Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/678/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 08.05.2018. Зареєстровано: 09.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02.05.2018Справа №  910/678/18Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи 
		за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» 
		до          Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна
		          телерадіокомпанія України»
		про          розірвання договору
		 
		Представники:
		від позивача:                    Водолажко О.Л.
		                              Маньо М.М.
		від відповідача:          Шматов М.М.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про розірвання договору, а саме ліцензійної угоди №ТРК-000024 від 12.02.2013, додаткової угоди №1 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, додаткової угоди №2 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» та Публічним акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія України».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення Ліцензійної угоди щодо трансляції футбольних матчів Чемпіонату світу з футболу 2018 містить умови, які передбачають зобов'язання позивача здійснювати трансляції матчів та заходів, пов'язаних з проведенням Чемпіонату світу з футболу, які однозначно будуть містити ознаки та елементи пропаганди Російської Федерації, у зв'язку з чим позивач вважає, що у зв'язку з істотною зміною обставин стало неможливим висвітлення заходів Чемпіонату світу з футболу 2018 засобами трансляції, виготовлених у Російській Федерації. За наведених обставин, позивач, посилаючись на приписи ст. 652 Цивільного кодексу України, просить суд розірвати ліцензійну угоду №ТРК-000024 від 12.02.2013, додаткову угоду №1 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, додаткову угоду №2 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» та Публічним акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія України».
		Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
		Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
		Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.02.2018.
		16.02.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що з урахуванням п. 6.2.1. Принципів УНІДРУА позивач повинен виконувати умови укладеного договору; відповідач вважає, що не відбулося істотної зміни обставин, а також відсутні всі умови, визначені ст. 652 Цивільного кодексу України, та вважає, що факт анексії Криму та агресії Російської Федерації на сході України не мав наслідком втрати позивачем того, на що він розраховував при укладенні спірних угод, зокрема, на думку відповідача, доводи позивача, що виконання спірного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, не є обґрунтованими, оскільки телеканал «Україна» веде трансляцію з супутнику «Astra», сигнал поширення якого охоплює країни СНД, тобто територія поширення телеканалу сягає набагато більше, ніж територія України. 
		У підготовче засідання 20.02.2018 з'явились представники сторін.
		Представник позивача подав суду додаткові документи та заяви про забезпечення доказів у спосіб їх огляду за їх місцезнаходженням.
		Відповідно до заяви №1, позивач просить суд оглянути в мережі Інтернет: Резолюцію Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Про підтримку територіальної цілісності України»; Резолюцію Генеральної асамблеї ООН 71/205 від 19 грудня 2016 року «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» (; Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 9 квітня 2014 року «Розвиток останніх подій в Україні. Загроза функціонуванню демократичних інститутів»; Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 10 квітня 2014 року «Перегляд по суті попередньо затверджених повноважень російської делегації»; Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 січня 2015 року «Гуманітарне становище українських біженців та переміщених осіб»; Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року «Про зниклі особи під час конфлікту в Україні»; Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 12 жовтня 2016 р. «Юридичні засоби правового захисту від порушень прав людини на українських територіях, що знаходяться поза контролем української влади; Резолюція Європейського парламенту від 16 квітня 2014 р. щодо тиску Росії на країни «Східного партнерства» та, зокрема, дестабілізації Східної України; Декларацію Парламентської асамблеї НАТО «Про підтримку України» від ЗО травня 2014.
		Дане клопотання обґрунтоване тим, що в позовній заяві на докази, які зберігаються у відкритих джерела в мережі Інтернет, а саме на низку резолюцій та декларацій Генеральної асамблеї ООН, ПАРЄ, Європарламенту, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСС в яких висловлено офіційну підтримку України та рішучий осуд діям цієї держави - агресора. Оскільки зазначені в позовній заяві докази про зазначену обставину зберігаються у відкритих джерелах в мережі Інтернет за адресами веб-сайтів які не належать позивачу, що є підставою для припущення що ці засоби доказування можуть бути втрачені, чи подання їх стане згодом неможливим або утрудненим.
