Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1424/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 02.05.2018. Зареєстровано: 03.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2018.
Дата набрання законної сили: 17.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/1424/16 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В., 
		 
		за участю секретаря: Натаріної О.О.
		розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"
		на рішення Господарського суду міста Києва
		(суддя - Пінчук В.І.)
		від 07.09.2017
		та на постанову Київського апеляційного господарського суду
		(головуючий - Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.)
		від 06.11.2017
		у справі № 910/1424/16
		за позовом Національного антикорупційного бюро України
		до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа",
		     Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго",
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:  Державне підприємство "Енергоринок",
		Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та   комунальних послуг
		про визнання недійсним договору,
		 
		за участю представників сторін: 
		 
		позивача - Семенчук М.А.;
		від відповідача 1 - не з'явився; 
		від відповідача 2 - Білич Н.С.;
		від відповідача 3 - Шостак Є.А.;
		від третьої особи 1 на стороні позивача - Стилик О.Ю.;
		від третьої особи 2 на стороні позивача - не з'явився;
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа"), Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ВАТ "Запоріжжяобленерго"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" (далі - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 року № 641214/41, укладеного між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ  "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог статті 514 Цивільного кодексу України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 за № 28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. 
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 року позов задоволено та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №  641214/41, укладений між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ  "Запоріжжяобленерго" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2017 зазначені рішення та постанова скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Позивач при новому розгляді справи заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, відповідно до якої зазначив, що спірний договір суперечить ч. 2 ст. 151 Закону України "Про електроенергетику", ст.  514 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним також у силу ч.  3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки є укладеним з метою, що завідомо суперечить інтересам держави. 
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 позов задоволено. Суд визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №  641214/41, укладений між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ  "Запоріжжяобленерго" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 залишено без змін.
		 
		Господарськими судами встановлено такі обставини:
		 
		- між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (постачальник) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (споживач), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", 01.07.2000 було укладено договір на користування електричною енергією № 76/199, за умовами якого постачальник зобов'язався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору;
		 
		- у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у нього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 112 301 706, 10 грн;
		 
		- між ДП "Енергоринок" та ВАТ "Запоріжжяобленерго" 29.08.2007 було укладено договір купівлі-продажу електроенергії № 4243/02, за умовами якого ДП  "Енергоринок" зобов'язалася продавати, а ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язалось купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору;
		 
		- між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник), правонаступником якого є ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", 22.12.2014 укладено договір про відступлення права вимоги № 641214/41 (далі - договір про відступлення права вимоги);
		 
		- відповідно до п. 1.1 договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника заборгованості за договором на користування електричною енергією №76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.11.2013 по справі №11/292/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі №19/5009/1481/11, за договором про самостійне виконання рішення №1115 від 03.12.2013, укладеного між ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ВАТ "Запоріжжяобленерго" на загальну суму 112  301  706,  10  грн;
		 
		- згідно з п. 1.2 договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора, за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області;
		 
		- первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 112 401 706, 10 грн первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018 (пп. 2.1, 2.5 договору про відступлення права вимоги);
		 
		- відповідно до п. 2.3 договору про відступлення права вимоги визначено, що новий кредитор набуває права вимоги, що відступається з моменту укладення договору про відступлення права вимоги, в тому числі і по винесених рішеннях, ухвалах судів на користь первісного кредитора за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 року № 76/199;
		 
		- згідно з п. 2.4 цього договору у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора; 
		 
		- відповідно до п. 2.6 договору про відступлення права вимоги сума в п. 2.5 цього договору зазначена з врахуванням винагороди первісного кредитора в розмірі 10  000  грн. Новий кредитор перераховує первісному кредитору плату за відступлення права вимоги (компенсації вартості електричної енергії) в сумі 112  301  706, 10 грн щомісячним платежами в розмірі 2 441 341, 43 грн починаючи з березня 2015 року та останнім платежем в грудні 2018 року в розмірі 2 441 341, 75 грн на поточний рахунок із спеціальним режимом використання;
		 
		- пунктом 2.7 договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги;
		 
		- пунктом 4.6 договору про відступлення права вимоги визначено, що даний договір є укладеним та набуває чинності з моменту погодження операції відступлення права вимоги за цим договором Фондом державного майна України;
		 
