Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/1164/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 14.05.2018. Зареєстровано: 15.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2018.
Дата набрання законної сили: 18.09.2018
Результат оскарження 18.09.2018 Рівненський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 33013, м. Рівне,  вул. Набережна, 26 А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 РІШЕННЯ  
		    
		"07" травня 2018 р.                                                                            Справа  № 918/1164/15 
		      
		Господарський суд Рівненської області у складі колегії: головуючого судді Церковної Н.Ф., судді Марача В.В., судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Рижому Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рівнеазот", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,  Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ", про стягнення коштів,
		 
		за участі представників сторін:
		від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 09-12/257 від 14.06.2017 року, 
		від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 441-юд від 28.12.2017 року 
		від третьої особи: ОСОБА_4, довіреність № 03072  від 07.03.2018 року. 
		 
		Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
		Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер       d8142-825e1.
		У судовому засіданні 7 травня 2018 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі  Банк) звернулося до Господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 липня 2013 року між ним та ОСОБА_1 акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 000 доларів США 00 центів для поповнення обігових коштів, а останній, у свою чергу, зобовязався своєчасно повернути кредитору суму отриманого кредиту та сплатити нараховані проценти.
		На забезпечення належного виконання кредитних зобовязань боржника, що випливають з цієї угоди, 5 лютого 2015 року між Банком та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є відповідач (далі  Товариство), було укладено договір поруки № 20-0189/3-3, за яким останнє зобовязалося відповідати перед Банком за виконання позичальником своїх зобовязань за вищенаведеним кредитним договором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 доларів США 00 центів.
		Оскільки Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" взяте не себе зобовязання щодо повернення кредиту виконувало неналежним чином, у звязку з чим у останнього перед Банком станом на 25 серпня 2015 року утворилася заборгованість по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків у розмірі 45 902 961 доларів США 23 центів (що станом на 25 серпня 2015 року за офіційним курсом Національного Банку України складає              1 014 250 899 грн. 59 коп.), позивач, посилаючись на статті 11, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 560, 563, 566, 610, 625, 1048, 1049, 1054 Цивільного Кодексу України (далі  ЦК України) і статті 173, 174, 193, 232 Господарського кодексу України (далі  ГК України), просив суд стягнути з відповідача як поручителя вищезазначену суму боргу, а також 347 872 554 грн. 35 коп. пені, нарахованої у звязку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
		Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 9 жовтня 2015 року (суддя Романюк Р.В.) позовну заяву Банку від 5 жовтня 2015 року № 39-1/1639-6 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі на підставі статті 64 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) та призначено її до розгляду на 21 жовтня 2015 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ".
		20 жовтня 2015 року на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи по суті спору від 16 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 55-56), в яких остання зазначила, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14 за позовом Банку до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" про стягнення заборгованості вимоги позивача задоволено. Стягнуто солідарно з боржників на користь Банку 583 149 150 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, 2 664 667 грн. 73 коп. прострочених процентів за користування кредитом, а також 72 558 грн. 95 коп. судового збору. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" на користь Банку 4 203 924 грн.       41 коп. пені за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп. пені за прострочення сплати процентів, а також 521 грн. 05 коп. судового збору. Водночас постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у даній справі вищенаведене судове рішення суду першої інстанції скасовано частково та вирішено позов задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" на користь Банку        583 149 150 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 2 664 667 грн. 73 коп. прострочених процентів за користування кредитом, 4 203 924 грн. 41 коп. пені за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп. пені за прострочення сплати процентів та 73 080 грн. судового збору. Разом з тим в частині задоволення позовних вимог Банку до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" було відмовлено.
		В рамках виконання зобовязань за вищенаведеним кредитним договором ОСОБА_1 акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" 9 лютого 2015 року було сплачено на рахунок Банку суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 4 362 708 доларів США 97 центів, що у гривневому еквіваленті дорівнює 108 876 628 грн. 87 коп., 4 червня 2014 року  сплачено 2 664 667 грн. 73 коп. заборгованості за простроченими процентами по кредиту,              26 грудня 2014 року  сплачено 4 203 924 грн. 41 коп. пені за прострочення сплати кредиту, а також 23 квітня 2015 року  сплачено 973 441 долар США 47 центів, що у гривневому еквіваленті дорівнює 21 684 556 грн. 43 коп. простроченої заборгованості за кредитом. Відтак, станом на          8 червня 2015 року залишок непогашеної заборгованості позичальника перед Банком, встановленої постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у справі № 910/9932/14, склав 452 663 853 грн. 55 коп. Отже, третя особа зазначила, що судами першої та апеляційної інстанції у даній справі було, зокрема, встановлено факт погашення боржником частини основного боргу в розмірі 108 876 628 грн. 87 коп.
