Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/15298/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: 10.05.2018. Зареєстровано: 11.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2018.
Дата набрання законної сили: 04.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		Справа № 161/15298/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/394/18  Категорія: 44  Доповідач: Карпук А. К.
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		     
		04 травня 2018 року місто Луцьк
		                         
		Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - судді Карпук А.К.
		суддів - Бовчалюк З.А., Шевчук Л. Я., 
		секретар Концевич Я.О.
		з участю: позивача ОСОБА_1,
		представника позивача ОСОБА_2,
		відповідача ОСОБА_3,
		представника відповідача ОСОБА_4
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення із житлового будинку за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2018 року, 
		в с т а н о в и в:
		У жовтні 2017 року позивач звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житла покликаючись на те, що він систематично порушує правила співжиття, своєю негативною поведінкою робить неможливим спільне з ним проживання, чим порушує її права, як власника будинку, вільно користуватись належним їй житлом.
		Рішенням Луцького міськрайонного суду від 08 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Зазначала, що в будинку, крім відповідача ОСОБА_3, який є її внуком, зареєстрована її дочка - матір відповідача. Між нею та внуком склалися неприязні відносини, він її ображає, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Позивач неодноразово зверталася до поліції з заявами з приводу негативної поведінки відповідача, за що ОСОБА_3 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. На підставі статтей 116, 157 Житлового Кодексу просила виселити ОСОБА_3 з належного їй будинку.
		Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не подавав.
		Заслухавши пояснення сторін та їх представників, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 (а.с.11-12).
		Цей будинок належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 (а.с. 7-11).
		З долученого до позовної заяви висновку від 26.08.2017 року, затвердженого Заступником начальника Луцького РВП Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області вбачається, що органами поліції проводилось перевірка обставин за заявою ОСОБА_1, та встановлено, що 26.08.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на грунті неприязних відносин виникла суперечка, під час якої останній висловлювався нецензурною лайкою та погрожував розправою ОСОБА_1 У зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення матеріали скеровано до Луцького міськрайонного суду для вирішення питання про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності (а.с.14).
		Постановою Луцького міськрайонного суду від 18 жовтня 2017 року зазначені матеріали повернуті Луцькому РВП ЛВП ГУНГ у Волинській області для доопрацювання. (а.с. 39).
		Згідно з рапортом про розгляд заяви ОСОБА_1 від 28.09.2017 року та інформацією, наданою електронною інформаційною системою, за наслідком розгляду заяви про влаштування ОСОБА_5 сварки, останньому винесено попередження (а.с. 15- зворот).
		З листа від 14.11.2017 року та Висновку від 10.11.2017 року, затвердженого Заступником начальника Луцького РВП Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області вбачається, що органами поліції проводилось перевірка обставин за заявою ОСОБА_1, та встановлено, що 06.11.2017 року надійшло звернення від ОСОБА_1 у якому вона повідомляє про протиправну поведінку ОСОБА_3 За наслідками перевірки ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду (а.с.28,29).
		З постанови від 14 грудня 2017 року вбачається, що у зв'язку з вчиненням 25.08.2017 року насильства в сім»ї, ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КпАП України та звільнено від відповідальності у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 50).
		Встановлено, що за наслідками перевірки звернення ОСОБА_1 за фактом протиправної поведінки ОСОБА_3 16.12.2017 року, останньому оголошено офіційне повідомлення (а.с.58).
		Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
		Відповідно до вимог статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.
		Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, належним чином дослідивши всі докази надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_6, який з часу народження проживає у спірному житлового будинку як член сім'ї позивача ОСОБА_1, тому згідно статті 157 ЖК Української РСР може бути виселений лише з підстав передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, а позивачем не надано доказів того, що він продовжує робити неможливим її проживання у спірному будинку після вжиття до нього заходів запобігання чи громадського впливу. 
		Аналізуючи зібрані докази в цілому, колегія суддів приходить до висновку, що за фактом, викладеним у заяві ОСОБА_1 від 26.08.207 року ОСОБА_5 не притягувався до відповідальності, тому вчинення протиправної поведінки є недоведеним.
		За подіями від 14.12.2017 року до ОСОБА_3 заходи громадського впливу чи заходи запобігання не застосовувались.
