Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/209/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2018. Зареєстровано: 30.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2018.

Результат оскарження 10.09.2018 Центральний апеляційний господарський суд: визнано нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 номер провадження справи  22/14/18
		     
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		24.05.2018                                                                                            Справа №  908/209/18
		  
		м. Запоріжжя Запорізької області
		Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі Лінчук А.В.
		Учасники судового процесу:
		представник позивача  ОСОБА_1, довіреність № 287 від 13.02.2018 р.;
		представник відповідача  ОСОБА_2, довіреність № 18-74 від 02.05.2018 р.;
		ОСОБА_3, довіреність № 18-62 від 02.05.2018 р.
		Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/209/18
		за позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)
		до відповідача ОСОБА_5 товариства Запорізький завод феросплавів (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)
		про стягнення суми 237381970,69 грн.
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		06.02.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 001-33/2099 від 06.02.2018 р.) ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення 237381970,69 грн., з яких: 164900000,00 грн.  основний борг за договором про постачання електричної енергії № 3 від 01.11.2012 р., 43619438,36 грн.  пеня, 51543730,82 грн.  інфляційні втрати, 13318801,51 грн.  3 % річних.
		ОСОБА_6 з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/209/18 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.02.2018 р. позовна заява прийнята до розгляду суддею Ярешко О.В., відкрите провадження у справі № 908/209/18, якій присвоєний номер провадження 22/14/18, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 06.03.2018 р. 
		До початку підготовчого засідання через службу діловодства господарського суду надійшла письмова заява (вих. № 18-08/2 від 06.03.2016 р.) відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Ярешко О.В. у справі № 908/209/18.
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 р., повний текст якої складений 07.03.2018 р., заявлений ОСОБА_4 акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» відвід судді Ярешко О.В. по справі  № 908/209/18 визнаний необґрунтованим; провадження у справі  № 908/209/18 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 228, п. 9 ч. 1 ст. 229 ГПК України зупинено до вирішення питання про відвід; ухвалено передати заяву ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відвід на автоматизований розподіл справи між суддями з метою вирішення питання про відвід в іншому складі суду. 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018, справу № 908/209/18 для розгляду заяви про відвід судді по справі визначено судді Боєвій О.С. 
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.03.2018 р. (суддя Боєва О.С.), яка підписана 07.03.2018 р., відмовлено у задоволенні  заяви ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відвід судді Ярешко О.В.  у справі № 908/209/18. 
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.03.2018 р. на підставі ст. 230 ГПК України провадження у справі поновлено, підготовче засідання призначено на 19.03.2018 р.
		Ухвалою суду від 19.03.2018 р. на підставі ст. 183 ГПК України, згідно з клопотанням позивача, підготовче засідання відкладено на 29.03.2018 р., позивачу встановлений строк (до 23.03.2018 р.) для подання додаткових документів, про які позивач оголосив у судовому засіданні 19.03.2018 р.
		Ухвалою суду від 29.03.2018 р. на підставі ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 06.04.2018 р. з метою надання відповідачу часу для ознайомлення з документами, що були подані позивачем з клопотанням від 23.03.2018 р.
		Ухвалою суду від 06.04.2018 р., згідно з клопотанням позивача, строк підготовчого провадження продовжений до 25.04.2018 р. включно, підготовче засідання відкладено на 18.04.2018 р.
		18.04.2018 р. від відповідача надійшло письмове клопотання про призначення судової економічної експертизи. 
		Ухвалою суду від 18.04.2018 р., у звязку з необхідністю надання позивачем письмових заперечень на клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, на підставі ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 20.04.2018 р.
		Ухвалою суду від 20.04.2018 р. у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи відмовлено, відповідно до ст. 182 ГПК України підготовче провадження закрите, справа призначена до розгляду по суті у судовому засіданні 25.04.2018 р.
		У судовому засіданні 25.04.2018 р. на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 24.05.2018 р.
		У судовому засіданні 24.05.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини  рішення. 