		Водночас ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 липня 2015 року у справі              № 910/9932/14, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2015 року, було розстрочено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у справі № 910/9932/14 на суму 452 663 853 грн.          55 коп. строком на 9 місяців. Враховуючи наведене, Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" вказало на те, що з 9 вересня 2015 року воно має зобовязання з виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 21 липня 2015 року у справі                     № 910/9932/14 щодо сплати суми боргу в розмірі 452 663 853 грн. 55 коп. з розстроченням сплати на 9 місяців.
		Також у наведених поясненнях третя особа зазначила, що її зобовязання зі сплати Банку кредитних коштів виникли з квітня 2014 року, проте Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" позбавлене можливості належним чином виконувати наведені грошові зобовязання у звязку з настанням форс-мажорних обставин у вигляді проведення військових дій на території здійснення боржником господарської діяльності. 
		Ухвалою суду від 21 жовтня 2015 року розгляд справи відкладено на 28 жовтня 2015 року.
		Ухвалою суду від 28 жовтня 2015 року розгляд справи відкладено на 4 листопада 2015 року.
		3 листопада 2015 року на електронну адресу суду надійшли заперечення Банку на пояснення третьої особи від 2 листопада 2015 року № 39-1/1749-8 (т. 1, а.с. 223-224), в яких позивач вказав, що його розрахунок заявлених до стягнення сум грошових коштів був здійснений в еквіваленті до долара США, як це прямо передбачено положеннями кредитного договору, а також враховано усі здійснені боржником часткові погашення заборгованості, зазначені третьою особою в її письмових поясненнях. Відтак, заборгованість ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" перед Банком станом на 25 серпня 2015 року по кредиту складає                        44 663 849 доларів США 56 центів; заборгованість по процентам на вказану дату складає                  1 239 111 доларів США 67 центів, що разом складає 45 902 961 долар США 23 центи та по курсу НБУ станом на 25 серпня 2015 року складає 1 014 250 899 грн. 59 коп. Крім того, нарахована Банком до стягнення сума пені становить 347 872 554 грн. 35 коп. Отже, загальна сума вимог Банку складає 1 362 123 453 грн. 94 коп., а не 452 663 853 грн. 55 коп., як неправомірно, на думку позивача, зазначає третя особа.
		Ухвалою суду від 4 листопада 2015 року у даній справі, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 грудня 2015 року, провадження у справі          № 918/1164/15 було зупинено до вирішення Господарським судом Рівненської області повязаної з нею справи № 918/1207/15 та набранням прийнятим у цій справі судовим рішенням законної сили.
		Водночас постановою Вищого господарського суду України від 20 січня 2016 року вищенаведені судові рішення судів нижчих інстанцій було скасовано, а справу № 918/1164/15 передано до Господарського суду Рівненської області для розгляду.
		Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 1 лютого 2016 року розгляд справи № 918/1164/15 призначено на 10 лютого 2016 року.
		Ухвалою суду від 10 лютого 2016 року розгляд справи відкладено на 23 лютого 2016 року.
		Ухвалами суду від 23 лютого 2016 року строк розгляду спору у справі № 918/1164/15 було продовжено на 15 днів  до 16 березня 2016 року, а розгляд справи відкладено на 2 березня 2016 року.
		До початку судового засідання, призначеного на 2 березня 2016 року, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив відповідача на позов від 1 березня           2016 року № 146-юв (т. 2, а.с. 135-143), в якому Товариство заперечило проти задоволення вимог Банку з огляду на те, що на дату укладення договору поруки набрало законної сили відповідне рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, де встановлено обсяг прострочених ОСОБА_1 акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" грошових зобовязань, розмір яких є вдвічі меншим від заявлених Банком у справі № 918/1164/15. Також відповідач вказав, що договір поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3 не був направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань за кредитом, оскільки такі зобовязання на час підписання цього правочину вже були порушені, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у справі № 910/9932/14. Наведені обставини, на думку поручителя, свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсною цієї угоди. Крім того, відповідач підкреслив, що договір поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3 був укладений Товариством під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для поручителя умовах, а сам момент вимоги виконання поручителем своїх зобовязань не настав у звязку з не направленням Банком на адресу Товариства разом з письмовою вимогою виписки з поточного рахунку та рахунку нарахованих доходів за кредит. Разом з тим відповідач у своєму відзиві також вказав, що поручитель звільняється від відповідальності за невиконання своїх грошових зобовязань у звязку з настанням обставин непереборної сили у вигляді проведення Антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, а сама порука є припиненою у звязку з неможливістю виконання зобовязань сторін кредитного договору. Також Товариство зазначило, зокрема, про припинення поруки у звязку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди шляхом укладення між сторонами кредитного договору додаткової угоди від 10 січня 2014 року, якою починаючи з 20 січня            2014 року збільшено розмір процентної ставки з 11% до 11,75% річних. 
		Ухвалою суду від 2 березня 2016 року розгляд справи відкладено на 9 березня 2016 року.