		Відповідно до заяви №2, позивач просить суд оглянути в мережі Інтернет відеозвукозапис трансляції фінального жеребкування Чемпіонату світу з футболу 2018 року.
		У підготовчому засіданні 20.02.2018 представник відповідача усно заявив клопотання про оголошення перерви, яке судом задоволено, у зв'язку з чим у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.03.2018.
		06.03.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли заперечення проти заяв і клопотань позивача.
		06.03.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначає, що принципи УНІДРУА не застосовуються до взаємовідносин сторін, оскільки у ліцензійній угоді не міститься жодного посилання на ці принципи; особливі умови ліцензійної угоди передбачали, що територією надання медіа прав є Україна, тобто виходячи з можливості здійснювати трансляцію на всю територію України було погоджено вартість медіа прав, однак, позивач був позбавлений того, на що розраховував, оскільки втратив можливість здійснювати трансляцію на 4 із 27 адміністративно-територіальних одиниць; ліцензія на ведення телевізійного мовлення позивача надає право на розповсюдження телерадіопрограм лише на території України; зі змісту трансляції фінального жеребкування Чемпіонату світу з футболу 2018 року вбачається, що зазначена трансляція містить елементи щодо представлення Російської Ферації в позитивному світлі, що міститиме елементи пропаганди держави-агресора та імовірно матиме негативні для позивача наслідки у вигляді накладання штрафу за порушення, визначені у Законі України «Про телебачення і радіомовлення».
		У підготовче засідання 13.03.2018 з'явились представники сторін. 
		Розглянувши у підготовчому засіданні 13.03.2018 заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» про забезпечення доказів у спосіб їх огляду за їх місцезнаходженням №1, №2 від 20.02.2018, з урахуванням заперечень відповідача судом відмовлено в їх задоволенні, про що винесено відповідну ухвалу.
		У підготовчому засіданні 13.03.2018 оголошено перерву до 20.03.2018.
		15.03.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи.
		У підготовче засідання 20.03.2018 з'явились представники сторін, представник відповідача подав заперечення, згідно з якими зазначає, що сторона, навіть у випадку якщо виконання договору стане більш обтяжливим для неї, зобов'язана виконати свої зобов'язання за договором; відповідач самостійно відмовився від трансляції жеребкування групового етапу Чемпіонату світу з футболу, однак така відмова жодним чином не кореспондується з обов'язками позивача за спірним договором; згадка позивача про можливі штрафи зі сторони Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення є лише припущенням позивача, оскільки жодна організація не транслювала етап жеребкування, а тому відповідач вважає, що уявного припущення про можливі штрафи бути не може, оскільки таке припущення як аргумент порушення майнових інтересів позивача, який відмовився від трансляції етапу жеребкування, на думку відповідача, є недоречним.
		Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
		З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 20.03.2018 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 30.03.2018.
		У підготовче засідання 30.03.2018 з'явились представники сторін.
		У підготовчому засіданні 30.03.2018 судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
		Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на  02.05.2018.
		27.04.03.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи.
		У судове засідання 02.05.2018 з'явились представники позивача та представник відповідача, Представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надали усні пояснення. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, надав усні пояснення.
		У судовому засіданні 02.05.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
		ВСТАНОВИВ:
		12 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (позивач, ліцензіат) та Публічним акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна», що є правонаступником Національної телекомпанії України (згідно з Законом України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» від 17 квітня 2014 року № 1227-VII., постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №693 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»» та від 05.08.2015 року №567 «Деякі питання утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», наказу Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 30.09.2016 року №177 «Про реорганізацію телекомпанії України») (відповідач, ліцензіар) укладено Ліцензійну угоду № ТРК -000024/2013 від 12 лютого 2013 року, Додаткову   угоду № 1 від 12 лютого 2013 року до Ліцензійної угоди № ТРК 000024/2013 від 12 лютого 2013 року  та Додаткову угоду №  2 від 12 лютого 2013 року до Ліцензійної угоди № ТРК 000024/2013 від 12 лютого 2013 року. 
