Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/8726/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2018.
Дата набрання законної сили: 22.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ 
		 
		 
		22 травня 2018 року  місто Київ.
		 
		Справа №  756/8726/16-ц
		Апеляційне провадження №22-ц/796/3216/2018
		 
		Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого                              Желепи О.В., 
		суддів                                        Іванченка М.М., Рубан С.М., 
		секретар судового засідання    Задерей І.В.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, у складі судді Васалатія К.А. ухваленого в приміщенні суду в місті Києві, (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) 
		в справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
		07.07.2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.06.2016 року визнано недійсними з моменту укладення договори, дарування корпоративних прав від 15.12.2010 року, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо дарування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5  70% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак» та ТОВ ТМ «Вісак». Судом під час ухвалення вказаного рішення було встановлено ряд тяжких для ОСОБА_4 обставин, в результаті яких були визнані недійсними правочини, про що обдарованій ОСОБА_2 відомо не було, а саме факти створення прокуратурою м. Києва обставин ініціювання та наступного порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_4, чим було заподіяно позивачу збитків, які підлягають відшкодуванню і які вона, оцінює в 148412392,63 грн. Тому просила суд стягнути з відповідача № 2 - Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.01.2018 року позов ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків задоволено.
		 
		Стягнуто з Державної казначейської служби України відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями прокуратури м. Києва у розмірі 148 412 392,63 грн. за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України.
		 
		Не погодившись з таким рішенням суду, заступник прокурора міста Києва Репецький С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		 
		В скарзі посилався на те, що рішення ухвалено з неправильним застосуванням ст. ст. 216, 233, 1166, 1173 ЦК України, порушенням ст.ст. 80, 81, 82, 263, 264 ЦПК України, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин вимоги ст. 216 ЦК України, так як прокуратура міста Києва не була стороною у договорах дарування корпоративних прав від 15.12.2010, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_5., у зв'язку з чим держава не може відповідати за наслідки недійсності цих правочинів на підставі ст. 216 ЦК України, зокрема за можливі збитки, завдані у зв'язку із вчиненням недійсних правочинів. Крім того, правові наслідки, передбачені частинами першою та другою ст. 216 ЦК України застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. З ст. 216 ЦК України). Судовими рішеннями у справі № 755/20883/15-ц встановлено, що саме ОСОБА_4, а не ОСОБА_2 під впливом тяжкої для себе обставини і на вкрай невигідних умовах уклав договори дарування. Зазначав, що з вимогою про відшкодування збитків, завданих у зв'язку з вчиненням недійсного правочину, до суду може звернутися сторона правочину, якій завдано збитки (тобто ОСОБА_4, а не ОСОБА_2.), а відшкодування збитків можливе лише зі сторони, яка скористалася тяжкою обставиною, що унеможливлює задоволення позову саме до прокуратури міста Києва, оскільки цей орган тяжкими обставинами жодним чином не скористався. Вказував, що застосування судом ст. 1173 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма закону передбачає спеціальні підстави та умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди в позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності в цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їхніх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній). Судом не враховано, що органи прокуратури та їх посадові особи не відносяться до суб'єктів відповідальності за цією нормою, оскільки органи прокуратури не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Суд не врахував, що прокуратура міста Києва не вчиняла неправомірних (незаконних) дій та не завдавала шкоди особистим немайновим правам та майну ОСОБА_2 Причинний зв'язок між неправомірними (незаконними), як вважає позивач, діями прокуратури міста та завданою їй шкодою в розмірі 148 412 392, 63 грн. відсутній. За своєю суттю позовна вимога ОСОБА_2 ґрунтується на завданні позивачу шкоди внаслідок дій, вчинених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні. Разом із цим, позивач не є учасником кримінального провадження, а тому в розумінні ч. 1 ст. 1166 ЦК України не є тією особою, яка має право на відшкодування відповідної шкоди. Судом не враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази протиправності дій органів прокуратури, а відтак і обов'язкової складової для відшкодування шкоди. Протиправність дій органів прокуратури, які потягли б за собою укладення зазначених договорів дарування, в порядку кримінального процесуального законодавства не встановлювалась. В порушення вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України, судом взагалі не мотивовано у зв'язку з чим підлягає стягненню шкода за недійсними правочинами саме у розмірі 148 412 392,63 грн., незважаючи на те, що сторони договорів дарування дійшли згоди щодо вартості 70% корпоративних прав ТОВ «Творча майстерня «Вісак» та ТОВ «Вісак» у сумі 13 090 000 грн. та 12 099 680 грн. відповідно. Крім того, рішення суду першої інстанції у порушення ст.ст. 80, 81, 82 ЦПК України мотивовано виключно наявністю рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26.03.2016, яке не встановлює преюдиційних обставин щодо протиправності дій органів прокуратури, наявності їх вини та причинно-наслідкового зв'язку між діями прокуратури та завданою шкодою.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача посилався на те, що  скаржником не доведено порушення судом першої інстанції норм процесуального права - ст.ст. 80, 81, 82 ЦПК України. Суд вірно виходив з того, що про наявність  тяжких негативних обставин, з якими суди у справі №755/20883/15-ц пов'язали застосування вимог ст. 233 ЦК України та визнали правочини від 15.12.2010 року недійсними, як на момент їх укладання, так і до звернення ОСОБА_4 до суду з позовом, нічого не було відомо іншому учаснику цих правочинів - ОСОБА_2, яка внаслідок неправомірних дій прокуратури, як учасник ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак», втратила корпоративні права сумарною вартістю по 70% від вартості майна цих товариств. В зв'язку з чим, суд першої інстанції, крім інших доказів у справі, на підставі довідок ТОВ «Вісак» від 01.07.2016 року за вих. №146 та ТОВ «ТМ «Вісак» від 06.07.2016 року за вих. №74, дійшов висновку про розмір втрачених корпоративних прав в сумі 148'412'392,63 грн., (а.с. 70-71 т. 1). Щодо вимоги ст. 233 ЦК України, якою встановлено, що сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину, представник вказував, що дана норма підлягає до застосування у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих у зв'язку з вчиненням цих правочинів, оскільки тяжкими обставинами скористався ОСОБА_4, укладаючи договори дарування від 15.12.2010 року, а збитків зазнала ОСОБА_5.
		 