		Позовні вимоги мотивовані наступним. Між сторонами у справі укладений договір № 3 від 01.11.2012 р. про постачання електричної енергії. Відповідачем були порушені умови договору у частині оплати рахунків за спожиту активну електричну енергію на загальну суму 164900000,00 грн. (150668842,60 грн.  спожита активна електроенергія у березні 2015 р., 14231157,40 грн.  спожита активна електроенергія у квітні 2015 р.). У звязку з порушенням відповідачем термінів оплати, позивач здійснив нарахування пені за період із 08.02.2017 р. по 05.02.2018 р. на суму 43619438,36 грн., 3% річних у сумі 13318801,51 грн. за період із 01.07.2015 р. по 05.02.2018 р., 51543730,82 грн. інфляційних втрат у період із 01.07.2015 р. по 31.12.2017 р.  Позов обґрунтований умовами договору № 3 від 01.11.2012 р., ст.ст. 275, 276 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 230, 509, 525, 526, 530, 625 ЦК України. Представники позивача у судовому засіданні просили позов задовольнити.
		Відповідач у письмовому відзиві, який надійшов до суду 26.02.2018 р., проти позову заперечив. Зазначив, що позивачем не враховано укладення 01.07.2015 р. між ПАТ «ЗФЗ», ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» та ВАТ «Запоріжжяобленерго» договору № 93 про переведення боргу, за умовами якого борг ПАТ «ЗФЗ» перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» за договором № 3 від 01.11.2012 р. за поставлену електроенергію у березні 2015 р. у розмірі 100000000,00 грн. був переведений з ПАТ «ЗФЗ» на ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». 02.07.2015 р. між тими ж сторонами був укладений договір № 94 про переведення боргу, за умовами якого борг ПАТ «ЗФЗ» перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» за договором № 3 від 01.11.2012 р. за поставлену електроенергію у березні 2015 р. у розмірі 50668842,60 грн., та за поставлену електроенергію у квітні 2015 р. у розмірі 14231157,40 грн. був переведений з ПАТ «ЗФЗ» на ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». Переведення боргу за договорами №№ 93, 94 носило оплатний характер. 22.07.2015 р. ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» та ПАТ «ЗФЗ» уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 164900000,00 грн. Внаслідок укладення вказаних договорів на підставі ст.ст. 520, 598 ЦК України 01.07.2015 р. та 02.07.2015 р. припинились зобовязання відповідача перед позивачем з оплати за спожиту електроенергію за договором № 3 від 01.11.2012 р. у березні, квітні 2015 р. на загальну суму 164900000,00 грн. Відповідно, у ПАТ «ЗФЗ» відсутні підстави для оплати позивачу основного боргу за спожиту у березні, квітні 2015 р. електроенергію, сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат. Рішеннями господарського суду м. Києва від 22.07.2016 р. у справі № 910/11130/16, від 25.07.2016 р. у справі № 910/6769/16 з ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» була стягнута заборгованість у загальній сумі 164900000,00 грн., а також 3% річних та інфляційні втрати. Також вимоги з оплати наведеної суми заборгованості заявлені ПАТ «Запоріжжяобленерго» до ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» у межах справи № 910/7448/17 про банкрутство ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». Наведені обставини свідчать про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем з оплати за електроенергію за березень та квітень 2015 р. у сумі 164900000,00 грн., а отже і нарахування на вказану суму пені, 3% річних та інфляційних втрат є незаконним. Крім того, до дати винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 р. у справі № 910/20190/16, якою були визнані недійсними договори про переведення боргу №№ 93, 94, вказані договори №№ 93, 94 були чинними, обовязок з погашення боргу з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені був покладений на ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». Вважає нарахування пені за період з 08.02.2017 р. по 05.02.2018 р. незаконним також і з причини її нарахування поза межами строку нарахування штрафних санкцій відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
		05.03.2018 р. від позивача надійшла письмова відповідь на відзив. Вважає доводи, викладені відповідачем у відзиві, помилковими. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 р. у справі № 910/20190/16 договори про переведення боргу №№ 93, 94 визнані недійсними з моменту їх укладення, а не з дати ухвалення постанови. Підставою для предявлення позовних вимог до відповідача стало визнання недійсними договорів про переведення боргу №№ 93, 94. У звязку з даною обставиною, ПАТ «Запоріжжяобленерго» уточнило свої кредиторські вимоги до ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» на суму 554474848,80 грн. Пунктом 4.2.1 договору № 3 від 01.11.2012 р. сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобовязання більший, ніж 6 місяців, що відповідає ст. 232 ГК України. 
