Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/16617/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2018. Зареєстровано: 31.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2018.
Дата набрання законної сили: 17.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 569/16617/17
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 травня 2018 року                         м. Рівне
		 
		Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
		головуючого судді Першко О.О., 
		з секретарем судового засідання Михайленко О.С., 
		за участю представника позивача ОСОБА_1,
		відповідача ОСОБА_2,
		представника відповідача ОСОБА_3, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору частково недійсним,
		 
		                     В С Т А Н О В И В:
		 
		Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - позивач), діючи через свого представника  ОСОБА_4, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 14 лютого 2012 року у розмірі 31 337 грн. 17 коп.
		Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до вказаного договору відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 11 вересня 2017 року відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 31 337 грн. 17 коп., з яких 16 020 грн. 82 коп. заборгованість за кредитом, 2 297 грн. 24 коп. заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 11 050 грн. 67 коп. заборгованість за пенею, 500 грн. 00 коп. фіксована частина штрафу та 1 468 грн. 44 коп. процентна складова штрафу за порушення грошового зобов'язання.
		24 січня 2018 року відповідач подав зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якій просив визнати недійсним кредитний договір від 14 лютого 2012 року в частині видачі кредиту за сервісом «Миттєва розстрочка» від 02 липня 2017 року.
		Зустрічну позовну заяву мотивує тим, що 30 червня 2016 року в його помешкання по вул. Леонтовича, 37/1, м. Рівне проникли невідомі особи та викрали особисті речі, в тому числі кредитну картку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» «Універсальна Голд» №5168742324746613. Про вказаний злочин він повідомив 30 червня 2016 року і позивача, і правоохоронні органи. По даному факту зареєстроване та розслідується кримінальне провадження №12016180010004480. Після встановлення факту крадіжки та виклику на місце події в присутності працівників Національної поліції ним здійснено дзвінок за телефоном 3700 та повідомлено працівнику позивача про крадіжку кредитних карт, в тому числі кредитної картки «Універсальна Голд» №5168742324746613 з проханням її заблокувати. Того ж дня він звернувся у відділення банку, що знаходиться у м. Рівному по вул. Грушевській, 42, де працівником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» йому видано нову кредитну картку «Універсальна Голд» №4149625809199156. Також ним було змінено і фінансовий номер. 
		За таких обставин, 30 червня 2016 року позивачем видано йому нову картку №4149625809199156 взамін викраденої №5168742324746613. Того ж дня він її активував використавши новий фінансовий номер, на який прийшло SMS з підтвердженням. Однак з інформації, що висвітлилась на табло банкомата (вул. Грушевського, 42 а, м. Рівне), він встановив, що його заборгованість перед банком зросла на 6 767 грн. 30 червня 2016 року від працівників позивача він дізнався, що 30 червня 2016 року в період з 5:30 год. до 5:50 год. трьома транзакціями було знято готівку в сумі 6 700 грн. через банкомат. Таким чином на момент звернення до банку із заявами про блокування та перевипуск кредитної картки у спосіб, що обрав сам позивач, заборгованість за проведені позивачем та несанкціоновані ним операції становила 6 767 грн., інформацію про зняття або ж зникнення з картки №5168742324746613 інших коштів позивач йому не надав.
		22 липня 2016 року в банкоматі при огляді балансу по карті №4149623809199 він виявив повідомлення з проханням передзвонити на гарячу лінію позивача. Передзвонивши за номером 3700 та поспілкувавшись з оператором він отримав інформацію, що ним отримано суму кредиту в розмірі 12 480 грн. по оплаті частинами. Однак, до даної кредитки він вже відношення не мав, оскільки ще 30 червня 2016 року її заблокував та отримав нову карту №4149625809199156. В звязку чим, він усно більше 20 разів звертався до позивача та направив 5 листів, на які жодного разу позивач не надав конструктивної відповіді. На сьогоднішній день існує заборгованість за кредитним договором, який ним не укладався, якого він не підписував і про існування якого знає лише з повідомлень відповідача про необхідність сплати боргу. Будь-який документ, який свідчив би про внесення змін до існуючого кредитного договору від 14 лютого 2012 року відсутній. 