		В судових засіданнях апеляційного суду представник прокуратури доводи скарги підтримала.
		Представники позивача проти задоволення скарги заперечували.
		 
		Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню з наступних підстав.
		 
		Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		 
		Вимогам вищенаведених норм, рішення місцевого суду не відповідає.
		 
		Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 09.03.1993 року між ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6 1963 р.н,, був укладений шлюб, прізвище якої після одруження ОСОБА_4, про що РАГСом Мінської держадміністрації видано свідоцтво про укладення шлюбу та до книги реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №191.
		 
		Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2
		 
		 
		15.12.2010 року між батьком - ОСОБА_4 та його донькою ОСОБА_2, був укладений договір дарування корпоративних прав TOB «ТМ «Вісак», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Руденком В.О. за реєстровим №4997. 
		 
		Згідно п. 1 даного договору, ОСОБА_4 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність 70% належних дарувальнику корпоративних прав, як засновник ТОВ «ТМ «Вісак», які відображаються в майні ТОВ «ТМ «Вісак» (майно Товариство складає його основні фонди і обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у його незалежному балансі і належить йому за правом власності або повного господарського володіння, користування і розпорядження).
		 
		ТОВ «ТМ «Вісак» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 21, корпус 12-А, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №196869, було видано 05.06.2008 року Оболонською РДА м. Києва, №10691450000023519, код ЄДРПОУ 21505566.
		 
		Даний дарунок сторони оцінили у 13090000 грн. (п. 4 договору дарування від 15.12.2010 року за реєстровим №4997).
		 
		Також, 15.12.2010 року між батьком - ОСОБА_4 та його донькою ОСОБА_2, був укладений договір дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак», посвідчений приватним нотаріусом КМІІО Руденком В.О. за реєстровим №4998, (копія договору дарування корпоративних прав ТОВ «ТМ «Вісак» від 15.12.2010 року за реєстровим №4998 додається).
		 
