Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 653/1096/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2018.
Дата набрання законної сили: 08.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У Х В А Л А
		8 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 653/1096/16-ц
		Провадження № 14-181 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом Генічеської міської ради Херсонської області (далі також - позивач) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі також - відповідачі), третя особа без самостійних вимог - Комунальне підприємство «Міське житлове будівництво» (далі також - третя особа), про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації
		за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 2 листопада 2016 року та
		в с т а н о в и л а:
		5 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі АДРЕСА_1 (далі також - службова квартира), виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов'язати знятися з реєстраційного обліку.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що службова квартира є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Генічеська в особі Генічеської міської ради.
		24 лютого 2005 року виконавчий комітет Генічеської міської ради ухвалив рішення № 74 «Про визнання службовою квартири АДРЕСА_1», яким вказана квартира була визнана службовою та передана на баланс Комунального підприємства «Генічеська житлово-експлуатаційна контора - 1», що у подальшому було перейменоване на «Міське житлове будівництво».
		На підставі рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 23 березня 2005 року № 101 службова квартира була надана ОСОБА_3 як керівнику третьої особи та члену його сім'ї - дружині ОСОБА_4 - для проживання.
		З травня 2007 року шлюб між відповідачами розірвано. А 6 березня 2012 року ОСОБА_3 припинив трудові відносини з третьою особою, з огляду на що він і ОСОБА_4 втратили право на проживання у службовій квартирі, наданій для проживання працівників підприємства.
		Оскільки відповідачі добровільно не бажали звільняти службову квартиру, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. 
		23 вересня 2016 року Генічеський районний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: визнав відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі; виселив відповідачів з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення; зобов'язав відповідачів знятися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_3 втратив право користування службовою квартирою у зв'язку з припиненням трудових правовідносин з третьою особою, а ОСОБА_4 - через те, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_3 перестала бути членом його сім'ї. Керуючись статтею 125 Житлового кодексу Української РСР і пунктом 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі не входять до переліку осіб, яких не може бути виселено зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.
		Відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо власника службової квартири суд вважав наслідком зміни законодавства і того, що позивач не привів правовстановлюючі документи на цю квартиру у відповідність до нового законодавства. Також суд встановив, що існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло, а ОСОБА_3 визнав позовні вимоги.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції вважав, що позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпоряджання своїм майном, що не пов'язані з позбавленням права володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває.
		2 листопада 2016 року Апеляційний суд Херсонської області вирішив скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 вересня 2016 року й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право позивача на звернення до суду із зазначеним позовом виникло після звільнення ОСОБА_3 з посади, у зв'язку із зайняттям якої була надана службова квартира, а саме після 6 березня 2012 року. Відтак, на думку апеляційного суду, позовна давність спливла 6 березня 2015 року. А тому, оскільки позивач звернувся з позовом лише 5 квітня 2016 року, пропустивши позовну давність, є підстави для відмови у позові. Також суд апеляційної інстанції вважав помилковими аргументи позивача щодо застосування статей 319 і 406 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України як підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування чужим майном, адже позивач не довів наявність між сторонами сервітуту та підстав для його припинення.
		У листопаді 2016 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 2 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 вересня 2016 року. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позовна давність не пропущена, оскільки позивачу як власнику службової квартири стало відомо про те, що така не звільнена відповідачами лише у квітні 2013 року. На підтвердження цих доводів позивач звертається до пункту 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Аргументуючи приписами статті 124 Житлового кодексу Української РСР, позивач зазначає, що має право самостійно визначати час для звернення з вимогою про виселення зі службової квартири.
		10 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрив касаційне провадження у справі.
		6 листопада 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою призначив справу до судового розгляду.
		11 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що існує виключна правова проблема, яку слід вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного, керуючись постановою Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92 цс 15, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 лютого 2018 року у справі № 911/3614/16, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 308/14896/14-ц, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 березня 2018 року у справі № 910/5108/17 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 450/978/13-ц дійшов висновку, що заявлений позов про виселення зі службової квартири за своєю природою є негаторним. 
		Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 604/15489/15-ц вказано, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки триває порушення.
		На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, такі висновки суперечать правовій позиції Верховного Суду України, наведеній раніше у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913 цс 15 про виселення зі службового приміщення, згідно з якою Житловий кодекс Української РСР не передбачає окремих положень про позовну давність, проте за статтею 62 цього кодексу при розгляді спорів, що випливають з договору найму жилого приміщення, суд застосовує приписи цивільного законодавства. У вказаній справі право на звернення до суду із зазначеним позовом у позивача виникло після звільнення відповідача з роботи 1 жовтня 2002 року, а відтак, позовна давність сплила 1 жовтня 2005 року. Тому Верховний Суд України вважав, що суд касаційної інстанції на зазначені приписи закону належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що норми ЦК України про позовну давність не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. 
		З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у судовій практиці відбулася кваліфікація позову про виселення (звільнення приміщення) як негаторного, що унеможливлює застосування позовної давності до такого позову. Натомість, наявність висновку, наведеного у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913 цс 15, зумовлює непередбачуваність у застосуванні позовної давності до негаторного позову. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що заявлений у справі № 6-2913 цс 15 позов є негаторним, а тому вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права про позовну давність у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913 цс 15.
		З посиланням на принцип правої визначеності, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11) та рішення цього суду у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» від 21 жовтня 2013 року («Del Rio Prada v. Spain», заява №42750/09) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що надана судам роль в ухваленні судових рішень полягає у розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються.
		З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про очевидну необхідність формування єдиної правозастосовної практики у спорах про виселення та застосування до такої вимоги позовної давності для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, що свідчить про наявність виключної правової проблеми. 
		Підпункт 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року передбачає, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
		Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).
		З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		З огляду на вказане справа розглядатиметься Великою Палатою Верховного Суду як судом касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктом 11 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.       Прийняти до розгляду справу за позовом Генічеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Комунальне підприємство «Міське житлове будівництво», про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою Генічеської міської ради на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 2 листопада 2016 року.
		2.       Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 6 червня 2018 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.       Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...