Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/1438/16 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2018.
Дата набрання законної сили: 25.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 квітня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 360/1438/16-а
		Провадження № 11-350апп18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Саприкіної І. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Єпель О. В., Карпушової О. В., Кобаля М. І.) у справі № 360/1438/16-а за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Ірпінь Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИЛА:
		У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Бородянського районного суду Київської області з позовом до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Ірпінь Київської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно), у якому просила визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати призначити і виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю батька у розмірі 179 тис. 986 грн 99 коп. 
		На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначила, що під час дорожньо-транспортної пригоди загинув її батько ОСОБА_4 Оскільки вони з батьком проживали однією сім'єю, позивачка звернулась до відділення Фонду із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з його смертю, однак відповідач відмовив їй у здійсненні такої виплати.
		Бородянський районний суд Київської області постановою від 15 листопада 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії відділення Фонду та зобов'язав призначити і виплатити ОСОБА_3 одноразову допомогу у зв'язку зі смертю її батька в розмірі 5-річної заробітної плати потерпілого. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 грудня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки зазначений спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року та залишити в силі постанову Бородянського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки спірні правовідносини виникли між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, а саме Фондом з приводу виплат, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України цей спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
		Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 березня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
		Суди встановили, що батько позивачки ОСОБА_4 працював фахівцем господарського підрозділу по теплопостачанню у відокремленому підрозділі Національного університету біоресурсів і природокористування України «Немішаївський агротехнічний коледж».
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув під час дорожньо-транспортної пригоди.
		В акті проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 та акті про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, форми Н-1, затвердженими 20 серпня 2015 року, зафіксовано, що нещасний випадок, який стався ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_4, пов'язаний з виробництвом.
		Позивачка звернулася до відповідача з заявою про призначення та виплату їй одноразової допомоги у розмірі 5-річної заробітної плати у зв'язку зі смертю її батька.
		Проте, листом від 16 червня 2016 року № 24-244 відділення Фонду відмовило їй у призначенні одноразової допомоги у зв'язку зі смертю потерпілого з посиланням на те, що вона не є членом сім'ї померлого ОСОБА_4, оскільки факт їх спільного проживання не підтверджено.
		Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. 
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
		Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються відмови відповідача призначити та виплатити позивачці одноразову допомогу у зв'язку зі смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1105-XIV).
		При цьому, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач у справі виконує завдання страховика і не наділений владно-розпорядчою компетенцією, а отже, не є суб'єктом владних повноважень у розумінні ст. 3 КАС України. Також суд зробив висновок, що оскільки цей спір стосується призначення страхових виплат та факту спільного проживання позивачки разом з батьком однією сім'єю, його належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
		Однак Велика Палата Верховного Суду не поділяє таку правову позицію, виходячи з наступного.
		Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального Кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України(у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 
		Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 КАС України в указаній редакції).
		Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, у зазначеній редакції).
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Преамбулою Закону № 1105-XIV передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
		Згідно зі ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
		Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
		Пунктами 6, 7 ст. 6 Закону № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою, відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Відповідно до ст. 8 Закону № 1105-XIVвиконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та в порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду, що затверджується його правлінням, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.
		Згідно ст. 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону. 
		Тобто Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.
		Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
		Відповідно до ст. 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
		Згідно із п. 4 ст. 18 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
		Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за предметним та суб'єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги стосуються саме відмови в призначенні та виплаті одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, а не встановлення статусу особи, яка перебувала на утриманні потерпілого.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». 
		З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає помилковим висновок Київського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної  ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасувати.
		Справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Ірпінь Київської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити на продовження розгляду до Київського апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач    І.В. СаприкінаСудді:    Н.О. Антонюк     С.В. Бакуліна     Д.А. Гудима     В.І. Данішевська     О.С. Золотніков      В.С. Князєв     Л.М. Лобойко    Н.П. Лященко     О.Б. Прокопенко     О.М. Ситнік     О.С. Ткачук     В.Ю. Уркевич     О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...