		22.03.2018 р. від відповідача надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що до винесення постанови від 16.11.2017 р. у справі № 910/20190/16 відповідач не допускав та не міг допустити прострочення виконання зобовязань, оскільки не був боржником у такому зобовязанні. Рішення суду, якими стягнуто заборгованість із  ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа», набрали законної сили. Позивач намагається повторно стягнути ту ж саму заборгованість із відповідача. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
		05.04.2018 р. від позивача надійшло письмове заперечення. Вважає, що оскільки договори про переведення боргу №№ 93, 94 не мають жодних правових наслідків, окрім їх недійсності, боржником зобовязання за договором № 3 від 01.11.2012 р. за спірний період є саме відповідач. Недійсні правочини не можуть породжувати такі правові наслідки, як звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобовязання у вигляді сплати пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Рішення суду про стягнення заборгованості з ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» не виконані. 
		06.04.2018 р. від відповідача надійшло письмове клопотання про зменшення розміру штрафної санкції (пені) та інфляційних нарахувань у сукупності до 50000 грн., у стягненні 3% річних просив відмовити у повному обсязі.
		12.04.2018 р. від відповідача надійшло письмове пояснення. Зазначає, що висновки, викладені у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 р. у справі № 908/3074/16 підтверджують необґрунтованість позовних вимог ПАТ «Запоріжжяобленерго» у справі № 908/209/18.
		13.04.2018 р. від позивача надійшло письмове заперечення проти клопотання про зменшення неустойки.
		У письмовому запереченні, яке надійшло до суду 20.04.2018 р., позивач заперечив проти позиції відповідача, викладеної у поясненні, яке надійшло 12.04.2018 р.
		22.05.2018 р. від відповідача надійшло письмове клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено. 
		          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
		 
		                                                              ВСТАНОВИВ: 
		 
		У клопотанні відповідача, яке надійшло до суду  22.05.2018 р., відповідач зазначив, що згідно протоколу № 1/2018 від 19.04.2018 р. загальних зборів ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» назва відповідача була змінена на Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», про що 02.05.2018 р. були внесені необхідні зміни до ЄДРЮОФОПтаГФ. До клопотання долучено копії Виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ від 03.05.2018 р., відомостей з ЄДРПОУ відносно ОСОБА_5 товариства «Запорізький завод феросплавів» (ідентифікаційний код юридичної особи: 00186542), протоколу № 1/2018 від 19.04.2018 р. загальних зборів ПАТ «Запорізький завод феросплавів», нової редакції статуту ОСОБА_5 товариства «Запорізький завод феросплавів», затвердженої загальними зборами акціонерів ПАТ «Запорізький завод феросплавів» (протокол № 1/2018 від 19.04.2018 р.). Відповідно до п. 1.1 вказаного статуту, рішенням загальних зборів від 19.04.2018 р. змінено найменування ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», яке є правонаступником всіх прав та обовязків ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів». ОСОБА_6 п. 1.7 статуту, тип акціонерного товариства  приватне.
		ОСОБА_6 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зробленого на запит суду від 24.05.2018 р., повним найменуванням юридичної особи з кодом ЄДРПОУ: 00186542 є Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів». 02.05.2018 р. проведено державну реєстрацію зміни повного та скороченого найменування юридичної особи.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
		Враховуючи наведене, відповідачем у дійсній справі слід вважати Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів».
		Відповідно до матеріалів справи, 01.12.2012 р. між Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго (постачальник електричної енергії за договором) та ОСОБА_4 акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів (споживач за договором), новим найменуванням якого є  Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», укладений договір про постачання електричної енергії № 3. 
		Додатковою угодою № 23 від 27.02.2017 р., у звязку з перейменуванням та зміною реквізитів постачальника електричної енергії, сторони внесли зміни у преамбулу та текст договору № 3 від 01.11.2012 р., замінивши ВАТ «Запоріжжяобленерго» на ПАТ «Запоріжжяобленерго».
		Відповідно до розділу 1 договору «Предмет договору», постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у Додатку 1 Обсяги постачання електричної енергії споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 Точки продажу електричної енергії споживачу.
		Пунктом 2.1 договору визначено, що під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).
		ОСОБА_6 із п. 2.3.4 договору споживач зобовязався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 Порядок розрахунків за активну електричну енергію та додатка № 5 Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії. 
		Розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства (п. 7.2).
		ОСОБА_6 з п. 9.5 договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2013 р. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.
		Відповідно до матеріалів справи та пояснень представників сторін, договір № 3 від 01.11.2012 р. діє до теперішнього часу, заяв про його припинення жодною із сторін не заявлялося.
