 грн, у зв'язку із чим позивач нарахував 1 272 662,67 грн пені. Крім того, з огляду на невиконання ПАТ «Дельта Банк» зобов'язань за цим договором, АТ «Укрексімбанк» вимагало достроково повернути кредит з усіма нарахованими процентами за фактичну кількість днів користування кредитом.
		6. Надалі, 04 листопада 2015 року, АТ «Укрексімбанк» звернулося до уповноваженої особи Фонду з заявою № 010-05/6910 про визнання його кредиторських вимог до ПАТ «Дельта Банк» у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн, та просило включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів, у тому числі внести окремо до цього реєстру грошові вимоги за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою майна ПАТ «Дельта Банк».
		7. За твердженням позивача, зазначені кредиторські вимоги до ПАТ «Дельта Банк» у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн складаються із:
		- заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2, а саме: 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн -3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу), а також 254 616,86 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом);
		- 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ «Дельта Банк», а також 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями;
		- 71 967 452,16 грн грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ «Дельта Банк» договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л, а також 579 058,13 грн пені, 47 593,82 грн - 3 % річних і 1 263 581,49 грн втрат від інфляції, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ «Дельта Банк» міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача в сумі 52 641 647,74 грн
		8. Також АТ «Укрексімбанк» зазначило, що кредиторські вимоги до ПАТ «Дельта Банк», які виникли на підставі кредитного договору від 04 листопада 2011 року № 21911D2, є забезпеченими заставою (договір застави від 31 жовтня 2012 року № 21912Z4) та іпотекою (іпотечні договори від 15 листопада 2012 року № 21912Z6, від 09 березня 2013 року № 21913Z1 і від 31 січня 2014 року № 21913Z2).
		9. У результаті розгляду зазначеної заяви відповідач включив вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» у загальному розмірі 1 432 549 832,60 грн, з яких:
		- 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 та 7 264 116,68 грн процентів за користування кредитом;
		- 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями;
		- 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ «Дельта Банк» договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л.
		10. Разом із тим, відповідач не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» вимоги АТ «Укрексімбанк» в загальному розмірі 6 426 405,83 грн щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та інфляційних втрат за порушення ПАТ «Дельта Банк» зобов'язань, передбачених кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 і договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л.
		11. У подальшому АТ «Укрексімбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом.
		12. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не визнав у повному обсязі кредиторські вимоги позивача до визнаного неплатоспроможним ПАТ «Дельта Банк».
		Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		13. Господарський суд міста Києва рішенням від 08 серпня 2017 року позов задовольнив частково. Зобов'язав відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» кредиторські вимоги позивача в розмірі 5 103 866,29 грн, в іншій частині в задоволенні позову суд відмовив.
		14. Київський апеляційний господарський суд постановою від 13 листопада 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року залишив без змін.
		15. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками про те, що із загального розміру заявлених позивачем кредиторських вимог (1 438 976 238,43 грн), вимоги в розмірі 1 437 653 698,89 грн підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідач безпідставно не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн, які складаються з пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати процентів за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 та за невиконання міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача на підставі договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л.
		16. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою, суд першої інстанції керувався тим, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить винятків щодо позачергового задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою, а лише передбачає спеціальний порядок погашення таких вимог шляхом продажу Фондом заставленого майна. 
		17. Також суди попередніх інстанцій визначили, що оскільки цей спір виник на підставі цивільно-правових угод між позивачем та банком, в якому запроваджено процедуру ліквідації та призначено відповідну уповноважену особу Фонду на її здійснення, то з огляду на суб'єктний склад сторін цей спір є підвідомчим господарським судам і на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		18. 05 грудня 2017 року до Вищого господарського суду України звернулася уповноважена особа Фонду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року.
		19. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати зазначені судові рішення, а в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		20. Разом із тим 06 грудня 2017 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог позивача і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
		Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		21. Мотивуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» був складений правомірно та відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		22. Водночас, на думку відповідача, оскільки правилами здійснення бухгалтерського обліку та звітності в банках, установленими Національним банком України, не передбачено можливості самостійного нарахування банком штрафних та економічних санкцій за невиконання чи неналежне виконання ним зобов'язань за господарськими договорами та відображення таких санкцій у власному бухгалтерському обліку, а позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору та договору банківського рахунку, то включення судами цих грошових коштів до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним.
