Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/34189/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2018.
Дата набрання законної сили: 08.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                       
		 
		08 травня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/34189/17-ц
		 
		провадження № 61-9933св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - громадська організація «Центр протидії корупції»,
		відповідачі: народний депутат України ОСОБА_3, державне підприємство «Парламентський телеканал «Рада», 
		треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В., від 30 січня 2018 року,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2017 року громадська організація «Центр протидії корупції» (далі - ГО «Центр протидії корупції»)звернулась до суду із позовом до народного депутата України ОСОБА_3, державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» (далі - ДП «ПТ «Рада»), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, про спростування недостовірної інформації.
		23 жовтня 2017 року було подано позовну заяву третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, до ОСОБА_3 й ДП «ПТ «Рада» про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію. 
		Свої вимоги позивач та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, обґрунтували тим, що23 травня 2017 року у прямому ефірі парламентського телеканалу «Рада» під час трансляції програми «Брифінги» народним депутатом України ОСОБА_3 була поширена недостовірна інформація, що порочить ділову репутацію ГО «Центр протидії корупції», а також честь і гідність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
		Із урахуванням зазначеного, ГО «Центр протидії корупції» та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, просили заявлені позовні вимоги задовольнити, визнати поширену ОСОБА_3 інформацію недостовірно та такою, що порочить ділову репутацію ГО «Центр протидії корупції», а також честь і гідність ОСОБА_4, ОСОБА_5,          ОСОБА_6, зобов'язати ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію, а ДП «ПТ «Рада»  -  надати ефірний час для спростування недостовірної інформації.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Москаленко К. О., від 25 жовтня 2015 року у задоволенні позову ГО «Центр протидії корупції» та позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, - відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що народним депутатом України ОСОБА_3 у публічному виступі були повідомлені викладені у зверненні ГО «Національний Інтерес України» відомості та використані оціночні судження, які є вираженням його суб'єктивної думки і погляду на наведені у зверненні факти, як такі, що «очевидно» можуть бути порушенням законодавства, вимагають його реагування як народного депутата     України й перевірки компетентними на те органами та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ГО «Центр протидії корупції» та позовних вимог третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 
		Визнано інформацію, поширену 23 травня 2017 року у прямому ефірі парламентського телеканалу «Рада» під час трансляції програми «Брифінги» народним депутатом України ОСОБА_3: «…попри велику заробітну плату членів громадської організації «Центр протидії корупції» додатково кошти виводилися на фізичних осіб-підприємців. Так, наприклад, сам ФОП ОСОБА_4 отримав протягом 2016-2017 років 1,7 млн. гривень, ФОП ОСОБА_6 з тої ж самої організації - 1,86 млн. грн. .. і так далі, і так далі, відома ОСОБА_8 отримала 130 тис. грн… це все є порушенням, законодавства України, яке регулює питання діяльності неприбуткових організацій і як мінімум може тягнути за собою припинення статусу «Центру протидії корупції», як неприбуткової організації…», недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію громадської організації, а також порочить честь і гідність ОСОБА_4, як фізичної особи та як посадової особи - голови правління ГО «Центр протидії корупції», ОСОБА_6 та ОСОБА_5
		Зобов'язано ОСОБА_3 протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію шляхом оголошення в ефірі парламентського телеканалу «Рада» у програмі «Брифінги» резолютивної частини рішення суду.
		Зобов'язано ДП «ПТ «Рада» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду надати народному депутату України ОСОБА_3 ефірний час в програмі «Брифінги» на телеканалі «Рада» для спростування недостовірної інформації шляхом оголошення в ефірі            ДП ПТ «Рада» у програмі «Брифінги» резолютивної частини рішення суду.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопоширену інформацію ОСОБА_3 отримав не з офіційного джерела, а із звернення до нього з відповідним листом громадської організації. Поширена інформація містить фактичні дані. Відповідач не довів, що поширена ним інформація відповідає дійсності, а відтак її слід визнати недостовірною. 
		20 лютого 2018 року ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_7, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року. 
		Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що ним в межах визначених законом повноважень була оголошена інформація, про яку він дізнався із звернення, яке надійшло до нього в офіційному порядку у зв'язку зі здійсненням повноважень народного депутата України. У своєму публічному виступі він оголосив зміст звернення ГО «Національний Інтерес України», яке надійшло до нього в офіційному порядку як до народного депутата України, про що міститься посилання у самому виступі. За таких обставин, має місце реалізація ним своїх повноважень народного депутата України з розгляду звернень виборців та інформування про свою діяльність. Висловлювання є відтворенням змісту звернення, що надійшло на його адресу, і містять також його оціночні судження. За таких обставин, має місце критична оцінка озвучених фактів з боку відповідача, що не може бути визнана інформацією, що містить фактичні дані. ОСОБА_3 вважає, що висловлював лише оціночні судження, які не підлягають спростуванню.