		Сторонами до договору підписаний додаток № 4 Порядок розрахунків за активну електричну енергію, яким визначено, що розрахунковим вважається період з 00 годин першого числа до 24 годин останнього числа поточного місяця (п. 1). 
		Споживач не пізніше 14.00 годин 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію за формою додатка № 5.1. Постачальник електричної енергії підписує подані акти та один примірник повертає споживачу (п. 4). 
		За підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогудоручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого споживачем Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача (п. 6).
		Споживач зобовязаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимогидоручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимогидоручення, що направляється йому постачальником електричної енергії (п. 10).
		Відповідно до умов договору, між сторонами були підписані Акти про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію за березень та квітень 2015 р. (а.с. 22-30 т. 1).
		Позивачем були виписані та виставлені відповідачу рахунки на оплату: № 3/3а від 02.04.2015 р. за спожиту у березні 2015 р. електроенергію на суму 201368842,60 грн. (а.с. 31 т. 1), отриманий відповідачем 02.04.2015 р.; № 3/4а від 05.05.2015 р. за спожиту у квітні 2015 р. електроенергію на суму 188582666,41 грн., отриманий відповідачем 02.04.2015 р. (а.с. 31 т. 1).
		Відповідач факт постачання активної електроенергії за заявлений період не спростував та не заперечив, акти про спожиту активну електричну енергію підписані ним без зауважень, скріплені печаткою.
		15.04.2015 р. відповідач частково оплатив рахунок № 3/3а від 02.04.2015 р. на суму 50700000,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 32 т. 1), внаслідок чого залишок несплаченої суми за електроенергію, спожиту у березні 2015 р., склав  150668842,60 грн. 
		26.11.2015 р. між сторонами у справі була підписана заява про припинення зобовязань за договором № 3 від 01.11.2012 р. (а.с. 34 т. 1) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої припинені зобовязання ПАТ Запорізький завод феросплавів на суму 172484044,82 грн. за спожиту електроенергію у квітні 2015 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. 24.12.2015 р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 1867464,19 грн. плати за спожиту у квітні 2015 р. електроенергію (а.с. 35 т. 1). У даній заяві зазначено, що вона (заява) набирає чинності з моменту її підписання ПАТ Запорізький завод феросплавів, а саме: 26.11.2015 р.; заява вважається вчиненою, а взаємні зобовязання у сумі 172484044,82 грн. припиненими з моменту підписання даної заяви  ПАТ Запорізький завод феросплавів (26.11.2015 р.).
		Таким чином, залишок несплаченої суми за спожиту у квітні 2015 р. електроенергію склав  14231157,40 грн. 
		Загальна сума заборгованості ОСОБА_4 акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів за спожиту активну електричну енергію по договору № 3 від 01.11.2012 р. за березень та квітень 2015 р. склала 164900000,00 грн.
		Враховуючи наявну заборгованість, позивач звернувся до господарського суду з позовом, за яким просив стягнути з відповідача 164900000,00 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, а також пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
		Розглядаючи спір по суті, суд враховує наступне.
		ОСОБА_6 приписів ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		ОСОБА_6 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. 
		Аналогічні норми містяться у ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
		Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що внаслідок укладення договорів про переведення боргу у нього відсутні підстави для оплати основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат. 
		Як слідує з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством Холдингова компанія Енергомережа (новий боржник), Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго (кредитор) та ОСОБА_4 акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів (первісний боржник) були укладені договори про переведення боргу № 93 від 01.07.2015 р. та № 94 від 02.07.2015 р.
		Відповідно до п. 1.1 вказаних договорів Публічне акціонерне товариство Запорізький завод феросплавів передає, а Приватне акціонерне товариство Холдингова компанія Енергомережа приймає на себе борг перед Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго за договором про постачання електричної енергії № 3 від 01.11.2012 р.: на загальну суму 100000000,00 грн. за поставлену електричну енергію у березні 2015 р. (договір № 93 від 01.07.2015 р.), на загальну суму 64900000,00 грн. за поставлену електричну енергію у квітні 2015 р., а саме: у розмірі 50668842,60 грн. за період з 01.03.2015 р. по 31.03.2015 р. (включно), у розмірі 14231157,40 грн. за квітень 2015 р. (договір № 94 від 02.07.2015 р.). Первісний боржник зобовязався сплатити за переведені на підставі цих договорів зобовязання по основному договору новому боржнику загальну суму 164900000,00 грн.