		Згідно п. 1 даного договору, ОСОБА_4 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність 70% належних дарувальнику корпоративних прав, як засновник ТОВ «Вісак», які відображаються в майні ТОВ «Вісак» (майно Товариство складає його основні фонди і обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у його незалежному балансі і належить йому за правом власності або повного господарського володіння, користування і розпорядження).
		 
		ТОВ «Вісак» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 29-Б, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №196867, було видано 05.06.2008 року Оболонською РДА м. Києва, №10691450000023515, код ЄДРПОУ 32247640.
		 
		Даний дарунок сторони оцінили у 12'099'680,00 грн. (дванадцять мільйонів дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят грн. 00 коп.), (п. 4 договору дарування від 15.12.2010 року за реєстровим №4998).
		 
		Під час укладання вказаних договорів дарування, про що також зазначено в тексті обох правочинів, була присутньою та разом з батьком - дарувальником, надавала згоду мати обдарованої ОСОБА_5.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного м. Києва від 23.06.2016 року визнано недійсними з моменту укладення договори дарування корпоративних прав від 15.12.2010 року, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо дарування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 70% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак».
		 
		У рішенні від 23.06.2016 року суд прийшов до висновку, що «обставини ініціювання та наступного порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_4 були проявом тяжких обставин для нього, під впливом яких на вкрай невигідних умовах ним було відчужено повністю безоплатно частину корпоративних прав підприємств, де ОСОБА_4 був  засновником з часу їх створення.
		 
		Судом також прийнято до уваги реальність загрози втрати майна ОСОБА_4 в момент оцінки ним обставин, які він розцінював як тяжкі та які склалися у зв'язку з ініціювання кримінальних справи, що підтверджується фактами наступного арешту майна ОСОБА_4 в межах кримінальних справ, що очікувано для нього на той час могло підлягати конфіскації або вибуттю з його володіння іншим шляхом.
		 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги в даній цивільній справі, суд першої інстанції вважав встановленим, що діями прокуратури м. Києва позивачу завдані збитки, які складаються з вартості втраченого позивачем майна, внаслідок визнання недійсними в судовому порядку договорів дарування, як таких, що укладені під впливом тяжких обставин. При цьому вимоги були задоволені на підставі ст.ст. 1166, 1173 ЦК України, а також ч.2 ст.  216 ЦК України .
		 
		Апеляційний суд не погоджується з таким висновком районного суду, так як ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними, а суд при ухваленні рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до ч.ч 2, 3 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 
		 
		Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. 
		 
		 Згідно зі ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. 
		 
		При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину. 
		 
		Правовідносини в даній справі випливають з договорів дарування корпоративних прав від 15.12.2010 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо дарування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 70% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак», які в судовому порядку визнані судом недійсними.
		 
		Виходячи з положень ст. 717 ЦК України та змісту укладених договорів дарування, дар (70% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак») ОСОБА_2 отримала безоплатно.  Прокуратура м. Києва не була стороною вказаних договорів,   а тому відповідно не може бути суб'єктом відповідальності за ч.ч. 2, 3 ст. 216 та ст. 233 ЦК України.
		 
		Задовольняючи позов про відшкодування збитків за рахунок коштів державного бюджету на підставі ст.ст. 1166, 1173 ЦК України, якими передбачено відповідальність за шкоду завдану фізичними та юридичними особами, а також органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, суд не встановив та не зазначив в рішенні суду, які протиправні дії, щодо позивача вчинили працівники прокуратури м. Києва, внаслідок вчинення яких вона зазнала збитків у визначеному до стягнення розмірі.
		 
		За загальним правилом, відшкодування шкоди регулюється ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		 
		Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 
		 
		Позивачем не доведено, та судом не встановлено, що  відповідачем , - прокуратурою м. Києва вчинялись будь-які неправомірні дії, внаслідок яких, остання зазнала збитків.
		 
		Позивачем не доведено  неправомірність дій відповідача, до якого подано позов,  факт спричинення шкоди, внаслідок такої неправомірної поведінки, та причинний зв'язок між діями прокуратури та завданою шкодою. 
		 