		23. Також відповідач зазначив, що суди неправомірно відмовили в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарському суді, а відноситься до справ адміністративної юрисдикції; позов подано до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності й не є учасником корпоративних відносин. 
		24. Натомість, наведені в касаційній скарзі АТ «Укрексімбанк» вимоги обґрунтовані безпідставним віднесенням відповідачем забезпечених заставою та іпотекою кредиторських вимог АТ «Укрексімбанк» у розмірі 416 131 602,83 грн до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також невключенням до цього реєстру підтверджених первинною бухгалтерською документацією вимог на суму 6 426 405,83 грн, нарахованих позивачем штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ «Дельта Банк» зобов'язань.
		25. Крім того, позивач указав, що законно визначив розмір штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ «Дельта Банк» умов кредитного договору та договору банківського рахунку станом на дату, яка передувала даті введення в ньому тимчасової адміністрації, що відповідає вимогам чинного законодавства, а зокрема й Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційні скарги
		26. 29 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк», в якому стверджується, що задоволення кредиторських вимог Фондом гарантування вкладів фізичних осіб може здійснюватися виключно в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який містить вичерпний перелік черг кредиторів неплатоспроможного банку, тому, оскільки чинним законодавством не передбачено «спеціальних» чи «окремих» черг, відповідні позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Натомість, забезпечені заставою та іпотекою майна вимоги позивача задовольнятимуться за рахунок реалізації такого майна, незалежно від того, до якої черги такі вимоги відносяться.
		27. Також 31 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) АТ «Укрексімбанк» на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому позивач вкотре наголосив на обґрунтованості вимог, викладених у касаційній скарзі, а також заперечує щодо доводів відповідача про порушення судами норм процесуального права стосовно розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не здійснює владних управлінських функцій, а є ліквідатором юридичної особи, яка не припинена, тому спір між двома суб'єктами господарювання, зокрема між боржником і кредитором, підлягає розгляду саме господарським судом.
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами АТ «Укрексімбанк» та уповноваженої особи Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року, призначив їх розгляд на 06 лютого 2018 року, а також відмовив у задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		29. 06 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 910/8132/17 разом із касаційними скаргами АТ «Укрексімбанк» та уповноваженої особи Фонду на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		30. Зазначену ухвалу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що однією з підстав оскарження судових рішень у цій справі є порушення підвідомчості спору господарським судам, а також звернув увагу на різність у застосуванні Верховним Судом України частини третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII) щодо юрисдикції адміністративних судів з розгляду спорів, що стосуються оскарження дій, бездіяльності, рішень уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та зобов'язання її вчинити дії, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та від 20 вересня 2016 року у справі № 21-2288а16.
		31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
		32. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз судового рішення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що воно не містить мотивів необхідності відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду України, при розгляді цієї справи. Натомість розмежування юрисдикції адміністративних та господарських судів щодо наведених спорів, які виникають під час ліквідації банку, є виключною правовою проблемою, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		33. Доводи уповноваженої особи Фонду щодо юрисдикції адміністративних судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке.
		34. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		35. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		36. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
		37. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
		38. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
		39. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими доводами скаржника, з огляду на таке.
		40. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		41. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		42. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		43. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		44. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
		45. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		46. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
		47. Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		48. Натомість Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		49. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).
		50. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
		51. Водночас у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		52. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		53. За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
		54. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		55. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		56. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
		57. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ «Дельта Банк» (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду, як помилково вказано в позовній заяві.
		58. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
		59. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 і від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, щодо застосування статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції господарських судів на всі спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд (його уповноважена особа). Адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи) на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
		(1.2) Щодо вирішення спору по суті
		60. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з погляду адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства).
		61. У цій справі предметом позову є вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо включення його кредиторських вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів неплатоспроможного банку, зобов'язання відповідача включити всі заявлені вимоги позивача до цього реєстру та окремо внести до нього грошові вимоги за кредитним договором, забезпечені заставою та іпотекою.
		62. При цьому в касаційній скарзі уповноважена особа Фонду зазначила, що включення судами штрафних та економічних санкцій за неналежне виконання ПАТ «Дельта Банк» зобов'язань за господарськими договорами до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним, оскільки позивач не звертався до суду з відповідним позовом про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору від 04 листопада 2011 року № 21911D2 та договору банківського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л.
