Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/22092/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2018.
Дата набрання законної сили: 17.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		17 травня 2018 року                                                                     
		м. Київ                                                                   
		 
		справа № 755/22092/15-ц
		 
		провадження № 61-17047св18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - ОСОБА_6,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Геращенка Д. Р.,               Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 20 серпня                 2015 року відбулося залиття належної їй та її сину ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 з розташованої поверхом вище квартири НОМЕР_1 цього ж будинку, яка належить на праві власності відповідачу. Комісією ЖЕД-403 було встановлено причину залиття, про що 03 вересня 2015 року складено відповідний акт. Звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄСП Оцінка-Капітал» від 18 листопада 2015 року, складеним на її замовлення, визначено, що ринкова вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок залиття її квартири становить 29 404 грн 20  коп. Вона зазнала значного психічного впливу обставин, пов'язаних із залиттям квартири, втратила надію та спокій, вимушена проживати у квартирі, яка не відповідає еталону нормального та придатного житла, її намагання врегулювати питання у досудовому порядку виявилися марними, оскільки відповідач не бажає добровільно відшкодувати завдану шкоду, у зв'язку з чим вона вимушена була витрачати час на проведення обстеження квартири, з'ясування розміру завданої їй майнової шкоди, на звернення до суду за захистом свого права. Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила відшкодувати їй майнову шкоду в розмірі 29 404 грн, вартість оплаченої експертної оцінки у розмірі 1 800 грн, комісію банку в розмірі 18 грн та моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн. 
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року, внесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено сина позивача ОСОБА_6
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі судді Савлук Т. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування майнової шкоди 5 351 грн, моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 885 грн 42 коп., а всього - 7 236 грн 42 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 88 грн 98 коп.  
		Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони не заперечували факту залиття квартири позивача внаслідок дій відповідача. Визначаючи розмір завданої позивачу майнової шкоди в сумі 5 351 грн, суд врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2016 року № 9162/16-43. Цей висновок складений після проведення огляду квартири у присутності сторін особою, яка має вищу будівельно-технічну освіту та кваліфікацію експерта, містить детальний опис пошкоджень, виявлених у квартирі внаслідок її залиття, наведені розрахунки розміру заподіяної шкоди відповідають нормам та стандартам, затвердженим Держбудом України.   
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування майнової шкоди      11 766 грн, на відшкодування моральної шкоди - 3 тис. грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 563 грн 44 коп.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, однак помилково визначився із сумою відшкодування. Висновком експертизи, яка була проведена у межах розгляду цієї справи, зроблено два висновки, згідно з якими майнова шкода, заподіяна внаслідок залиття опоряджувальних покриттів та конструктивних елементів приміщень квартири АДРЕСА_1, пошкодження яких зафіксовані актом від 03 вересня 2015 року, станом на час проведення обстеження в цінах на момент залиття складає 11 766 грн, а майнова шкода, визначена виходячи з фактичних пошкоджень приміщень, що могли виникнути внаслідок неякісного виконання робіт та можливого застосування неякісних матеріалів, в цінах на час залиття складає 5 351 грн. Оскільки позовні вимоги заявлені про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, то слід брати за основу розмір шкоди, заподіяної саме залиттям.
		У липні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ні позивачем, ні третьою особою суду не надано оригінали документів, які б підтверджували право власності (повного або часткового/спільного) на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1, та на підтвердження факту державної реєстрації цього права. Висновки апеляційного суду про те, що законодавство України, яке діяло на час видачі свідоцтва про право власності на житло, не передбачало обов'язкову державну реєстрацію нерухомого майна, є помилковими. ОСОБА_4 є неналежним позивачем у цій справі, тому суди повинні були відмовити у задоволенні позову.   
		 
		ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що діями відповідача їй було завдано майнову і моральну шкоду, вона третій рік проживає у некомфортних умовах, півтора року - без світла, їй 70 років, відповідач ухиляється від відшкодування заподіяних збитків. Тому просила задовольнити її вимоги.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		13 квітня 2018 року справу № 755/22092/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 213, 214, 316 Цивільного процесуального кодексу України                   від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час його ухвалення (далі - ЦПК України 2004 року), щодо законності та обґрунтованості.
		Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 в рівних частках, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва                          30 листопада 1994 року.
		20 серпня 2015 року у вказаній квартирі відбулося залиття з вище розташованої квартири НОМЕР_1 цього ж будинку.
		Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
		03 вересня 2015 року комісією Житлово-експлуатаційної дільниці - 403 у складі слюсаря-сантехніка Жук В., майстра технічної дільниці № 1 Димань A. B., майстра технічної дільниці № 2 Сергієнко Л. П. складено акт про залиття квартири АДРЕСА_2, яким встановлено таке: санвузол суміжний (3,2 кв.м) - на момент візуального обстеження розпочатий косметичний ремонт по видаленню наслідків затоплення стелі; житлова кімната (15,3 кв.м) - на стелі, прилеглій до санвузла руді плями на шпалерах, спостерігаються сліди затікання на віконних відкосах; коридор (1,1; 4,0) - стеля та стіна, прилегла до санвузла (шпалери), - спостерігаються руді плями. Залиття квартири відбулося з вище розташованої квартири НОМЕР_1 через недбале ставлення до сантехобладнання.
		Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири                           від 12 квітня 2000 року.
		Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2016 року № 9162/16-43, складеного судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз           БойченкоО. C., матеріальна шкода, заподіяна внаслідок залиття опоряджувальних покриттів та конструктивних елементів приміщень квартири АДРЕСА_1, пошкодження яких зафіксовані актом від 03 червня 2015 року (перелік пошкоджень в акті повністю відповідає пошкодженням, що могли виникнути тільки внаслідок залиття), в цінах на момент залиття (серпень 2015 року) складає 11 766 грн.
		Як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди,                б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
		 
		Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		 
		З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
		Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
		Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що залиття квартири № 33 сталося з вини відповідача.
		Проаналізувавши викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 11 766 грн, визначена на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної в межах розгляду цієї справи.
		Також апеляційний суд правильно визначився з відповідальністю відповідача за завдану позивачу моральну шкоду.
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вказувала, що завдана їй моральна шкода полягає у психічних переживаннях, незручностях, витратах часу на отримання доказів вини відповідача, вирішенні питання відшкодування їй шкоди в судовому порядку.
		Стягуючи з відповідача на користь позивача 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно виходив із встановлених обставин справи, доведеності позовних вимог у цій частині, засад розумності, виваженості та справедливості.
		Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування вартості експертної оцінки розміру заподіяної позивачу майнової шкоди, оскільки проведення судової будівельно-технічної експертизи у межах розгляду цієї справи було оплачено відповідачем.
		Суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 є неналежним позивачем у справі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим Комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва 30 листопада 1994 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності у рівних частинах ОСОБА_6 та ОСОБА_4 яка змінила прізвище на ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького району міста Києва 17 вересня 1996 року.  Квартира приватизована на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
		 
		Частинами третьою, четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
		 
		На час приватизації ОСОБА_4 та ОСОБА_6 спірної квартири державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня            1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від           13 грудня 1995 року № 56. Згідно з пунктом 1 цієї Інструкції реєстрацію  будинків  з  обслуговуючими  їх  будівлями   і спорудами  та  домоволодінь  у  містах  і  селищах  міського  типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів 
		місцевих Рад депутатів трудящих. 
		 
		Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положенням про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (втратило чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14 грудня 2012 року), Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної   інвентаризації   у  межах  визначених адміністративно-територіальних    одиниць,    обслуговування    на території  яких здійснюється БТІ,  створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших 
		законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
		 
		Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно територіальними бюро технічної інвентаризації, проте виникнення права власності на вказане майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тому, як правильно встановив апеляційний суд, не здійснення позивачем державної реєстрації права власності на квартиру після вступу в силу ЦК України не позбавляє її права власності на це майно.
		 
		Отже, право власності позивача на спірну квартиру підтверджене належними та допустимими доказами, а тому ОСОБА_4 є належним позивачем у справі.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судами наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовані норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Виконання оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		                                                                   
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...