Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/6770/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2018.
Дата набрання законної сили: 18.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		18 квітня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 813/6770/13-а
		Провадження № 11-189апп18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Золотнікова О. С.,
		суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року (судді Довгополов О. М., Гудим Л. Я., Святецький В. В.) у справі № 813/6770/13-а за позовом Центру зайнятості до Львівської митниці Міндоходів (далі - Львівська митниця) про стягнення коштів і
		ВСТАНОВИЛА: 
		У вересні 2013 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Львівської митниці, у якому просив стягнути з відповідача кошти в сумі 24 тис. 730 грн 
		54 коп.
		Львівський окружний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2013 року адміністративний позов задовольнив повністю.
		Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 травня 2016 року апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 
		частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
		Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору не врахував, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а не спір про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю у зв'язку з поновленням на роботі безробітного за рішенням суду. 
		Не погодившись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, Центр зайнятості подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що право звернення до суду з позовами про стягнення виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття із роботодавця випливає з функцій контролю за витрачанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. У зв'язку з цим через публічно-правовий характер спірних відносин вирішення таких спорів належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 червня 2016 року відкрив касаційне провадження у цій справі; копії касаційної скарги було надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
		08 серпня 2016 року Львівська митниця подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 
		10 травня 2016 року є законною, обґрунтованою та винесеною з дотриманням норм процесуального права. Оскільки Львівська митниця є відповідачем у справі не як суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції у спірних правовідносинах, а як роботодавець, з якого стягується вартість наданих соціальних послуг безробітному, поновленому на роботі за рішенням суду, спір, який виник між сторонами, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. 
		Суди попередніх інстанцій установили, що Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Львівської митниці на його користь виплачену ОСОБА_3 за період з 26 вересня 2011 року по 19 вересня 2012 року допомогу по безробіттю в сумі 24 тис. 730 грн 54 коп.
		На час звернення до Центру зайнятості ОСОБА_3 подав достовірні дані щодо дати його звільнення - 29 серпня 2011 року.
		Проте Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 
		2012 року у справі № 142894/11/9104 визнав протиправним та скасував наказ Державної митної служби України по особовому складу Львівської митниці від 
		29 серпня 2011 року № 1821-к в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ОСОБА_3 з поновленням його на вказаній посаді. Постановлено стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2011 року по 21 березня 2013 року в розмірі 37 тис. 28 грн 88 коп. за винятком обов'язкових платежів. 
		На виконання вказаної постанови ОСОБА_3 поновлено на посаді з 30 серпня 
		2011 року, про що Львівська митниця видала наказ від 08 травня 2013 року 
		№ 751-к. 
		Постановляючи оскаржену ухвалу, Львівський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано виходив із того, що позов Центру зайнятості до Львівської митниці про стягнення коштів підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з частиною другою цієї ж статті Кодексу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
		Частиною четвертою статті 50 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
		Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб. 
		Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
		Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
		На обґрунтування заявлених у справі позовних вимог Центр зайнятості послався на частину четверту статті 35 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ), якою передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.
		Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.
		При цьому відповідач у справі - Львівська митниця, у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець поновленої на роботі за рішенням суду особи, якій було виплачено забезпечення та надано соціальні послуги як безробітному відповідно до Закону № 1533-ІІІ. 
		За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
		Аналогічний правовий висновок щодо непоширення юрисдикції адміністративних судів на справи за позовами центрів зайнятості про стягнення незаконно отриманих за Законом № 1533-ІІІ сум викладенй у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № П/811/1917/14 (провадження № 11-102апп18), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цього висновку.
		На підставі частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 
		15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Оскільки оскаржене судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги. 
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя-доповідач  О. С. Золотніков 
		 
		Судді:                            Н. О. Антонюк   О. Б. Прокопенко
		 
		В. В. Британчук Л. І. Рогач
		 
		Д. А. Гудима   І. В. Саприкіна
		 
		В. І. Данішевська  О. М. Ситнік
		 
		В. С. Князєв    В. Ю. Уркевич
		 
		Л. М. Лобойко  О. Г. Яновська
		 
		Н. П. Лященко                                                        
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови підписано 15 травня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...