		Визнання недійсним договорів дарування, як таких, що вчинені однією із сторін правочину під впливом тяжких обставин, не є доказом вчинення прокуратурою неправомірних дій. 
		Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Відшкодування шкоди завданої органами прокуратури передбачено ст. 1176 ЦК України.
		 
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК України).
		 
		Жодних обґрунтувань щодо можливості відшкодування шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України позивачем не заявлялося та не розглядалися судом першої інстанції, і відповідно не можуть бути предметом апеляційного розгляду.
		 
		Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що  про наявність  тяжких негативних обставин, з якими суди у справі №755/20883/15-ц пов'язали застосування вимог ст. 233 ЦК України та визнали правочини від 15.12.2010 року недійсними, позивачу не було відомо, і остання внаслідок неправомірних дій прокуратури, як учасник ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак», втратила корпоративні права сумарною вартістю по 70% від вартості майна цих товариств, апеляційний суд не приймає, оскільки вони є недоведеними, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.06.2016 у справі № 755/20883/15-ц не встановлює преюдиційних обставин щодо протиправності дій органів прокуратури, які б потягли укладення двох договорів дарування корпоративних прав від 15.12.2010 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана), наявності вини прокуратури та причинно-наслідкового зв'язку між діями прокуратури та завданою шкодою, а інших обставин, які б давали правові підстави для задоволення позову  судом не встановлено.
		Доводи представників позивача про те, що ст. 233 ЦК України підлягає до застосування у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих у зв'язку з вчиненням цих правочинів, оскільки тяжкими обставинами скористався ОСОБА_4, укладаючи договори дарування від 15.12.2010 року, а збитків зазнала ОСОБА_5., апеляційний суд не приймає , так як в даній справі жодних позовних вимог до ОСОБА_4 не заявлено, а тому ці доводи виходять за межі поданого позову.
		 
		Інші доводи представників позивача, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу не свідчать про наявність правових підстав для задоволення позову.
		Матеріалами справи підтверджено, що прокуратура міста Києва не була стороною у вказаних договорах дарування корпоративних прав від 15.10.2010, у зв'язку з чим Держава Україна не може відповідати за наслідки недійсності правочинів (укладених між двома фізичними особами) на підставі ст. 216 ЦК України, зокрема, за можливі збитки, завдані у зв'язку з вчиненням цих правочинів під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_2 також ґрунтуються на завданні позивачу шкоди, внаслідок дій, вчинених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.
		 
		Разом з тим, позивач не є учасником кримінального провадження, а протиправність дій органів прокуратури, які потягли б за собою укладення договорів дарування корпоративних прав та визнання їх недійсними, в порядку кримінального процесуального законодавства, чи в порядку адміністративного судочинства не встановлювалась.
		 
		На підставі вищевикладеного, та враховуючи те, що позивач не довела, що відповідачем порушені її майнові права, в задоволенні  позову необхідно відмовити.
		 
		Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Доводи апеляційної скарг про невірне застосування судом  норм матеріального  права та порушення процесуальних норм, недоведеність тих обставин справи, які суд вважав встановленими, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
		 
		Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Ч.1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір у разі відмови в позові  покладається - на позивача. 
		 
		За подачу позовної заяви судовий збір підлягав сплаті в розмірі 6890,00 грн.
		 
		При подачі позовної заяви позивач не сплачував судовий збір на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позовної заяви), а тому судовий збір за подання позовної зави компенсується за рахунок держави.
		 
		При подачі апеляційної скарги за вказані вимоги сплачено 10355 грн. 00 коп.  (6890,00х150%), а тому останні підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
		 
		Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
		 
		Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича задовольнити.
		 
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування  збитків - відмовити в повному обсязі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Прокуратури міста Києва судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 10 335 грн. 00 коп.  
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
		 
		Повна постанова складена 24 травня 2018 року.
		 
		 
		Головуючий                                         Желепа О.В.
		 
		 
		 
		 Судді                                                     Рубан С.М.
		 
		 
		 
		                                                                ІванченкоМ.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...