		Предметом Ліцензійної угоди є субліцензування відповідачем на користь позивача у майбутньому медіа-прав на трансляцію матчів Чемпіонату світу з футболу 2018 (2018 FIFA WORLD CUP RUSSIA), який відбуватиметься в Російській Федерації.
		Так, згідно з п. 1 Договору, ліцензіар (який одержав від FIFA певні медіа права у зв'язку зі змаганням) надає ліцензіату наступні права:
		для показу на телеканалі «Україна», виключно безкоштовне ТБ, медіа права (право на трансляцію матчів та/або церемоній засобами дозволених трансляційних медіа на каналі «Україна» - кабельна трансляція, супутникова трансляція, наземна трансляція та широкосмугова інтернет-трансляція на інтернет-сайті oll.tv (за умови одночасної трансляції на телеканалах ліцензіата); час дії прав - з дати набуття чинності цієї угоди до 31.01.2019 згідно з умовою, що будь-які виключні права стануть невиключними після 30.09.2018; кількість трансляцій - 33 матчі наживо та у повторі (кількість повторів необмежена), територія - Україна;
		для показу на телеканалі «Футбол» «Футбол+», виключно платне ТБ, медіа права (право на трансляцію матчів та/або церемоній засобами дозволених трансляційних медіа на каналах «Футбол» «Футбол+» - кабельна трансляція, супутникова трансляція, наземна трансляція та широкосмугова інтернет-трансляція на інтернет-сайті oll.tv (за умови одночасної трансляції на телеканалах ліцензіата); час дії прав - з дати набуття чинності цієї угоди до 31.01.2019 згідно з умовою, що будь-які виключні права стануть невиключними після 30.09.2018; кількість трансляцій - всі 64 матчі наживо та у повторі (кількість повторів необмежена), територія - Україна;
		для показу на Інтернет-сайті oll.tv, медіа права (право на трансляцію матчів та/або церемоній засобами дозволених трансляційних медіа на Інтернет-сайті oll.tv - широкосмугова інтернет-трансляція; час дії прав - з дати набуття чинності цієї угоди до 31.01.2019 згідно з умовою, що будь-які виключні права стануть невиключними після 30.09.2018; кількість трансляцій - всі 64 матчі наживо та у повторі (кількість повторів необмежена), територія - Україна.
		Пунктом 2.1. Договору визначено, що вартість прав складає 28971000,00 грн., що складає еквівалент 2700000,00 євро; пунктом 2.2. Договору визначено графік оплати.
		Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є ліцензійним договором.
		Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону, у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
		Судом встановлено, що позивачем було складено на направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір від 08.12.2017 № К-1156 щодо розірвання Договору, у відповідь на яку листом від 09.01.2018 №01-23/24 відповідач повідомив позивача про відсутність на теперішній час згоди на розірвання договорів.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у період з 12 лютого 2013 року по теперішній час в Україні відбуваються події у вигляді військової агресії Російської Федерації щодо України, які ні позивач, ні відповідач не могли жодним чином передбачити, укладаючи Ліцензійну угоду в лютому 2013 року. Положення Ліцензійної угоди щодо трансляції футбольних матчів Чемпіонату світу з футболу 2018 містить умови, які передбачають зобов'язання позивача здійснювати прямі трансляції матчів та заходів, пов'язаних з проведенням Чемпіонатом світу з футболу 2018, які однозначно будуть містити ознаки та елементи пропаганди Російської Федерації, як держави - агресора та нести загрозу інформаційній безпеці України. 
