Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/1772/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2018. Зареєстровано: 23.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.05.2018.
Дата набрання законної сили: 20.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 158/1772/17
		Провадження № 2/0158/12/18
		 
		                Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		 
		10 травня 2018 року                                                                                                  м. Ківерці
		 
		Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:
		головуючого -            судді Корецької В.В.
		при секретарі                      Процик Л.В. 
		за участю позивача            ОСОБА_1
		представника позивача      ОСОБА_2
		представника відповідача  ОСОБА_3
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  Первинна профспілкова організація «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом» до редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
		 
		                                                        В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
		Позовні вимоги мотивує тим, що з 30.03.1995 року вона працювала в редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» на посаді головного бухгалтера, а з 19.03.2002 року на посаді головного спеціаліста по фінансах редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом». 
		Наказом редактора редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» № 29 від 15.06.2017 року її було звільнено з посади головного спеціаліста по фінансах (головного бухгалтера) редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року. 
		Також до її трудової книжки було внесено запис про участь у страйку в період з 19.09.2016 року по 13.03.2017 року, який було визнано незаконним згідно з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року. 
		Підставою для її звільнення відповідач вважає вказане рішення суду. Разом з тим, зазначає, що наказ про її звільнення є незаконним, таким, що підлягає скасуванню, а вона поновленню на роботі, виходячи з того, що їй про наявність вказаного судового рішення було невідомо, про наявність будь-яких рішень страйкового комітету про припинення оголошеного страйку та початку роботи їй не відомо також, про необхідність відновити роботу її ніхто не повідомляв, і тому вона продовжувала страйк. 
		Таким чином вказує, що в період з 13.03.2017 року по 15.06.2017 року вона була відсутня на роботі з поважних причин. Окрім того, 25.04.2017 року вона зверталася до редактора газети ОСОБА_5 із заявами про надання їй довідки про доходи та про звільнення з роботи за власним бажанням, проте відповіді на ці заяви вона не отримала. 
		Лише 17.06.2017 року поштовою кореспонденцією вона отримала копію наказу про звільнення її з роботи від 13.03.2017 року. 
		Також зазначає, що при звільненні її з роботи відповідачем грубо порушені норми чинного законодавства про працю, оскільки в редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» існує профспілкова організація, членом та керівником якої вона являється. Проте, з незрозумілих причин відповідач з поданням про її звільнення до первинної профспілкової організації не звертався, що також підтверджує незаконність її звільнення з роботи. 
		За таких обставин, позивач вважає, що вона має бути поновлена на попередній посаді з часу звільнення. Крім того, вона має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки з роботи вона була звільнена без законної підстави, що потягло за собою порушення її життєвих звязків, вона змушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя, тривалий час знаходилася в стані нервового стресу, а тому просить суд скасувати наказ редактора редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» № 29 від 15.06.2017 року про звільнення її з посади головного спеціаліста по фінансах (головного бухгалтера) редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 13.03.2017 року; поновити її на посаді головного спеціаліста по фінансах (головного бухгалтера) редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» з 13 березня 2017 року; стягнути з редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» на її користь на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.
		На підставі п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України представником відповідача ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» - адвокатом ОСОБА_3 24.01.2018 року до суду було подано письмові пояснення, згідно яких остання зазначила, що звільнення позивача ОСОБА_1 з займаної посади було здійснено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. 
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник  адвокат ОСОБА_2, кожен зокрема, заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві та просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 
		Представник відповідача ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на письмові пояснення подані до суду та просила у їх задоволенні відмовити.
		Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах - позивач ОСОБА_1 з 30.03.1995 року працювала в редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» на посаді головного бухгалтера, а з 19.03.2002 року на посаді головного спеціаліста по фінансах редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» (а.с.3-4).
		В судовому засіданні також встановлено, що 19.09.2016 року трудовий колектив ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» розпочав безстроковий страйк.
		Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року, ухваленим в справі № 158/2007/16 за позовом в.о. редактора редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» ОСОБА_5 до страйкового комітету у складі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання страйку незаконним, позов було задоволено - визнано страйк, оголошений трудовим колективом редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» від 19.09.2016 року, незаконним; зобовязано учасників страйку - трудовий колектив ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» прийняти рішення про припинення оголошеного страйку та розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду страйковому комітету. Вказане рішення суду набрало законної сили 10.01.2017 року. (а.с.8-10).
		Наказом редактора редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» № 29 від 15.06.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста по фінансах (головного бухгалтера) редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року (а.с.5).