		63. Проте Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками, з огляду на таке.
		64. За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		65. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).
		66. Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		67. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
		68. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		69. Разом із тим, згідно з положеннями статей 1054 та 1058 Цивільного кодексу України предметом кредитного договору та договору банківського вкладу можуть бути лише грошові кошти, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань, що випливають із зазначених договорів, підлягають застосуванню норми частини другої статті 625 цього Кодексу, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		70. Аналіз зазначених норм чинного законодавства та положень укладених між сторонами договорів свідчить, що наявність чи відсутність судового рішення про стягнення суми боргу за спірними договорами, які боржник не виконав, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора його права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення.
		71. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		72. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій установили, що позивач є кредитором ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2, облігаціями серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, номінальною вартістю 943 500 000,00 грн, а також за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л.
		73. Так, 04 листопада 2011 року між АТ «Укрексімбанк» (кредитор) та ПАТ «Дельта Банк» (позичальник) укладено кредитний договір № 21911D2, за умовами якого (зі змінами, викладеними сторонами в додаткових угодах до цього договору) кредитор надав позичальнику кредит у сумі 1 347 771 045,80 грн строком з 04 листопада 2011 року по 04 листопада 2016 року за ставкою розміром 10,75 % річних, який відповідач був зобов'язаний погасити частинами шляхом перерахування коштів на рахунок позивача за визначеним графіком: 03 грудня 2011 року - 943 439 732,04 грн, 04 лютого 2015 року - 50 541 414,22 грн, 05 травня 2015 року - 50 541 414,22 грн, 04 серпня 2015 року - 50 541 414,22 грн, 04 листопада 2015 року - 50 541 414,22 грн, 04 лютого 2016 року - 50 541 414,22 грн, 05 травня 2016 року - 50 541 414,22 грн, 04 серпня 2016 року - 50 541 414,22 грн і 04 листопада 2016 року - 50 541 414,22 грн (пункти 2.1.1, 2.1.4 і 2.3.1 цього договору).
		74. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором сторони уклали договір застави від 31 жовтня 2012 року № 21912Z4 й іпотечні договори від 15 листопада 2012 року № 21912Z6, від 09 березня 2013 року № 21913Z1 та від 31 січня 2014 року № 21913Z2 загальною сумою забезпечення - 416 131 602,83 грн
		75. Надалі, 04 лютого 2015 року, позичальник не здійснив чергового погашення кредиту за погодженим з кредитором графіком, а також не сплатив відсотків за користування кредитом сумою 3 691 600,28 грн, на підставі чого 02 березня 2015 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до нього з вимогою про дострокове погашення виниклої заборгованості, процентів за користування кредитом і нарахованої пені, а також з вимогою про дострокове повернення кредиту разом з нарахованими процентами за користування ним з огляду на невиконання позичальником відповідних договірних зобов'язань.
		76. Також на підставі договорів від 13 грудня 2011 року № 1320;695-Д/2011, № 1319;694-Д/2011, № 1318;693-Д/2011, № 1317;692-Д/2011, № 1316;691-Д/2011, № 1315;690-Д/2011, № 1314;689-Д/2011, № 1313;688-Д/2011, укладених між АТ «Укрексімбанк» та ПАТ «Дельта Банк» на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства «Фондова біржа «Перспектива», та договорів, укладених між ними на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства «Фондова біржа «ПФТС», позивач є власником емітованих ПАТ «Дельта Банк» облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1 номінальною вартістю 943 500 000,00 грн, загальну вартість яких і відповідну заборгованість за ними він просив у подальшому стягнути з ПАТ «Дельта Банк».
		77. Разом з тим, 11 вересня 2012 року між АТ «Укрексімбанк» (кореспондент) та ПАТ «Дельта Банк» (банк) уклали договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 110912-Л, за змістом якого сторони встановлюють кореспондентські відносини з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України; для проведення розрахунків банк відкриває позивачу кореспондентський рахунок типу «Лоро» в українських гривнях, виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору та здійснює його обслуговування, при цьому міжбанківські розрахункові документи позивача виконуються датою валютування поточним робочим днем у разі наявності всіх необхідних реквізитів за умови надходження в банк (за київським часом) до 17:30, а міжбанківські розрахункові документи кореспондента, отримані після вищезазначеного часу, виконуються банком не пізніше наступного робочого дня за днем отримання доручення (пункти 1.1, 3.3 цього договору).
