Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/545/670/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2018.
Дата набрання законної сили: 17.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		17 квітня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 545/1014/15-ц
		Провадження № 14-54 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» (далі також - ПАТ «КБ «Експобанк», позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Експобанк» до Приватного підприємства «ПМДК-19» (далі також - ПП «ПМДК-19», боржник), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі разом - поручителі) про стягнення заборгованості за кредитним договором
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Кривчун Т. О., Карнауха П. М., Чумак О. В.
		Учасники справи:
		       позивач: ПАТ «КБ «Експобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Експобанк»,
		       відповідачі: ПП «ПМДК-19», ОСОБА_3, ОСОБА_4.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          30 березня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до боржника і поручителів про стягнення з них заборгованості за кредитним договором № 17-КР від 20 липня 2011 року (далі - кредитний договір) у сумі 4 305 819,58 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим кредитом - 2 441 176,75 грн; пені за несвоєчасну сплату кредиту - 843 995,57 грн; пені за простроченими відсотками - 26 355,96 грн; штрафу за несвоєчасну сплату кредиту - 740 700,00 грн; штрафу за несвоєчасну сплату процентів - 253 591,30 грн.
		2.          Позовна заява мотивована неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 18 березня 2015 року виникла вказана заборгованість, за погашення якої солідарно з боржником відповідають поручителі, які уклали відповідні договори поруки: № 14-П від 20 липня 2011 року - з ОСОБА_3 і № 15-П від 20 липня 2011 року - з ОСОБА_4 (далі - договори поруки).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.          3 грудня 2015 року Полтавський районний суд Полтавської області ухвалив рішення закрити провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, а в задоволенні позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
		4.          Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги до юридичної особи про стягнення заборгованості не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати за правилами господарського судочинства. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги не є взаємопов'язаними, і їх окремий розгляд не впливає на вирішення спору по суті.
		5.          Відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, суд вказав, що в укладених з ними договорах поруки не визначений строк, після спливу якого порука припиняється. А тому застосовується частина четверта статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.
		6.          Суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, дійшов висновку, що оскільки термін виконання основного зобов'язання чітко визначений - 27 серпня 2013 року, то з цього часу позивач міг упродовж 6 місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту. А відтак, на момент звернення позивача до суду порука припинилася.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		7.          18 лютого 2016 року Апеляційний суд Полтавської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: стягнув солідарно з боржника та поручителів на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 4 305 819,58 грн.
		8.          Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір поруки має додатковий до основного зобов'язання характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель за загальним правилом відповідає перед кредитором солідарно з боржником. Зазначені позовні вимоги взаємопов'язані між собою, окремий їх розгляд неможливий, а тому відсутні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог до боржника.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		9.          У березні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
		10.       У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 3 грудня 2015 року.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		11.       6 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		12.       Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ОСОБА_3 оскаржує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13.       ОСОБА_3 вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором має бути закрито, оскільки ці вимоги слід розглядати в порядку господарського судочинства.
		14.       Крім того, на момент звернення до суду з позовом порука припинилась, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув заборгованість за кредитом з поручителів.
		Позиція позивача й інших відповідачів
		15.       Позивач й інші відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		16.       Цивільний процесуальний кодекс (далі -ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		17.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		18.       Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
		19.       ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
		20.       Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
		21.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки боржник допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а інші відповідачі є поручителями за кредитним договором.
		22.       Полтавський районний суд Полтавської області 3 грудня 2015 року ухвалив рішення закрити провадження у справі в частині позовних вимог до боржника.
		23.       Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи, суд першої інстанції констатував, що позовні вимоги до боржника про стягнення заборгованості не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати в порядку господарського судочинства. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги не є взаємопов'язаними, і їх окремий розгляд не впливає на вирішення спору по суті.
		24.       Апеляційний суд Полтавської області 18 лютого 2016 року рішенням скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: стягнув солідарно з боржника і поручителів на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 4 305 819,58 грн.