		Ухвалою суду від 9 березня 2016 року розгляд справи № 918/1164/15 вирішено здійснювати колегією у складі трьох суддів.
		Згідно розпорядження в.о. керівника апарату суду від 9 березня 2016 року автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/1164/15 визначено наступний персональний склад колегії: суддя Романюк Р.В. (головуючий), суддя Андрійчук О.В., суддя Качур А.М.
		Ухвалою суду від 9 березня 2016 року справу № 918/1164/15 було прийнято до провадження колегією суддів у складі: суддя Романюк Р.В. (головуючий), суддя Андрійчук О.В., суддя Качур А.М., та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 6 квітня 2016 року.
		Ухвалою суду від 6 квітня 2016 року розгляд справи відкладено на 20 квітня 2016 року.
		Ухвалою суду від 20 квітня 2016 року розгляд справи відкладено на 10 травня 2016 року.
		Ухвалою суду від 10 травня 2016 року строк розгляду спору у справі № 918/1164/15 було продовжено на 15 днів  до 25 травня 2016 року.
		Разом з тим, ухвалами суду від 10 травня 2016 року у даній справі, залишеними без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 липня 2016 року, у справі             № 918/1164/15 призначено судову економічну експертизу, у звязку з чим провадження у цій справі було зупинено до отримання відповідного експертного висновку.
		У той же час постановою Вищого господарського суду України від 17 серпня 2016 року вищезазначені ухвали Господарського суду Рівненської області та постанову Рівненського апеляційного господарського суду було скасовано, а справу передано на розгляд до місцевого господарського суду.
		Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Рівненської області від                8 вересня 2016 року № 01-04/186/2016 у звязку з припиненням повноважень судді Качура А.М. на підставі пунктів 2.3.25, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду вирішено здійснити заміну вказаного судді, який входить до складу колегії суддів, що розглядають справу № 918/1164/15. 
		У звязку з наведеним ухвалою суду від 8 вересня 2016 року справу № 918/1164/15 було прийнято до провадження колегії суддів у складі: суддя Романюк Р.В. (головуючий), суддя Андрійчук О.В., суддя Політика Н.А.
		Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у даній справі поновлено та призначено її до розгляду на 27 вересня 2016 року.
		Ухвалою суду від 27 вересня 2016 року провадження у справі № 918/1164/15 було зупинено до завершення розгляду Рівненським апеляційним господарським судом справи № 918/341/16.
		21 листопада 2017 року на адресу Господарського суду Рівненської області надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 918/1164/15, оскільки рішення Господарського суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року у справі № 918/341/16 та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 30 червня 2017 року у даній справі скасовані постановою Вищого господарського суду України від 7 листопада 2017 року. Отже, обставини, що були підставою для зупинення провадження у справі № 918/1164/15, відпали.
		Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 21 листопада 2017 року № 01/04/255/2017 у зв'язку з неможливістю участі головуючого судді Романюка Р.В. у колегіальному розгляді справи внаслідок закінчення повноважень (закінчення п'ятирічного строку призначення вперше), з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду справи, здійснено заміну головуючого судді Романюка Р.В., який входить до складу колегії суддів, що розглядає справу № 918/1164/15, та призначено повторний автоматизований розподіл справ, за результатами якого справу                    № 918/1164/15 передано на розгляд судді Церковній Н.Ф. 
		Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від                    21 листопада 2017 року призначено колегію суддів у наступному складі: ОСОБА_5 (головуючий суддя), суддя Андрійчук О.В. та суддя Політика Н.А.
		Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 22 листопада 2017 року № 01/04/258/2017 у зв'язку із закінченням повноважень судді Андрійчук О.В. (закінчення п'ятирічного строку призначення вперше), з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду справи здійснено заміну судді Андрійчук О.В., яка входить до складу колегії суддів, що розглядає справу № 918/1164/15, та призначено повторний автоматизований розподіл справ.
		Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22 листопада 2017 року призначено колегію суддів у наступному складі: ОСОБА_5 (головуючий суддя), суддя Марач В.В. та суддя Політика Н.А.
		Ухвалою суду від 22 листопада 2017 року справу № 918/1164/15 було прийнято до провадження колегії суддів у складі: суддя Церковна Н.Ф. (головуючий суддя), суддя Марач В.В. та суддя Політика Н.А.
		Ухвалою суду від 23 листопада 2017 року провадження у даній справі було поновлено та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 6 грудня 2017 року.
		Ухвалою суду від 6 грудня 2017 року розгляд справи відкладено на 21 грудня 2017 року.
		Ухвалою суду від 21 грудня 2017 року розгляд справи відкладено на 17 січня 2018 року.
		Ухвалою суду від 17 січня 2018 року розгляд справи № 918/1164/15 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження на підставі ГПК України в редакції, що діє з              15 грудня 2017 року, а розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 14 лютого 2018 року.