		- згідно з п. 5 додаткової угоди від 18.02.2015 №1 до договору про відступлення права вимоги, пункт 4.6 договору викладено в наступній редакції: "договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін";
		 
		- Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52015000000000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, щодо привласнення службовими особами ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат", ПАТ  "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна", ПАТ "ХК "Енергомережа" майна в особливо великому розмірі;
		 
		- ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.01.2016 №  760/21597/15-к (№ 1-кс/760/889/16) за клопотанням Національного антикорупційного бюро України, зокрема, надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 52015000000000001 від 04.12.2015 з попередньою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ВАТ  "Запоріжжяобленерго" за період з 01.12.2014 по 27.01.2016, проведення якої доручено Державній фінансовій інспекції в Запорізькій області у строк з 08.02.2016 року по 26.02.2016.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 641214/41 суперечить інтересам держави, а також суперечить положенням Закону України "Про електроенергетику" та порушує встановлений законом порядок розрахунків у сфері електроенергетики.
		 
		При цьому господарськими судами було встановлено, що на момент укладення договору та на момент настання строків виконання грошових зобов'язань за ним фінансовий стан ПАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання з оплати на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" 112 301 706, 10 грн. Так, положеннями пункту 8.4.9 статуту ВАТ "Запоріжжяобленерго" передбачено, що виконавчий орган товариства діє від імені товариства та на користь товариства, в межах, передбачених цим Статутом, внутрішніми документами товариства та законодавством України. Натомість, при укладенні спірного договору про відступлення права вимоги ВАТ  "Запоріжжяобленерго" не було вчинено жодних дій (документальне вивчення фінансового стану ПАТ "ХК "Енергомережа", встановлення наявності у нього майна,, стану виконання ПАТ "ХК "Енергомережа" інших господарських зобов'язань, їх обсяг, наявність прострочення, можливість укладення договорів забезпечення виконання зобов'язань тощо), спрямованих на визначення того чи буде корисним для ВАТ  "Запоріжжяобленерго" відступлення права вимоги до платоспроможного боржника, який має майно (на яке можливо звернути стягнення у випадку примусового стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію) та виникнення зобов'язань у ПАТ "ХК "Енергомережа" щодо сплати 112 301 706, 10 грн плати за відступлення права вимоги, який не спроможний виконати взяті на себе зобов'язання та не запропонував жодного виду забезпечення виконання зобов'язань, які збирався виконувати. Натомість, після укладення договору про відступлення права вимоги - 23.12.2014 ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахувало кошти у сумі 30 000 000, 00 грн на рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа", яке до теперішнього часу свої зобов'язання перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" не виконало. З врахуванням положень статуту ВАТ "Запоріжжяобленерго" у випадку відсутності у виконавчого органу ВАТ "Запоріжжяобленерго" документального підтвердження того, що укладення спірного договору про відступлення права вимоги буде на користь товариства, вказане питання повинно було бути винесене на вирішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Запоріжжяобленерго". Натомість, вказаних дій вчинено не було, що свідчить про те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги виконавчим органом не було забезпечено дотримання інтересів акціонерів товариства та, у свою чергу, інтересів держави.
		 
		Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2017, ПАТ "ХК "Енергомережа" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю. Вказана касаційна скарга підписана ОСОБА_12 як представником за довіреністю, виданою т.в.о.  Голови Правління ОСОБА_9.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу ПАТ "ХК "Енергомережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017. 
		 
		Разом з тим на адресу суду 23.03.2018 від ПАТ "ХК "Енергомережа" надійшла заява про розгляд касаційної скарги ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" без участі представника ПАТ "ХК "Енергомережа". Вказана заява підписана т.в.о. Голови Правління ПАТ "ХК "Енергомережа" арбітражним керуючим О.В. Дарієнко. При цьому у тексті заяви зазначено, що:
		 
		- ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 порушено провадження у справі № 910/7448/17 про банкрутство ПАТ "ХК "Енергомережа". Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дарієнко Ольгу Валентинівну;
		 
		- ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 припинено повноваження керівника та виконавчих органів правління боржника ПАТ "ХК "Енергомережа", а саме 
		 
		- ОСОБА_11 та ОСОБА_9. Виконання відповідних обов'язків голови правління ПАТ "ХК "Енергомережа" тимчасово покладено на розпорядника майна арбітражного керуючого Дарієнко Ольгу Валентинівну до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нових керівника боржника та виконавчих органів управління боржника;
		 
