Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5020-3/039-5/506-10/010-12/255 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Інший позадоговірний немайновий спір.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.01.2010. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ 
		Іменем України 
		РІШЕННЯ 
		 
		"18" грудня 2009 р.  справа № 5020-3/039-5/506-10/010-12/255 
		  
			 
		
		За позовом Севастопольської міської Ради 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю “В.А.Л.” 
		за участю прокурора міста Севастополя; 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:  ОСОБА_1; 
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:  Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради; 
		Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі 
		про визнання обєкта незавершеного будівництва обєктом самочинного будівництва та знесення обєкта, 
		 Суддя Харченко І.А. 
		 За участю представників: 
		позивача (Севастопольської міської Ради)  не зявився; 
		відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю “В.А.Л.”) - не зявився;  
		третьої особи (ОСОБА_1)- не зявився; 
		третьої особи (Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради)  не зявився; 
		третьої особи (Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі)  - не зявився;  
		прокурора (Прокуратура міста Севастополя) - Шаблін Є.І., посвідчення №490, видане 21.03.2007. 
		 
			Суть спору: 
			08.08.2008 Севастопольська міська рада звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.А.Л.»про визнання обєкта незавершеного будівництва обєктом самочинного будівництва та знесення обєкта. 
			Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 11.08.2008 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі. 
			Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.08.2008 заява позивача від 20.08.2008 про зміну предмету позову прийнята судом. 
			Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.10.2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.03.2009 позов задоволено повністю. 
			Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 03.10.2008 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.03.2009 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя. 
			Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.10.2009 справа прийнята до провадження суддею Юріною О.М. з присвоєнням номеру 5020-3/039-5/506-10/010. 
			Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 04.12.2009 справа прийнята до провадження суддею Харченко І.А. з присвоєнням номеру 5020-3/039-5/506-10/010-12/255; залучені до участі у справі Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; судове засідання призначено на 14.12.2009. 
			Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.12.2009 розгляд справи відкладений в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 18.12.2009. 
			У судове засідання 18.12.2009 відповідач та треті особи явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно  рекомендованою кореспонденцією з повідомленням (т.с. 4, арк.с. 20-23), про причини неявки суд не повідомили. 
			Крім того, суд вважає за необхідне підкреслити, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 14.12.2009 та про наступне судове засідання був повідомлений не тільки поштою, а й особисто в судовому засіданні, про що свідчить його підпис на повідомленні про відкладення розгляду справи (т.с. 4, арк.с. 9). 
			Позивач не зявився в судове засідання, проте звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у відсутність його представника (т.с. 3, арк.с.133). 
			Також,  позивач у вказаному клопотанні, вказав на те, що підтримує вимоги позову. 
			Прокурор в судовому засіданні наполягав на розгляді справи судом по суті, вважає, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами. 
			Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін  це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. 
			Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, а також з огляду на клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами. 
			Розглянувши матеріали справи,  дослідивши надані докази,  заслухавши пояснення прокурора,  суд  
			В С Т А Н О В И В: 
			 Рішенням Севастопольської міської Ради (позивач) №995 від 18.12.2001 “Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ “В.А.Л.”(відповідач), було надано в строкове платне користування (оренду) земельна ділянка площею 0,40 га по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі для будівництва готельного комплексу з віднесенням зазначених земель до категорії земель населених пунктів, наданої для іншої підприємницької діяльності (п. 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі), (т.с. 1, арк.с. 12-13). 
			Підпункт 2.2. пункту 2 Рішення Севастопольської міської Ради №995 від 18.12.2001 “Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ “В.А.Л.” (далі за текстом Рішення №995) зобовязує Товариство з обмеженою відповідальністю «В.А.Л.»в продовж трьох місяців з дня прийняття цього рішення укласти договір оренди земельної ділянки з міською Радою, посвідчити нотаріально та надати до міської державної адміністрації для державної реєстрації у встановленому законом порядку. 
			На виконання вище вказаного припису Рішення №995 11.04.2002 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі строком до 01.01.2027 для будівництва готельного комплексу (т.с. 1, арк.с.14-17).  