		Позивач стверджує, що ним було отримано кредит за послугою «Миттєва розстрочка» 30 червня 2016 року, а документальне оформлення такої операції здійснено лише 02 липня 2016 року, тобто дата валютування та дата фактичної видачі коштів є різними. Право власності на кошти від банка до їх отримувача перейшли 02 липня 2016 року, тобто вже після того, як ним було повідомлено про втрату картки внаслідок її викрадення та отримання нової картки.
		У відзиві на зустрічну позову заяву позивач вказав, що при укладенні договору з відповідачем банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Підписавши Анкету-Заяву відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. Стосовно посилань відповідача на щахрайське використання коштів вказав, що відповідач отримав кошти через банкомат скориставшись послугою «Миттєва розстрочка». В комплексі Приват24 вказано «Оплата частинами», проте оформлено саме «Миттєву розстрочку», документування операції здійснено 02 липня 2016 року, проте кошти отримані саме 30 червня 2016 року, тому містяться розбіжності в даті. Згідно відомостей банку, відповідачем отримано 12 000 грн. у проміжку з 5 години 38 хвилин по 42 хвилину, шляхом введення ПІН-коду. Картка заблокована після дзвінка на гарячу лінію банку лише об 08 год. 10 хв. Враховуючи, що втручання в систему банку не було, зловмисниками фізично використано платіжний засіб, який був начебто викрадений у відповідача, тому саме він несе відповідальність за вчинення операції. Позивачем здійснювалося списання з картки клієнта, яка була переоформлена після втрати, заборгованість по сервісу «Миттєва розстрочка» була сплачена в повному обсязі. 
		Вимоги відповідача стосовно визнання недійсними зобовязання останнього перед позивачем нічим не обґрунтовані та викладені обставини у зустрічному позові не відповідають дійсності. На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема на надання кредиту відповідачу.
		В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав, зустрічний позов не визнав. Вказав, що відповідачем 30 червня 2016 року були отримані кошти за сервісом «Миттєва розстрочка», які були повністю банком виплачені. Оспорюваний правочин мав місце і повністю був виконаний зі сторони позивача.
		Відповідач та його представник щодо задоволення первісного позову заперечили, зустрічний позов просили задовольнити з підстав у ньому наведених. 
		Свідок ОСОБА_5, яка є матірю відповідача, в судовому засіданні показала, що 30 червня 2016 року в період часу з 07 год. 00 хв. по 07 год. 30 хв. її розбудила невістка і повідомила, що їх пограбували. Як виявилося було викрадено барсетку з кредитним картками, мобільні телефони та грошові кошти. Після їх виклику приїхали працівники поліції, і в той час син її повідомив, що кредитні картки він заблокував, однак згодом сказав, що кошти з карток були все одно зняті. 
		Свідок ОСОБА_6, яка є дружиною відповідача, в судовому засіданні показала, що 30 червня 2016 року невідомі особи проникли в їх житло та викрали ряд речей, а саме планшет, мобільні телефони, портмоне. Про те, що речі були викрадені вони дізналися як прокинулася о 07 ранку. У викраденому портмоне були кредитні картки, які відразу відповідач заблокував. Картки ним було заблоковано орієнтовно з 7 по 8 годину ранку. Через деякий час відповідач поїхав в відділення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», де йому виготовили нову картку і повідомили, що з картки було викрадено біля 7 тисяч гривень. 02 липня 2016 року відповідач ще раз пішов у відділення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і написав заяву про те, що в нього викрали картку і фінансовий телефон. Через три тижні після того відповідачу подзвонили працівники банку і повідомили, що є заборгованість по кредиту, і після звернення в банк їм повідомили, що дійсно на викраденій картці є заборгованість, яка виникла 02 липня 2016 року, однак це помилка. Попри це, через рік працівники банку їх повідомили, що ними було оформлено миттєву розстрочку 30 червня 2016 року. 
		Зі сторони відповідача були заявлені клопотання про витребування доказів, виклик свідків, які судом задоволені.
		Заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.
		Як встановлено, 12 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом подання останнім анкети-заяви на відкриття рахунку і встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, згідно якої відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Дані обставини сторонами визнаються та не заперечуються.
		При укладенні цього договору сторони керувалися положенням частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якого договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно пункту 2.1.1.2.1. Умов та правил надання банківських послуг (далі Умови), що визначають умови укладеного сторонами договору, Банк видає Клієнту картку, її вид визначений в Памятці Клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якого Клієнт та Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання Карти, зазначена в Заяві. Зі змісту анкети-заяви, поданої відповідачем про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що відповідачу було видано картку 12 травня 2011 року.