		- наказом № 1 в.о Голови Правління арбітражний керуючий Дарієнко О.В. скасувала всі довіреності, видані до 29.11.2017 керівниками та виконавчими органами управління ПАТ "ХК "Енергомережа" на представлення інтересів товариства в усіх судах, банках, установах та організаціях;
		 
		- ПАТ "ХК "Енергомережа" вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 слід залишити без задоволення;
		 
		- у зв'язку із знаходженням ПАТ "ХК "Енергомережа" в місті Одесі і зайнятістю в інших справах, в.о. Голови Правління Дарієнко О.В. не має можливості взяти участь у судових засіданнях, а інших працівників у підприємства немає.
		 
		Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017, ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити. 
		 
		Узагальнені доводи ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт", викладені у касаційній скарзі:
		 
		- умови оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 року № 641214/41 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства України. Зобов'язальне право вимоги як самостійна майнова цінність може вільно передаватися кредитором іншій особі. Будь-яке майнове право (право вимоги) може бути відступленим, якщо законом не встановлено відповідну заборону або якщо воно не має нерозривного зв'язку із особою кредитора;
		 
		- норми статті 151 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. ПКЕЕ не забороняють та не виключають можливість застосування механізмів оплати за електричну енергію за допомогою третіх осіб, тому що укладання договорів про відступлення права вимоги не призводить до заміни кредитора в договорі про постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію, яка розстрочена на підставі ухвал Господарського суду Запорізької області у справі № 11/292/10 та у справі № 19/5009/1481/11, договором про самостійне виконання рішення суду, із збереженням обсягу прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін; в свою чергу, за договором про відступлення права вимоги відповідач 3 сплачує відповідачу 1 грошові кошти, а відповідач 1 сплачує відповідачу 2 грошові кошти на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника в сумі спожитої відповідачем 3 електричної енергії, право вимоги на яку відступалося;
		 
		- позивачем не було доведено, що спірний договір був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави;
		 
		- для прийняття рішення зі спору про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, необхідно встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним. Разом з тим вирок у кримінальному провадженні, про яке зазначає позивач, не винесено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №910/1421/16. 
		 
		Національне антикорупційне бюро України у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити в задоволенні касаційних скарг ТОВ  "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа", а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. У відзиві наведено такі доводи:
		 
		- зі змісту частини 2 статті 15-1, статті 26 Закону України "Про електроенергетику" вбачається обов'язок споживача сплачувати за поставлену йому енергопостачальником електричну енергію виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, що порушується спірним договором про відступлення права вимоги;
		 
		- щодо твердження скаржника про відсутність вироку у кримінальному провадженні, що здійснюється детективами Національного бюро, то відповідно до положення пункту 2 частини 1 статті 16, пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Національному бюро надано право на подання позовів для здійснення досудового розслідування, а наявність вироку в кримінальному провадженні можлива лише на стадії судового розгляду;
		 
		- в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України;
		 
		- посилання скаржника на постанову пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" є необґрунтованим, оскільки статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною 3 згідно із Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI, який набрав чинності 01.01.2011. Положення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України не ставлять у залежність необхідність встановлення умислу сторін правочину при визнання правочину недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави. Наявність умислу у сторін правочину та його встановлення судом в ході судового розгляду справи впливає на наслідки недійсності правочину.
		 
		ДП "Енергоринок" у відзиві на касаційні скарги ТОВ  "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа" просило відмовити в їх задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому у відзиві наведено такі доводи:
		 
		- відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистеми визначаються Законами України. Таким законом є Закон України "Про електроенергетику". З метою подолання тіньових розрахунків за електричну енергію, встановлення та упорядкування платіжно-розрахункових відносин на Оптовому ринку електричної енергії України Порядком розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію, який затверджено спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 05.06.1998 № 811, запроваджено чіткий механізм оплати електричної енергії через розподільчі рахунки. Нормативно-правові акти у сфері електроенергетики, зокрема Умови та правила здійснення ліцензованої діяльності енергопостачальників, Правила користування електричною енергією, закріпили на чіткий механізм оплати електричної енергії коштами через рахунки зі спеціальним режимом використання, які забороняють їх використовувати не інакше ніж передбачено законодавством України та у послідовному порядку: споживачі - енергопостачальники - оптовий постачальник - виробники, зміна якого не передбачена Законом України «Про електроенергетику»;
		 
		- оскаржуваний договір суперечить Закону України "Про електроенергетику", а відповідачі порушили законодавчо встановлений порядок розрахунків на ОРЕ, позбавивши ДП "Енергоринок" та інших учасників розподілу коштів;
		 
		- оскаржуваний договір суперечить також нормам Цивільного кодексу України, оскільки не допускається заміна кредитора по високперсоніфікованим вимогам - при наявності тісного зв'язку між кредитором та боржником по окремим видам зобов'язань, розрив якої позбавляє зобов'язання його змісту та мети.
		 