		Позивач зазначає, що вищевказані обставини зробили неможливим висвітлення заходів Чемпіонату світу з футболу 2018 засобами трансляцій, виготовлених у Російській Федерації, а тому, вважаючи наявність істотної зміни обставин, просить суд розірвати договір, а саме ліцензійну угоду №ТРК-000024 від 12.02.2013, додаткову угоду №1 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, додаткову угоду №2 від 12.02.2013 до ліцензійного договору, які укладені між позивачем та відповідачем.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом, 12 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (позивач, ліцензіат) та Публічним акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна», що є правонаступником Національної телекомпанії України (згідно з Законом України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» від 17 квітня 2014 року № 1227-VII., постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №693 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»» та від 05.08.2015 року №567 «Деякі питання утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», наказу Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 30.09.2016 року №177 «Про реорганізацію телекомпанії України») (відповідач, ліцензіар) укладено Ліцензійну угоду № ТРК -000024/2013 від 12 лютого 2013 року, Додаткову   угоду № 1 від 12 лютого 2013 року до Ліцензійної угоди № ТРК 000024/2013 від 12 лютого 2013 року  та Додаткову угоду №  2 від 12 лютого 2013 року до Ліцензійної угоди № ТРК 000024/2013 від 12 лютого 2013 року. 
		Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		В силу положень статей 3 та 627 Цивільного кодексу України одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
		При цьому, щодо доводів відповідача про те, що в силу п. 6.2.1. Принципів УНІДРУА позивач повинен виконувати умови укладеного Договору, так як вказаний пункт договору передбачає, що виконання договору повинно відбутися не залежно від труднощів, які воно може викликати для сторони його виконання, суд зазначає, що Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) не застосовуються до взаємовідносин між сторонами, оскільки в Договорі не міститься жодного посилання на ці Принципи, тоді-як вказані Принципи відповідно до преамбули до Принципів УНІДРУА підлягають застосуванню у випадку, якщо сторони погодилися, що їх договір буде регулюватися цими Принципами.
		В той же час, суд зазначає, що цивільне законодавство України базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. 
		Так, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Як встановлено судом, позивачем було складено на направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір від 08.12.2017 № К-1156 щодо розірвання Договору, у відповідь на яку листом від 09.01.2018 №01-23/24 відповідач повідомив позивача про відсутність на теперішній час згоди на розірвання договорів.
		Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності умов, вказаних у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, а саме:
		в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
		зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
		виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
		із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей.
		Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
		Закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
		З огляду на наведене, до предмету доказування у даній справі належать, зокрема, наявність чи відсутність істотності зміни обставин у розумінні ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, а також одночасної наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.
		Суд зазначає, що за період з після укладання Договору по теперішній час в Україні відбулись події, передбачити настання яких на момент укладання такого Договору його сторонами було неможливим, а саме військова агресія Російської Федерації проти України (дата початку тимчасової окупації у розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є 20 лютого 2014 року.)
		Так, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 встановлено, зокрема, наступне:
		- відповідно до пунктів "a", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року;
		- у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України;
		- положення Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року N 68/262 підкреслюють нелегітимність проведення в Автономній Республіці Крим референдуму та закликають міжнародне співтовариство не визнавати будь-яку зміну статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя на основі результатів зазначеного референдуму;
		- збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності;
		- Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України;
		- дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; продовження практики протиправного затримання і утримання громадян України на тимчасово окупованих територіях, їх незаконного вивезення та утримання на території Російської Федерації; намагань поширити російське законодавство, у тому числі податкове, на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, висування незаконних вимог щодо перереєстрації підприємств та стягнення коштів на користь окупаційної адміністрації Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі; запровадження російського рубля як єдиної валюти на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; свавільного застосування російських освітніх стандартів у навчальних закладах, запровадження на підприємствах в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі "зовнішнього управління" та визнання незаконних ідентифікаційних документів та реєстраційних знаків транспортних засобів на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; організації та здійснення насильницьких зникнень, катувань, нелюдського поводження або покарання, позасудових страт стосовно цивільного населення, українських військовослужбовців та заручників.
		Так, означеним Законом остаточно визнано, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації. 
		Як встановлено судом, предметом Ліцензійної угоди є субліцензування відповідачем на користь позивача у майбутньому медіа-прав на трансляцію на території України матчів Чемпіонату світу з футболу 2018 (2018 FIFA WORLD CUP RUSSIA), який відбуватиметься в Російській Федерації.