		2 лютого 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 2 лютого 2018 року № 110-юд (т. 4, а.с. 1-9), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Банку з огляду, зокрема, на те, що позивачем неправомірно було нараховано до стягнення з поручителя у період з 1 травня 2014 року по              24 серпня 2015 року суму пені, яка за змістом кредитного договору не нараховується після настання кінцевої дати повернення кредиту  30 квітня 2014 року. Крім того, відповідно до приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" з 14 квітня 2014 року банкам та іншим фінансовим установам забороняється нараховувати пеню на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами у період проведення антитерористичної операції. Також Товариство наголосило, що позовні вимоги Банку про стягнення з відповідача грошових коштів на загальну суму 61 646 975 доларів США         24 центів виходять за межі передбаченої договором поруки відповідальності поручителя, оскільки така відповідальність обмежується сплатою 50 000 000 доларів США 00 центів.
		Слід також зазначити, що 12 лютого 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов аналогічний за змістом відзив на позовну заяву ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" (т. 4, а.с. 60-64).
		Також 12 лютого 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Банку на відзив відповідача від 8 лютого 2018 року № 09-8-8/163 (т. 4, а.с. 71-78), в яких позивач вказав на необґрунтованість заперечень Товариства, викладених у його відзиві на позовну заяву. 
		Ухвалою суду від 14 лютого 2018 року у судовому засіданні оголошено перерву до 2 березня 2018 року.
		До початку судового засідання, призначеного на 2 березня 2018 року, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь відповідача на заперечення від                2 березня 2018 року № 228-юр (т. 4, а.с. 106-108), в якій Товариство зазначило про відсутність правових підстав для задоволення вимог Банку з огляду на їх необґрунтованість та порушення Банком порядку захисту своїх прав шляхом вчинення дій, направлених на значне збільшення присуджених судами до стягнення сум боргу відповідача та третьої особи.
		Ухвалою суду від 2 березня 2018 року строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а розгляд справи відкладено на 11 квітня 2018 року.
		Ухвалою суду від 11 квітня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/1164/15 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 7 травня 2018 року.
		Після судового засідання 11 квітня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення Товариства від 11 квітня 2018 року № 523 (т. 4, а.с. 126-128), в яких останнє заперечило проти задоволення вимог Банку з огляду на умисне введення відповідача в оману при укладенні спірного договору поруки.
		20 квітня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення позивача № 09-8-8/472 на вищенаведені додаткові пояснення відповідача (т. 4, а.с. 142-144), в яких Банк вказав на те, що договір поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3 відповідає усім нормативним законодавчим приписам, у звязку з чим обставини, які свідчать про наявність підстав для визнання його недійсним, відсутні.
		У судовому засіданні 7 травня 2018 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
		Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених, зокрема, у відзивах на позовну заяву від 1 березня 2016 року № 146-юв та від 2 лютого 2018 року № 110-юд, а також у відповіді Товариства на заперечення від 2 березня          2018 року № 228-юр.
		Представник третьої особи також зазначив про відсутність правових підстав для задоволення вимог Банку з огляду на їх необґрунтованість.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками справи документів їх оригіналам, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		23 липня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 (далі  Кредитний договір) (т. 1, а.с. 12-17).
		Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками вказаних юридичних осіб.
		Відповідно до пункту 2.1 Кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати           50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
		Згідно пункту 2.2 цього договору кінцевий термін повернення кредиту  не пізніше 20 січня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії, шляхом перерахування коштів на рахунок № 37391620445329/840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк", код Банку 300012.
		Пунктом 3.1 Кредитного договору передбачено, що Банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника № 26006620419071/840, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку: 300012. Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.
		За умовами пункту 3.2 вказаного договору проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
		Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту  в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом.
		Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний у пункті 2.2 цього договору, сплачуються позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобовязання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 (четвертого) числа включно місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом наступних 4 календарних днів після закінчення цього терміну.
		Відповідно до пункту 3.3 договору у випадку порушення позичальником встановлених пунктом 2.2 договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,0 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно пункту 3.2 договору.
		Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору позичальник зобовязується, зокрема, з урахуванням положень пункту 3.1 цього договору отримати кредит та використати його за цільовим призначенням і у встановлені цим договором строки повернути отримані суми кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок № 37391620445329/840, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку: 300012 на погашення заборгованості по даному договору, а також своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.
		Згідно з пунктами 6.1, 6.7 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов договору.
		З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2013 року на виконання умов Кредитного договору позивачем перераховано третій особі 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) доларів США (що на день перерахування коштів є еквівалентом 399 650 000 грн. 00 коп.), що підтверджується наданою Банком копією меморіального ордеру від 24 липня 2013 року № 160755 на суму                 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) доларів США (що на день перерахування коштів є еквівалентом 399 650 000 грн. 00 коп.) (т. 1, а.с. 19). Факт отримання третьою особою вищенаведеної суми кредиту не заперечувався і представниками учасників процесу в судових засіданнях.