		Подавши відповідну заяву відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає укладений між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
		Окрім того, п. 2.1.1.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, у відповідності до якого після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також Заяви, Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку у будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.
		Пунктом 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що підписання цього Договору є прямим і безумовним згодою Клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком.
		Таким чином підписуючи Анкету-заяву №б/н від 12 травня 2011 року відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. 
		Разом з тим, як слідує з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №б/н від 14 лютого 2012 року, однак даного договору суду не надав. 
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 лютого 2018 року у позивача було витребувано оригінал кредитного договору №б\н від 14 лютого 2012 року зі всіма додатками до нього, який був укладений між сторонами, однак на виконання ухвали суду позивачем було надано лише оригінал анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 12 травня 2011 року.
		Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, скоріше всього 14 лютого 2012 року відповідачу була перевидана кредитна картка, однак жодного доказу цього суду надано не було.
		З наданих суду розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14 лютого 2012 року, укладеного між сторонами, станом на 27 травня 2015 року (а.с.6-8), розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14 лютого 2012 року, укладеного між сторонами, станом на 11 вересня 2017 року (а.с.9-10), виписки по рахунку (а.с70-70ї), виписки по рахунку (а.с.149-166) слідує, що відповідач свої зобовязання за договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 11 вересня 2017 року виникла прострочена заборгованість у розмірі 31 337 грн. 17 коп., з яких: 16 020 грн. 82 коп. заборгованість за тілом кредиту, 2 297 грн. 24 коп. заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 11 050 грн. 67 коп. заборгованість за пенею, 500 грн. 00 коп. фіксована частина штрафу та 1 468 грн. 44 коп. процентна складова штрафу за порушення грошового зобовязання.
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
		Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
		Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Як пояснив в судовому засіданні відповідач та підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, 30 червня 2016 року в будинок відповідача проникли невідомі особи, які викрали зокрема кредитну картку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» «Універсальна Голд» №5168742324746613 та фінансовий телефон. 30 червня 2016 року після виявлення крадіжки відповідач зателефонував на гарячу лінію ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та повідомив працівника банку про крадіжку картки з проханням її заблокувати. В той же день працівники банку повідомили його, що до моменту блокування картки невідомими особами було знято з його рахунку трьома транзакціями 6 500 грн., які він згодом погасив. 22 липня 2016 року працівником банку його було повідомлено, що 30 червня 2016 року ще до блокування картки з його рахунку додатково було знято 12 000 грн. 00 коп. по оплаті частинами. 
		З витягу кримінального провадження № 12016180010004480 вбачається, що у період часу з 02 год. 00 хв. по 07 год. 30 хв. 30 червня 2016 року невідома особа, шляхом вільного доступу через відкриті вхідні двері проникла в приміщення будинку та здійснила крадіжку ноутбука, мобільного телефону, документів на автомобіль та грошових коштів на суму 8 000 грн. з будинку за адресою: м. Рівне, вул. Леонтовича, 37/1, що належать ОСОБА_2, що підтверджується також протоколом допиту ОСОБА_2 як потерпілого від 04 липня 2016 року, в якому він повідомив слідчого про викрадення у нього кредитної картки та зняття грошових коштів з карткового рахунку в сумі 6 767 грн.
		Як слідує з відзиву на зустрічну позовну заяву позивач не заперечує, що 30 червня 2018 року о 08 год. 10 хв. кредитну картку відповідача, після його дзвінка на гарячу лінію, було заблоковано. Разом з тим вказує, що кредитні кошти в сумі 12 000 грн. у проміжку 5 години 38 хвилин по 42 хвилину, шляхом введення ПІН-коду було отримано клієнтом, відтак він має нести зобовязання по їх поверненню. 
		Перевіряючи доводи сторін, суд дослідив виписки за особовим рахунком відповідача за кредитною карткою, з яких слідує, що дійсно 30 червня 2016 року шляхом зняття готівки в банкоматі з карткового рахунку відповідача відбулося зняття грошових коштів в сумі 1 000 грн., 4 000 грн., 1 500 грн., загалом 6 500 грн.