		Згідно ст.133 Конституції України до складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. 
		Виходячи із можливості ТОВ «ТРК «Україна» здійснювати трансляцію футбольних матчів на території двадцяти чотирьох областей, Автономної Республіки Крим, міст Київ і Севастополь, на момент укладання Договору, і було погоджено вартість медіаправ (п.2.1 Ліцензійної угоди).
		Так, як встановлено судом, пунктом 2.1. Договору визначено, що вартість прав складає 28971000,00 грн., що складає еквівалент 2700000,00 євро; пунктом 2.2. Договору визначено графік оплати.
		Поряд з цим, суд доходить висновку, що позивач фактично позбавлений можливості здійснювати трансляції на чотири адміністративно-територіальні одиниці: Автономну Республіку Крим, включаючи місто Севастополь, а також окремі райони Донецької і Луганської областей через окупацію Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, а також підтримувані Російською Федерацією військові дії на території окремих районів Донецької і Луганської областей, що позбавляє органи державної влади України, а також суб'єктів господарювання здійснювати свою діяльність на цих територіях.
		З огляду на наведене, з урахування визнаних Україною фактів, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань, суд доходить висновку, що має місце істотна зміна обставин у розумінні норм Цивільного кодексу України, за умов існування яких на момент укладання Договору позивач не уклав би Договір на передбачених у ньому умовах.
		Виходячи з обставин справи, у суду наявні підстави вважати, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		Так, відповідач у поданому відзиві, зокрема, заперечує наявність умови щодо того, що виконання спірної ліцензійної угоди та спірних додаткових угод до неї порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні цих спірних угод та наводить доводи про те, що відсутність вищезазначеної умови підтверджується показниками рейтингу телеканалу «Україна», оскільки позивач продовжує бути лідером серед українських телеканалів.
		Так, враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що виходячи із можливості ТОВ «ТРК «Україна» здійснювати трансляцію футбольних матчів на територію 24 (двадцяти чотирьох) областей, Автономної Республіки Крим, міст Київ і Севастополь, на момент укладання Договору, і було погоджено вартість медіа прав, тоді-як при тому самому розмірі плати за Договором позивач фактично позбавляється того, на що він розраховував при укладенні Договору - втратив можливість здійснювати трансляцію на чотири із двадцяти семи адміністративно-територіальних одиниць України.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вважає, що факт окупації частини території України не мав наслідком втрати позивачем того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору у 2013 році, оскільки, за переконанням відповідача,  причиною вищезазначених обставин є зміни пов'язані з загальною тенденцією до зменшення телеперегляду, перехід клієнтів на альтернативні цифрові платформи, домінування інтернет контенту над телебаченням. 
		Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, оскільки Звіт ТОВ «Медіапартнерство» «Основні тенденції і зміни ринку ТВ - ринку 2013-2016 рр.», а також бухгалтерська Довідка вих. № К-0027 від 19.01.2018, що надані позивачем, в сукупності свідчать про те, що саме окупація Автономної Республіки Крим та агресія Російської Федерації на Сході України стали причиною зміни рекламних показників з 2013 по 2017 рік, а також причиною втрати доходу, на який позивач розраховував при укладенні спірних угод. При цьому, відповідачем не надано будь-яких доказів у підтвердження своїх доводів щодо змін, пов'язаних з загальною тенденцією до зменшення телеперегляду, переходом клієнтів на альтернативні цифрові платформи, домінування інтернет контенту над телебаченням, як-от, дані соціологічних опитувань тощо. 