		У той же час судом встановлено, що 10 січня 2014 року між позивачем та третьою особою було підписано договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, яким зокрема, було змінено кінцевий термін повернення кредиту  не пізніше 30 квітня 2014 року, а також встановлено, що починаючи з 20 січня 2014 року проценти за користування кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої останнім процентної ставки у розмірі 11,75% річних (т. 1, а.с. 18).
		З матеріалів справи також вбачається, що 5 лютого 2015 між Банком (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство (поручитель), укладено договір поруки № 20-00189/3-3 (далі  Договір поруки).
		Зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками вказаних субєктів господарювання.
		За умовами пункту 1.1 Договору поруки кредитор  Банк є кредитором ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, за яким у забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено цей Договір. 
		Пунктом 1.2 Договору поруки обумовлено, що позичальником є Приватне акціонерне товариство "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ", яке зобов'язується повернути кредитору кредит, наданий шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 50 000 000,00 доларів США, датою остаточного повернення всіх сум кредиту є 30 квітня 2014 року, сплатити проценти за користування ним у розмірі: 11% річних за користування кредитними коштами в доларах США, проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, сплатити проценти при настанні умов та в розмірі, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 Кредитного договору, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати кредитору всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов Кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором. 
		Поручителем за цим договором є Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (правонаступником якого є Товариство)  особа, яка зобов'язується перед кредитором відповідати за погашення боргу за Кредитним договором на засадах солідарного боржника (пункт 1.3 Договору поруки). 
		Згідно з пунктом 2.1 Договору поруки поручитель у відповідності до умов цього договору у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за кредитним договором, з урахуванням пункту 2.2 цього договору, а саме погасити:
		1) заборгованість з повернення кредитору кредиту за Кредитним договором;
		2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 Кредитного договору;
		3) суми неустойки (штрафу, пені);
		4) суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання позичальником умов Кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором.
		За умовами пункту 2.2 Договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000,00 доларів США.
		За змістом пункту 2.3 Договору поручитель знайомий з умовами кредитного договору про відкриття кредитної лінії.
		Крім того, відповідно до пункту 5.7 Договору поруки поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та про наявність рішень по судових справах:           № 910/9932/14, № 910/11585/14, № 910/16628/14 на дату підписання цього договору.
		Судом встановлено, що у звязку з порушенням позичальником умов Кредитного договору листом від 26 серпня 2015 року № 39-1/1137-6 (т. 1, а.с. 38) Банк звернувся до відповідача як до поручителя з претензією про сплату в десятиденний строк суми заборгованості третьої особи за Кредитним договором в розмірі 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  986 872 053 грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  27 378 846 грн. 43 коп.)  прострочені проценти за користування кредитом, а також 347 872 554 грн. 35 коп. пені, з яких: 347 869 745 грн. 50 коп.  пеня за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп.  пеня за прострочення сплати процентів за кредитом.
		Проте вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
		Водночас судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 у справі № 910/9932/14 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року встановлено факт прострочення повернення одержаних ОСОБА_1 акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" кредитних коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, у звязку з чим судом було прийнято рішення про стягнення з третьої особи на Банку наступних сум:
		- 583 149 150 грн. 00 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15 травня 2014 року складало 50 000 000,00 дол. США) простроченої заборгованості за кредитом;
		- 2 664 667 грн. 73 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15 травня 2014 року складало 228 472,23 дол. США) прострочених процентів за користування кредитом за період з 24 липня 2013 року по 14 травня 2014 року;
		- 4 203 924 грн. 41 коп. пені за прострочення сплати кредиту за період з 1 травня 2014 року по 14 травня 2014 року;
		- 2 808 грн. 85 коп. пені за прострочення сплати процентів за 4 травня 2014 року. 
		Слід зазначити, що вищенаведена постанова Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у справі № 910/9932/14 на час розгляду даного спору у встановленому законом порядку скасована не була та набрала законної сили.
		У звязку з наведеним слід зазначити, що за змістом частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		У той же час з матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи заборгованість третьої особи перед Банком сплачена не була. Доказів повного виконання рішення суду у справі  № 910/9932/14 матеріали справи також не містять.
		Відтак, з матеріалів справи вбачається, що станом на 25 серпня 2015 року непогашена сума боргу третьої особи перед Банком за Кредитним договором склала 45 902 961 долар США            23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  986 872 053 грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом,            1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  27 378 846 грн. 43 коп.)  прострочені проценти за користування кредитом.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.
		Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 
		Відповідно до частини 2 цієї статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. 
		За умовами частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 
		Статтею 193 ГК України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання  відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань.
		Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
		Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум заборгованості за неповернутим кредитом та процентами за користування кредитом, суд дійшов висновку, що він відповідає умовам вказаного Кредитного договору та вимогам законодавства України.
		Враховуючи те, що сума основного боргу третьої особи за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  986 872 053 грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  27 378 846 грн. 43 коп.)  прострочені проценти за користування кредитом, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач та третя особа на момент прийняття рішення не надали документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку про стягнення даних грошових коштів.
		Водночас, як було зазначено вище, 5 лютого 2015 між Банком та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, укладено Договір поруки                № 20-00189/3-3, за умовами якого відповідач у відповідності до умов цього договору у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником (третьою особою) зобовязань за кредитним договором зобовязується виконати як солідарний боржник зобовязання по погашенню заборгованості за кредитним договором в обсязі не більше 50 000 000,00 доларів США, а саме погасити:
		1) заборгованість з повернення кредитору кредиту за Кредитним договором;
		2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 Кредитного договору;
		3) суми неустойки (штрафу, пені);
		4) суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання позичальником умов Кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором.
		Згідно із частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		За змістом статей 553-554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. 
		У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Слід зазначити, що за своєю суттю порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України). Виходячи з положень статті 553 ЦК України, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір.
		Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання. 
		Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на те, що сума боргу третьої особи по погашенню спірного тіла кредиту та поверненню процентів за користування кредитом за договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на          25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США         56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  986 872 053 грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  27 378 846 грн. 43 коп.)  прострочені проценти за користування кредитом, сплачена не була, а також беручи до уваги те, що на момент прийняття рішення Товариство також не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем в рамках належного виконання умов договору поруки від               5 лютого 2015 № 20-00189/3-3, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, вищенаведених сум заборгованості, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
		У той же час твердження, зокрема третьої особи, про необґрунтованість заявленої Банком до стягнення суми заборгованості з посиланням на рішення Господарського суду міста Києва від          12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14, з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у цій справі, не беруться судом до уваги з огляду на те, що вищенаведене судове рішення про стягнення в сумі 590 093 630 грн. 99 коп. було винесено з урахуванням розрахунку заборгованості третьої особи станом на 15 травня 2014 року.
		Разом з тим, позов Банку у справі № 918/1164/15, предявлений до Товариства, як поручителя за основним зобовязанням по Кредитному договору, подано позивачем з урахуванням заборгованості боржника, що утворилася станом на 25 серпня 2015 року, тобто на іншу дату, коли курс гривні до долара США змінився.
		Як було зазначено вище, за умовами з пункту 2.1 Кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. Відповідно до пункту 3.2 Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
		Зі змісту даних положень, та інших положень вказаного договору в сукупності вбачається, що валютою цього правочину є долар США, а відтак заборгованість по тілу кредиту та процентах за користування кредитом також обраховуються у цій валюті, курс якої по відношенню до гривні не є сталим та змінюється залежно від дати нарахування.
		У звязку з наведеним, суд констатує, що стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, якщо саме вона надавалась за договором, і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.
		Крім того слід зазначити, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
		 
		Відтак, рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє зобовязальних правовідносин за Кредитним договором та не змінює порядок обрахунку заборгованості чи механізм обрахунку процентів за кредитом, а, з урахуванням динаміки зміни такої заборгованості у звязку зі зміною курсу гривні по відношенню до долара США, лише підтверджує факт її наявності на певну дату.
		Також, не беруться судом до уваги посилання відповідача на дефекти змісту Договору поруки, що, на думку останнього, свідчать про наявність підстав для визнання його недійсним, з огляду на таке.
		Так, Товариство посилалося на укладення Договору поруки під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. 
		Відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України необхідно мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11.
		Так, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
		Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. 
		Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та користується цим.
		Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення цих обставин).
		Такої ж правової позиції дотримується Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9.
		Відтак, відповідач не довів належним чином існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими приписи статті 233 ЦК України пов'язують можливість визнання недійсним договору поруки. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа, є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови. 
		Щодо покликань відповідача на невідповідність спірного Договору поруки вимогам статей 203, 215 ЦК України у звязку з укладенням цього договору після порушення основного зобов'язання та наявності рішення про стягнення коштів з боржника, суд звертає увагу на наступне.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня              2013 року № 11). 
		Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		Для укладення договору поруки необхідна наявність у боржника обов'язку, який він має виконати перед кредитором, тобто дійсність зобов'язання щодо виконання якого надається порука, при цьому норми закону не обмежують можливість надання поруки фактом вже наявності або ще відсутності порушення зобов'язання, щодо якого надається порука. Тобто приписами закону за умови, що зобов'язання є дійсним, надання поруки по вже порушеному зобов'язанню не заборонено.