		Зі змісту ч. 1 ст. 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи про визнання страйку незаконним) слідує, що обовязковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України є рішення суду, що набрали законної сили.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, з часу оголошення страйку  19.09.2016 року, який визнаний незаконним, до дня свого звільнення на роботу не виходила.
		Порядок здійснення права на страйк встановлено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»
		Нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено, що рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.
		З матеріалів справи також вбачається, що заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року вручено рекомендованим повідомленням членам страйкового комітету, зокрема: 24.12.2016 року ОСОБА_6 та 27.12.2016 року ОСОБА_8
		У судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 підтверджено той факт, що остання брала участь у страйку, який рішенням Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року визнаний незаконним.
		Крім того, з матеріалів позовної заяви та самих пояснень ОСОБА_1 вбачається, що остання продовжувала страйк аж до свого звільнення з роботи.
		Тобто, всупереч вимогам статті 23 Закону, після вручення страйковому комітету копії рішення про визнання страйку незаконним, а також після набрання чинності цим рішення суду, позивач продовжувала страйк, не виконувала рішення суду про визнання страйку незаконним, тому своїми діями допустила порушення трудової дисципліни - без поважних причин не виходила на роботу.
		При цьому слід зазначити, що норми Закону не передбачають необхідності повідомляти або надсилати рішення суду найманим працівникам, які брали участь в незаконному страйку. При визнанні страйку незаконним рішення суду вручається страйкому комітету, саме про це зазначено в Законі та у рішенні Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року у справі № 158/2007/16-ц. Припис Закону та рішення суду було виконано у даному випадку, при цьому достатньо вручення копії рішення одному із членів страйкового комітету, оскільки наймані працівники обрали страйковий комітет для організації страйку.
		Разом з тим встановлено, що 18.03.2017 року в газеті «Вільним шляхом» було опубліковано рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2017 року про визнання страйку незаконним, а тому на думку суду, позивач ОСОБА_1, діючи сумлінно, не була позбавлена можливості дізнатися про визнання страйку, у якому вона брала участь, незаконним, навіть за умови, що текст рішення їй не вручався.
		З метою упорядкування поведінки сторін колективного трудового спору при застосуванні страйку наказом № 66 від 28.04.2004 року Національною службою посередництва і примирення, були затверджені Правила поведінки найманих працівників, органів профспілки, іншого уповноваженого ними органу, власника або уповноваженого ним органу (представника), органу (особи), що очолює страйк, під час страйку (далі - Правила).
		Згідно з положеннями статті 4 Правил наймані працівники, які беруть участь у страйку, під час його проведення мають право отримувати роз'яснення та консультації від НСПП та її відділень в Автономній Республіці Крим та областях.
		Відповідно до статті 6 Правил, працівники у разі визнання в установленому Законом порядку страйку незаконним зобовязані виконати рішення суду щодо його припинення та стати до роботи. 
		Тобто працівник, який є учасником страйку, зобов'язаний вчиняти активні дії, цікавитись питанням вирішення колективного трудового спору.
		Позивач ОСОБА_1 не скористалася правом на отримання роз'яснень, та діяла на власний розсуд, своїми діями заблокувала можливість сповіщення роботодавцем про необхідність виходу на роботу, про надання пояснень щодо відсутності на роботі, також не виконала свого обов'язку та не приступила до роботи, хоча перешкод у цьому не було.
		Діюче законодавство передбачає право на страйк як один із засобів вирішення трудових спорів, який тягне тимчасове припинення роботи і встановлює порядок, відповідно до якого це право повинно здійснюватись. Ця процедура передбачає певні гарантії лише для працівників, які брали участь у законному страйку.
		Розділом IV Закону встановлена відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти). 
		Відповідно до статті 28 Закону організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.
		Приписами статті 29 Закону встановлено, особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. 
		Згідно з положеннями статті 30 Закону, працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством. 
		Законом, яким встановлено відповідальність працівників, які перебувають у трудових правовідносинах є Кодекс Законів про працю. 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних акті про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника , з яким укладено трудовий договір. 
		Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена підстава припинення трудового договору - розірвання трудового договору з ініціативи власника у випадках прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин без поважних причин).
		Позивач продовжувала страйк після визнання його в судовому порядку незаконним, що спричинило її відсутність на роботі у період з 13.03.2017 року по 15.05.2017 року, однак вона не дотрималась ні процедури страйку, викладеної у статті 19 Закону, ані вимог статті 23 Закону, яка покладає обов'язок саме на учасників страйку прийняти рішення про його припинення, а також не виконала рішення суду, яким зобов'язано працівників прийняти рішення про припинення страйку не пізніше наступної доби після вручення копії рішення страйковому комітету, і не довела, що їй якимось чином завадили дотриматись цього.
