Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/1192/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; виконавчої служби та виконавчого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2018. Зареєстровано: 23.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.05.2018.
Дата набрання законної сили: 01.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ  
		14 травня 2018 року (16 год. 00хв.)Справа №  808/1192/18   м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В. за участю секретаря судового засідання Стратулат С.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32, код ЄДРПОУ 38750239) до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Вакуленчука, 99, код ЄДРПОУ 34976173), третя особа: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		02.04.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, третя особа: ОСОБА_1, в якій просить суд: 
		визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 22.03.2018, винесену державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Капасюк О.В. у межах виконавчого провадження № 55171056 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 110, вчиненого 27.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. про звернення стягнення на майно боржника - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, задовольнити вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» у розмірі 187309,87 грн.;
		зобов'язати відповідача провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження ВП №55171056, житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 без отримання згоди відповідного органу опіки та піклування.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.03.2018 ВП №55171056 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки не здійснення відповідачем заходів, спрямованих на реалізацію іпотечного нерухомого майна (житлового будинку), посилаючись на висновок (відмову) органу опіки та піклування щодо недоцільності реалізації будинку не базується на правовому обґрунтуванні. Крім цього, не вчинення відповідачем заходів примусового виконання щодо реалізації зазначеного житлового будинку з метою виконання виконавчого напису, передбачає собою реальне не виконання виконавчого документу. Зазначає, що згода органу опіки та піклування потребується на здійснення правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти (на що посилаються органи опіки та піклування - ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб безпритульних дітей»). Посадові особи органів опіки і піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Однак, що при укладанні договору іпотеки, іпотекодавець гарантував, що йому не відомі права інших осіб на предмет іпотеки, отже при укладенні договору, права малолітніх або неповнолітніх дітей порушені не були. Крім того, звертає увагу, що у справах, де реалізація арештованого майна здійснюється з прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, така згода органу опіки та піклування не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти. Нормами статей 50, 51, 60, 61 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, примусова реалізація предмета іпотеки за рішенням суду (виконавчим написом) з прилюдних торгів не є правочином, а є саме виконанням рішення суду (виконавчого напису), а отже згода органу опіки та піклування на реалізацію житлового будинку з аукціону в процесі примусового виконання рішення суду (виконавчого напису) не потрібна. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 
		Ухвалою судді від 25.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 14.05.2018.
		Представник позивача у судове засідання не прибув, надіслав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. 
		14.05.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №14738), в якому зазначає, що дії відповідача є правомірними з приводу прийняття оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві. Звертає увагу суду на те, що при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві керувався Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з примусового виконання рішень. Зазначає, що ним вживалися усі заходи для виконання виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1. Відповідачем скеровувалися запити від 22.12.2017 № 51137 та від 17.01.2018 № 1181 до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо надання дозволу для вчинення примусової реалізації нерухомого майна, однак рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.02.2018 № 34/15 відмовлено Мелітопольському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в якому право користування мають малолітні діти. У зв'язку з тим, що виконавчим документом визначено спосіб виконання рішення шляхом звернення стягнення на конкретно визначене майно, а відповідного дозволу на примусову реалізацію такого майна визначеним законодавством України надано не було, державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.03.2018 ВП№ 55171056, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позову та розглянути справу без участі представника відповідача. 
		Третя особа про день, час та місце судового засідання, відповідно до приписів частини 11 статті 126 КАС України вважається таким, що повідомлений належним чином, у зв'язку з чим, відповідно до частини 3 статті 205 КАС України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній доказів.
		Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		На підставі викладеного, враховуючи неявку всіх учасників справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
		Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
		28.11.2007 між Публічним акціонерним товариством «КБ «ПРАВЕКС-БАНК» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено Кредитний договір № 2806-014/07Р (далі - Кредитний договір), відповідно до якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 181800 (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот) гривень, а ОСОБА_1 в свою чергу зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку заборгованість частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені Кредитним договором (а.с.10-16).
		28.11.2007 в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 укладено Договором іпотеки № 2806-014/07Р, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В.В., зареєстровано в реєстрі № 5947 (далі - Договір іпотеки), відповідно до якого ОСОБА_1 передано в іпотеку Банку наступне нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.13-16).
		27.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. видано виконавчий напис за реєстровим №110, яким звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.17).
		08.11.2017 вищезазначений виконавчий напис направлено на примусове виконання до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
		16.11.2017 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№ 55171056 з примусового виконання виконавчого напису № 110 від 27.02.2009 (а.с.93-94).
		21.12.2017, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.22-25).
		31.05.2017 між Публічним акціонерним товариством «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРАВЕКС-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1, за яким відбулося відступлення права вимоги Кредитним договором № 2806-014/07Р від 28.11.2007, який був укладений ПАТ «КБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1.
		Таким чином, на підставі зазначених правочинів відбулася заміна Кредитора та Іпотекодаржателя за договорами, які були підставою для вчинення 27.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. виконавчого напису за реєстровим № 110 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло права стягувача за виконавчим написом.
		У зв'язку з цим, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із відповідною заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
		Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2017 у справі № 808/3495/17, яка набрала законної сили 21.02.2018, за заявою ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О., вчиненого 27.02.2009 та зареєстрованого в реєстрі за №110 (в якому стягувач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», боржник - ОСОБА_1), Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (а.с.68-70).