		Щодо висновків відповідача щодо того, що територія поширення телеканалу позивача сягає набагато більше ніж територія України, а інформаційні дані ТОВ «Медіапартнерство» «Основні тенденції і зміни ринку ТВ - ринку 2013-2016 рр.», надані позивачем в якості обгрунтування порушення його майнових інтересів і можливості неотримання того, на що позивач розраховував при укладенні Ліцензійного договору, стосуються лише території України, суд зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює телевізійне мовлення, в тому числі, на підставі ліцензії на мовлення серія НР № 00107- м від 23 квітня 2010 року вид мовлення: супутникове телебачення. При цьому, зазначена ліцензія відповідно до додатку №3 надає право на розповсюдження телерадіопрограм лише на території України. Посилання відповідача на карту поширення сигналу супутника не є належним та допустимим доказом щодо здійснення мовлення телеканалів позивача на території інших, ніж територія України, держав, тим більше, що територією за умовами спірного Договору є територія України.
		Суд також критично ставиться до посилань відповідача з приводу того, що трансляція позивачем Чемпіонату світу з футболу 2018 ніяк не відобразиться на його   майнових інтересах і не позбавить тих комерційних цілей отримання прибутку від трансляції цієї спортивної події, на які позивач розраховував при укладенні Договору в 2013 році, оскільки відповідач не надає жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вищезазначеного, а наводить лише певні оціночні судження.
		Також, дослідивши наданий позивачем відеозапис жеребкування Чемпіонату світу з футболу 2018, яке відбулося в Москві 19 грудня 2017 року та акт огляду веб-сайту, суд зазначає, що вказаними доказами підтверджується можливість наявності пропаганди Російської Федерації, яка несе загрозу інформаційній безпеці України. 
		Так, відповідно до акту огляду веб-сайту від 06.03.2018, складеного комісією у складі директора юридичного департаменту ТОВ «ТРК «Україна» Водолажко О.Л. та директора департаменту планування програм ТОВ «ТРК «Україна» ОСОБА_7, що поданий позивачем, зазначена трансляція жеребкування містить: постійну присутність зображень державної символіки держави - агресора Російської Федерації; елементи оформлення трансляції з використанням державних символів держави - агресора Російської Федерації; промови вищих посадових осіб держави - агресора Російської Федерації із використанням патріотичної риторики, яка явно схвалює та підносить Російську Федерацію, її культурні і національні цінності; виступи російських співаків та артистів, серед яких могли бути особи, які внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України; зображення культурних цінностей держави - агресора Російської Федерації. 
		Відповідач у своєму відзиві заперечує твердження ТОВ ТРК «Україна» про те, що трансляція заходів, пов'язаних із проведенням Чемпіонату світу з футболу 2018 в Росії буде містити ознаки та елементи пропаганди РФ як держави-агресора та шкодитимуть інформаційній безпеці України, називаючи це припущеннями ТОВ «ТРК «Україна».
		Поряд з цим, суд наголошує, що відповідно до офіційної позиції ПАТ «НСТУ» щодо трансляції жеребкування Чемпіонату світу з футболу-2018, яку 01 грудня 2017 року ПАТ «НСТУ» розмістила у себе на сайті http://ltv.com.ua/news/channel/97227, зазначено: «Сьогодні, 1 грудня, у Москві в Кремлівському палаці з'їздів відбудеться жеребкування групового етапу Чемпіонату Світу з футболу-2018. Правління ПАТ "НСТУ" прийняло рішення не транслювати жеребкування, оскільки Російська Федерація є країною-агресором, а показ цієї події може містити елементи пропаганди та нести загрозу інформаційній безпеці України.».
		Також на сторінці 5 газети «Урядовий кур'єр» № 29 (6145) від 10.02.2018 в рубриці «Ексклюзив» опублікована стаття журналіста ОСОБА_8 під заголовком «Голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії ОСОБА_9: «Нам поки не вдається пояснити, що рейтинги і суспільне мовлення - різні речі». В останньому абзаці статті ОСОБА_9, який є керівником відповідача, поширює відомості про відмову відповідача від трансляцій подій Чемпіонату світу з футболу 2018 року. Суд зазначає, що копія вказаного доказу - газети «Урядовий кур'єр» № 29 (6145) від 10.02.2018 була надіслана відповідачу, що підтверджується поданими позивачем 15.03.2018 доказами.