		28 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		У березні 2018 року до Верховного Суду ГО «Цент протидії корупції», ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 було скеровано відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 У поданих відзивах позивач та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, посилаються на те, що ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що народний депутат ОСОБА_3 у публічному виступі інформував виборців про свою публічну діяльність, однак такі твердження не відповідають дійсності, оскільки                                   ГО «Національний Інтерес України», яка надала ОСОБА_3 матеріали із недостовірною інформацією, не є навіть засобом масової інформації та за своєю природою не може бути офіційним джерелом будь-якої інформації про фінансові розрахунки позивача. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 в силу закону зобов'язаний був переконатися у достовірності поширеної ним 23 травня 2017 року у прямому ефірі інформації, яку останній отримав не з офіційних джерел, а у вигляді звернення до нього, як до народного депутата, без жодних підтверджуючих документів. Висловлювання ОСОБА_3 не є оціночними судженнями, оскільки місять фактичні дані: суми грошових кошів, періоди часу та прізвища конкретних осіб і назву громадської організації.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеними вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Судами встановлено, що 23 травня 2017 року у прямому ефірі Парламентського телеканалу «Рада» під час трансляції програми «Брифінги» у своєму брифінгу народний депутат України ОСОБА_3 поширив наступну інформацію:
		«…До мене, як до народного депутата, звернулося одне з громадських об'єднань - це об'єднання «Національний Інтерес України» в особі його директора - ОСОБА_10, журналіста, які передали мені значний обсяг матеріалів, які являють собою розслідування… журналістське розслідування використання коштів міжнародної фінансової допомоги, які зайшли у розмірі 1,2 млн. доларів США на таку організацію, яка називається «Центр протидії корупції»… ви, напевно, про неї чули… її очолює ОСОБА_4 - дуже активна людина в українській політиці. Кошти ці були спрямовані… гранти… на реалізацію програм, які повинні бути сприяти покращенню ситуації із боротьбою з корупцією в Україні.
		І до чого зводиться результат цього розслідування - зводиться він до того, що попри велику заробітну плату членів цього об'єднання додатково кошти виводилися на фізичних осіб-підприємців. Так, наприклад, сам                       ФОП ОСОБА_4 отримав протягом 2016-2017 років, 1,7 млн. гривень,           ФОП ОСОБА_6 з тої ж самої організації - 1,86 млн. грн…. і так далі, і так далі, відома ОСОБА_8 отримала 130 тис. грн. 
		До чого я це все говорю? До того, що це все є порушенням, очевидно, законодавства України, яке регулює питання діяльності неприбуткових організацій і як мінімум може тягнути за собою припинення статусу «Центру протидії корупції», як неприбуткової організації.
		Що я буду робити з матеріалами цього розслідування? В першу чергу я направлю їх до Генеральної прокуратури України, по-друге - до Державної фіскальної служби України для перевірки діяльності цієї організації: обов'язково до Міністерства економічного розвитку і торгівлі, яке відповідає за координацію питань, пов'язаних із наданням допомоги Україні. І обов'язково до посольств держав Великої Сімки, які надавали значну допомогу України, в тому числі і сприяння фінансове для реалізації антикорупційних програм.
		Якими можуть бути наслідки? Як на мене, наслідком головним мало би бути припинення діяльності «Центру протидії корупції» в якості неприбуткової організації, але це вже питання до відповідних компетентних органів.
		І зараз я пропоную вашій увазі невеликий відеоматеріал, який ілюструє те, про що я вам сказав…».
		Суди також встановили, що до відповідача народного депутата України ОСОБА_3 надійшло звернення ГО «Національний Інтерес України»           від 22 травня 2017 року № 1/17, в якому вказана громадська організація посилалась на факти порушень у діяльності громадської організації «Центр протидії корупції» та просила відповідача направити депутатські звернення до ДФС України, Генеральної прокуратури України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з метою перевірки та розслідування діяльності позивача на території України.
		За результатами розгляду зазначеного звернення відповідачем народним депутатом України ОСОБА_3 у межах своїх повноважень були направлені звернення, зокрема: від 30 травня 2017 року № 2/49/2-17, адресоване Генеральному прокурору України ОСОБА_11; від 30 травня 2017 року № 2/49/2-18, адресоване Державній фіскальній службі України; від 30 травня 2017 року № 2/49/2-19, адресоване Міністерству економічного розвитку та торгівлі України. 
		На надіслані вищезазначені звернення відповідач народний депутат України ОСОБА_3 отримав відповіді, серед яких: від 13 червня 2017 № 04/5/1-5672-17 від Генеральної прокуратури України; від 12 липня 2017 № 04/5-13017 від прокуратури м. Києва; від 12 червня 2017 № 960/2/999914030210 від ДФС України; від 20 червня 2017 № 4004-02/20684-02 від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. 
