Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 564/1226/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2018.
Дата набрання законної сили: 16.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                  
		Іменем України
		 
		16 травня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 564/1226/16-ц
		провадження № 61-1342св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д., 
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		треті особи: ОСОБА_6, Золотолинська сільська рада Костопільського району Рівненської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2017 року у складі судді Грипіч Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року у складі суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У черві 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до               ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
		 
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_7, яка 21 січня 2005 року склала заповіт, який був посвідчений Золотолинською сільською радою Костопільського району Рівненської області, та заповіла йому своє майно, а саме земельний пай, який належав їй відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю.
		У січні-лютому 2016 року позивачу стало відомо, що існує ще один заповіт від 13 жовтня 2015 року, згідно із  яким ОСОБА_7 все своє майно заповіла своєму сину ОСОБА_5
		Позивач вказав, що заповіт від 13 жовтня 2015 року не відповідає чинному законодавству, оскільки не підписувався спадкодавцем та не відповідає її волі.
		Уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним вказаний заповіт з моменту його посвідчення та стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.
		 
		Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що волевиявлення                 ОСОБА_7, виражене у оспорюваному заповіті, відповідало її внутрішній волі, а позивач не довів протилежного. Під час складання спірного заповіту було дотримано всі вимоги закону щодо змісту та форми правочину.
		 
		Ухвалою  Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний заповіт було складено з дотримання вимог закону,  доводи позивача про неграмотність заповідача є необґрунтованими, а доводи щодо несплати державного мита до моменту посвідчення заповіту не є правовою підставою для визнання такого заповіту недійсним.
		Виготовлення секретарем Золотолинської сільської ради Костопільського району Рівненської області тексту спірного заповіту заздалегідь не є підставою для визнання цього заповіту недійсним, оскільки ОСОБА_7 не могла самостійно прибути у сільську раду, а тому секретар сільської ради в усному порядку з'ясував волевиявлення заповідача, підготував проекти документів поза місцем проживання останньої, а потім посвідчив заповіт за встановленою законом процедурою у присутності заповідача.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудня 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення й задовольнити його позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що текст спірного заповіту було підготовлено секретарем сільської ради, а тому волевиявлення заповідача не було вільним. Покази свідків щодо посвідчення заповіту суперечать обставинам справи. В порушення вимог закону в заповіті відсутній запис про його вчинення поза межами органу місцевого самоврядування. Заповідач не сплачувала державне мито за посвідчення заповіту.
		 
		У лютому 2018 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на її необґрунтованість. Зазначив, що державне мито за посвідчення заповіту було сплачено в день його складання - 13 жовтня 2015 року, проте перераховано на рахунок сільської ради 20 жовтня 2015 року. Вказав, що заповіт було підписано іншою особою через безграмотність заповідача та її похилий вік. Інші доводи касаційної скарги були предметом оцінки судів та є необґрунтованими.
		 
		У лютому 2018 року ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що погоджується з касаційною скаргою ОСОБА_4 Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції в порушення вимог закону не взяв до уваги акт депутата Степанівської селищної ради про те, що заповідач в період посвідчення заповіту перебувала у неї вдома. Спірний заповіт складено після смерті заповідача. 
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		26 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої, другої  та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судами встановлено, що 13 жовтня 2015 року ОСОБА_7 склала заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Золотолинської сільської ради Костопільського району Рівненської області, відповідно до якого заповіла все своє майно на користь сина ОСОБА_5
		 
		У зв'язку з хворобою заповідача та неможливістю підписати власноруч за її дорученням та у присутності свідків: ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також секретаря сільської ради ОСОБА_10, заповіт  був підписаний               ОСОБА_11
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
		 
		Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Частиною першою та  другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		 
		У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
		 
		Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
		 
		Згідно із вимогами частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
		 
		Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.
		 
		Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
		 
		Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні  дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.
		 
		Відповідно до положень пункту 2.3. розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.
		 
		Згідно із пунктом 2.11. розділу II Порядку посвідчення  заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.
		 