		Поряд з наведеним, суд наголошує, що з урахуванням висновку науково-правової експертизи щодо визначення, чи може принижувати честь і гідність учасників АТО, членів їх сімей, інших громадян України інформація, яка поширюватиметься при трансляції Чемпіонату світу з футболу, складеного експертом Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук, виконання позивачем умов спірних угод та трансляції на телеканалах позивача заходів Чемпіонату світу з футболу 2018, які, як зазначає сам відповідач, нестимуть загрозу національній безпеці України та міститимуть елементи та ознаки пропаганди держави - агресора, міститимуть також інформацію, яка потенційно несе шкоду правам та інтересам окремих фізичних осіб та принижує честь та гідність фізичних осіб, а саме, громадян України - учасників АТО, а також матиме наслідком застосування до позивача санкцій за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення з боку Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, зокрема норм статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». 
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не допускається використання телерадіоорганізацій, зокрема, 
		-для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників  яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади,  що забезпечує формування державної  політики у сферах  культури та мистецтв.  При цьому учасником  аудіовізуального  твору  вважається  фізична особа, яка брала  участь у його створенні під власним ім'ям (псевдонімом) або як  виконавець  будь-якої  ролі,  виконавець  музичного  твору, що використовується  в  аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів  чи  діалогів,  режисер-постановник,  продюсер; 
		-для поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи. 
		Так, в якості доказу наявності у трансляціях   Чемпіонату світу з футболу 2018 інформації, яка несе шкоду правам та інтересам окремих громадян України та принижує їх честь та гідність позивачем було подано звернення до нього Асоціації ветеранів сил спеціальних операцій (вих. № 02/3.2018 від 01 березня 2018 року та ГО ВО Асоціації воїнів АТО «Київська Русь» від 05 березня 2018 року).
		За наслідками проведеного аналізу суд зазначає, що зміст обох звернень свідчить, що у випадку трансляції  Чемпіонату світу з футболу 2018  будуть безумовно порушені права та інтереси громадян України, які брали і беруть участь у військових діях на сході України, а також зміст таких трансляцій принижуватиме честь та гідність воїнів АТО та громадян України, які загинули внаслідок військової агресії Російської Федерації 
		Судом встановлено, що відповідно до поданого Висновку науково-правової експертизи щодо визначення, чи може принижувати честь і гідність учасників АТО, членів їх сімей, інших громадян України інформація, яка поширюватиметься при трансляції Чемпіонату світу з футболу експертом зазначено, що інформація, що міститься у записі жеребкування відбіркового турніру Чемпіонату світу з футболу, яке відбулося 19 грудня 2017 р. у м. Москва, може принижувати честь та гідність учасників АТО, членів їх сімей, членів сімей загиблих учасників АТО, інших громадян України, а інформація, яка поширюватиметься під час трансляцій (висвітлення) матчів, церемоній відкриття і закриття та гала концерту Кубку світу з футболу в рамках Чемпіонату світу з футболу 2018, може мати потенційну здатність принижувати честь і гідність учасників АТО, членів їх сімей, членів сімей загиблих учасників АТО, інших громадян України.
		Більше того, суд зазначає про наявність обґрунтованих підстав вважати, що при проведенні Чемпіонату світу з футболу 2018 будуть виступи російських співаків та артистів, серед яких можуть бути особи, які внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України, що в силу ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не допускається та відповідно до ст. 72 наведеного Закону є підставою для застосування санкцій.
		Так, згідно з приписами ст. 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.
		При цьому, статтею 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, якщо порушення не були усунені після застосування санкції у вигляді стягнення штрафу, Національна рада звертається до суду з позовом  про  анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації або анулювання ліцензії провайдера програмної послуги.
		Відтак, судом враховано, що Чемпіонат світу з футболу 2018 буде тривалою подією, протягом проведення якої цілком імовірно будуть наявні ті обставини, показ яких в силу ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» забороняється, та у разі показу яких на відповідальну особу (в даному разі позивач) накладаються санкції, що в контексті значної тривалості такої події Чемпіонату світу з футболу, у разі добросовісного виконання позивачем умов Договору, дає обґрунтовані підстави вважати про можливість повторного та більше вчинення позивачем відповідного порушення, що у разі не усунення цього порушення буде підставою для звернення до суду з вимогою щодо анулювання ліцензії.