		22.07.2015 р. ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа та ПАТ Запорізький завод феросплавів уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої сторони дійшли згоди про припинення вимог ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа  до  ПАТ Запорізький завод феросплавів у сумі 164900000,00 грн. за договорами про переведення боргу від 01.07.2015 р. № 93 та від 02.07.2015 р. № 94.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі № 910/20190/16 за позовом Національного антикорупційного бюро України до Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Енергомережа, Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго, ОСОБА_4 акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:  Державне підприємство Енергоринок, про визнання недійсними договорів про переведення боргу № 93 від 01.07.2015 р., № 94 від 02.07.2015 р., про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.07.2015 р., у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 р.                    № 910/20190/16, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі № 910/20190/16, рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі № 910/20190/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов Національного антикорупційного бюро України задоволений. Визнані недійсними договори про переведення боргу від 01.07.2015 р. № 93, від 02.07.2015 р. № 94, укладені між Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго, Приватним акціонерним товариством Холдингова компанія Енергомережа та ОСОБА_4 акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів. Визнана недійсною угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.07.2015 р., укладена між Приватним акціонерним товариством Холдингова компанія Енергомережа та ОСОБА_4 акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів.
		Враховуючи визнання у судовому порядку недійсними договорів про переведення боргу № 93 від 01.07.2015 р., № 94 від 02.07.2015 р., посилаючись на які відповідач стверджував про припинення обовязку останнього щодо оплати за спожиту електричну енергію у березні та квітні 2015 р., суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами обставини щодо наявності у ОСОБА_4 акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів основної заборгованості за спожиту у березні та квітні 2015 р. активну електричну енергію за договором № 3 від 01.11.2012 р. у сумі 164900000,00 грн. Позовна вимога у цій частині судом задовольняється.
		Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 51543730,82 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період із липня 2015 р. по грудень 2017 р. включно, та 13318801,51 грн. 3% річних, нарахованих за період із 01.07.2015 р. по 05.02.2018 р. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Враховуючи положення пункту 10 додатку № 4 до договору № 3 від 01.11.2012 р., кінцевим терміном оплати електроенергії за рахунком № 3/3а від 02.04.2015 р. є 09.04.2015 р., за рахунком № 3/4а від 05.05.2015 р. - 12.05.2015 р.
		ОСОБА_6 з розрахунком позивача, 3 % річних за рахунком № 3/3а від 02.04.2015 р. за загальний період з 01.07.2015 р. по 05.02.2018 р. складає 11760388,91 грн. та за рахунком № 3/4а від 05.05.2015 р. за загальний період з 02.07.2015 р. по 05.02.2018 р. 3 % річних складає 1558412,60 грн., що разом становить 13318801,51 грн. 
		Позивач нараховує 3% річних за рахунком № 3/3а окремо за кожний рік, зокрема, за 01.07.2015 р. (1 день прострочення) позивач нарахував 3% річних на суму боргу 100000000,00 грн., а не на суму 150668842,60 грн., що є його правом. Розрахунок 3% річних за вказаним рахунком зроблений позивачем правильно, з відповідача на користь позивача стягується сума 11760388,91 грн. 
		За рахунком № 3/4а позивач нараховує 3% річних на суму боргу 14231157,40 грн. за період із 02.07.2015 р. по 26.10.2015 р., хоча у цей період сума боргу складала 188582666,41 грн. Однак, це є правом позивача. За даний період 3% річних склало суму 136853,05 грн. За період із 27.10.2015 р. по 26.11.2015 р. включно позивач нараховує 3% річних на суму боргу 188582666,41 грн., що є неправильним, оскільки 26.11.2015 р. була здійснена оплата 172484044,82 грн. (заява про залік від 26.11.2015 р., а не від 27.11.2015 р., як зазначив позивач). Відповідно до перерахунку суду, 3% річних за період із 27.10.2015 р. по 25.11.2015 р. включно становить 464998,36 грн. В іншій частині розрахунок 3% річних зроблений позивачем правильно. Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується загальна сума 3% річних 1507186,96 грн. за рахунком № 3/4а.
		Загальна сума 3% річних, яка стягується з відповідача на користь позивача, становить 13267575,87 грн. У стягненні 51225,64 грн. 3% річних судом відмовляється.