		Щодо набрання вищевказаного рішення суду законної сили слід зауважити наступне.
		З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 вбачається, що заочне рішення вручено членам страйкового комітету, зокрема: 24.12.2016 року та 27.12.2016 року.
		Відповідно до положень статті 228 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
		Згідно з приписами статті 231 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. 
		У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Тобто закон передбачає випадок, коли відрахування строку на апеляційне оскарження заочного рішення починається з часу залишення поданої заяви про його перегляд без задоволення.
		У визначений законом строк відповідачами заява про перегляд заочного рішення подана не була, судом після ухвалення заочного рішення не постановлялись ухвали про залишення заяви відповідачів про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року про визнання страйку незаконним судом, що його ухвалив, не переглядалось.
		Тому при вирішенні питання про набрання заочного рішення законної сили слід керуватись положеннями статті 233 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом № 158/2007/16, відповідно до норм якої заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом. 
		Загальний порядок набрання рішенням законної сили визначено у статті 223 ЦПК України в редакції закону, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, частина 1 якої визначає, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Враховуючи, що заочне рішення суду вручене членам страйкового комітету 24.12.2016 та 27.12.2016 року, суд не постановляв ухвал про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, строк на подання апеляційної скарги закінчився 06 січня 2017 року. 
		Також, з матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 вбачається, що апеляційна скарга на заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року не подавалась, тому це рішення не переглядалось в апеляційному порядку. 
		З наведеного слідує, що відповідно до положень статтей 223, 233 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судом, та враховуючи святкові і вихідні дні, це заочне рішення набрало законної сили 10 січня 2017 року.
		При цьому, ухвалою Ківерцівського районного суду від 13.06.2017 року у справі № 158/2007/16-ц залишено без розгляду заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення з підстав пропуску строку. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11.07.2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		Перегляд в апеляційному порядку ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не є тотожним поняттю апеляційного перегляду заочного рішення, а вище наведені норми процесуального закону не передбачають серед умов набрання заочним рішенням законної сили набуття чинності такою ухвалою.
		Разом з тим, аргументи позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про порушення ст. 43 КЗпП України суд оцінює критично, посилаючись на наступне.
		Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 року № 1045-ХІV - первинна організація профспілки це добровільне об єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечує себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі, а профспілковий представник керівник профспілки, її організації, обєднання профспілок, профспілкового органу, профорганізатор або інша особа, уповноважена на представництво статутом або відповідним рішенням профспілкового органу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.
		Судом встановлено, що в редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» створено первинну профспілкову організацію «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом» - рішення про це було прийнято на установчих зборах первинної профспілкової організації «Професійна спілка районної газети «Вільним шляхом», як первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Незалежна медіа-профспілка України» від 15.07.2016 року.
		15.07.2016 року, на цих же зборах було обрано профспілковий комітет у складі трьох осіб: голова комітету  ОСОБА_1, члени комітету ОСОБА_9, ОСОБА_10
		Дана первинна профспілкова організація 27.07.2016 року прийнята на облік до Всеукраїнської спілки «Незалежна медіа-профспілка України», як така, що визнає статут ВПС НМТУ.
		З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що запис про Первинну профспілкову організацію «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом» внесений 26.09.2016 року, керівником профспілки є ОСОБА_1
		На день розгляду даної справи судом державна реєстрація Первинної профспілкової організації «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом» не скасована, установчі документи недійсними не визнані.
		Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення.
		Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу осіб, обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від виробничої роботи, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, лише за попередньою згодою профспілкового огляду, членами якого вони є, а голів і членів профспілкових органів на підприємстві, крім того, - лише за згодою відповідного обєднання спілок.
		В судовому засіданні встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є головою Первинної профспілкової організації "Професійної спілки районної газети "Вільним шляхом". 
		За таких обставин, відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України, судом вирішено запитати згоду виборного органу первинної профспілкової організації, у даному випадку Всеукраїнську професійну спілку «Незалежна медіа профспілка України» на звільнення ОСОБА_1, однак 23.04.2018 року до суду від Всеукраїнської професійної спілки «Незалежна медіа профспілка України» надійшла «відповідь», згідно якої остання відмовляє у звільненні ОСОБА_1  голови первинної профспілкової організації «Профспілкової спілки районної газети «Вільним шляхом» - з посади головного спеціаліста по фінансах (головного бухгалтера) редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Процедура отримання попередньої згоди виборчого органу первинної профспілкової організації визначена в частинах 2-5 ст. 43 КЗпП України.