		Крім того, суд зазначає, що  ймовірність застосування санкцій до позивача внаслідок трансляції Чемпіонату світу з футболу 2018 з боку Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення підтверджується, в тому числі, рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 1460 від 18 грудня 2014 року, яким було оголошено попередження телерадіоорганізації, яка здійснювала трансляцію виступу президента Російської Федерації.
		Крім того, відповідно до листа Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення  від 19.04.2018 №16/166, Національна рада усвідомлює значущість події, якою є Кубок Світу FIFA 2018, для прихильників футболу та відповідальність суспільного мовника у прийнятті відповідного рішення, однак, ТОВ «ТРК «Україна» має розглянути всі можливі механізми недопущення використання інформаційного простору держави в деструктивних цілях, а також недопущення поширення інформації, яка порушує права та законні інтереси громадян України і може містити в прямому ефірі прояви пропаганди; водночас, зважаючи на необхідність забезпечення інформаційної безпеки України, Національна рада продовжуватиме здійснювати нагляд за дотриманням та виконанням вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення, зокрема здійснюватиме офіційний моніторинг телепрограм і в разі наявності порушень законодавства вживатиме відповідних заходів.
		Відтак, у разі застосування до позивача санкцій зі сторони  Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, виконання позивачем умов спірного Договору порушить майнові інтереси сторін і вочевидь позбавить позивача того, на що він розраховував при їх укладенні, поряд з тими втратами, які пов'язані із позбавленням можливості здійснювати трансляцію на чотири із двадцяти семи адміністративно-територіальних одиниць України.
		За наведених обставин, суд доходить висновку про доведеність позивачем істотної зміни обставин та  існування передбачених ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов, наявність яких у сукупності може бути підставою для розірвання договору, у зв'язку з чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» до Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про розірвання ліцензійної угоди №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, додаткової угоди №1 від 12.02.2013 до ліцензійної угоди №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, додаткової угоди №2 від 12.02.2013 до ліцензійної угоди №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» та Національною телекомпанією України підлягає задоволенню.
		При цьому, щодо доводів відповідача, що суд не повинен приймати подані позивачем з порушенням процесуальних строків докази, суд зазначає наступне.
		За змістом ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Так, судом враховано пояснення позивача щодо того, що подані в процесі розгляду справи докази, зокрема, газета «Урядовий кур'єр» № 29 (6145) від 10.02.2018, Висновок науково-правової експертизи щодо визначення, чи може принижувати честь і гідність учасників АТО, членів їх сімей, інших громадян України інформація, яка поширюватиметься при трансляції Чемпіонату світу з футболу, листа Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення  від 19.04.2018 №16/166 не могли бути подані разом з позовом, оскільки вказані документи бути виготовлені/видані після подання позову, а отже суд доходить висновку, що особа, яка подала докази (позивач), обґрунтувала неможливість їх подання у встановлений законом строк з причин, що не залежали від неї, а тому подані позивачем докази приймаються судом.
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242  Господарського процесуального кодексу України,  суд
		ВИРІШИВ:
		1.          Позов задовольнити повністю.
		2.          Розірвати ліцензійну угоду №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, додаткову угоду №1 від 12.02.2013 до ліцензійної угоди №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, додаткову угоду №2 від 12.02.2013 до ліцензійної угоди №ТРК-000024/2013 від 12.02.2013, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (ідентифікаційний код: 05744121) та Національною телекомпанією України (ідентифікаційний код: 23152907).
		3.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42; ідентифікаційний код: 23152907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (87525, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, 170; ідентифікаційний код: 05744121) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
		4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Повне рішення складено: 08.05.2018
		 
		 
		Суддя                                                                                          Ю.В. Картавцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...