			Пунктом 3.2.2 зазначеного Договору, також встановлено, що відповідач зобовязаний здати в експлуатацію закінчений будівництвом обєкт (готельний комплекс) державної приймальної комісії у нормативний строк, встановлений проектом будівництва, але не пізніше  01.05.2007. 
			02.08.2005 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі було надано відповідачеві дозвіл на виконання будівельних робіт № 251/661, строк дії якого був встановлений до  31.12.2005 (т. с. 1, арк.с.18).  
			Листом №1834 від 07.09.2007 Управління містобудівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації повідомило позивача про те, що протягом двох років будівництво готельного комплексу по вул. Катерної в м. Севастополі на вказаній земельній ділянці, наданої в оренду відповідачеві, не здійснюється у звязку з відсутністю відповідного фінансування, якість фактично виконаних будівельних робіт (підвал, перший та начало другого поверхів 16-ті поверхового готельного комплексу) не відповідає вимогам ДБН В.1.1-12-2006 “Будівництво у сейсмічних районах України”, зазначений обєкт незавершеного будівництва, також не відповідає вимогам чинного санітарно-епідеміологічного законодавства України (т.с. 1, арк.с.19).  
			Відповідно до листа Управління з контролю за використанням та охороною земель в м. Севастополі №57 від 15.01.2008 на момент перевірки відповідності зазначених будівельних робіт вимогам земельного законодавства України на вказаній земельній ділянці, що орендується відповідачем згідно з умовами договору оренди земельної ділянки від 11.04.2002, знаходиться незавершена будівництвом камяна споруда, розташована на ділянці орієнтовною площею 0,02 га; на момент проведення перевірки будь-які будівельні роботи на зазначеній ділянці не здійснювались (т.с. 1, арк.с.20). 
			Позивач, посилаючись на приписи статті 376 Цивільного кодексу України, вважає що саме у звязку з відсутністю дозволу на будівництво та істотним порушенням будівельних норм та правил, обєкт, розташований на земельній ділянки по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі є обєктом самочинного будівництва. 
			Крім того, на думку позивача договір оренди від 11.04.2002 є розірваним, з огляду на існування рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2008 по справі № 5020-4/125, за позовом Севастопольської міської Ради до ТОВ “В.А.Л.” про розірвання договору оренди, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2008. 
			Це стало підставою для звернення позивача з позовною заявою до відповідача. 
			При цьому, при новому розгляді справи, позивач не скористався правами в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду письмових пояснень (зауважень, тощо), стосовно предмету спору з урахуванням викладеного в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2009. 
			Суд вважає позовні вимоги Севастопольської міської Ради такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав. 
			Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша); особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга); право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя); якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини четверта); на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина пята); особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (частина шоста); у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома). 
			Аналізуючи зазначені приписи статті 376 Цивільного кодексу України, необхідно підкреслити наступне. 
			Будівництво вважається самочинним, якщо існує хоча б одна з передбачених у частини першої статті 376 Цивільного кодексу України ознак. 
			Обовязковою передумовою прийняття судом рішення про знесення обєкту самочинного будівництва є звернення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування до суду з вимогою про зобовязання особи, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову. Але, якщо проведення такої перебудови є неможливим (або особа, яка здійснила самочинне будівництво відмовляється від її проведення), то суд приймає рішення про знесення нерухомого майна. Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування повинні надати суду докази щодо зобовязання особи, яка здійснила самочинне будівництво провести відповідну перебудову та надати суду докази неможливості проведення перебудови або докази відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво провести відповідну перебудову. 
			Для прийняття судом рішення відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України про знесення обєкту самочинного будівництва судом необхідно встановити, факт, щодо того, що перебудова обєкту самочинного будівництва є неможливою. 
			Зазначені вище висновки також викладені в Постанові Вищого господарського суду України від 13.02.2008 по справі №17/417.  
			Встановлення неможливості перебудови обєкту самочинного будівництва та визначення обєкту самочинним будівництвом повинно здійснюватися на підставі дослідження в порядку статей 32-39 Господарського процесуального кодексу України, всіх відповідних доказів, які містяться у справі.  
			Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  
			Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектуру та житлової політики України від 05.12.2000 №945/5166 (далі за текстом Положення №945/5166) дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу  забороняється . 