		Відомості з електронної системи про проведену профілактичну бесіду за подіями, що відбулися 28.09.2017 року, суд правильно не прийняв до уваги у зв'язку з таким.
		Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» (далі -Закон) члену сім'ї який вчинив насильство в сім'ї виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, уповноваженими підрозділами органів Національної поліції, про що йому повідомляється під розписку.
		Положеннями статті 22 КпАП України передбачено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. 
		Однак по відношенню до ОСОБА_3 не застосовувалися у порядку, передбаченому зазначеними законами, заходи попередження. Позивач не подала докапзів, що за вказаним фактом проводилась будь-яка перевірка, у ході якої відбирались пояснення у ОСОБА_3
		Складаючи висновок 10 листопада 2017 року за наслідками подій від 06.11.2017 року РВП Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області керувався статтями 15,19,20 Закону України «Про звернення громадян». 
		Стаття 19 цього Закону визначає обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг до яких відноситься також обов'язок особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. 
		Проведення профілактичної бесіди за наслідками подій 06.11.2017 року відповідач заперечив. Докази про те, що висновок від 10.11.2017 року, у якому зазначено про проведену профілактичну бесіду, доведений до відома ОСОБА_3,та що така бесіда, крім відібрання пояснень, застосована, у матеріалах справи відсутні.
		Крім того, наведені докази суд апеляційної інстанції оцінює критично, та приходить до висновку, що працівниками поліції, без повного з'ясування обставин, лише на підставі поданої заяви ОСОБА_1, без урахування заперечень ОСОБА_3 та їх перевірки зроблено висновок про вчинення ОСОБА_3 протиправної поведінки у сім'ї. У даному засіданні ОСОБА_3, заперечуючи свою протиправну поведінку, повідомив суд, що після розірвання шлюбу між його матір'ю - ОСОБА_7 , яка є донькою ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_8, він став на підтримку батька. Після цього, матір, яка зареєстрована у спірному будинку, так і позивач - ОСОБА_1, а також син позивача, який постійно приїжджає у цей будинок, з неприязню відносяться до ОСОБА_3, виганяють його з будинку, у якому він народився і виріс, провокують сварки, та самі ж відразу викликають поліцію. На думку суду, саме по собі звернення ОСОБА_1 про протиправну поведінку її внука ОСОБА_3, без детальної перевірки та допиту свідків або ж опитування очевидців, не дає підстав для висновку про доведеність протиправної поведінки у сім"ї відповідача.
		Право на житло є правом особи, гарантованим статтею 47 Конституції України і позбавити особу такого права можливо лише у спосіб, передбачений Законом на підставі доказів, які містять повну інформацію про наявність для цього підстав.
		У даній справі є лише одне офіційне попередження ОСОБА_3, винесене з додержанням вимог Закону 22.12.2017 року про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї за фактом подій від 16.12.2018 року (а.с. 58).
		На час постановлення Луцьким міськрайонним судом рішення у даній справі від 08 лютого 2018 року позивачем не подано доказів, що після застосування указаних заходів впливу, ОСОБА_3 продовжує протиправну поведінку, відтак, правових підстав для виселення ОСОБА_3 у зв"язку із систематичним порушенням правил співжиття ,  у суду не було.
		Долучені до апеляційної скарги висновки від 10.11.2017 року та від 22.12.2017 року є в матеріалах справи і були предметом дослідження суду першої інстанції (а.с. 29, 52).
		Доводи позивача про неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.
		Лист, датований ( з опискою)  від 14.02.2017 року стосується обставин від 06.11.2017 року та висновку від 10.11.2017 року, яким апеляційним судом надана правова оцінка.
		До матеріалів справи приєднана як негативна та позитивна характеристика на відповідача ОСОБА_3, однак, жодна із них не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки норми матеріального права, на підставі яких ОСОБА_1 просила виселити ОСОБА_3, передбачають виселення у разі доведеності систематичного порушення правил співжиття, якщо вжиті заходи впливу виявились безрезультатними, та не пов"язують можливості виселення залежно від характеристики особи у минулому, під час навчання.
		Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, - 
		постановив:
		Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2018 року в даній справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.
		Головуючий  
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...