		Як підтверджено матеріалами справи, дійсність зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, щодо яких надавалась порука за договором поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3, була встановлена у рішенні Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14. Так, встановлено, що сторони погодили всі істотні умови в договорі поруки від 5 лютого 2015 року          № 20-0189/3-3. Доводи відповідача про те, що поручитель не може в такому випадку забезпечити виконання зобов'язання третьою особою, оскільки воно вже було порушене, відхиляються, як необґрунтовані, оскільки боржник знав про наявність порушеного зобов'язання. З тексту договору поруки (зокрема пункту 5.7 цієї угоди) вбачається факт усвідомлення поручителем порушеного зобов'язання. При цьому, суть поруки полягає у тому, що поручитель стає солідарним боржником поряд з основним боржником. 
		Договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.
		Сторони, при укладенні договору, можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд та встановити розмір відповідальності поручителя перед кредитором за виконання зобов'язань боржником як у повному обсязі, так і в певній його частині.
		Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань визначені статтею 548 ЦК України, а саме: виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
		За загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання.
		Тобто головною ознакою дійсності є та обставина, що на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року у справі № 9/272.
		Можливість укладання договору поруки після виникнення основного зобов'язання  підтверджена, зокрема, висновками, викладеними у постановах Вищого господарського суду України від 31 травня 2011 року у справі № 33/303-10; у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 910/9057/15; від 10 серпня 2016 року у справі № 910/32888/15 та у постанові від                    6 вересня 2017 року у справі № 910/8727/16.
		Відтак, помилковими є доводи відповідача стосовно того, що підставою для визнання недійсним договору поруки є його укладення після порушення боржником виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України не заборонена.
		Відповідач також обґрунтовував свої заперечення проти позову тим, що на його думку, договір поруки не мав на меті настання правових наслідків для господарської діяльності Товариства. 
		З приводу наведеного слід відмітити, що відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
		За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Для визнання правочину таким, що не направлений на реальне настання правових наслідків, необхідно довести наявність умислу в усіх сторін правочину. У такому правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи такий правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Отже, основними ознаками правочину, що не направлений на реальне настання правових наслідків є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину. Якщо хоча б одна сторона намагалась досягти правового результату, такий правочин не є таким, що не направлений на реальне настання правових наслідків.
		Відповідач, який посилається на наявність правових підстав для визнання вищенаведеного правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. 
		У той же час, матеріалами справи підтверджується, що Договір поруки укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором від 23 липня 2013 року 20-2199/2-1. При цьому, кредит було надано боржнику  третій особі, у якої в свою чергу за Кредитним договором існує реальна заборгованість. Товариство, підписуючи даний Договір поруки, було ознайомлене з його умовами та погодилося з ними, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача та відтиск печатки Товариства у тексті цього договору. 
		Отже, відповідач як поручитель своїм підписом у договорі поруки засвідчив намір відповідати перед кредитором  Банком за зобов'язаннями боржника  ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" на умовах та в межах, визначених Договором поруки.    Відтак судом встановлено, що наміри відповідача мали реальну спрямованість. 
		Разом з тим, Товариство не надало суду належних та допустимих доказів наявності іншої мети укладення цього правочину, аніж забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" перед Банком, а також не довело наявності прямого умислу обох сторін відносно того, що всі учасники цього правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. 
		Крім того, відповідач в обгрунтування своїх заперечень посилався на те, що момент вимоги виконання поручителем своїх зобовязань не настав у звязку з не направленням Банком на адресу Товариства разом з письмовою вимогою виписки з поточного рахунку та рахунку нарахованих доходів за кредит.
		З огляду на зазначене суд звертає увагу на таке.
		Статтею 6 Господарського процесуального кодексу України, що була чинною на день предявлення вимоги, було визначено, що підприємства та організації, що порушили права та законні інтереси інших підприємств, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
		Зі змісту пункту 3.2 Договору поруки вбачається, що у вимозі "вказуються" (а не додаються до неї) документи, що підтверджують невиконання зобов'язання. При цьому перелік таких документів у пункті 3.2 Договору поруки не є імперативно визначеним та вичерпним, оскільки цей пункт договору поруки зазначає й про інші документи, які можуть підтверджувати невиконання зобов'язань боржником.
		У той же час, Банк вказав та надав такий документ поручителю, долучивши до вимоги розрахунок заборгованості позичальника з визначенням дат виконання платежів, суми заборгованості по тілу кредиту та суми заборгованості по процентах боржника, що підтверджує невиконання зобов'язань боржником. Вся сума заборгованості підтверджувалась розрахунком заборгованості позичальника, судовими рішеннями, про які було обізнано Товариство, а порядок та розмір нарахування процентів визначається самим Кредитним договором.
		Водночас, статтею 7 ГПК України (чинного на час виникнення спору) було передбачено, що якщо до претензії не додано всіх необхідних для її розгляду документів, вони витребовуються у заявника із зазначенням строку їх подання, що не може бути менше п'яти днів, без врахування часу поштового обігу. Перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. 
