Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2461/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; місцевих податків і зборів, крім єдиного податку.
Надіслано для оприлюднення: 16.05.2018. Зареєстровано: 18.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2018.
Дата набрання законної сили: 15.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		Київ
		 
		15 травня 2018 року 
		справа №806/2461/17
		адміністративне провадження №К/9901/27759/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
		суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у складі судді Шуляк Л.А. на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. у справі № 806/2461/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		У С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 червня 2017 року № 62012-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 11350,41 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
		 
		01 листопада 2017 року Житомирський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 23 червня 2017 року № 62012-13.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу комплексу та використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що в свою чергу дає підстави для висновку, що належні позивачу виробничі приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості" зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а тому вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки в силу імперативних приписів закону.
		 
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		У касаційній скарзі відповідач посилається на лист Державної фіскальної служби України від 21 березня 2017 року № 3778/Є/99-99-13-02-03-14, яким надано роз'яснення стосовно застосування даного пункту, а саме об'єкти нерухомості фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, як об'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 
		 
		Позивач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		У зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивачу на підставі договорів купівлі-продажу на праві приватної власності належать 1/2 частина комплексу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м.Овруч, вул. Тітова, 15-в.  До складу його частини комплексу входять такі будівлі та споруди: бокс площею 712,15 кв.м., склад площею 60,4 кв.м., гараж площею 210,65 кв.м., пилорама площею 101,75 кв.м., альтанка площею 8,55 кв.м. та водокачка площею 4,75 кв.м. 
		 
		23 червня 2017 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 62012-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 11350,41 грн.
		 
		Судами попередніх інстанцій також установлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та видами його діяльності за КВЕД - 20.10.0, 45.42.0, є лісопильне та стругальне виробництво, столярні та теслярські вироби, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.
		 
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 
		 
		Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		 
		Суди попередніх інстанцій також установили, що 27 січня 2016 року Овруцькою міською радою Житомирської області на п'ятій сесії сьомого скликання прийнято рішення №100 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік по м. Овручу", згідно якого встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,75 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного ( податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування. Вказане рішення Овруцької міської ради №100 від 27 січня 2016 року оприлюднено 22 березня 2016 року у газеті "Зоря".
		 
		Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що зазначене рішення Ради не застосовується у 2016 році при визначенні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки в порушення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, воно не оприлюднене у встановленому законом порядку, з огляду на те, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		 
		Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
		 
		Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
		 
		Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті                         266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
		 
		База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
		 
		За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
		 
		Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
		 
		Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		 
		Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266  Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, ототожнюючи будівлі, що належать позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об'єкту промисловості.
		 
		Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
		 
		Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
		 
		За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
		 
		Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
		 
		Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
		До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
		 
		Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
		 
		Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
		Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
		 
		Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
		 
		Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
		Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
		 
		Наведені положення дають Верховному Суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
		 
		В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.
		Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
		 
		Суд визнає, що неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити.
		 
		Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 806/2461/17 скасувати.
		 
		Прийняти нову постанову.
		Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 червня 2017 року № 62012-13.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           Р.Ф.Ханова 
		 
		Судді:                                                                                                     І.А.Гончарова
		          
		                                                                                                    І.Я.Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...