		Позивачем, згідно з його розрахунком, нараховані інфляційні втрати за рахунком № 3/3а від 02.04.2015 р. за період із липня 2015 р. по грудень 2017 р. включно у розмірі 45328931,40 грн. та за рахунком № 3/4а від 05.05.2015 р. за аналогічний період у розмірі 6214799,41 грн., що разом становить 51543730,81 грн., а не 51543730,82 грн., як зазначено у прохальній частині позову. Позивач у судовому засіданні зазначив, що сума 51543730,82 грн. утворилася при округленні чисел.
		Розрахунок інфляційних втрат за рахунком № 3/3а від 02.04.2015 р. позивачем зроблений правильно. З відповідача на користь позивача стягується сума 45328931,40 грн. інфляційних втрат за рахунком № 3/3а від 02.04.2015 р.
		Стосовно нарахування інфляційних втрат за рахунком № 3/4а від 05.05.2015 р. суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції  це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідно до п. 1.9 даної постанови день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
		Позивачем не враховані вищенаведені положення і допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат щодо визначення періоду нарахування інфляційних втрат та суми, на яку необхідно нараховувати втрати за конкретний період, у звязку з чим суд здійснив перерахунок інфляційних втрат.
		Виходячи з того, що найменшим періодом нарахування інфляційних втрат є місяць, а день фактичної сплати заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, інфляційні втрати на суму 188582666,41 грн. нараховуються за період липень-жовтень 2015 року, оскільки 26.11.2015 р. відбулась часткова оплата у сумі 172484044,82 грн., а, відтак, сума заборгованості у розмірі 188582666,41 грн. у листопаді 2015 року була відсутня у повному обсязі. Так, від суми 188582666,41 грн. за період липень-жовтень 2015 року інфляційні втрати складають -1582744,50 грн. (мала місце дефляція).
		За листопад 2015 року інфляційні втрати слід нараховувати на суму 16098621,59 грн. Вказана сума саме у такому розмірі зявилась після часткової оплати відповідачем 26.11.2015 р., однак вона існувала на кінець жовтня 2015 року як складова частина суми 188582666,41 грн., на яку були нараховані інфляційні втрати позивачем за листопад 2015 року. Так, від суми 16098621,59 грн. за листопад 2015 року інфляційні втрати складають 321972,43 грн.
		За грудень 2015 року інфляційні втрати слід нараховувати на суму 14231157,40 грн. Вказана сума саме у такому розмірі зявилась після часткової оплати відповідачем 24.12.2015 р., однак вона існувала на кінець листопада 2015 року як складова частина суми 16098621,59 грн., на яку були нараховані інфляційні втрати позивачем за грудень 2015 року. Тому, враховуючи заявлений позивачем період нарахування інфляційних втрат, не виходячи за межі позовних вимог, суд встановив, що за період: грудень 2015 року - грудень 2017 року від суми 14231157,40 грн. інфляційні втрати складають 1871109,58 грн. 
		Всього за рахунком № 3/4а від 05.05.2015 р. за період з липня 2015 року по грудень 2017 року стягненню підлягають інфляційні втрати (з урахуванням дефляції) у розмірі 610337,51 грн. У стягненні 5604461,90 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.
		Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 43619438,36 грн. пені, нарахованої за загальний період із 08.02.2017 р. по 05.02.2018 р.
		Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
		Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник  повинен передати  кредиторові  у  разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		ОСОБА_6 з вимогами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. 
		Таким чином, законодавством передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобовязання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
		Пунктом 4.2.1 договору визначено, що за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 11 додатка № 4 Порядок розрахунків за активну електричну енергію) та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 5 додатка № 6 Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобовязання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати. 
		Отже, умовами договору (п. 4.2.1) сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобовязання, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України (встановлений інший строк нарахування пені за прострочення виконання зобовязання (за весь період по день фактичної оплати).
		Розрахунки пені, зроблені позивачем за рахунками №№ 3/3а, №/4а, судом визнаються правильними, з відповідача на користь позивача стягується загальна сума 43619438,36 грн. пені.
		Заперечуючи проти позову у частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що до дати винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 р. у справі № 910/20190/16 договори про переведення боргу були чинними, обовязок з виконання зобовязання був покладений на ПрАТ  Холдингова компанія Енергомережа та до вказаної дати відповідач не допускав та не міг допустити прострочення виконання зобовязання, оскільки не був боржником у такому зобовязанні.