			Згідно з приписами статті 29 Закону України «Про планування і забудову території»від 20.04.2000 №1699-III (зі змінами та доповненнями), (далі за текстом Закон України «Про планування і забудову території»), а також підпункту 5.1 пункту 5 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або  його завчасної перереєстрації , а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт  вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом. 
			Згідно статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. 
			У постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2009 звернуто увагу, на те, що висновок експерта не є обовязковим для суду, а повинен оцінюватися судом наряду з іншими матеріалами справи та оцінюватися судом на відповідність та узгодженість його висновків з іншими матеріалами справи. 
			Пунктом 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 №01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»передбачено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в цивільних та кримінальних справах»від 30.05.1997 (далі за текстом - Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в цивільних та кримінальних справах») . 
			Згідно з пунктом 17 Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в цивільних та кримінальних справах»при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:  
			- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;  
			- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;  
			- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;  
			- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;  
			- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;  
			- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;  
			- обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. 
			Враховуючи наведене, дослідивши висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №755 від 22.09.2008, проведеної Севастопольським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса та висновок будівельно-технічного дослідження ТОВ «Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи»№313 від 22.09.2008 з урахуванням всіх обставин справи, необхідне зазначити наступне. 
			У висновку будівельно-технічного дослідження ТОВ «Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи»№313 від 22.09.2008 зазначено, що «…на розгляд спеціалісту замовником надані  акти на сховані роботи …»(т.с. 2, арк.с. 44).  
			Також, у висновку будівельно-технічного дослідження ТОВ «Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи»№313 від 22.09.2008 підкреслено, що відповідно до проекту, розробленого ЗАТ «КримНИИпроект», конструктивне рішення корпуса включає, у тому числі армування стін (т.с.2, арк.с. 41). Крім того, у зазначеному висновку вказано, що «…армування… є схованими роботами»(т.с. 2, арк.с. 43) та встановлено, що «в  наданих актах на сховані роботи, вказано на виконання хованих робіт згідно проекту»(т.с. 2, арк..с. 45). Проте, ці твердження не узгоджуються з наявними матеріалами справи. Так, в листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі від 04.09.2008 вих. №3056, вказано, що «… акти на сховані роботи , висновки про технічний стан обєкту, експертиза проекту в документах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі  відсутні »(т.с. 1, арк.с. 71). Суду відповідач також не надав ці документи. 
			Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»від 08.06.2000 N 1809-III під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.  
			Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати:  
			врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів у окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних і катастрофічних явищ;  
			раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у разі виникнення аварій для безпеки населення і довкілля;  
			спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;  
			розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки;  
			створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів;  
			розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;  
			організацію будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;  
			реалізацію заходів санітарної охорони території. 
			Таким чином, висновок будівельно-технічного дослідження ТОВ «Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи»№313 від 22.09.2008 не узгоджується з наявними в справі матеріалами, а тому не приймається судом до уваги. 
			Навпаки, висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №755 від 22.09.2008, проведеної Севастопольським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса надає обєктивні данні щодо спірного обєкту у відповідності з іншими доказами, що дає суду підстави для застосування його як доказ у справі. 
			Відповідно до пункту 6 Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про набрання чинності ДБН В.1.1-12:2006 «Будівництво у сейсмічних районах України»від 23.08.2006 №282 будинки і споруди, на будівництво яких затверджена документація та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт  у встановленому порядку до  01.02.2007 , допускається вводити в експлуатацію без коригування документації на відповідність вимогам ДБН.1.1-12:2006. 
			На час вирішення спору належний дозвол на виконання будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі, який повинен бути отриманий у  встановленому порядку відповідачем суду не наданий.  
			При цьому, також необхідно врахувати наступне. 
			Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. 
			Також, частиною першою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. 