		Так, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 43 КЗпП України визначено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
		Тобто, вимоги ст. 43 КЗпП України при розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 Всеукраїнською професійною спілкою «Незалежна медіа профспілка України» належним чином виконані не були, оскільки рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 прийнято не було, а лише надіслано відповідь про відмову у такому звільненні працівника.
		Правова природа згоди виборного органу первинної профспілкової організації в сучасних умовах господарювання визначена Конституцією України, КЗпП, Законом України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» та іншими нормативно-правовими актами.
		Згода чи незгода органу профспілки на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця  це колегіальне рішення органу громадського обєднання, яке створене на підставі правових приписів норм прямої дії Конституції України. За великим рахунком це думка трудового колективу, оскільки виборний орган первинної профспілкової організації представляє інтереси усіх працюючих і за Конституцією України є органом захисту прав і законних інтересів працівників. Подальший розвиток конституційних норм отримав у нормах інших законів, у тому числі і в КЗпП України.
		Крім того, статтею 252 КЗпП України встановлено гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів. 
		Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 безпідставно стверджують про необхідність отримання згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1, оскільки до спірних правовідносин при вирішенні цього питання підлягає до застосування норма спеціального Закону. 
		Зокрема, статтею 32 Закону передбачено, що особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством. До зазначених осіб не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 Кодексу законів про працю України.
		Крім того, варто зазначити, що сама відсутність попередньої згоди виборного органу профспілкової організації не є достатньою підставою для поновлення працівника на роботі, якщо лише немає інших порушень, які дають підстави для поновлення працівника на роботі.
		Оскільки ОСОБА_1, без поважних причин не виходила на роботу, редакція ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» обґрунтовано кваліфікувала її дії як порушення трудової дисципліни - прогул, що і послугувало підставою звільнення на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
		Статтею 149 КЗпП України передбачено порядок застосування дисциплінарних стягнень. 
		Правова конструкція частини першої статті 149 КЗпП України у вигляді словосполучення «повинен зажадати» означає обов'язок роботодавця, як сторони трудового договору, перед звільненням з роботи працівника запропонувати останньому надати письмові пояснення.
		Відповідач виконав приписи цієї статті, 25.04.2017 року зажадав пояснень від ОСОБА_1, але остання пояснень не надала. Крім цього відповідачем неодноразово, а саме 14.03.2017 року, 15.03.2017 року та 16.03.2017 року на адресу позивача ОСОБА_1 надсилались повідомлення з пропозицією надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці, що підтверджується повідомленням редакції №102, конвертом із штрихкодом, повідомленням про вручення листа та актами від 17.03.2017 року, 20.03.2017 року однак остання, ніяких пояснень не надала.
		Тобто, наведеним спростовується доводи позивача та її представника про те, що Редакція газети «Вільним шляхом» не дотрималась порядку застосування дисциплінарних стягнень.
		Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого нормами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржено наказ № 29 від 15.06.2017 року в частині звільнення її з роботи. Позовних вимог про скасування наказу в частині внесення у трудову книжку запису про її участь у страйку, виключення цього запису із трудової книжки вона не заявляла, тому у суду не має підстав надавати правову оцінку цим обставинам.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі слід відмовити за безпідставністю. 
		Разом з тим, у зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі позивача, не підлягають до задоволення вимоги і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до п.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду, позивачі звільняються від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. 
		Отже вимоги про відшкодування моральної шкоди та визнання наказу про звільнення незаконним при зверненні до суду підлягають оплаті судовим збором у розмірі, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону - по 640 грн. за кожну вимогу, у загальному розмірі 1280 грн., однак цього судового збору позивач не сплачувала, а тому з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в дохід держави у вищевказаній сумі.
		На підставі ст. 40, 43, 149, 235, КЗпП України, ст.ст. 37-39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
		 
		                                                                В И Р І Ш И В :
		 
		У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  Первинна профспілкова організація «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом» до редакції ОСОБА_4 районної газети «Вільним шляхом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди  відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 1280 (тисячу двісті вісімдесят) грн. судового збору за подання позовної заяви.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду у Волинській області протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		Суддя Ківерцівського районного суду                                                     В.В. Корецька
		 
		 
		Повний текст рішення суду виготовлено 21.05.2018 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...