		Суд спростовує заперечення відповідача, виходячи з наведеного нижче.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 р. у справі № 910/20190/16 встановлено, що ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа не є споживачем за договором № 3 від 01.11.2012 р. про постачання електричної енергії ВАТ Запоріжжяобленерго для ПАТ Запорізький завод феросплавів у розумінні чинного законодавства України. Спірними договорами встановлений обовязок ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа, яка не є споживачем електричної енергії за договором № 3 від 01.11.2012 р., сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ Запорізький завод феросплавів електричну енергію на суму 100000000,00 грн. (п. 1.1 договору № 93) та на суму 64900000,00 грн. (п. 1.1 договору № 94), при цьому обовязок самого споживача - ПАТ Запорізький завод феросплавів, припиняється на суму 100000000,00 грн. та на суму 64900000,00 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства. ОСОБА_6 законодавства, при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є повязаним з відповідними субєктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії. Як нормами законодавства, так і положеннями договору № 3 про постачання електричної енергії ВАТ Запоріжжяобленерго для ПАТ Запорізький завод феросплавів від 01.11.2012 р. передбачалось отримання постачальником (ВАТ Запоріжжяобленерго) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (ПАТ Запорізький завод феросплавів) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.
		ОСОБА_6 ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).
		ОСОБА_6 ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
		Статтею 284 ГПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Таким чином, договори про переведення боргу № 93 від 01.07.2015 р., № 94 від 02.07.2015 р. є недійсними з моменту їх вчинення.
		Відповідно до ст. 598 ЦК України зобовязання  припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. ОСОБА_6 зі ст. 599 цього Кодексу зобовязання  припиняються виконанням, проведеним належним чином. 
		Доказів оплати відповідачем основної суми боргу (за спожиту у березні, квітні 2015 р. активну електроенергію) матеріали справи не містять, відповідно нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на основну суму боргу є законними та обґрунтованими. 
		Стосовно інших заперечень відповідача (щодо наявності судових рішень про стягнення з ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа заборгованості за договорами про переведення боргу №№ 93, 94) суд зазначає, що вказані договори №№ 93, 94 визнані недійсними у судовому порядку. Судом при розгляді позову про визнання недійсними договорів №№ 93, 94 було встановлено, що статус споживача електроенергії є повязаним з відповідним субєктом господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії. Суд, при розгляді дійсної справи, погоджується з правовою оцінкою, наданою при розгляді спору у справі № 910/20190/16, у якій брали участь ті самі особи, які приймають участі при розгляді дійсної справи.  Крім того, відповідно до господарського процесуального законодавства рішення суду щодо стягнення заборгованості з ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа, за наявності підстав, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
		Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 р. у справі № 908/3074/16, судом до уваги не приймаються, оскільки вказане судове рішення не встановлює обставин щодо дійсної справи. Крім того, вказана постанова відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень скасована постановою Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 908/3074/16.
		На підставі викладеного вище, позов у цілому підлягає задоволенню частково.
		Відповідач подав до суду письмове клопотання про зменшення розміру штрафної санкції (пені) та інфляційних нарахувань у сукупності до 50000,00 грн.
		Обґрунтовуючи клопотання відповідач зазначив, що є відповідачем що по іншим справам, по яким є потенційним боржником на загальну суму більше 439 мільйонів гривень. Враховуючи розмір основного боргу по дійсній справі, загальна сума боргових зобовязань підприємства тільки за судовими рішеннями складатиме більше 603 мільйона гривень. Стягнення додаткових штрафних санкцій може призвести до неможливості виконання інших кредиторських зобовязань підприємства, оплати необхідної для виробництва феросплавної продукції сировини, неможливості виплати заробітної плати працівникам та, як наслідок, зупинення заводу. Зазначив, що підставою для звернення до суду стала наявність постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/20190/16. При скасуванні договорів переведення боргу судом встановлено порушення законодавства не тільки ПАТ ЗФЗ, але й інших сторін правочину, зокрема, ПАТ Запоріжжяобленерго та ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа. Тобто є наявними обставини, встановлені ст. 616 ЦК України, для зменшення розміру стягуваної неустойки. Оскільки судами заборгованість за поставлену електроенергію у березні, квітні 2015 р. була стягнута з ПрАТ Холдингова компанія Енергомережа на користь ПАТ Запоріжжяобленерго, ПАТ Запоріжжяобленерго не тільки не понесло будь-яких збитків, а навпаки, стягнуло на свою користь 164900000 грн., а також інфляційні нарахування та 3% річних. Вважає, що подвійне стягнення пені та 3% річних за несвоєчасне виконання зобовязання покупцем, не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України. Одночасне нарахування та предявлення до стягнення пені і 3% річних є необґрунтованим та протиправним.