		78. 18 лютого 2015 року позивач направив ПАТ «Дельта Банк» SWIFT-доручення на переказ розміщених на кореспондентському рахунку власних коштів у розмірі 52 641 647,74 грн на його рахунок, на підставі невиконання якого АТ «Укрексімбанк» направило ПАТ «Дельта Банк» вимогу про повернення розміщених на цьому кореспондентському рахунку 71 967 452,16 грн і сплату штрафних санкцій за невиконання покладених на останнього зобов'язань за цим договором.
		79. На підставі зазначеного суди попередніх інстанцій визначили, що в позивача виникли кредиторські вимоги до ПАТ «Дельта Банк», які складаються із заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2, зокрема із забезпечених заставою та іпотекою 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн - 3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу) і 195 654,81 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом); 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ «Дельта Банк», і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями; а також із 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ «Дельта Банк» договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року № 110912-Л, 579 058,13 грн пені і 47 593,82 грн - 3 % річних, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ «Дельта Банк» покладених на нього зобов'язань.
		80. Перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн, які складаються з пені, 3 % річних і правильно обчисленого судами розміру інфляційних втрат, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення особою зобов'язання.
		81. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при постановленні зазначених вище судових рішень у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» кредиторські вимоги позивача щодо нарахованих ним штрафних санкцій, правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності правових підстав для включення цих вимог у розмірі 5 103 866,29 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».
		82. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій і про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року № 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечених заставою та іпотекою майна ПАТ «Дельта Банк» з огляду на таке.
		83. Відповідно до статей 546, 574 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»).
		84. Відповідно до статті 584 Цивільного кодексу України, статей 4, 12 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода.
		85. Натомість за змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
		86. Згідно зі статтею 589 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення частини першої статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
		87. Отже, основні положення про заставу та іпотеку, а також порядок задоволення забезпечених ними зобов'язань, визначаються загальними нормами цивільного законодавства України, у тому числі й відповідними Законами України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» і від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». 
		88. Проте порядок задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів банку, який знаходиться у стані ліквідації (відносини, що виникають у зв'язку з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків) регулюється спеціальними нормами відповідного законодавства, а саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		89. За змістом частин першої, другої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет та здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.
		90. Відповідно до пункту 3 частини другої та частини третьої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених нормативно-правовими актами Фонду, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
		91. Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.
		92. При цьому майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом (частина третя статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		93. Аналіз зазначених положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить, що встановлені цим Законом черговість та порядок задоволення вимог кредиторів банку жодним чином не суперечать відповідним приписам щодо позачергового задоволення вимог заставодержателя за рахунок майна банку, що є предметом застави. Отже, віднесення кредиторських вимог АТ «Укрексімбанк» до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк», у тому числі й забезпечених заставою, не позбавляє позивача права на позачергове задоволення цих вимог за рахунок цього майна у встановленому чинним законодавством порядку.
		94. Велика Палата Верховного Суду окремо звертає увагу на те, що 21 серпня 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду № 3711, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 вересня 2017 року за № 1104/30972, затверджено Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, за змістом пунктів 13, 14 розділу VIII «Заходи щодо задоволення акцептованих вимог кредиторів» якого в разі продажу майна (активів) банку, що є предметом застави за кредиторськими вимогами заставодержателя, здійснюється позачергове задоволення вимог такого заставодержателя; у разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом із нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна, решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. Проте спірні правовідносини у цій справі виникли раніше (2015 рік), а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому приписи зазначеного Положення застосуванню не підлягають.
		95. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		96. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		97. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги АТ «Укрексімбанк» та уповноваженої особи Фонду - без задоволення.
		Щодо судових витрат
		98. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
		99. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг АТ «Укрексімбанк» та уповноваженої особи Фонду без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржників.
		Висновок про правильне застосування норм права
		100. За змістом статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі 
		в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів.
		Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови складений 23 квітня 2018 року.
		Головуючий суддя   В. С. КнязєвСуддя-доповідач               В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко  В. В. Британчук О. Б. Прокопенко  Д. А. Гудима Л. І. Рогач  В. І. Данішевська І. В. Саприкіна  О. С. Золотніков О. М. Ситнік  Л. М. Лобойко О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...