			Крім того, за приписами частини першої 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди)  шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. 
			Однак, відповідно до частини пятої статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі,  зареєстрованим відповідно до закону. 
			Стаття 125 Земельного кодексу України також визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та  право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. 
			Отже, за вимогами статей 124, 125 та 126 Земельного кодексу України правовою підставою для користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності є, зокрема, договір оренди земельної ділянки, котрий підлягає у тому числі і, державній реєстрації.  
			Як свідчать матеріали справи, на укладеному 11.04.2002 між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки площею 0,40 га по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі є напис від 29.04.2002, який свідчить про державну реєстрацію (т. 1 а.с. 17). 
			Проте, в листі від 15.12.2009 (вих. №3/8102) Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»Севастопольська міська філія, зазначено, що реєстрація договору земельної ділянки, укладеного між ТОВ «В.А.Л.»і Севастопольською міською Радою по вул. Катерної в б. Карантинної м. Севастополя була скасована на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2008 №5020-4/125 та постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2008 (т.с. 4., арк.с. 29). 
			Тобто, станом на 15.12.2009 договір оренди земельної ділянки між ТОВ «В.А.Л.»і Севастопольською міською Радою по вул. Катерної в б. Карантинної м. Севастополя у єдиному державному реєстрі земель не зареєстрований. 
			За приписами статті 125 Земельного кодексу України, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одерження документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації  забороняється. 
			Таким чином, виходячи з наведеного, обєкт, розташований на земельній ділянці по вул. Катерна (бухта Карантинна) у м. Севастополі є таким, що підпадає під ознаки обєкту самочинного будівництва, як не відповідаючий будівельним нормам, а його перебудова є неможливою. 
			При цьому, стосовно твердження позивача в позовній заяві про те, що договір оренди від 11.04.2002 є розірваним, з огляду на існування рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2008 по справі № 5020-4/125, за позовом Севастопольської міської Ради до ТОВ “В.А.Л.” про розірвання договору оренди, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2008, суд вважає необхідним зазначити наступне. 
			У постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2009 зазначено, що Постановою Верховного суду України від 28.10.2008 у справі №5020-4/125 за позовом Севастопольської міської Ради до ТОВ «В.А.Л.»про розірвання договору оренди усі судові рішення у справі скасовано з направленням справи на новий розгляд, у звязку з чим посилання на розірвання договору оренди від 11.04.2002 є помилковим. 
			Отже, беручи до уваги викладене та обставину, стосовно того, що станом на 17.12.2009 спір по справі №5020-4/125 за позовом Севастопольської міської Ради до ТОВ «В.А.Л.» про розірвання договору оренди не вирішено по суті (ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.12.2009 розгляд справи за позовом Севастопольської міської Ради до ТОВ «В.А.Л.»про розірвання договору оренди відкладений), суд не приймає твердження позивача, відносно того, що договір оренди від 11.04.2002 є розірваним в силу рішення суду. 
			На підставі викладеного, суд вважає, позовні вимоги Севастопольської міської ради підлягаючими задоволенню у повному обсязі. 
			Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача суд, в порядку частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати (а саме, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення), понесені позивачем. 
			На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд  
			В И Р І Ш И В : 
			1 .  Позов задовольнити повністю. 
			2. Визнати  обєкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці площею 0,4 га за адресою: вул. Катерна (бухта Карантинна) у місті Севастополь (підвал, 1-й поверх та початок 2-го поверху готельного комплексу) , наданої Товариству з обмеженою відповідальністю “В.А.Л.” (м. Севастополь, просп. ген. Острякова, 158-А, ідентифікаційний код 31331406) за договором оренди земельної ділянки від 11.04.2002 для будівництва готельного комплексу -  обєктом самочинного будівництва . 
			3. Знести обєкт незавершеного будівництва , розташований на земельній ділянці площею 0,4 га за адресою: вул. Катерна (бухта Карантинна), м. Севастополь, як обєкт самочинного будівництва. 
			4. Доручити виконання  даного  рішення суду органам Державної виконавчої служби.  
			5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “В.А.Л.” (м. Севастополь, просп. ген. Острякова, 158-А, ідентифікаційний код 31331406; відомостей про поточні рахункі не маємо) на користь  Севастопольської міської Ради (м. Севастополь, вул. Леніна, 3, ідентифікаційний код 248728455; відомості про поточні рахунки не маємо) витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.  
			 Наказ видати після набрання рішенням законної сили. 
			 
				 
					 
						 
							 Суддя І.А. Харченко 
							 
								 
									 Рішення оформлено  
									згідно з вимогами 
									статті 84 ГПК України 
									та підписано 22.12.2009

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...