		Листом прокуратури м. Києва від 12 липня 2017 року № 04/5-13017 повідомлено, що за вказаними у зверненні голови ГО «Національний Інтерес України» ОСОБА_10 обставинами щодо можливих порушень ГО «Центр протидії корупції» вимог, що регулюють діяльність неприбуткових організацій,             СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32017100000000081 за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ГО «Центр протидії корупції».
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно з частиною другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. 
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої                   12 лютого 2004 року (далі Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). 
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. 
		У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.
		ГО «Центр протидії корупції» та її посадові особи, які виступають учасниками цієї справи, є широковідомими в Україні у зв'язку із здійсненням основної діяльності вказаної громадської організації, спрямованої на популяризацію принципів прозорості і доброчесності прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування. Враховуючи гостру актуальність питання щодо дотримання принципів прозорості і доброчесності у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні, інформація щодо дотримання вказаних принципів у діяльності самої ГО «Центр протидії корупції» становить значний суспільний інтерес. 
		У зв'язку із зазначеним ГО «Центр протидії корупції» та її посадові особи мають усвідомлювати, що межі допустимої критики відносно них, зокрема з питань дотримання принципів прозорості і доброчесності, є значно ширшими, ніж окремої пересічної особи. 
		Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (справа «Українська Прес-Група» проти України» N 72713/01 від 29 березня 2005 року, §§ 39-42), сфера для обмеження політичних висловлювань відповідно до параграфа 2 статті 10 Конвенції чи дебатів щодо питань, які становлять суспільний інтерес, є дуже малою. Межа допустимої критики щодо особи, яка виступає у своїй публічній якості, є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо  відкриває  кожне  своє  слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість. Звичайно, право на захист репутації поширюється і на публічних осіб, навіть коли вони  виступають не як такі, проте вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства  до  відкритої  дискусії  з  політичних питань.
		Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного  суспільства». 
		Аналізуючи правовідносини у даній справі, колегія суддів вважає, що дії народного депутата України ОСОБА_3 щодо поширення в ефірі парламентського телеканалу «Рада» змісту звернення до нього                         ГО «Національний Інтерес України» відносно діяльності ГО «Центр протидії корупції» пов'язані із здійсненням діяльності народного депутата України і знаходяться у межах політичної дискусії з питань дотримання принципів прозорості та доброчесності у діяльності як державних органів, так і недержавних організацій. Після оприлюднення народним депутатом України ОСОБА_3 вказаної вище інформації ОСОБА_4 (якого відповідач називав під час брифінгу «дуже активна людина в українській політиці») в засобах масової інформації висловлював власну її оцінку, тобто в межах політичної дискусії реалізовував право на відповідь.   
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.
		Однак, навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, визначив, що інформація, оголошена на брифінгу народним депутатом України ОСОБА_3 містилась у зверненні, яке надійшло до нього як до народного депутата України від ГО «Національний Інтерес України». У своєму публічному виступі народний депутат України ОСОБА_3 зазначив, що озвучена інформація є результатом журналістського розслідування та підлягає перевірці.                У подальшому отриману народним депутатом України ОСОБА_3 інформацію було, в межах його повноважень, скеровано до відповідних органів для перевірки. Перевірка викладених у зверненні ГО «Національний Інтерес України» доводів проводилась, зокрема, у межах кримінального провадження № 32017100000000081. 
		Місцевий суд дійшов висновку про те, що відповідачем ОСОБА_3 було використано оціночні судження щодо викладених у зверненні відомостей, які є вираженням його суб'єктивної думки і погляду на наведені у зверненні результати розслідування, як такі, що «очевидно» можуть бути порушенням законодавства, вимагають його реагування як народного депутата України та перевірки компетентними на те органами, що відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню.
		Враховуючи вищевказані обставини, колегія суддів погоджується з тим, що втручання у право народного депутата України ОСОБА_3 на повідомлення громадськості відомостей про виявлені у результаті громадського розслідування можливі порушення з боку ГО «Центр протидії корупції» та його посадових осіб, висловлювання власної думки з цього приводу, було б непропорційним меті, яку переслідують позивачі, пред'явивши позовні вимоги про захист честі, гідності і ділової репутації. Висновки про відповідність поширеної інформації дійсності кожний громадянин має змогу прийняти самостійно за результатами отримання інформації із засобів масової інформації, повідомлень, виступів тощо в межах ведення (зокрема і учасниками цієї справи) політичної дискусії з питань дотримання принципів прозорості та доброчесності у діяльності як державних органів, так і недержавних організацій. 
		Суд також враховує, що дані про завершення перевірки відповідності поширеної інформації дійсності у межах кримінального провадження           № 32017100000000081 на момент розгляду цієї цивільної справи відсутні.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог.
		Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об'єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задовольнити.
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 рокускасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий              Д. Д. Луспеник Судді            О. В. Білоконь    Є. В. Синельников    С. Ф. Хопта    Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...