		Позивач проти заявленого клопотання заперечив. У письмовому запереченні зазначив, що позивач знаходиться у надкритичному фінансовому стані. За результатами проведеної комісійної судово-економічної експертизи № 7489/19553/17-45 від 08.11.2017 р. судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що ПАТ Запоріжжяобленерго є неплатоспроможним. Існує заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 233508 тис.грн., наявний податковий борг у сумі 230,9 млн.грн., розмір кредиторської заборгованості за роботи, послуги, товарно-матеріальні цінності 76,3 млн.грн. На рахунках ПАТ Запоріжжяобленерго відсутні грошові кошти, на рахунки накладений арешт. Кредиторська заборгованість позивача перед ДП Енергоринок склала 1047,9 млн.грн. Дебіторська заборгованість споживачів за відпущену електроенергію склала 1507,4 млн.грн. Зменшення пені негативно вплине на здійснення розрахунків позивача із ДП Енергоринок. Вищевикладене свідчить про існування реальної загрози банкрутства позивача. Інфляційні втрати не підлягають зменшенню, оскільки не є штрафною санкцією. Враховуючи надкритичний фінансовий стан позивача та наявну заборгованість з виплати заробітної плати працівникам, яка систематично зростає, просив відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення неустойки. Щодо позиції відповідача про додаткове стягнення боргу за рішеннями господарського суду м. Києва по справам №№ 910/11130/16, 910/6769/16, зазначив, що фактичне стягнення заборгованості за вказаними рішеннями суду на користь позивача не відбулось. Відповідач помилково ототожнює відсотки за користування грошовими коштами, які передбачені ст. 539 ЦК України, та 3% річних за прострочення грошового зобовязання, які встановлені ст. 625 ЦК України.
		Частиною 3 ст. 551 ЦК України закріплено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 
		Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
		Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).
		ОСОБА_6 зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
		Суд зазначає, що наведені відповідачем доводи не є доказом наявності виняткових обставин, достатніх та необхідних для зменшення пені у розумінні ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України. 
		Відповідач, у порушення ст.ст. 74, 77 ГПК України, не надав належних доказів у підтвердження своїх доводів, не надав документів, які підтверджують тяжке фінансове становище, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які б могли бути підставою для зменшення пені. Штрафна санкція у вигляді пені не є надмірно великою.
		Враховуючи викладене, суд, оцінивши наведені відповідачем обставини в обґрунтування необхідності зменшення пені, майнові інтереси обох сторін, а також те, що викладені відповідачем у своєму клопотанні обставини не спростовують факт наявності його вини у простроченні виконання грошового зобовязання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.
		Стосовно клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відповідно, інфляційні нарахування не можуть бути зменшені судом відповідно до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.
		Суд зазначає, що відповідач помилково зазначає про недопустимість одночасного стягнення пені та 3% річних. Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. 
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі ст. 129 ГПК України, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягується сума 603941,80 грн. судового збору.
		Керуючись ст.ст. 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд                             
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_4 акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_5 товариства «Запорізький завод феросплавів» задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_5 товариства Запорізький завод феросплавів (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, код ЄДРПОУ 00186542) на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) 164 900 000 (сто шістдесят чотири мільйони девятсот тисяч) грн. 00 коп. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 43 619 438 (сорок три мільйони шістсот девятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 36 коп. пені, 45   939 268 (сорок пять мільйонів девятсот тридцять девять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 13 267 575 (тринадцять мільйонів двісті шістдесят сім тисяч пятсот сімдесят пять) грн. 87 коп.  3 % річних, 603 941 (шістсот три тисячі девятсот сорок одна) грн. 80 коп. судового збору.
		У частині позовних вимог про стягнення 51225,64 грн.  3% річних та 5604461,90 грн. інфляційних втрат відмовити.
		 
		У задоволенні клопотання ОСОБА_5 товариства «Запорізький завод феросплавів» про зменшення розміру штрафної санкції (пені) та інфляційних нарахувань відмовити.
		 
		Повне рішення складено 30 травня 2018 р.
		 
		       Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
		 
		 
		                                   Суддя                                                                   О.В. Ярешко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...