		25.       Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вважав, що договір поруки має додатковий до основного зобов'язання характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель за загальним правилом відповідає перед кредитором солідарно з боржником. Позовні вимоги, на думку суду, взаємопов'язані між собою, окремий їх розгляд неможливий, а тому відсутні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог до боржника.
		26.       Так, стаття 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) вказувала на те, щоне допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
		27.       Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) та стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не встановлювали відповідної заборони.
		28.       Проте поряд з предметним критерієм при визначенні юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
		29.       Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-боржника за вказаним договором, а також до фізичних осіб-поручителів, кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із боржником за наслідки невиконання ним зобов'язання за кредитним договором.
		30.       Вирішення в межах господарського судочинства цього спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а в межах цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься різними судами за правилами різних видів судочинства.
		31.       Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителями, які є фізичними особами.
		32.       Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містить обмежень щодо розгляду вказаного предмету в залежності від суб'єктного складу учасників процесу.
		33.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність розгляду позовних вимог до боржника та поручителів-фізичних осіб в порядку цивільного судочинства.
		34.       Відповідно до статті 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
		35.       Відтак, позовні вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.
		36.       Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		37.       Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
		38.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з поручителями.Відтак, останні не дали спільно поруку, а тому не несуть солідарної відповідальності перед позивачем. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з боржником. Вказане випливає з пункту 1.2 договорів поруки.
		39.       За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника та кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором. Відтак, в силу солідарного обов'язку боржника з поручителями перед кредитором, останній має право вибору на звернення до боржника та поручителів разом чи до будь-кого з них окремо. Тому якщо процесуальний закон не обмежує кредитора предметним чи суб'єктним критерієм щодо розгляду спору, такий спір підлягає розгляду в порядку того судочинства, яке обрав кредитор.
		40.       У цьому спорі предмет позову є однаковим щодо кожного з відповідачів і стосується стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителів солідарно. Позовна вимога є однорідною щодо кожного відповідача та нерозривно пов'язана з обов'язком щодо належного виконання умов кредитного договору. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача, зокрема належне виконання рішення суду, буде можливим за умов розгляду спору в межах однієї справи одним судом.
		41.       Велика Палата Верховного Суду враховує, що позов до боржника та поручителів стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року. З огляду на те, що ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спору з вказаними предметом і суб'єктним складом за правилами цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір за позовом кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів-фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		42.       Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40 цс 18).
		43.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи ОСОБА_3 щодо необхідності розгляду позовних вимог до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами господарського судочинства.
		(1.2) Щодо припинення поруки
		44.       Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		45.       Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		46.       З огляду викладені приписи порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
		47.       Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14 вказав на те, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов'язання поруки. Право кредитора й обов'язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку.Навіть якщо в межах строку поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.
		48.       Відповідно до пункту 1.4 договорів поруки порука припиняється лише у разі належного виконання кредитного договору. Проте ця умова договорів поруки не встановлює у розумінні статті 251 ЦК України строк, зі спливом якого порука припиняється.
		49.       У кредитному договорі (зі змінами відповідно до угоди № 26/17-КР від 8 жовтня 2012 року) визначений строк виконання основного зобов'язання.
		50.       З огляду на це необхідно застосовувати припис частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі, якщо у договорі не встановлений строк її дії і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		51.       Після спливу строку виконання основного зобов'язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.
		52.       Позивач у листі до поручителів від 18 серпня 2014 року № 1104/3107 (отриманому 27 серпня 2014 року) пред'явив вимогу поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а до суду звернувся аж 30 березня 2015 року. Відтак, позивач не може просити про захист у судовому порядку його права на виконання основного зобов'язання поручителями.
		53.       На цій підставі Полтавський районний суд Полтавської області у рішенні від 3 грудня 2015 року у задоволенні позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
		54.       З таким висновком суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду погоджується та вважає, що рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів не відповідає нормам матеріального права.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		55.       Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		56.       Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		57.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою, та скасовує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів; у цій частині залишає в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителів, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишає без змін.
		(2.2) Щодо судових витрат
		58.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, покладені на поручителів за результатами перегляду справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.  Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.
		2.  Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 3 грудня 2015 року про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...