		Відповідно до пункту 1.4. розділу III Порядку, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
		Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно  підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами,  викладеними у пункті 2.6.                      розділу II цього Порядку.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_7, спрямоване на передачу майна саме сину ОСОБА_5 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 13 жовтня                  2015 року, було вільним та відповідало її волі. 
		 
		Доказів протилежного позивач в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року не надав.
		 
		Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням часу та місця його складення.
		 
		Доводи щодо вчинення спірного заповіту поза межами органу місцевого самоврядування є необґрунтованими. Як вбачається з тексту заповіту та  відповідно до пункту 2.1. розділу II Порядку заповіт складено у приміщенні органу місцевого самоврядування - с. Золотолин Костопільського району Рівненської області.
		 
		Крім того, вказані обставини підтвердили допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11, а позивач не надав доказів на спростування цих обставин.
		 
		Позивач не довів, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що заповіт було складено не у приміщенні органу місцевого самоврядування, тому доводи касаційної скарги щодо недотримання форми складення заповіту є безпідставними.
		 
		Крім того, відповідно до висновку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5949/5950 від 07 квітня 2017 року, відтиск гербової печатки від імені Золотолинської сільської ради Костопільського районного суду Рівненської області, розташований на заповіті ОСОБА_7, складеному і посвідченому секретарем виконкому Золотолинської сільської ради Костопільського району Рівненської області 13 жовтня 2015 року (реєстр.            № 102) нанесений, ймовірно, у період, який відповідає даті складання цього заповіту, а саме, приблизно в першій половині жовтня 2015 року.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги про посвідчення заповіту поза межами органу місцевого самоврядування та після смерті заповідача є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та є припущенням.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі, що, на думку позивача, підтверджують суперечливі покази свідків щодо дати та місця посвідчення заповіту, не ґрунтуються на матеріалах справи.
		 
		Так, із тексту заповіту вбачається, що його підписала ОСОБА_11 у зв'язку з хворобою заповідача та неможливістю самостійного підписання заповіту.
		 
		Допитані в суді першої інстанції свідки, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, підтвердили волевиявлення заповідача, факт прочитання заповіту вголос та неможливість його підписання через похилий вік заповідача та неграмотність.
		 
		За дорученням заповідача текст правочину у його присутності підписала ОСОБА_11, яка підтвердила факт підписання та прочитання вголос заповіту своїм підписом у заповіті та будучи допитаною в суді першої інстанції як свідок.
		 
		Підпис ОСОБА_11 на тексті правочину засвідчений посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії - секретарем Золотолинської сільської ради Костопільського району Рівненської області, із зазначенням причин, з яких текст правочину не міг бути підписаний заповідачем  ОСОБА_7 - хвороба останньої.
		 
		Крім того, в порядку статті 1253 ЦК України та пункту 1.4. розділу III Порядку заповіт був посвідчений при двох свідках, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, особу і дієздатність яких перевірено посадовою особою, яка вчиняла дану нотаріальну дію - секретарем Золотолинської сільської ради Костопільського району Рівненської області.
		 
		Таким чином підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.
		 
		З тексту спірного заповіту вбачається, що він прочитаний вголос секретарем сільської ради, а також свідками, його підписано посадовою особою, яка наділена відповідними повноваженнями та засвідчено гербовою печаткою.
		 
		Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.
		 
		Висновок апеляційного суду про те, що доводи позивача щодо несплати державного мита за посвідчення заповіту не є правовою підставою для визнання заповіту недійсним - обґрунтований, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
		 
		Разом із тим, відповідно до довідки публічного акціонерного товариства  «Укрпотша» від 30 січня 2018 року державне мито за заповіт ОСОБА_7 у розмірі 0,85 грн від 13 жовтня 2015 року перераховано на Золотолинську сільську раду платіжним дорученням № 38896 від 20 жовтня 2015 року.
		 
		За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.
		 
		Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		Є. В.Синельников
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...