		У той же час, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про вчинення поручителем дій, зокрема, по додатковому витребуванню документів у позивача.
		Разом з тим, відповідач у своєму відзиві також вказав, що поручитель звільняється від відповідальності за невиконання своїх грошових зобовязань у звязку з настанням обставин непереборної сили у вигляді проведення Антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, а сама порука є припиненою у звязку з неможливістю виконання зобовязань сторін кредитного договору.
		Щодо наведених обставин суд звертає увагу на наступне.
		За змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції. як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
		При цьому, за статтею 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
		Стаття 617 ЦК України звільняє особу від відповідальності за порушення цивільно-правового зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. 
		З системного аналізу наведених норм вбачається, що законом передбачено лише незастосування штрафних санкцій до боржників, які провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, за умови надання відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, проте не передбачено можливості звільнення боржника та/чи поручителя від виконання основного зобов'язання за договором.
		Крім того, слід зазначити, що правомірність стягнення боргу та процентів за Кредитним договором додатково підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 12 серпня    2014 року у справі № 910/9932/14, з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у цій справі.
		Посилання відповідача про припинення поруки у звязку зі збільшенням відповідальності поручителя без його згоди також оцінюються судом критично з огляду на таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, Договір поруки було підписано між сторонами 5 лютого 2015 року, тоді як Кредитний договір був укладений 23 липня 2013 року, а зміни до цього кредитного договору буди внесені 10 січня 2014 року, тобто до моменту укладання Договору поруки.
		Відтак, поручитель не міг не знати про зміни до Кредитного договору, внесені договором про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1, що підтверджується змістом поняття Кредитний договір, викладеним у пункті 1.1 Договору поруки.
		Так, пунктом 1.1 Договору поруки від 5 лютого 2015 року встановлено, що Банк є кредитором ОСОБА_1 акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1 з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, за яким у забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено цей Договір. 
		Більш того, пунктом 5.7 Договору поруки передбачено, що поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та про наявність рішень по судових справах: № 910/9932/14, № 910/11585/14; № 910/16628/14 на дату укладання цього договору.
		Також, відповідачем не було доведено суду належними і допустимими доказами і факту наявності підстав для припинення поруки у звязку з неможливістю виконання третьою особою своїх зобовязань за Кредитним договором.
		Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги необґрунтованість інших заперечень Товариства проти нарахованих Банком до стягнення з поручителя сум заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитом, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, вищенаведеної суми заборгованості, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 доларів США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  986 872 053 грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ  27 378 846 грн. 43 коп.)  прострочені проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
		Крім того, у своєму позові Банк також просив суд стягнути з Товариства як поручителя 347 872 554 грн. 35 коп. пені, нарахованої з 1 травня 2014 року по 24 серпня 2015 року у звязку з несвоєчасним проведенням третьою особою розрахунків за Кредитним договором.
		Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
		За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
		Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
		Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
		Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
		Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
		Згідно з пунктом 5.3 Кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		У той же час, судом встановлено, що 15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
		Відповідно до частини 2 цього Закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
		Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
		Відтак, враховуючи імперативні приписи наведеного нормативно-правового акту, беручи до уваги факт нарахуванням Банком пені у період з 1 травня 2014 року по 24 серпня 2015 року, а також зважаючи на проведення Антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Банку про стягнення з Товариства як поручителя пені на загальну суму   347 872 554 грн. 35 коп., у звязку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. 
		Крім того, стягнення з Товариства нарахованої Банком суми пені призведе до фактичного виходу загальної суми стягнення за межі обсягу встановленої Договором поруки грошової відповідальності поручителя в сумі 50 000 000,00 доларів США.
		Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
		За таких обставин, вказаний позов підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача. 
		Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		суд-
		 
		 
		 
		 
		 
		ВИРІШИВ: 
		 
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м. Рівне-17, код ЄДРПОУ: 05607824) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ: 00039002)         45 902 961 (сорок пять мільйонів девятсот дві тисячі девятсот шістдесят один) долар США           23 центи, з яких: 44 663 849 (сорок чотири мільйони шістсот шістдесят три тисячі вісімсот сорок девять) доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 986 872 053 (девятсот вісімдесят шість мільйонів вісімсот сімдесят дві тисячі пятдесят три) грн. 16 коп.)  прострочена заборгованість за кредитом, та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 1 239 111 (один мільйон двісті тридцять девять тисяч сто одинадцять) доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить                                27 378 846 (двадцять сім мільйонів триста сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 43 коп.), а також 182 700 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. судового збору.
		В решті позову відмовити.
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено "14" травня 2018 року
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                              Церковна Н.Ф.
		 
		Суддя                                                                                                     Марач В.В.
		 
		Суддя                                                                                                     Політика Н.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...