		22.03.2018, на підставі ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено стягувача з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.71-72).
		Листом «Про реєстрацію місця проживання» від 06.12.2017 № 5303/02-47-4 Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області повідомив відповідача, що за наявними картотеками відділу реєстрації, за адресою: м. Мелітополь, вул. Бєлякова, буд.74 зареєстровано місце проживання: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.98).
		Листом від 28.02.2018 № 92/02-11-6, на звернення відповідача від 22.12.2017 № 51137 та від 17.01.2018 № 1181 щодо надання дозволу для вчинення примусової реалізації нерухомого майна Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області на адресу відповідача надіслано рішення органу опіки та піклування (а.с.99).
		Так, рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.02.2018 № 34/15, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 08.02.2018, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», п.4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, відмовлено Мелітопольському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в якому право користування мають діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.99).
		У зв'язку із відмовою у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, в якому мають право користування неповнолітні (малолітні) діти та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.03.2018 ВП№ 55171056, в якій зазначено, що іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення не виявлено (а.с.101-102).
		Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача звернувся до суді із вказаним позовом. 
		Суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII від 02.06.2016), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		Відповідно до ч.1 ст.3 цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.
		Відповідно до частин 1 та 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно з ч. 1 ст.41 наведеного вище Закону, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
		Відповідно до ст. 18 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
		Так, згідно з п. 1 Розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012№512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №22832/5) (далі - Інструкція) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.
		Виявлення майна та звернення стягнення на майно боржника здійснюються у порядку, встановленому розділом VII Закону (п. 1 Розділу VIII Інструкції).
		Відповідно до положень ст. 48 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
		Згідно з п. 6 ч. 3 ст.18 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, у процесі виконавчого провадження державний виконавець наділений правом накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
		За приписами ч. 4 ст. 50 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.
		Після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову (п. 10 Розділу VIII Інструкції).
		Згідно п.28 глави VIII Інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.
		Отже, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні.
		Як встановлено судом, при примусовому виконанні зазначеного виконавчого документа з метою виявлення нерухомого майна, на яке необхідно звернути стягнення, а також з метою перевірки права власності або користування неповнолітніх осіб на таке нерухоме майно, відповідачем до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області надані звернення від 22.12.2017 № 51137 та від 17.01.2018 № 1181 щодо надання дозволу для вчинення примусової реалізації нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, на які рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.02.2018 № 34/15, відмовлено Мелітопольському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.99).
		В якості підстави для відмови зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано місце проживання та мають право користування неповнолітні діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5
		Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, постанова про повернення виконавчого документа стягувану ВП№ 55171056 від 22.03.2018 винесена відповідачем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.02.2018 № 34/15 про відмову в наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна. Крім того, відповідачем зазначено, що іншого майна боржника на яке може бути звернено стягнення не виявлено.
		Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 4 ст. 177 Сімейного кодексу України, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
		На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
		Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м.Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
		Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 року №44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».
		Відповідно до статті 18 вказаного Закону, Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
		Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Так, суд звертає увагу на факт відсутності підстав для виселення осіб, які проживають у житловому будинку, а саме: неповнолітніх дітей.
		Водночас, позивачем не доведено суду про наявність законних підстав щодо виселення з житлового будинку неповнолітніх дітей боржника.
		За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону№1404-VIII від 02.06.2016, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
		Суд не бере до уваги висновок позивача про те, що дитина не наділена правом користування предметом іпотеки та вважає його помилковим з огляду на наступне.  
		Пунктом 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.03.2012, на яку позивач посилається встановлено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
		Тобто, у наведеній постанові, зроблений висновок, що договір іпотеки не може бути визнаним недійсним з підстав реєстрації дитини в такому житловому приміщенні.
		Виходячи з аналізу вищезазначених норм, право користування дитиною житловим приміщенням ніяким чином не втрачається в разі перебування такого майна в іпотеці, а, відповідно, дозвіл на реалізацію такого майна є необхідним.
		Також, суд вважає помилковим твердження позивача, що примусова реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів не є правочином, а є саме виконанням рішення суду (виконавчого напису), а отже згода органу опіки та піклування на реалізацію житла з аукціону не потрібна.
		З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що  виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.
		Такий висновок узгоджується з нормами стст.650, 655 та ч.4 ст.656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (ст.34 Закону України «Про нотаріат»).
		Крім того, суд зазначає, що висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі за № 6-54цс16, на які посилається позивач у своєму позові, ніяким чином не стосуються викладених спірних питань, та говорять лише про можливість державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань.
		Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем під час виконання виконавчого напису нотаріуса, вжиті усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання, а при винесенні постанови про повернення виконавчого документі стягувану ВП№ 55171056 від 22.03.2018 відповідач діяв у порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з примусового виконання рішень, а отже суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки такі витрати відповідачем не підтверджені, вони на позивача не покладаються.
		Окрім того, згідно ст.139 КАС України, сплачений при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не підлягає поверненню позивачу.
		Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32, код ЄДРПОУ 38750239) до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Вакуленчука, 99, код ЄДРПОУ 34976173), третя особа: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, в 10-денний строк з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 14.05.2018.
		 
		 
		 
		Суддя                                                        Ю.В. Калашник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...