		У засідання суду, призначене на 17.04.2018, представники ПАТ "ХК "Енергомережа" та Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не з'явились, що в силу положень статей 120, 121, 301 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
		 
		Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ  "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа"з огляду на таке.
		 
		У пункті 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що коли чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		 
		У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що за приписами частини першої статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
		 
		Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
		 
		Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".
		 
		Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).
		 
		При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених зокрема статтею 191 Кримінального кодексу України.
		 
		Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.
		 
		З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".
		 
		У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.
		 
		Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: 
		- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;
		- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;
		- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.
		 
		При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15).
		 
		Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації енергосистем.
		 
		Таким законом, на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про електроенергетику", який на даний час частково втратив чинність у зв'язку з прийняттям 13.04.2017 Закону України "Про ринок електричної енергії". 
		 
		Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" було визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.
		 
		Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		 
		Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" були спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.
		 
		Згідно із ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.
		 
		Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
		 
		Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.
		 
		Пунктом 6.3. ПКЕЕ встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.
		 
		Згідно із статтею 1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.
		 
		Виходячи з наведених приписів законодавства, законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання і при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про відступлення права вимоги.
		 
		З огляду на викладене, відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику. Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому виконання споживачем свого зобов'язання за договором відступлення права вимоги 22.12.2014 № 641214/41 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором поставки, оскільки в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію були отримані третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за договором відступлення права вимоги, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.
		 
		З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зміст спірного договору суперечить приписам статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та пункту 6.3. ПКЕЕ.
		 
		Викладеним спростовуються доводи ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", наведені у касаційній скарзі про те, що умови оспорюваного договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства України і що норми статті 151 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. ПКЕЕ не забороняють та не виключають можливість застосування механізмів оплати за електричну енергію за допомогою третіх осіб.
		 
		При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язковість положень Закону України "Про електроенергетику", Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та ПКЕЕ для сторін випливає з їх змісту та суті відносин між сторонами, а тому сторони в договорі не можуть відступити від таких положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд. 
		 
		Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		 
		У пункті 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
		 
		До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
		 
		Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
		 
		Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
		 
		Судом апеляційної інстанції також встановлено, що після укладення договору про відступлення права вимоги - 23.12.2014 ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахувало кошти у сумі 30 000 000, 00 грн на рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа", яке до теперішнього часу свої зобов'язання перед ВАТ  "Запоріжжяобленерго" не виконало. З врахуванням положень статуту ВАТ  "Запоріжжяобленерго" у випадку відсутності у виконавчого органу ВАТ  "Запоріжжяобленерго" документального підтвердження того, що укладення спірного договору про відступлення права вимоги буде на користь товариства, вказане питання повинно було бути винесене на вирішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Запоріжжяобленерго". Натомість, вказаних дій вчинено не було, що свідчить про те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги виконавчим органом не було забезпечено дотримання інтересів акціонерів товариства та, у свою чергу, інтересів держави.
		 
		З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину щодо відступлення права вимоги і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом. Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність відступлення права вимоги в спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків. 
		 
		Колегією суддів також відхиляються доводи ТОВ  "Запорізький титано-магнієвий комбінат", викладені у касаційній скарзі, що у справі зі спору про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним. Разом з тим вирок у кримінальному провадженні, про яке зазначає позивач, не винесено.
		 
		Так, судом апеляційної інстанції відповідно до роз'яснень постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, а також наявність наміру у кожної із сторін.
		 
		При цьому у пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України;
		 
		 
		Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду.
		 
		Керуючись статтями 236, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі № 910/1424/16 - без змін.
		 
		2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                    В.Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                                 Г.Вронська
		 
		 
		                                                                                                                                Л.Стратієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...