		В подальшому, а саме 01 липня 2016 року, 07 липня 2016 року, 22 липня 2016 року та 01 серпня 2016 року відповідачем шляхом поповнення картки готівковими коштами була погашена заборгованість по картці в повному обсязі, включаючи і зняті 30 червня 2016 року 6 500 грн.
		10 жовтня 2016 року, 02 листопада 2016 року, 02 грудня 2016 року, 02 січня 2017 року, 02 лютого 2017 року, 02 березня 2017 року та 13 березня 2017 року по сервісу «Оплата частинами» з рахунку відповідача списані кредитні кошти в загальній сумі 16 129 грн. 84 коп.
		Позивач вказує, що в комплексі Приват24 вказано «Оплата частинами», проте оформлено саме «Миттєву розстрочку», документування вказаної операції здійснено 02 липня 2016 року, однак кошти отримані 30 червня 2016 року.
		Проте жодних доказів того, що кошти були отримані за сервісом «Миттєва розстрочка» 30 червня 2016 року, зокрема до блокування відповідачем картки, позивач суду не надав і судом їх не здобуто.
		Суд звертає увагу на те, що справа перебувала у провадженні з 30 жовтня 2017 року, розгляд справи по суті розпочався 05 квітня 2018 року, позивачу було надано достатньо часу для надання суду необхідних доказів, окрім того ряд доказів було витребувано судом за клопотанням відповідача, разом з тим жодного доказу, щодо обставин на які посилається позивач, зокрема стосовно отримання спірних коштів відповідачем чи іншими особами з використанням платіжної карти відповідача та ПІН-коду 30 червня 2016 року, до блокування кредитної картки, суду подано не було.
		Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
		Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року N 705 (далі - Положення). Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
		Згідно з пунктом 1.1.2.1.12 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» клієнт зобов'язаний вживати заходів по запобіганню втраті (викраденню) карток, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, або їхньому незаконному використанню.
		Пунктом 1.1.2.1.13 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов'язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати картки, стікера PayPass, ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищезазначених випадків необхідно звернутися до відділення Банку або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні, НОМЕР_1 (для дзвінків з-за кордону).
		За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
		З огляду на положення вищенаведених правових норм, суд доходить висновку, що відповідач вжив необхідних заходів, передбачених у випадку крадіжки картки Умовами і правилами надання банківських послуг, а саме: проінформував банк, а також правоохоронні органи про факт крадіжки його банківської картки, а тому його вини, як підстави цивільної-правової відповідальності не вбачається, що виключає можливість стягнення з нього заборгованості, яка виникла не з його вини. До моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Враховуючи, що відповідач 30 червня 2018 року, відразу після виявлення факту крадіжки кредитної картки, звернувся до правоохоронних органів та відділення банку, тому банк несе відповідальність за збитки від операцій, здійснених після повідомлення банку.
		Таким чином, оскільки відповідач не несе ризик збитків та відповідальності за операції, після подання заяви про блокування коштів на картрахунку, а доказів того, що спірні кошти були зняті з рахунку відповідача до подання заяви про блокування коштів на картрахунку позивачем не надано, в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №б/н від 14 лютого 2012 року, а саме 16 020 грн. 82 коп. заборгованості за тілом кредиту, та нарахованих на неї 2 297 грн. 24 коп. процентів за користування кредитом, 11 050 грн. 67 коп. пені та 1 968 грн. 44 коп. штрафу слід відмовити.
		Як слідує з зустрічного позову відповідач просить визнати недійсним кредитний договір від 14 лютого 2012 року в частині видачі кредиту за сервісом «Миттєва розстрочка» від 02 липня 2017 року.
		За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
		При цьому, відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до вимог ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з вимогами ст.ст. 76, 78, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Як вказано вище судом не встановлено, що кошти були отримані за сервісом «Миттєва розстрочка», відтак підстави для задоволення зустрічного позову і визнання недійсним кредитного договору від 14 лютого 2012 року в частині видачі кредиту за сервісом «Миттєва розстрочка» від 02 липня 2017 року відсутні.
		Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
		 
		                                 В И Р I Ш И В:
		 
		В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічному позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570.
		Відповідач - ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2. 
		Повне судове рішення складено 30 травня 2018 року.
		 
		Суддя                            О.О. Першко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...